Постанова

від 20.12.2006 по справі 6/322а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/322а

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "20" грудня 2006 р.                                                  Справа № 6/322а

16 годин, м. Чернігів                                               

Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді                                           Блохіної Ж.В.

при секретарі                            Сороці Я.Є.,

за участю  представників:

позивача                                    Любенка І.Г., довіреність №1  від 11.10.2006р.,

відповідача                               Скепської О.В., довіреність №23724/10/10-010   від  

                                                    10.10.2006р., Клименко М.Б., довіреність №27673/10/10-010

                                                    від 29.11.2006 року,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні позов      товариства з обмеженою відповідальністю  “МістікСофт”,                

                                                    м. Чернігів, проспект Перемоги, 139,

до  відповідача                         Державної податкової інспекції у м. Чернігові,

                                                    м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 28,

про                                              визнання нечинним  податкового повідомлення-рішення,

                                                               ВСТАНОВИВ:

  Товариством з обмеженою відповідальністю “МістікСофт” подано позов до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення №0003622320/0/10310 від 10.10.2006р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість 32819 грн., в тому числі 21879 грн. основного платежу та 10940 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідач заперечує проти позовних вимог.

Представник позивача просить позовні вимоги задовольнити, оскільки спірне рішення прийнято відповідачем помилково, з порушенням чинного законодавства, без врахування фактичних обставин, що порушує права позивача. Представник позивача пояснив, що  фахівцями, які здійснювали перевірку, були зроблені помилкові висновки щодо визначення обєкту оподаткування; акт перевірки складено без обєктивного дослідження нормативно-правових актів, які регулюють питання у сфері інтелектуальної власності і, зокрема, авторського права на обєкти інтелектуальної власності - компютерні програми, наслідком чого і було прийняття відповідачем необґрунтованого рішення, яке суперечить нормам законодавства України.

Представники відповідача просять у позові відмовити, оскільки  податкове повідомлення - рішення прийнято у відповідності до законодавства, обґрунтовано, з врахуванням всіх обставин, які були встановлені при проведенні перевірки.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи і надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у м. Чернігові було прийнято податкове повідомлення-рішення  №0003622320/0/10310 від 10.10.2006р., яким товариству з обмеженою відповідальністю “МістікСофт”” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість 32819 грн., в тому числі 21879 грн. основного платежу та 10940 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Спірне рішення було прийнято відповідачем на підставі висновків   виїзної планової перевірки ТОВ “МістікСофт” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.07.2004р. по 30.06.2006р., за результатами якої складено акт №764/23/3246985 від  02.10.2006р.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем п.3.1 ст.3, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7  Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97р. №168/97-ВР (далі –Закон №168), в наслідок чого донараховано податок на додану вартість за період з 01.07.2004р. по 30.06.2006р. на  загальну суму 21879 грн., у тому числі  за жовтень 2005р.  в розмірі 6191 грн.,  за грудень 2005р.  в розмірі 15688  грн.

До такого висновку відповідач дійшов, виходячи з наступного.

Між ТОВ “МістікСофт” та замовником - фірмою “Містік Софтваре Інкорпорейтед /Лигісіеле Містік Інкорпорейтед”, яке є юридичною особою відповідно до законів Канади, було укладено контракт №1 від 01.01.2005р. “Про розробку програмного забезпечення”.

Згідно п.1 “Предметом Контракту” вказаного Контракту Замовник покупає, а Розробник надає послуги по розробці програмного забезпечення розважального характеру у вигляді програмного продукту (надалі –Програма або, разом, Програми), які описано надалі в Контракті, Додатках та Додаткових угодах до нього, на підставі Контракту. Послуги, які надаються Розробником, призначені для споживання і/або використання Замовником за межами митної території України.

У відповідності до п.п.2.7 п.2 “Визначення термінів” Контракту №1 від 01.01.2005р. “Програма” (разом –“Програми”) означає будь-яку компютерну програму і пов'язану з нею документацію, розроблену у відповідності до Специфікації Дизайну Програмного Продукту.

Відповідно до п.п.3.4 Контракту №1 від01.01.2005р. “Розробник зобовязаний передати Замовнику в зазначений термін закінчену Програму з усіма додатками відповідно до Інструкції роботи”.

На виконання умов Контракту №1 згідно Актів здачі-приймання робіт ТОВ “МістікСофт були виконані роботи, а саме: розроблені програми відповідно до Інструкції (Додатків до Контракту) на загальну суму 48386 Євро.

