Рішення

від 22.02.2017 по справі 906/1311/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "22" лютого 2017 р. Справа № 906/1311/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1- дов. від 30.12.2016 (в режимі відеокоференції)

від відповідача: ОСОБА_2- дов. від 18.07.2016 (в с/з від 13.02.2017, від 20.02.2016)

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро"

до Приватного акціонерного товариства "Ружинський Райагрохім"

про стягнення 3712353,83 грн.

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 3712353,83 грн., з яких 2300000,00 грн. - основного боргу; 382048,34 грн. відсотків за користування товарним кредитом; 214372,61 грн. пені; 206432,88 грн. 28% річних; 460000,00 грн. штрафу та 149500,00 грн. інфляційні.

Ухвалою господарського суду від 28.12.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 26.01.2017.

25.01.2017 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість та штрафні санкції в розмірі 3751216,83 грн., з яких 2300000,00 грн. основного боргу; 292048,34 грн. відсотків за користування товарним кредитом; 26304,11грн. пені; 259364,38 грн. 28% річних; 460000,00 грн. штрафу та 172500,00 грн. - індекс інфляції.

Ухвалою від 26.01.2017 судом прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, розгляд справи відкладено на 13.02.2017.

В судовому засіданні від 13.02.2016 в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 20.02.2017, в судовому засіданні від 20.02.2017 оголошувалась перерва до 22.02.2017.

20.02.2017 в судовому засіданні представником відповідача подано клопотання про призначення економічної експертизи (а.с. 169-170), на вирішення якої поставити питання:

- чи правильно здійснено позивачем розрахунок основної заборгованості та чи відповідає такий розрахунок умовам договору?

- чи правильно здійснено позивачем розрахунок заборгованості процентів та чи відповідає такий розрахунок умовам договору;

- чи правильно здійснено позивачем розрахунок штрафних санкцій та чи відповідає такий розрахунок умовам договору?;

- який дійсний розмір загальної заборгованості відповідача перед позивачем по договору, а саме: основний борг, проценти та штрафні санкції.

Обґрунтовуючи клопотання, відповідач посилається на те, що матеріали справи не містять належного та зрозумілого зведеного розрахунку суми заборгованості ПрАТ "Ружинський Райагрохім" перед позивачем.

Представник позивача в судовому засіданні від 20.02.2017 заперечив проти заявленого клопотання.

Суд, дослідивши клопотання та заслухавши пояснення учасників судового процесу, відхилив вищевказане клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (п.2 постанови пленуму ВГСУ № 4 від 23.03.2012).

Відповідно до ст.ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Враховуючи, що докази у справі не є взаємно суперечливими, для надання їх оцінки не потрібні спеціальні знання та суд не позбавлений права самостійно перевірити правильність розрахунків заявленої у позові суми, підстав для призначення у справі економічної експертизи суд не вбачає.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та письмових поясненнях (а.с. 70, 186-187).

Представник відповідача в судових засіданнях від 13.02.2017 та 20.02.2017 заперечила проти позовних вимог у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві (а.с. 162-163).

В судове засідання від 22.02.2016 відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, 21.02.2016 представником відповідача подано клопотання, відповідно до якого останній просив розглядати справу без його участі (а.с. 185)

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

10.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (постачальник, позивача) та Приватним акціонерним товариством "Ружинський Райагрохім" (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 4-ж з додатками(а.с 11-24).

28.12.2015 між сторонами підписано додаткову угоду до договору поставки № 4-ж від 10.02.2015 (а.с. 25).

Так, відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Згідно п. 1.2. договору, найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати ТОВАРУ, та нарахованих відсотків, інші умови, визначені в Додатках до Договору, який є невід'ємною його частиною.

За умовами п. 2.1. договору, ціна договору становить загальну вартість товару, визначену із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.3 Договору, що передається за цим Договором та сума належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Ціна товару встановлюється у гривнях і відображається в Додатках до Договору.

Зважаючи на те, що Товар виробляється за кордоном та імпортується на територію України, Сторони домовились, що вказані у підписаних Сторонами Додатках в гривнях ціни на Товар та загальна сума договору не є фіксованими і можуть бути відкориговані постачальником в залежності від зміни комерційного курсу гривні до іноземної валюти. Ціна Товару заокруглюється до 0,01 грн. (п. 2.2 договору).

У пункті 2.4 договору сторони визначили, що покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2,2-2.3, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в Додатках до Договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника, вказаного в тексті цього Договору.

