Рішення

від 21.02.2017 по справі 904/12323/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.02.2017 Справа № 904/12323/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Луцьк Фудз", с. Зміїнець Волинської обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАЦ. ПРОДУКТ", м. Дніпро

про стягнення 3 027 895,03 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Бойчук Б.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Луцьк Фудз" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАЦ. ПРОДУКТ" (далі - відповідач) про стягнення 3 027 895,03 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов генерального договору дистрибуції № 7/2015 ГД від 08.04.2015 року, в частині розрахунків за поставлену продукцію.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2016 року порушено провадження у справі № 904/12323/16, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено судове засідання на 07.02.2017.

20.01.2017 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

03.02.2017 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 2 545 947,41 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 відкладено судове засідання на 21.01.2017.

21.01.2017 повноважний представник позивача у судове засідання не з'явився, але 20.02.2017 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких позивач заявлені позовні вимоги, з урахування поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, підтримує та наполягає на їх задоволенні. Крім того, позивач просить суд задовольнити подану раніше заяву про забезпечення позову, повернути позивачу надмірно сплачений судовий збір, про що винести ухвали. Також позивач просить суд розглянути справу за відсутністю повноважного представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.

Дослідивши матеріали справи та подані документи, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника позивача за наявними в ній матеріалами.

Повноважний представник відповідача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав, відзив на позов не надав, заявив клопотання про витребування у позивача доказів, що підтверджують всі поставки продукції відповідачу, відповідно до генерального договору дистрибуції № 7/2015 ГД від 08.04.2015 року.

Господарський суд не вбачає підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про витребування документів, оскільки в матеріалах справи наявні необхідні документи для розгляду спору по суті.

Заслухавши доводи повноважного представника відповідача, у судовому засіданні оголошено перерву до 14.00 години, для ознайомлення повноважним представником відповідача з наявними в матеріалах справи документами.

Після перерви, повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, до канцелярії суду надійшла заява про відкладення розгляду справи на більш пізню дату та зобов'язання позивача направити свого представника у судове засідання для встановлення обставин справи, що мають важливе значення.

Дослідивши подане клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами справи, оскільки:

По-перше, відповідно до вимог ст. 69 ГПК України суд обмежений в строках розгляду спору, а саме спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Виходячи з того, що позовна заява надійшла до господарського суду 27.12.2016 року, то спір повинен бути вирішено господарським судом до 27.02.2017 року включно.

Окрім того, судом приймається до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що жодного клопотання про продовження строку розгляду спору до господарського суду не надходило .

Враховуючи необхідний поштовий перебіг для належного повідомлення сторін про день, час та місце розгляду справи, у суду немає часу для відкладення розгляду справи.

По-друге, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

По-третє, у відповідача було достатньо часу для надання суду відзиву на позовну заяву та контррозрахунку заявленої до стягнення суми, оскільки копію ухвали від 28.12.2016 року про порушення провадження у справі відповідач отримав 12.01.2017 року , що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.79). Таким чином, суд вважає, що у відповідача було достатньо часу для надання суду відзиву на позов та інших витребуваних судом документів.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що відповідач неналежним чином користується своїми процесуальними правами, не виявляє взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони та не вживає заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У судовому засіданні 21.02.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

08.04.2015 року між позивачем та відповідачем укладено генеральний договір дистрибуції № 7/2015ГД (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, позивач надає відповідачу права офіційного дистриб'ютора із продажу винятково на території Дніпропетровської області товарів під ТМ "Руна", а також інших товарів (надалі - "Продукція").

За приписами п. 3.1.9. Договору, відповідач зобов'язаний вчасно та в повному обсязі оплачувати позивачу вартість поставленої продукції.

Як зазначено у п. 5.1. Договору, поставка продукції провадиться автомобільним транспортом за рахунок позивача (з урахуванням положень п. 3.2.6.).

Відповідно до 5.2. Договору датою поставки вважається дата доставки продукції за адресою, яка вказана відповідачем (пункт 3.2.6.). При поставці продукції на умовах самовивозу - дата одержання продукції на складі позивача. Дата поставки визначається по відмітці у відповідному транспортному документі. Відвантаження продукції здійснюється лише за наявності доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей, у виняткових випадках - за наявності факсимільної копії доручення. В такому разі відповідач зобов'язується доставити оригінал доручення протягом 3-х календарних днів з моменту здійснення відвантаження.

