Рішення

від 06.02.2017 по справі 910/23071/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2017Справа №910/23071/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Алко"

до Приватного підприємства "Олвокса"

про стягнення грошових коштів

Суддя Ю.В. Цюкало

Представники сторін:

від позивача: Нор А.Г. - за довіреністю від 23.09.2016 року

від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні 06 лютого 2017 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Алко" (позивач) до Приватного підприємства "Олвокса" (відповідач) про стягнення 5 496,32 грн. основного боргу, 842,37 грн. пені, 3 541,28 грн. інфляційних втрат, 337,91 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору поставки №АП12-211 від 09.04.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/23071/16. Розгляд справи призначено на 11.01.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2017 року розгляд справи відкладено на 06.02.2017 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.04.2014 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №АП12-211 (далі - договір або договір поставки), відповідно п.1.1. якого постачальник поставляє та передає покупцю, а покупець приймає та оплачує лікеро-горілчану продукцію та товари продовольчої групи (надалі за текстом - товари) в асортименті, за цінами та у кількості обумовленій сторонами та зазначеній в письмовому замовленні

Відповідно до п. 1.2 договору передача товару здійснюється частинами, асортимент, кількість та ціна якого обумовлені сторонами та зазначені в специфікаціях та інших супровідних документах, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.2 договору суму договору складає сума всіх накладних, на підставі яких здійснювалось постачання товару на виконання даного договору.

Оплата за поставлену партію товару проводиться у національній валюті України шляхом перерахування суми, що вказана у накладній, на рахунок постачальника або внесення готівкових грошових коштів у прибуткову касу постачальника протягом 14 календарних днів з дати поставки товару (п. 3.1 договору).

Згідно п. 3.2. договору при оплаті товару в безготівковій формі покупець зобов'язаний в платіжному дорученні посилатись на номер видаткової накладної, згідно якої одержана дана партія товару, та реквізити договору.

Відповідно до п. 4.1 договору, товар поставляється покупцю транспортом та за рахунок постачальника на умовах DDP Поставка зі сплатою мита(... місце призначення) відповідно до правил-інтерпретації міжнародних торгових термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року.

Пунктом 6.2. договору встановлено, що після прийому товару представник покупця зобов'язаний поставити на накладній свої підпис та печатку у підтвердження факту отримання товару.

3а прострочку передбачених пунктом 3.1. договору платежів покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нараховану на повну суму недоїмки за кожен день такого прострочення.

Відповідно до п. 8.4. цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 2016 року з правом пролонгації на такий термін, але в будь-якому випадку діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань. Укладання нового договору поставки автоматично анулює дію попереднього договору.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 6 038,88 грн., що підтверджується підписаною представниками сторін та скріпленою печаткою видатковою накладеною №Б-БР028954 від 06.10.2014 року, який було оплачено відповідачем частково в розмірі 542,56 грн., про що позивач зазначає у позовній заяві.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором поставки №АП12-211 від 09.04.2014 року щодо своєчасної та повної оплати товару, зазначає, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару в розмірі 542,56 грн., що призвело до виникнення у нього заборгованості за договором, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього 5 496,32 грн. основного боргу, 842,37 грн. пені, 3 541,28 грн. інфляційних втрат, 337,91 грн. 3% річних.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на суму 6 038,88 грн., що підтверджується підписаною представниками сторін та скріпленою печаткою видатковою накладною №Б-БР028954 від 06.10.2014 року на суму 6 038,88 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене та враховуючи умови договору відповідач мав здійснити оплату отриманого товару за видатковою накладною №Б-БР028954 від 06.10.2014 року до 20.10.2014 року включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п.6.4. договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату в розмірі 542,56 грн., після встановленого договором строку на оплату поставленої продукції, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 5 496,32 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором, відповідно до п. 3.1. останнього настав, приймаючи до уваги, те що доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором поставки №АП12-211 від 09.04.2014 року в розмірі 5 496,32 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи викладене, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних визнав їх обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 842,37 грн. пені, 3 541,28 грн. інфляційних втрат та 337,91 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Олвокса" (03151, м. Київ, вулиця Волинська, будинок 34/1, ідентифікаційний код 36629989) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Алко" (03115, м. Київ, вулиця Святошинська, будинок 32, ідентифікаційний код 36942172) грошові кошти: 5 496,32 грн. (п'ять тисяч чотириста дев'яносто шість гривень 32 копійки) основного боргу, 842,37 грн. (вісімсот сорок дві гривні 37 копійок) пені, 337,91 (триста тридцять сім гривень 91 копійка) 3% річних, 3 541,28 грн. (три тисячі п'ятсот сорок одна гривня 28 копійок) інфляційних втрат та 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) судового збору. Видати наказ.

3. Копію рішення направити відповідачу у справі №910/23071/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.

СуддяЮ.В. Цюкало