Рішення

від 28.12.2016 по справі 910/20036/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2016Справа №910/20036/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістік"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едісон Україна"

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача Громич І.В. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 28 грудня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістік", 02.11.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 01/11/16 від 01.11.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Едісон Україна", про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про переведення боргу, зокрема, у визначені відповідним договором строки не оплатив позивачу суму заборгованості, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі №910/20036/16 та призначено розгляд справи на 28.11.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 року розгляд справи відкладено на 12.12.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2016 року розгляд справи відкладено на 28.12.2016 року.

В судовому засіданні 28.12.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору, а також подав заяву № 28/12/16 від 28.12.2016 року про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 28.12.2016 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Баядера Логістік (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Едісон Україна (надалі - покупець) було укладено договір поставки № БІ-1 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити і передати замовлений товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити поставлений товар у відповідності з вимогами даного договору.

За умовами п.п. 2.1., 2.2. договору, загальна сума договору складається з вартості товару, поставленого покупцю за всіма накладними. Ціна, кількість та асортимент кожної партії товару узгоджується сторонами і зазначаються в накладних.

У відповідності до п. 5.1. договору, оплата проводиться покупцем протягом чотирнадцяти календарних днів, рахуючи з моменту виконання поставки відповідної партії товару.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року поставив, а Товариство з обмеженою відповідальністю Едісон Україна прийняло товар на загальну суму - 57 476,34 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 1536/1919 від 02.02.2016 року на суму 3508,20 грн., 2012/2486 від 09.02.2016 року на суму 4414,32 грн., 2840/3342 від 18.02.2016 року на суму 6240,30 грн., 766/3624 від 23.02.2016 року на суму 3456,42 грн., 1237/4120 від 01.03.2016 року на суму 4070,34 грн., 1576/4474 від 04.03.2016 року на суму 812,22 грн., 1903/4711 від 10.03.2016 року на суму 3468,18 грн., 2135/5027 від 15.03.2016 року на суму 7213,68 грн., 2706/5539 від 22.03.2016 року на суму 3353,04 грн., 3701/6575 від 05.04.2016 року на суму 9972,84 грн., 4180/7135 від 13.04.2016 року на суму 5386,74 грн., 4809/7542 від 19.04.2016 року на суму 3799,74 грн., 5289/8043 від 26.04.2016 року на суму 1780,32 грн. (копії містяться в матеріалах справи), при цьому, позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю Едісон Україна за отриманий товар за зазначеними видатковими накладними розрахувалося лише частково, внаслідок чого у останнього наявна заборгованість за договором поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року в розмірі 25 104,90 грн.

В подальшому, 20.04.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Баядера Логістік (надалі - позивач, кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю Едісон Україна (надалі - новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Триглав Бул (надалі - первісний боржник) було укладено договір про переведення боргу № 20/04 (надалі - договір), відповідно до п. 1 якого, договором регулюються відносини, пов'язані із заміною сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає із договору поставки № БІ 121642 від 06.03.2015 р., укладеного між первісним боржником та кредитором (надалі - основний договір).

Відповідно до п. 2 договору, первісний боржник переводить на нового боржника грошове зобов'язання, що виникло на підставі основного договору у розмірі 46 793,20 грн. з ПДВ. Кредитор та новий боржник домовились, що погашення суми боргу у розмірі 46 793,20 грн., в тому числі ПДВ, здійснюється шляхом перерахування коштів в зазначеному розмірі новим боржником на рахунок кредитора, протягом 30 календарних днів з моменту підписання даного договору про переведення боргу.

Як вказує позивач, відповідач має заборгованість перед позивачем за договором поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року та за договором про переведення боргу № 20/04 від 20.04.2016 року в сумі 71 898,10 грн. (25 104,90 грн. (заборгованість за договором поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року) + 46 793,20 грн. (заборгованість за договором про переведення боргу № 20/04 від 20.04.2016 року) = 71 898,10 грн.).

Крім того, позивач зазначає, що факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року та за договором про переведення боргу № 20/04 від 20.04.2016 року в сумі 71 898,10 грн. підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.04.2016 року по 30.06.2016 року (копія міститься в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що внаслідок неоплати відповідачем суми заборгованості за договором поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року та за договором про переведення боргу № 20/04 від 20.04.2016 року в сумі 71 898,10 грн., звернувся до відповідача з претензією № 83 від 29.08.2016 року з проханням сплатити вказану суму заборгованості (копія міститься в матеріалах справи). Проте, відповідач залишив претензію позивача про сплату заборгованості без відповіді та задоволення.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 05.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Баядера Логістік , як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Едісон Україна , як покупцем, було укладено договір поставки № БІ-1, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити і передати замовлений товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити поставлений товар у відповідності з вимогами даного договору.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року поставив, а Товариство з обмеженою відповідальністю Едісон Україна прийняло товар на загальну суму - 57 476,34 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 1536/1919 від 02.02.2016 року на суму 3508,20 грн., 2012/2486 від 09.02.2016 року на суму 4414,32 грн., 2840/3342 від 18.02.2016 року на суму 6240,30 грн., 766/3624 від 23.02.2016 року на суму 3456,42 грн., 1237/4120 від 01.03.2016 року на суму 4070,34 грн., 1576/4474 від 04.03.2016 року на суму 812,22 грн., 1903/4711 від 10.03.2016 року на суму 3468,18 грн., 2135/5027 від 15.03.2016 року на суму 7213,68 грн., 2706/5539 від 22.03.2016 року на суму 3353,04 грн., 3701/6575 від 05.04.2016 року на суму 9972,84 грн., 4180/7135 від 13.04.2016 року на суму 5386,74 грн., 4809/7542 від 19.04.2016 року на суму 3799,74 грн., 5289/8043 від 26.04.2016 року на суму 1780,32 грн. (копії містяться в матеріалах справи).

