Рішення

від 25.01.2017 по справі 910/23448/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017Справа №910/23448/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Любисток"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Браво Сервіс"

про стягнення грошових коштів

Суддя Ю.В. Цюкало

Представники сторін:

від позивача: Чижевська І.В. - представник за довіреністю № 120 від 03.01.2017 року

від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні 25 січня 2017 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Любисток" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Браво Сервіс" (відповідач) про стягнення 34 859,11 грн. основного боргу, 9 425,48 грн. пені, 9 584,30 грн. інфляційних втрат, 944,99 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору про постачання продукції №65/ТД від 01.08.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/23448/16. Розгляд справи призначено на 25.01.2017 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2016 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір про постачання продукції №65/ТД (далі - договір або договір поставки), відповідно п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставити і передавати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити отриману продукцію за ціною і в асортименті, погодженими сторонами в прайс-листах, які є невід'ємною частиною цього договору, і в кількості, передбаченій замовленнями на продукцію.

Згідно п. 1.2. договору повний асортиментний перелік продукції, одиниці виміру, її ціна за її одиницю, погоджуються сторонами у прайс-листі, який є невід'ємною часткою цього договору.

Відповідно до п. 1.3. договору поставка продукції за цим договором здійснюється окремими партіями. Найменування та кількість кожної партії продукції погоджуються сторонами у замовленнях покупця на поставку продукції (надалі - "замовлення") та зазначаються у відповідних видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Замовлення передається уповноваженому представнику постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонами формі, шляхом заповнення бланку замовлення, електронною поштою, факсимільним, телефонним зв'язком, усно тощо. Постачальник здійснює виконання замовлення на підставі наявної продукції на складі (п. 2.1. договору).

Пунктом 2.2. договору встановлено, що на вимогу покупця, постачальник після отримання замовлення протягом 24 робочих годин надає покупцю для ознайомлення зразок видаткової накладної щодо об'ємів виконання замовлення, дані в якій являються підтвердження повного або часткового прийняття замовлення.

Відповідно до п.4.1. договору постачальник здійснює поставку продукції покупцю, зазначеної в накладній, згідно графіка з дати узгодження замовлення. Якщо інше не вказано в погодженому сторонами замовленні.

В п. 6.4. договору сторони погодили, що покупець проводить оплату постачальнику отриманої партії продукції протягом 30 календарних днів з моменту отримання продукції.

У випадку несвоєчасної оплати продукції (п.6.4. цього договору) покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу. При цьому, черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями буде встановлена відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України (п.8.3. договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2017 року (п.11.1. договору).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 192 565,90 грн., що підтверджується видатковими накладеними: №4875 від 05.08.2016 року на суму 2 102,24 грн. та №4881 від 05.08.2016 року на суму 190 463,66 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №358 від 01.10.2016 року про сплату 192 565,90 грн. заборгованості за договором про постачання продукції №65/ТД від 01.08.2016 року.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором про постачання продукції №65/ТД від 01.08.2016 року щодо своєчасної та повної оплати товару, здійснено часткову оплату поставленої продукції в розмірі 157 706,79 грн. з порушенням стоків, встановлених договором, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього 34 859,11 грн. основного боргу, 9 425,48 грн. пені, 9 584,30 грн. інфляційних втрат, 944,99 грн. 3% річних.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на загальну суму 192 565,90 грн., що підтверджується видатковими накладеними №4875 від 05.08.2016 року на суму 190 463,66 грн. та №4881 від 05.08.2016 року на суму 2 102,24 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене та враховуючи умови договору відповідач мав здійснити оплату за отриманий товар до 04.09.2016 року включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п.6.4. договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату в розмірі 157 706,79 грн., після встановленого договором граничного строку на оплату поставленої продукції, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 34 859,11 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за Договором, відповідно до п. 6.4. останнього настав, приймаючи до уваги, те що доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за Договором про постачання продукції №65/ТД від 01.08.2016 року в розмірі 34 859,11 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховючи викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд визнав його невірним у визначенні періодів здійснення такого нарахування. За умовами укладеного між сторонами договору покупець проводить оплату постачальнику отриманої партії продукції протягом 30 календарних днів з моменту отримання продукції. Таким чином, прострочення зобов'язання за видатковими накладними від 05.08.2016 року розпочинається з 05.09.2016 року (дата виникнення заборгованості).

Здійснивши перерахунок пені та 3% річних з урахуванням вищенаведеного, за період з 05.09.2016 року по 12.12.2016 року, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає 9 262,38 грн. пені та 931,76 грн. 3% річних.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 9 584,30 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача, з урахуванням встановленого судом періоду прострочення зобов'язання з 05.09.2016 року по 12.12.2016 року.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Браво Сервіс" (04060, м. Київ, вулиця Максима Берлінського, будинок 8, ідентифікаційний код 33308143) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Любисток" (33024, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця Соборна, будинок 444А, ідентифікаційний код 33618885) грошові кошти: 34 859,11 грн. (тридцять чотири тисячі вісімсот п'ятдесят дев'ять гривень 11 копійок) основного боргу, 9 262,38 грн. (девять тисяч двісті шістдесят дві гривні 38 копійок) пені, 931,76 грн. (дев'ятсот тридцять одну гривню 76 копійок) 3% річних, 9 584,30 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири гривні 30 копійок) інфляційних втрат та 1 373,56 грн. (одна тисяча триста сімдесят три гривні 56 копійок) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Копію рішення направити відповідачу у справі №910/23448/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.

СуддяЮ.В. Цюкало