Ухвала

від 23.02.2017 по справі 322/935/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 322/935/16Головуючий у 1-й інстанції Гасанбеков С.С. Пр. № 22-ц/778/708/17Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, треті особи: Селянське (фермерське) господарство Баришніков (надалі - С(Ф)Г Баришніков ), Селянське (фермерське) господарство Малік (надалі - С(Ф)Г Малік ), ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дійсним і визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив:

- визнати дійсним правочин: договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 11.12.2015 року, укладений між С(Ф)Г Завгородній , (код ЄДРПОУ 22146738) та ним, як фізичною особою (РНОКПП НОМЕР_1);

- визнати за ним (РНОКПП НОМЕР_1) право власності на 1/2 частину 1/3 частини зерносховищ, що знаходиться в АДРЕСА_1, що складається з будівлі А (зерносховище), кімната 1-1 нежилою площею 217,8 кв.м; будівлі Б кімната 1-1, площею 306,2 кв.м; 1/3 частина вісової В; 1/3 частина паркану № 1; 1/3 частина твердого покриття І.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.2001 року С(Ф)Г Малік та С(Ф)Г Завгородній належала 1/3 частина зерносховищ, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Згідно із цим договором, за твердженням позивача, С(Ф)Г Завгородній належить 1/2 частина 1/3 частини вказаних зерносховищ. На підставі рішення С(Ф)Г Завгородній від 26.11.2015 року йому, як фізичній особі ОСОБА_2, передано у власність частину нерухомого майна, що належало С(Ф)Г Завгородній , що знаходиться по АДРЕСА_1. Згідно із договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 11.12.2015 року С(Ф)Г Завгородній передало у власність за грошову винагороду йому 1/2 частину 1/3 частини зерносховищ, що знаходяться по АДРЕСА_1, що складається з будівлі А (зерносховище), кімната 1-1 нежилою площею 217,8 кв.м; будівлі Б кімната 1-1, площею 306,2 кв.м; 1/3 частина вісової В; 1/3 частина паркану № 1; 1/3 частина твердого покриття І. Продаж м відбувся за 72 466,00 грн. Згідно із пунктом 9.1 цього договору сторони зобов'язалися укласти договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений на цих же умовах після присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, на якій розташовано зерносховище. На підставі рішення С(Ф)Г Завгородній від 19.01.2016 року було припинено діяльність С(Ф)Г Завгородній . 15.04.2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізична осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи С(Ф)Г Завгородній . Державна реєстрація земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, відбулась 10.08.2016 року, тобто після припинення юридичної особи, що унеможливило нотаріальне посвідчення договору від 11.12.2015 року. Формально право власності на 1/2 частину 1/3 частини зерносховищ за адресою: АДРЕСА_1, що складається з будівлі А (зерносховище), кімната 1-1 нежилою площею 217,8 кв.м; будівлі Б кімната 1-1, площею 306,2 кв.м; 1/3 частина вісової В; 1/3 частина паркану № 1; 1/3 частина твердого покриття І, залишилась за С(Ф)Г Завгородній .

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2016 року (а.с. 76-78) у задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено повністю.

Всі особи, які беруть участь у цій справі, із зазначеним рішенням суду першої інстанції погодились, в апеляційному порядку останнє не оскаржували, окрім позивача ОСОБА_2

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 89-90) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 95), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.97).