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

20.04.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Баядера Логістік , як кредитором, Товариством з обмеженою відповідальністю Едісон Україна , як новим боржником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Триглав Бул , як первісним боржником, було укладено договір про переведення боргу № 20/04, відповідно до п. 1 якого, договором регулюються відносини, пов'язані із заміною сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає із договору поставки № БІ 121642 від 06.03.2015 р., укладеного між первісним боржником та кредитором (надалі - основний договір).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Частиною 1 ст. 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як стверджує позивач, відповідач має заборгованість перед позивачем за договором поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року та за договором про переведення боргу № 20/04 від 20.04.2016 року в сумі 71 898,10 грн. (25 104,90 грн. (заборгованість за договором поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року) + 46 793,20 грн. (заборгованість за договором про переведення боргу № 20/04 від 20.04.2016 року) = 71 898,10 грн.).

Факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року та за договором про переведення боргу № 20/04 від 20.04.2016 року в сумі 71 898,10 грн. підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.04.2016 року по 30.06.2016 року

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією № 83 від 29.08.2016 року з проханням сплатити суму заборгованості в сумі 71 898,10 грн. за договором поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року та за договором про переведення боргу № 20/04 від 20.04.2016 року.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору поставки № БІ-1 від 05.01.2016 року та договору про переведення боргу № 20/04 від 20.04.2016 року, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 71 898,10 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 10 230,75 грн., 3% річних в розмірі 948,82 грн. та індекс інфляції в розмірі 855,82 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

В п. 11.2. договору поставки передбачено, що за несвоєчасну оплату замовник виплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при його розрахунку невірно визначено початок періоду нарахування пені, тому сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в межах заявленого позивачем періоду, становить 10 156,10 грн., у відповідності нижченаведеного розрахунку:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення 71898.10 21.05.2016 - 26.05.2016 6 19.0000 % 447.89 71898.10 27.05.2016 - 23.06.2016 28 18.0000 % 1980.14 71898.10 24.06.2016 - 28.07.2016 35 16.5000 % 2268.92 71898.10 29.07.2016 - 15.09.2016 49 15.5000 % 2983.97 71898.10 16.09.2016 - 27.10.2016 42 15.0000 % 2475.18 160 10 156.10 Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 10 156,10 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 74,65 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок індексу інфляції, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при його розрахунку невірно визначено початок періоду нарахування індексу інфляції, при цьому сума індексу інфляції, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в межах заявленого позивачем періоду становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, а саме:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 21.05.2016 - 27.10.2016 71898.10 1.040 2892.93 Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог, як і заяви про збільшення розміру позовних вимог, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми індексу інфляції, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми індексу інфляції підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 855,82 грн., оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.

Також, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при його розрахунку невірно визначено початок періоду нарахування 3% річних, тому сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в межах заявленого позивачем періоду, становить 945,51 грн., у відповідності нижченаведеного розрахунку: сума боргу (грн.) - 71898.10 грн., період прострочення - 21.05.2016 - 27.10.2016, кількість днів прострочення - 160, розмір процентів річних - 3 %, Загальна сума процентів - 945.51 грн.

Таким чином, загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 945,51 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 3,31 грн. позивачу належить відмовити.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судове засідання, про дату і місце проведення якого був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку щодо оплати товару, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 83 855,53 грн., з них: основного боргу - 71 898,10 грн. (сімдесят одна тисяча вісімсот дев'яносто вісім гривень 10 копійок), пені - 10 156,10 грн. (десять тисяч сто п'ятдесят шість гривень 10 копійок), індексу інфляції - 855,82 грн. (вісімсот п'ятдесят п'ять гривень 82 копійки) та 3% річних - 945,51 грн. (дев'ятсот сорок п'ять гривень 51 копійка).

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1376,72 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Едісон Україна" (код ЄДРПОУ 40062827; адреса: 04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 24) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістік" (код ЄДРПОУ 35871504; адреса: 02088, м. Київ, вул. Харченка Євгенія, 42) грошові кошти: основного боргу - 71 898,10 грн. (сімдесят одна тисяча вісімсот дев'яносто вісім гривень 10 копійок), пені - 10 156,10 грн. (десять тисяч сто п'ятдесят шість гривень 10 копійок), індексу інфляції - 855,82 грн. (вісімсот п'ятдесят п'ять гривень 82 копійки), 3% річних - 945,51 грн. (дев'ятсот сорок п'ять гривень 51 копійка) та судовий збір - 1376,72 грн. (одна тисяча триста сімдесят шість гривень 72 копійки). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення надіслати відповідачу у справі 910/20036/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.

Суддя Ю.В.Цюкало