Перелік Актів здачі-приймання робіт та перелік Інструкцій до роботи наведені у таблиці №9 на сторінці 17 Акту перевірки.

Перевіркою встановлено, що оплата за розроблені програми відповідно до Актів здачі-приймання робіт було здійснено шляхом перерахування валюти (Євро) з поточного рахунку “Містік Софтваре Інкорпорейтед  /Лигісіеле Містік Інкорпорейтед” на поточний валютний рахунок ТОВ “МістікСофт” на загальну суму 50359 Євро, що становить 314936,91 грн. за курсом НБУ.

На виконання вищевказаних фінансово-господарських операцій ТОВ “МістікСофт” були виписані податкові накладні на загальну суму 312 155,31 грн., у тому числі ПДВ –0,00 грн., перелік яких наведений у таблиці №11 на сторінці 22 акту перевірки.

Далі в акті перевірки зазначено,  що в рядку “Податок на додану вартість” у податкових накладних за серпень, жовтень та грудень 2005 року сума податку на додану вартість становить 0,00 грн. (звільнено від ПДВ).

Згідно декларацій з ПДВ, поданих підприємством до ДПІ у м. Чернігові за серпень, жовтень, грудень 2005 року в графі “Обсяги поставки (без ПДВ)” рядку 3 “Операції, що не є обєктом оподаткування (п.3.2 ст.3 Закону)” задекларовані показники відповідно  податкових накладних, вказаних у таблиці №11 акту перевірки.

Податкова інспекція при проведенні перевірки дійшла висновку, що позивач неправомірно застосовував підпункт 3.2.13 п.3.2 ст.3 Закону №168, оскільки даний підпункт було виключено згідно із Законом України від 07.07.2005р. №277-ІУ, який набув чинності з 27.07.2005р., отже, посилання ТОВ “МістікСофт” на дію даної норми при відображенні в деклараціях з ПДВ за серпень, жовтень, грудень 2005 р. неоподатковуваних операцій з реалізації послуг, місце надання яких знаходиться за межами митної території України, є безпідставним.

Також податковою інспекцією при проведенні перевірки досліджувалась правомірність застосування ТОВ “МістікСофт” п.6.5 “д” ст..6 Закону №168 з врахуванням норм Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993р. №3792-ХІ, в результаті чого відповідач дійшов висновку про те, що операції з надання послуг по розробці компютерних програм оподатковуються податком на додану вартість з урахуванням вимог п.п. “а”  п.6.5 ст. 6 Закону №168, тобто за загальними правилами.

Таким чином ДПІ у м. Чернігові  встановила, що ТОВ “МістікСофт” в порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п. “а”” п.6.5 ст.6 Закону №168 не включило до складу податкових зобовязань в деклараціях за серпень, жовтень та грудень 2005р. суми ПДВ з реалізації послуг по розробці компютерних програм, що призвело до заниження податкових зобовязань з ПДВ у вказаних періодах на загальну суму 21879 грн., у т.ч. за жовтень 2005 року в розмірі - 6191 грн., у грудні 2005 року у розмірі - 15688 грн.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з п.1.4 ст.1 Закону №168 поставка послуг -  будь-які    операції    цивільно-правового характеру з виконання робіт, результатом виконання яких є передача нематеріальних активів, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Об'єктом оподаткування ПДВ відповідно до п.п. 3.1.1. п.3.1 ст.3 Закону №168 є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Отже, Закон №168 повязує оподаткування ПДВ операцій          з поставки послуг із місцем надання таких послуг на митній території України, а якщо місце надання послуг знаходиться поза межами митної території України, то такі операції не можуть бути обктом оподаткування ПДВ.

В п.6.1 ст. 6 Закону №168 зазначено, що об'єкти   оподаткування,  визначені  статтею  3  цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Закон №168 не містить критеріїв визначення місця надання послуг, проте у пункті 6.5 статті 6  цього Закону дано визначення місця поставки послуг.

Так, згідно абзацу “а” п. 6.5 ст. 6 Закону №168 місцем поставки послуг вважається:

    а) за винятками, визначеними у підпунктах "в", "д"-"е" цього підпункту, - місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а у разі якщо така послуга надається нерезидентом - місце розташування його представництва, а за відсутності такого - місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.