Додатковою угодою від 28.12.2015 сторони у п. 1 дійшли згоди перенести кінцевий розрахунок по договору поставки № 4-Ж від 10.02.2015 до 01 вересня 2016. Даним пунктом сторони погодили, що остаточний розрахунок покупця за придбаний товар відбувається згідно наступного графіка: до 01 вересня 2016 року - 2300000,00 грн. основного боргу + 1946103 грн. відсотків за користування товарним кредитом, нарахованих станом на 28.12.2015 + відсотки за користування товарним кредитом, які будуть нараховані за період з 29.12.2015 по 01.09.2016.

Відповідно до п. 2.5 договору, за користування товарним кредитом, покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачений додатком до Договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов'язковій оплаті покупцем.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди до договору, сторони дійшли згоди , що з 01 листопада 2015 року розмір відсотків за користування товарним кредитом становить 22 % річних.

Строк користування кредитом починається з дня, передбаченого Додатком до договору, але не раніше наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується в день повного розрахунку покупцем за поставлений товар (п. 2.6 договору).

Приписами п. 2.10 договору сторони погодили, що відсотки за користування товарним кредитом, нараховуються постачальником відповідно до п. 2.6 договору.

Згідно п. 4.1 договору, приймання товару по кількості і якості проводиться покупцем в момент його передачі від постачальника. Факт передачі товару покупцю підтверджується видатковою накладною на товар та/або, при необхідності, іншими документами, що посвідчують факт передачі товару покупцю.

На виконання умов договору, позивача поставив відповідачу товару на загальну суму 3719750,36, що підтверджується видатковими накладними № 3793 від 02.04.2015, № 3790 від 02.04.2015, № 3798 від 02.04.2015, № 3801 від 02.04.2015, № 3802 від 02.04.2015,№ 4413 від 08.04.2015, № 4415 від 08.04.2015, № 4417 від 08.04.2015, № 8046 від 08.05.2015, № 8199 від 12.05.2015 (а.с. 26-35) та довіреностями на отримання товару № 10 від 31.03.2015, № 12 від 07.04.2015, № 22 від 05.05.2015, № 21 від 07.05.2015 (а.с. 36-39,189,190).

За даними позивача, відповідач в порушення умов договору поставлений позивачем товар оплатив частково на суму 1419750,36 грн., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар в сумі 2300000,00 грн.

Відповідно до п. 2.10 договору, щомісячно з 01 вересня поточного року або в день повного розрахунку, якщо такий настав раніше, постачальник складає акт надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається постачальником на адресу покупця, що вказана в тексті цього Договору. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом 1 робочого дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається постачальнику, акт вважається схваленим та підписаним покупцем. Сплата нарахованих відсотків відбувається одночасно з оплатою вартості (ціни) товару, і зараховуються постачальником відповідно до вимог п. 2.9.

У відповідності до умов вищевказаного пункту договору, між сторонами було підписано акти про надання послу щодо нарахування відсотків за користування кредитом № 14650 від 04.09.2015, № 16208 від 06.10.2015, № 17677 від 18.11.2015, № 18052 від 02.12.2015, №37 від 11.01.2016, № 142 від 01.02.2016, № 1209 від 03.03.2016, № 4228 від 04.04.2016, № 9109 від 05.05.2016, № 12751 від 02.06.2016, № 152 46 від 05.07.2016, № 16437 від 08.08.2016, № 18339 від 05.09.2016, № 20275 від 03.10.2016, № 21684 від 02.11.2016, № 22594 від 05.12.2016 (не підписаний відповідачем) (а..с 40-54,69), якими сторонами погоджено розмір відсотків за користування товарним кредитом в певному місці. Загальна сума відсотків за користування кредитом відповідно до підписаних між сторонами актів склала 682048,34 грн.

За поясненнями позивача, в рахунок оплати нарахованих відсотків за користування кредитом на підставі п. 2.5 договору, було зараховано оплати, здійснені 07.10.2016 в сумі 20000,00 грн., 12.10.2016 в сумі 30000,00 грн., 27.10.2016 в сумі 80000,00 грн., 03.11.2016 в сумі 20000,00грн., 20.12.2016 в сумі 50000,00 грн., 29.12.2016 в сумі 50000,00 грн. та 05.01.2017 в сумі 40000,00грн.

