Ухвала

від 15.02.2017 по справі 317/4407/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

15 лютого 2017 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

УмновоїО.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності , за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит на рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство Банк Фінанси та Кредит (далі - ПАТ Банк Фінанси та Кредит ) звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 10 квітня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Банк Фінанси та Кредит , правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит , та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останньому надано кредит у розмірі 60 670 доларів США строком до 08 квітня 2022 року зі сплатою 14 % річних, а з 14 липня 2008 року - 16 % річних.

На забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, цього ж дня між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка № 15 площею 0, 0929 га, що розташована на території Володимирівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

У зв'язку з тим, що позичальник не виконував належним чином зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, а тому банк звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 06 грудня 2010 року, стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 709 180 грн 80 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки та вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 липня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та вказані позовні вимоги залишено без розгляду, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Посилаючись на те, що зазначені судові рішення сторонами не виконано, заборгованість у встановлений строк не сплачено, просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку № 15 площею 0, 0929 га, що розташована на території Володимирівської сільської ради Запорізького району Запорізької області шляхом визнання права власності на зазначене нерухоме майно за ПАТ Банк Фінанси та Кредит , визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування вказаною земельною ділянкою та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 23 грудня 2014 року позов задоволено.

У рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_5 перед ПАТ Банк Фінанси та Кредит звернуто стягнення на нерухоме майно на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит , а саме: на земельну ділянку № 15 площею 0, 0929 га, що розташована на території Володимирівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, шляхом визнання права власності на зазначене нерухоме майно за ПАТ Банк Фінанси та Кредит .

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування земельною ділянкою № 15 площею 0, 0929 га, що розташована на території Володимирівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволення позову.

У касаційній скарзі ПАТ Банк Фінанси та Кредит просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 10 квітня 2007 року між ТОВ Банк Фінанси та Кредит , правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит , та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останньому надано кредит у розмірі 60 670 доларів США строком до 08 квітня 2022 року зі сплатою 14 % річних, а з 14 липня 2008 року - 16 % річних.

На забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, цього ж дня між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка № 15 площею 0, 0929 га, що розташована на території Володимирівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у розмірі 709 180 грн 80 коп., яка була стягнута заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 06 грудня 2010 року солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи та надавши належну оцінку доказам в їх сукупності, правильно визначивши характер спірних правовідносин, обґрунтовано виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки позичальником порушено умови кредитного договору, допущено заборгованість, у зв'язку із чим, банк набув право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. При цьому доказам, поданим сторонами, судом надана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що умовами договору іпотеки від 10 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та банком, не передбачено набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки у порядку звернення стягнення на підставі рішення суду, а відтак підстави для набуття права власності на предмет іпотеки відсутні.

Проте погодитись із такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У ч. 1 ст. 36 Закону України Про іпотеку зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями ч. 3 зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України Про іпотеку ; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

При цьому згідно ч. 1 ст. 37 Закону України Про іпотеку правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку , 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України Про іпотеку ).

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Судом встановлено, що згідно з пунктом 10 договору іпотеки іпотекодержатель на свій розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки в один з наступних способів: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або самостійно на умовах цього договору.

Підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 договору іпотеки передбачено, що задоволення вимог зокрема здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором у порядку, встановленому ст. 37 Закону України Про іпотеку .

Разом з тим, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України на вищезазначені положення закону та положення договору уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову банка .

Враховуючи викладене , суд першої інстанції, правильно встановивши характер правовідносин між сторонами, факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 договору іпотеки передбачене задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року скасувати, заочне рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 23 грудня 2014 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: В.С. Висоцька

М.К.Гримич

О.В. Умнова

І.М.Фаловська