У судове засідання 23 лютого 2017 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с.99-107) всі особи, які беруть участь у справі, окрім позивача ОСОБА_2 та представника останнього за договором - адвоката (а.с. 37) Дерев'янко І.О., не з'явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Відповідач Новомиколаївська селищна рада Новомиколаївського району Запорізької області та усі треті особи: С(Ф)Г Баришніков , С(Ф)Г Малік, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали апеляційному суду поштою заяви (а.с.108-117), в яких просили розглядати дану справу апеляційним судом без них та без участі їх представників.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України колегія суддів апеляційного суду ухвалила заяви відповідача та третіх осіб у цій справі задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх та їх представників за присутністю позивача ОСОБА_2 та представника останнього - Дерев'янко І.О.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та представника останнього - Дерев'янко І.О., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 88, 208-209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України та виходив із необґрунтованості позову позивача у цій справі, відсутності передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України умов для визнання за рішенням суду у цій справі дійсним вищезазначеного договору купівлі-продажу вищезазначеної частини нежитлової будівлі від 11.12.2015 року, укладеного між С(Ф)Г Завгородній та ОСОБА_2, а, відповідно, й визнання за рішенням суду у цій справі права власності на цю частину нежитлової будівлі на підставі цього договору.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 14.12.2001 між ТОВ Золотий колос (продавець), з однієї сторони, та С(Ф)Г Малік і С(Ф)Г Завгородній (покупці), з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу (копія а.с.6), посвідчений нотаріально, відповідно до якого:

- продавець продав, а покупці купили належну продавцеві 1/3частину зерносховищ,що знаходяться по АДРЕСА_1 (п.1);

- за даним договором відчужується: в будівлі А (зерносховище), кімната 1-1 нежилою площею 217,8 кв.м; будівлі Б кімната 1-1, площею 306,2 кв.м; 1/3 частина вісової В; 1/3 частина паркану № 1; 1/3 частина твердого покриття І (п. 4);

- право власності у покупців на 1/3 частину вищезазначених об'єктів виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору (п. 12).

Згідно із довідкою КП Новомиколаївське госпрозрахункове архітектурно-планувальне технічно-інвентаризаційне бюро від 30.08.2016 № 150 (а.с.13) станом на 01.01.2003 року за С(Ф)Г Малік і С(Ф)Г Завгородній зареєстровано 1/3 частину зерносховищ, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу від 14.12.2001 року.

11.12.2015 року між С(Ф)Г Завгородній (продавець), в особі ОСОБА_2, та фізичною особою ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі у простій письмовій формі (а.с. 9), відповідно до якого:

- продавець зобов'язується передати у власність покупця 1/2 частину від 1/3 частини зерносховища, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1, а покупець зобов'язується прийняти це майно, сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Опис об'єкта, 1/2 якого відчужується: в будівлі А (зерносховище), кімната 1-1 нежилою площею 217,8 кв.м; будівлі Б кімната 1-1, площею 306,2 кв.м; 1/3 частина вісової В; 1/3 частина паркану № 1; 1/3 частина твердого покриття І ( п. 1.1);

- після присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, на якій розташоване зерносховище, частина якого відчужується за цим договором, сторони зобов'язуються укласти договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріально на цих же умовах (п. 9.1).

Згідно із повідомленням державного реєстратора від 15.04.2016 вих. №06/02-05-05 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців 15.04.2016 року було внесено запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи С(Ф)Г Завгородній , 22146738 (а.с.12).

Позивачем в його позові у цій справі в якості єдиної підстави для визнання дійсним вищезазначеного договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 11.12.2015 року було зазначено ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

Ч. 3 ст. 647 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно вважав, що обов'язковою умовою для визнання правочину дійсним в судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, є встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення договору.

Що також узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 19 червня 2013 року по справі № 6-49ц13.

Згідно із ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач ОСОБА_2 та його представник не надали суду першої інстанції у цій справі будь-яких належних, допустимих доказів на підтвердження факту ухилення С(Ф)Г Завгородній від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 11.12.2015 року (інформація відповідного нотаріуса тощо).

До того ж, такий факт взагалі не міг існувати, оскільки договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 11.12.2015, хоча і укладався між юридичною особою С(Ф)Г Завгородній в особі голови ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_2, проте з обох сторін підписувався однією і тією самою особою - позивачем у цій справі ОСОБА_2

За таких обставин виключається ймовірність ухилення однієї із сторін цього договору від його нотаріального посвідчення, а натомість, виходячи зі змісту ст.ст. 638 - 640 ЦК України, вбачається факт неукладення договору, оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов в належній (нотаріальній) формі.