Згідно  абзацу “д” п. 6.5 ст.  Закону №168  місцем поставки послуг вважається:

місце   реєстрації    покупця    або    його    постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації - місце постійної адреси або постійного проживання, в разі якщо покупці, яким надаються нижченаведені послуги, проживають за межами митної території України, надають послуги з:

передання чи надання авторських прав, патентів, ліцензій, а також суміжних прав, у тому числі торгових марок;

надання рекламних послуг та інших послуг з просування товарів (послуг) на ринку (промовтерства);

надання послуг консультантами, інженерами, адвокатами, бухгалтерами, аудиторами, актуаріями та інших аналогічних послуг, а також з обробки даних та надання інформації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем;

надання обов'язку утримуватися від проведення окремих видів діяльності частково або повністю;

надання послуг фізичними особами, які перебувають у відносинах трудового найму з постачальником, на користь іншої особи;

надання агентських послуг від імені та за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому підпункті;

надання в оренду рухомого майна (у тому числі банківських сейфів).

Таким чином, у випадку визначення місцем поставки послуг, перелічених у абзаці “д” п. 6.5 ст.  Закону №168,   за межами митної території України, такі операції не будуть підпадати під обєкт оподаткування ПДВ.

01.01.2005р. між товариством з обмеженою відповідальністю “МістікСофт” (далі  - Розробник) та фірмою “Містік Софтваре Інкорпорейтед /Лигісіелс Містік Інкорпорейтед”  (далі –Замовник), яке є юридичною особою відповідно до законів Канади, укладено Контракт №1 про розробку програмного забезпечення.

Також між сторонами договору 04.05.2005р. укладено Угоду №1 про внесення доповнень та змін до Контракту №1 від 01.01.2005р. про розробку програмного забезпечення.

У Контракті №1  та Угоді №1 передбачено, зокрема, що:

Замовник купує, а Розробник надає послуги по розробці програмного забезпечення розважального характеру у вигляді програмного продукту ( далі - Програма або, разом, Програми), описані далі в Контракті, додатках та додаткових угодах до нього, на умовах Контракту. Послуги, що надаються розробником, призначені для споживання та/або використання Замовником за межами митної території України (п.1);

“Права інтелектуальної власності” означає всі авторські права (без обмеження, ексклюзивне право відтворення, розповсюджувати копії), реєстрацію авторських прав та додатків, права торгової марки, патентні права,  торгові секрети, моральні права, права автора, алгоритми та інші права інтелектуальної власності, і усі розділи, продовження, перевидання, поновлення перевидання, і усі Похідні Роботи ( п.2.5);

“Похідна робота” означає будь-яка компютерна програма, робота, послуга, удосконалення, модифікація, розширення, нова версія, продовження, трансляція, матеріали і документація на будь-якому носії, яка може бути будь-яким чином (прямо чи опосередковано) отримана від програмного продукту чи його частини або будь-яка інша похідна робота, а також всі матеріали і документація, пов'язані з продуктом.

“Програма” ( разом “Програми) означає компютерну програму та повязану документацію, розроблену у відповідності з Специфікацією Дизайна Програмного Продукту ( п.2.7);

Розробник зобовязується здійснювати розробку та здачу Замовнику Програми у відповідності з етапами та в строки, вказані в Інструкції роботи. Місцем приймання етапів розробки та надання послуг у цілому є місцезнаходження Замовника. Засоби передачі матеріалів Замовнику –поштовий звязок, електронна пошта (п.5.1);

Розробник зобовязується здавати (передавати) Замовнику всі майнові Права інтелектуальної власності на Програми, розроблені у відповідності з Контрактом, включаючи права на використання, дозвіл використання, розповсюдження, відтворення, демонстрацію, зміну та інші можливі права, визначені законом, який застосовується у країні та місцевості сторони Контракту, одночасно з передачею Замовнику Програми, у відповідності з етапами та в строки, вказані в Інструкції роботи ( п.5.3);

Сторони підтверджують і погоджуються, що Замовник є власником кожної Програми, розробленої у відповідності до Контракту (п.8.1);

Сторони погоджуються, що власником Програми, розробленої у відповідності з Контрактом є Замовник (п.10.1);

Сторони погоджуються, що власником права інтелектуальної власності на Програми, розроблені у відповідності до Контракту, є Розробник. Майнові права інтелектуальної власності передаються від Розробника Замовнику у відповідності до умов Контракту (10.5);

Розробник також гарантує, що розроблені згідно Контракту Програми будуть оригінальні, не будуть продані будь-кому  ще, крім Замовника, не будуть розміщені ніде для вільного некомерційного доступу (п.12.3);

Цей Контракт і усі права, що надаються по ньому Розробнику, належать йому особисто і не можуть бути відчужені будь-яким способом або закладені ( п.17.5).