Таким чином заборгованість відповідача по відсоткам за користування кредитом станом на день звернення до суду становить 292048,34 грн.

Відповідно до п. 7.2 договору, у випадку порушення умов даного договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені Договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору покупець:

- сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення , від суми боргу, за кожен день прострочення;

- сплачує штраф в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання;

- сплачує на користь постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення . Сума відсотків річних підлягає оподаткуванню податком на додану вартість . Податок на додану вартість до нарахованої суми відсотків річних та підлягає обов'язковій оплаті покупцем.

Пунктом 7.3 договору сторони керуючись ст. 259 ЦК України дійшли згоди про збільшення строку позовної давності по всім зобов'язанням (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі цього Договору до 3 років. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється без застосування ч.6 ст. 232 ГК України.

На підставі п.п. 7.2, 7.3 договору позивачем заявлено до стягнення з відповідача 267304,11 грн. пені, 259364,38 грн. 28 % річних та 460000,00 грн. штрафу.

Крім того, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення з відповідача 172500,00 грн. інфляційних.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що позивачем невірно визначено розмір заборгованості, оскільки відповідачем здійснено контррозрахунок позовних вимог, за яким розмір заборгованості відповідача складає 3300316,98 грн.

Крім того відповідач вважає, що заявлені позивачем до стягнення пеня та штраф суперечать ст. 61 Конституції України, яка вказує на те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення з наступних підстав. Відтак вважає, що заявлена сума штрафу в розмірі 460000,00 грн. не підлягає стягнення у зв'язку з подвійним притягненням відповідача до відповідальності .

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 4-ж від 10.02.2015 та додаткової угоди до нього від 28.12.2015.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, матеріалами справи підтверджується факт поставки відповідачу товару на загальну суму 3719750,36 грн., що вказує на належне виконання зобов'язання з боку позивача.

Відповідач факт отримання товару на зазначену суму 3719750,36 грн. не оспорив, відтак у останнього виник кореспондуючий обов'язок щодо оплати отриманого товару.

Нормою ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, у п.1 додаткової угоди до Договору поставки № 4-ж від 10.02.2015 сторони погодили, що остаточний розрахунок за придбаний товар має бути здійснений до 01.09.2016.

Доказів погашення заборгованості перед позивачем у вказаній сумі матеріали справи не містять. Станом на день звернення з позовом до суду та на день вирішення спору в суді, заборгованість відповідача не змінилась та становить 2300000,00 грн.

За нормами ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших умов, що звичайно ставляться (с. 526 ЦК України).

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 2300000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 292048,34 грн. відсотків за користування кредитом, суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,2,5 ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Як вже встановлено судом, за умовами укладеного між сторонами договору, товар позивачем поставлявся відповідачу на умовах товарного кредиту.

Пунктами 2,5, 2.6, 2.10 договору та п.3 додаткової угоди до договору від 28.12.2015 сторонами визначено порядок та розмір нарахування відсотків за користування товарним кредитом.

Як вбачається з розрахунку позивача (а.с. 187) відсотки за користування товарним кредитом позивачем нараховано за період з 03.04.2015 по 31.10.2015 на суму заборгованості, яка існувала у відповідний період із застосуванням ставки відсотків річних - 1%. За період з 01.11.2015 по 30.11.2016 позивачем нараховано відсотки за користування кредитом на підставі п. 3 додаткової угоди до договору, виходячи із процентної ставки - 28% річних.

За таких обставин загальна сума відсотків за користування кредитом за заявлений позивачем період склала 292048,34 грн.

Перевіривши розрахунок відсотків за користування кредитом, судом встановлено, що останній здійснений у відповідності до норм чинного законодавства та умов договору, є арифметично вірним, тому дана вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 267304,11 грн. пені, то суд зазначає про наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 даного Закону України визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось вище п. 7.3 договору сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності по всім зобов'язанням (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі цього Договору до 3 років. нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється без застосування ч.6 ст. 232 ГК України.

Як вбачається з розрахунку (а.с.71), пеню заявлено за період з 02.09.2016 по 26.01.2017 на суму заборгованості 2300000,00 грн., яка в сукупності склала 267304,11 грн.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що позивачем неправомірно визначено період нарахування, оскільки останнім днем нарахування пені позивачем визначено 26.01.2017, в той час як заява про збільшення позовних вимог датована 24.01.2016 та направлена відповідачу 24.01.2017, тобто позивачем заявлено до стягнення пеню за період, який не є спірним . Правомірним є нарахування пені за період з 02.09.2016 по 24.01.2017.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок пені виходячи з вихідних даних позивача за період з 02.09.2016 по 24.01.2017 на суму заборгованості 2300000,00 грн., яка склала 263170,34 грн.