Суд першої інстанції правильно вважав, що припинення юридичної особи С(Ф)Г Завгородній чи неможливість здійснення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 11.12.2015 року через відсутність кадастрового номера у земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт нерухомого майна, не може вважатись ухиленням від нотаріального посвідчення договору та бути підставою для визнання договору дійсним у цій справі за рішенням суду на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні передбачені ч. 2 ст. 220 ЦК України умови для визнання за рішенням суду у цій справі дійсним вищезазначеного договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 11.12.2015 року, укладеного між С(Ф)Г Завгородній та ОСОБА_2, відтак цей договір є нікчемним, відповідно до ч. 1 цієї статті.

За правилом ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у зв'язку із чим суд першої інстанції правильно вважав, що нікчемний договір купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 11.12.2015 року не може бути підставою для виникнення у позивача права власності на 1/2 частину 1/3 частини зерносховищ, що знаходиться в АДРЕСА_1, що складається з будівлі А (зерносховище), кімната 1-1 нежилою площею 217,8 кв.м; будівлі Б кімната 1-1, площею 306,2 кв.м; 1/3 частина вісової В; 1/3 частина паркану № 1; 1/3 частина твердого покриття І.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов позивача у цій справі є необґрунтованим та не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену ним в його позові у цій справі, та яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

ОСОБА_2 мав право в силу вимог ст. 3 ЦПК України на звернення до суду із вищезазначеним позовом у цій справі, якщо вважав, що Новомиколаївською селищною радою Новомиколаївського району Запорізької області не визнаються, оспорюються, порушуються його права.

Оскільки, виключним правом позивача є право здійснювати захист свого права на свій розсуд.

Однак, в силу вимог ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб… у спосіб, визначений законами України.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні .

Позивач ОСОБА_2 та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі, зокрема, того, що позивач має право на визнання вищезазначеного договору дійсним за рішенням суду у цій справі на підставі ст. 2 ст. 220 ЦК України, та що Новомиколаївською селищною радою Новомиколаївського району Запорізької області не визнаються, оспорюються чи порушуються будь-які права позивача.

І хоча суд першої інстанції не надав в оскаржуємому рішенні належної оцінки останньому, це не призвело до неправильності вирішення цієї справи судом першої інстанції по суті, а тому не може бути підставою для скасування або зміни апеляційним судом правильного останнього у цій справі.

Оскільки, в силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції правильно застосував у цій справі правову позицію, висловлену Верховним Судом України у правовому висновку у постанові від 19 червня 2013 року по справі № 6-49ц13, якій є обов'язковим для застосування судами загальної юрисдикції в силу вимог ст. 1 ст. 360-7 ЦПК України.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

У разі відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_2 у цій справі (про визнання дійсним правочину: договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 11.12.2015 року, укладеного між С(Ф)Г Завгородній , (код ЄДРПОУ 22146738) та ОСОБА_2, як фізичною особою (РНОКПП НОМЕР_1), похідні від них за своїм змістом позовні вимоги ОСОБА_2 (про визнання за ним - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) права власності на 1/2 частину 1/3 частини зерносховищ, що знаходиться в АДРЕСА_1, що складається з будівлі А (зерносховище), кімната 1-1 нежилою площею 217,8 кв.м; будівлі Б кімната 1-1, площею 306,2 кв.м; 1/3 частина вісової В; 1/3 частина паркану № 1; 1/3 частина твердого покриття І) також не підлягали задоволенню судом першої інстанції у цій справі.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Встановлено, що суд першої інстанції хоча й послався у своєму рішенні на ст. 88 ЦПК України, проте оскаржуємим рішенням фактично не вирішувалось питання про розподіл між сторонами понесених саме позивачем у цій справі судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, та зокрема сплаченого судового збору при подачі вищезазначеного позову до суду у розмірі 724,66 грн. (а.с. 1), 551,20 грн. (а.с.22), тому останнє також не було предметом апеляційного перегляду у цій справі апеляційним судом, та може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду в порядку, передбаченому ст. 220 ЦПК України.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови позивачу ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, та зокрема судового збору у розмірі 1404,00 грн. (а.с.89), сплаченого при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.