Положеннями п. 5.3. Договору передбачено, що ціни на продукцію зазначені в прайс - листах позивача в українських гривнях. У випадках девальвації або інфляції, зміни собівартості продукції тощо позивач вправі проводити коригування відпускних цін (як убік зменшення, так і вбік збільшення) з дотриманням вимог пункту 3.2.2. цього Договору.

Згідно з п. 5.4. Договору, сплата вартості продукції провадиться відповідачем платіжними дорученнями шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. В платіжному документі відповідач зобов'язується вказувати номер та дату цього Договору та номер та дату рахунку чи накладної на підставі якого здійснюється оплата.

Пунктом 5.5. Договору передбачені умови та терміни оплати:

схема № 1: попередня оплата у розмірі 100 (сто) відсотків;

схема № 2: відтермінування платежу 100 (сто) відсотків, але не більше, ніж на 21 (двадцять один) календарних днів з моменту одержання товару.

Сторони дійшли згоди в межах цього Договору застосовувати схему № 2.

Відповідно до п. 5.6. Договору, підставою для оплати є товарно-транспортні накладні, реалізаційні накладні та/або рахунки позивача. У випадку якщо останній день оплати припадає на святковий або загальновстановлений неробочий день, останнім днем оплати буде вважатися перший робочий день після святкового (неробочого) дня. При проведенні позивачем спеціальних акцій і здійсненні передсвяткових відвантажень, пов'язаних із просуванням товару на ринку й/або збільшенням товарних запасів на складах відповідача, зазначений у цьому пункті строк оплати продукції, може бути продовжений. Факт продовження строку оплати оформляється сторонами шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору.

Для вимог даного Договору сторони згодні, що днем оплати вважається день надходження платежу від відповідача на рахунок позивача, який зазначений у даному Договорі (п. 5.7. Договору).

Пунктом. 5.10. Договору передбачено, що при здійснені оплати за поставлену продукцію кошти зараховуються в рахунок погашення заборгованості за поставлену продукцію, причому в першу чергу тієї частини, що виникла раніше.

Як зазначено у п. 6.1. Договору, загальна сума договору складається з вартості партій продукції, поставленої протягом дії цього Договору.

Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання цього Договору (п. 10.1. Договору).

Відповідно до п. 10.3. Договору, при порушенні строків розрахунків за поставлену продукцію, установлених пунктом 5.5. даного Договору, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню на суму заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно оплаченої суми за кожний календарний день прострочення, впродовж всього строку позовної давності, у межах якого позивач може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права. Крім стягнення пені позивач має право до повного погашення заборгованості припинити будь-які поставки відповідачу продукції.

Даний Договір діє з 08.04.2015 року по 31.12.2015 року, але в будь-якому випадку, до дня повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе обов'язків (п. 16.1. Договору).

За приписами п. 16.2. Договору, якщо дію даного Договору не буде припинено по письмовому сповіщенню однієї зі сторін, відправленому не пізніше ніж за 20 календарних днів до закінчення терміну дії Договору, Договір залишається діючим й надалі доти, поки одна зі сторін не надасть такого повідомлення.

01.01.2016 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, якою сторони внесли зміни до п. 5.5. та виклали його у наступній редакції: "схема № 2: відтермінування платежу 100 (сто) відсотків, через 60 календарних днів з моменту одержання товару. Оплата буде здійснюватись а платіжний день - четвер."

25.03.2016 року між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, якою сторони внесли зміни до реквізитів позивача.

12.07.2016 року між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, якою сторони внесли зміни до п. 1.1 та виклали його у наступній редакції: "на умовах даного Договору позивач надає відповідачу права офіційного дистриб'ютора із продажу винятково на території Дніпропетровської, Київської областей та м. Києві товарів під ТМ "Руна", а також інших товарів (надалі - "Продукція")".

Оскільки сторонами не направлялися письмові заяви про розірвання Договору, строк дії було продовжено, умови вищевказаного Договору є чинними.