Отже вимога про стягнення пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 263170,34 грн.

В частині стягнення 4133,77 грн. пені (267304,11 грн. -263170,34грн. ) суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Крім того, в порядку п. 7.2 Договору позивачем заявлено до стягнення штраф в розмірі 460000,00 грн.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

З розрахунку, наданого позивачем (а.с. 71), вбачається, що штраф нараховано в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалась після прострочення виконання грошового зобов'язання, який склав 460000,00грн.

Перевіривши вказаний розрахунок суд дійшов висновку, що вимога про стягнення штрафу є правомірною та такою, що підлягає задоволенню в сумі 460000,00 грн..

Стосовно вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача 259364,38 грн. 28 % річних та 172500,00 грн. інфляційних, то суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, умовами договору поставки сторонами погоджено розмір річних на рівні 28%, що не суперечить нормам ст. 625 ЦК України.

З розрахунку позивача (а.с. 71) вбачається, що нарахування 28% річних здійснено за період з 02.09.2016 по 26.01.2017 на суму заборгованості 2300000,00 грн., які склали 259364,38 грн.

Перевіривши нарахування 28% річних, суд встановив, що позивачем допущено аналогічну помилку, що й при нарахуванні пені. За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 28% річних за період з 02.09.2016 по 24.01.2017 на суму простроченої заборгованості 2300000,00грн., розмір яких становить 255252,31 грн.

Таким чином, вимога про стягнення 28% річних є обґрунтованою, заявленою відповідно до вимог чинного законодавства та такою, що підлягає задоволенню в сумі 255252,31 грн. В частині стягнення 4112,07 грн. 28 % річних суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Разом з тим, перевіривши розрахунок інфляційних (а.с.71), судом встановлено, що інфляційні нарахування позивачем заявлено за наступні період з вересня 2016 по грудень 2016 року на суму заборгованості 2300000,00 грн., які склали 172500,00грн., суд встановив, що при їх обрахунку позивачем допущено арифметичну помилку.

Суд здійснив власний розрахунок інфляційних, виходячи із вихідних даних позивача, за яким розмір інфляційних нарахувань склав 172337,03 грн.

Відтак вимога про стягнення інфляційних є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 172337,03 грн.

В частині стягнення 162,97 грн. інфляційних суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими згідно з вимогами чинного законодавства, підтвердженими належними та допустимими доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають частковому задоволенню на загальну суму 3742808,02 грн., з яких: 2300000,00 грн. основний борг; 292048.34грн. - відсотки за користування кредитом; 263170,34 грн. пеня; 255252,31 грн. 28% річних; 172337,03 грн. інфляційні; 460000,00 грн. штраф.

В частині стягнення 4133,77 грн. пені, 4112,07 грн. 28% річних, 162,97 грн. інфляційних суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Разом з тим суд не погоджується з запереченнями відповідача з приводу того, що позивачем невірно визначено розмір заборгованості, оскільки судом в ході вирішення спору перевірено розрахунок позовних вимог та встановлено, що позивачем на момент звернення до суду вірно визначено розмір основної заборгованості за договором в сумі 2300000,00 грн.

Крім того, суд критично ставиться до заперечень відповідача з приводу того заявлені позивачем до стягнення пеня та штраф суперечать ст. 61 Конституції України, яка вказує на те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення з наступних підстав.

Так, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до умов договору, сторони визначили, що пеня сплачується за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, а штраф сплачується в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені та штрафу одночасно.

В порядку ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Ружинський райагрохім" (13600, Житомирська область, Ружинський район, смт. Ружин, вул. Свердлова, буд.61, код ЄДРПОУ 05488495)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (08702, Київська область, м.Обухів, вул. Промислова,20, код ЄДРПОУ 36348550)

- 2300000,00 грн. основного боргу;

- 292048.34 грн. - відсотки за користування кредитом;

- 263170,34 грн. пені;

- 255252,31 грн. 28% річних;

- 172337,03 грн. інфляційних;

- 460000,00 грн. штрафу;

- 56142.12 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 27.02.17

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2- позивачу (рек. з повід)

3- відповідачу (рек. з повід.)