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що компютерні програми, які розроблялися позивачем для Замовника, є обєктами інтелектуальної власності та авторських прав.

Так, згідно з ст. 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993р. №3792-ХІІ ( далі –Закон №3792) комп'ютерна програма -  це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію  для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

Відповідно до ст. ст. 420, 433 Цивільного кодексу України, п.3 ч. ст. 8, ст. 18 Закону №3792  компютерні програми належать до обєктів права інтелектуальної власності; також комютерні програми є обєктом авторського права і  охороняються як літературні твори незалежно від способу чи форми їх вираження; тори  є  об'єктами  авторського   права   без   виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

Суд дійшов висновку, що позивач, а не замовник  був первинним субєктом авторського права і саме позивачу належали всі  немайнові та майнові права інтелектуальної власності на створені ним твори - компютерні програми.

Так, у відповідності до ч.1 ст. 421 ЦК України та ст..7 Закону №3792  субєктами права інтелектуальної власності є:  творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Згідно з ч.1,2 ст. 435 ЦК України та ч.1 ст.11 Закону №3792  первинним  суб'єктом  авторського права є автор твору. Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Відповідно до ч.1 ст. 422 ЦК України право інтелектуальної власності  виникає  (набувається)  з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

У частині 2 ст.11 Закону №3792 та у ч. 1 ст. 437 ЦК України  передбачено, що авторське право  на  твір  виникає  внаслідок  факту  його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Також у ч.2 ст. 433 ЦК України передбачено, що твори  є  об'єктами  авторського   права   без   виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

Згідно з ч. 2 ст. 440 ЦК України майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно з підпунктом 10 5 п.10 Контракту сторони погоджуються, що власником права інтелектуальної власності на Програми, розроблені у відповідності до Контракту, є Розробник. Майнові права інтелектуальної власності передаються від Розробника Замовнику у відповідності до умов Контракту. Також і в підпункті 17.5 п.17 Контракту сторони підтвердили, що Контракт і усі права, що надаються по ньому Розробнику, належать йому особисто і не можуть бути відчужені будь-яким способом або закладені.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що позивач, як первинний суб'єкт авторського права, поставляючи за контрактом послуги з передання і надання авторських прав на компютерні програми, тим самим здійснював поставку майнових прав інтелектуальної власності.

Так, згідно ч.ч.1,2 ст. 418 ЦК України  право  інтелектуальної  власності  -  це  право  особи  на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

       Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

У ст. 423 ЦК України передбачено, що особистими немайновими правами  інтелектуальної  власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності і не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

Майновими правами інтелектуальної власності відповідно до ст.. 424 ЦК України  є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майновими правами інтелектуальної власності на твір відповідно до ст. 440 ЦК України є:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

При цьому майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону №3792 до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Згідно статті 427 ЦК України майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Також суд погоджується з твердженнями позивача про те, що Контракт є авторським договором про передачу позивачем виключних майнових прав на використання творів - компютерних програм.

Відповідно до ст. 31 Закону №3792 автор  (чи  інша  особа,  яка  має  авторське  право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Стаття 32 Закону №3792 регулює порядок  передачі права на використання твору.

Так, автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору.

Передача  права  на  використання  твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

Відповідно до ч.1 ст. 1113 ЦК України за  договором  про  передання  виключних   майнових   прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Виключне право на використання  твору  автором  (чи  іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом ( ч.2 ст.15 Закону №3792).

Згідно ч.3 ст.32 Закону №3792 за авторським договором про передачу виключного  права  на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.

Виключне право автора (чи іншої особи,  яка має  авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

відтворення творів; публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; імпорт примірників творів та інше (частина 3 ст.15 Закону №3792).