Як зазначає позивач, на виконання умов вищезазначеного Договору, відповідачу за період з 19.07.2016 по 30.11.2016 було здійснено поставку товару на загальну суму 2455529,92 грн., що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними. Відповідач за поставлену продукцію розрахувався частково, у зв'язку з чим станом на 30.01.2017 рік у відповідача виникла прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 2289 640,01 грн.

За неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати, позивачем на підставі п. 10.3. Договору була нарахована пеня у розмірі 167 321,56 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 71 257,25 грн. та 3% річних у розмірі 17 728,59 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 2 289 640,01 грн., пеню у розмірі 167321,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 71 257,25 грн., 3% річних у розмірі 17 728,59 грн., а всього 2 545 947,41 грн.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав . Крім того, відповідач не скористався належним чином наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував, відзив та контррозрахунок заявленої до стягнення суми не надав .

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна норма міститься у ст. 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначено у ст. 129 Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, обставини справи, умови Договору та додаткових угод до нього, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлену продукцію у розмір 2 289 640,01 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки:

- Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої обов'язки за Договором виконав належним чином, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, підписаними зі сторони відповідача уповноваженою особою та скріплені печатками сторін. Зазначені документи були підписані відповідачем без будь-яких зауважень, що свідчить про те, що відповідач своїми діями у повному обсязі прийняв умови Договору поставки.

- Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дії яка свідчить про визнання боргу може відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

- Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

- Відповідач належним чином не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував, відзив та контррозрахунок заявленої до стягнення суми суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 71 257,25 грн. та 3% річних у розмірі 17 728,59 грн.

Розрахунок інфляційних втрат господарським судом перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню.

Розрахунок 3% річних судом також був перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно.

Після перерахунку проведеного судом в системі "Законодавства" 3% річних складають 16 810,60 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 16 810,60 грн.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

На підставі п. 10.3 Договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 167 321,56 грн., розрахунок якої судом також був перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно.

Після перерахунку проведеного судом в системі "Законодавства" пеня складає 158753,74 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 158 753,74 грн.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

07.02.2017 до суду від позивача надійшло клопотання про повернення суми надмірно сплаченого судового збору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Вимоги позивача, відповідно до поданої позовної заяви, складали 3 027 895,03 грн., тому позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 45 418,43 грн., що підтверджує платіжне доручення № 6888 від 19.12.2016 року.

03.02.2017 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 2 545 947,41 грн. Сума судового збору, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, складає 38 189,21 грн.

Таким чином, позивачем було надмірно сплачено 7 229,22 грн., що є підставою для їх повернення.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 230, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 48-49, 82-84, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАЦ. ПРОДУКТ" (49000, м.Дніпро, вул. Осіння, буд. 2-А, офіс 303, код ЄДРПОУ 38597713) на користь Публічного акціонерного товариства "Луцьк Фудз" (45635, Волинська обл., Луцький район, с. Зміїнець, вул. Левадна, буд. 2А, код ЄДРПОУ 00377163) заборгованості за поставлену продукцію у розмір 2 289 640,01 грн. (два мільйона двісті вісімдесят дев'ять тисяч шістсот сорок грн. 01 коп.), інфляційні втрати у розмірі 71 257,25 грн. (сімдесят одна тисяча двісті п'ятдесят сім грн. 25 коп.), 3% річних у розмірі 16 810,60 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот десять грн. 60 коп.), пеню у розмірі 158 753,74 грн. (сто п'ятдесят вісім тисяч сімсот п'ятдесят три грн. 74 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 38 046,92 грн. (тридцять вісім тисяч сорок шість грн. 92 коп).

В решті позовних вимог - відмовити.

Повернути Публічному акціонерному товариству "Луцьк Фудз" (45635, Волинська обл., Луцький район, с. Зміїнець, вул. Левадна, буд. 2А, код ЄДРПОУ 00377163) надмірно сплачений, платіжним дорученням № 6888 від 19.12.2016 року, судовий збір у розмірі 7229,22 грн. (сім тисяч двісті двадцять дев'ять грн. 22 коп.), про що винести ухвалу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 27.02.17

Суддя ОСОБА_1