Умови контракту між позивачем та Замовником-нерезидентом повністю відповідають вищезазначеним вимогам законодавства України стосовно передачі майнових прав автора - виключного права на використання твору та виключного права на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Так, згідно п.12.3 Контракту Розробник гарантував, що  розроблені згідно Контракту Програми будуть оригінальні, не будуть продані будь-кому  ще, крім Замовника, не будуть розміщені ніде для вільного некомерційного доступу, не будуть містити незаконної інформації, а також не будуть порушувати будь-чиїх прав, включаючи права інтелектуальної власності.

Окрім того, в п.п.5.1, 5.3 Контракту передбачено, що Розробник зобовязувався здійснювати розробку та здачу Замовнику Програми у відповідності з етапами та в строки, вказані в Інструкції роботи; здавати (передавати) Замовнику всі майнові Права інтелектуальної власності на Програми, розроблені у відповідності з Контрактом, включаючи права на використання, дозвіл використання, розповсюдження, відтворення, демонстрацію, зміну та інші можливі права, визначені законом, який застосовується у країні та місцевості сторони Контракту, одночасно з передачею Замовнику Програми, у відповідності з етапами та в строки, вказані в Інструкції роботи.

З положень Контракту вбачається, що позивач, передаючи замовнику –нерезиденту компютерні програми, разом з тим передав усі майнові права інтелектуальної власності та твори –як виключні права на використання компютерних програм, так і виключні права на дозвіл або заборону їх використання іншими особами.

Також суд погоджується з твердженням позивача про те, що Контракт також  є і договором про створення за замовленням і використання обєкта права інтелектуальної власності.

У статті 1107 ЦК України перелічені види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, згідно якої розпоряджання  майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі, зокрема, договорів:  договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Так, відповідно до частин 1,2 статті 112 ЦК України  за договором про створення за замовленням  і  використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.

Саме такі способи і умови використання створених позивачем компютерних програм передбачені умовами Контракту.

Таким чином, Контракт про розробку програмного забезпечення №1 від 01.01.2005р., укладений між позивачем та фірмою –нерезидентом, є правочином, який містить у собі як договір про створення за замовленням і використання обєкта інтелектуальної власності, так і авторський договір про передачу виключного права на використання твору - компютерних програм.

За таких обставин ДПІ у м. Чернігові дійшла помилкових висновків, що операції позивача з надання послуг по розробці компютерних програм є обєктом оподаткування на підставі п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 і оподатковуються ПДВ з урахуванням вимог п.п. “а” п.6.5 ст. 6 Закону №168,  оскільки  місце  надання послуг за Контрактом №1 від 01.01.2005р. має визначатись відповідно до п.п. “д” п.6.5 ст.6 Закону №168, тобто, за місцем реєстрації покупця, який  проживає за межами митної території України і якому надаються послуги з передання чи надання авторських прав. Таким чином у позивача відсутній обєкт оподаткування ПДВ по вищевказаним операціям.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач з порушенням чинного законодавства донарахував позивачу податок на додану вартість за жовтень 2005 року  у розмірі 6191 грн., за грудень 2005 р. у розмірі 15688 грн., усього  на суму 21879 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  завданням  адміністративного  судочинства  є  захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У частини 3 статті 2 КАС України передбачено наступне:

“У  справах  щодо  оскарження рішень,  дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України;

       2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

       3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

       4) безсторонньо (неупереджено);

       5) добросовісно;

       6) розсудливо;

       7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

       8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

       9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

     10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в Україні в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездітності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів належними засобами доказування правомірність прийняття свого рішення.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору, діяв з порушенням законів України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення,  недобросовісно, а тому таке рішення має бути визнано нечинним.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

        Керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

        С У Д    П О С Т А Н О В И В:    

   1. Позов задовольнити повністю.

  2. Визнати повністю нечинним податкове повідомлення –рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові №0003622320/0/10310 від 10.10.2006р., яким  товариству з обмеженою відповідальністю “МістікСофт” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану 32819 грн., в тому числі 21879 грн. основного платежу та 10940 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

          3.  Стягнути з державного бюджету України на користь  товариства з обмеженою відповідальністю “МістікСофт” (м. Чернігів, проспект Перемоги, 139, код 32946985, рахунок 260096369 в ЧОД АППБ “Аваль”) 3,40 грн. судових витрат.

          4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

          Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений  Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

          У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          5. Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

          Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160  Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

           Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення вищевказаних строків залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

        Постанова в повному обсязі виготовлена 25.12.2006р.

Суддя                                                                                                   Блохіна Ж.В.