Рішення

від 08.02.2017 по справі 910/22040/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2017Справа №910/22040/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Є-Пауер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС Навігатор"

про стягнення грошових коштів

Суддя Ю.В. Цюкало

Представники сторін: не з'явились.

СУТЬ СПОРУ:

У листопаді 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Є-Пауер" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС Навігатор" (відповідач) про стягнення 34 333,82 грн. основного боргу, 8 514,78 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору поставки №08012014-1 від 08.01.2014 року та договору від 01.09.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/22040/16. Розгляд справи призначено на 21.12.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2016 року розгляд справи відкладено на 18.01.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 року розгляд справи відкладено на 08.02.2017 року.

30.01.2017 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю забезпечити явку представника, суд його відхилив з огляду на наступне.

Відповідно до змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому, перелік таких обставин наведений у зазначеній статті Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на викладене, враховуючи те, що про день, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином та не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

08.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Акстор (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №08012014-1 (далі - договір-1), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього (них) певну грошову суму.

Відповідно до п. 3.1. договору-1 найменування товарів, їх кількість, асортимент, ціна за одиницю, вартість товарів вказується у видатково-прибуткових накладних, які оформлюються на кожну партію товару. Видатково-прибуткові накладні крім переданого документу виконують одночасно функцію специфікації, і є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 7.1. договору-1 ціни на товари, що постачаються постачальником, є вільними відпускними і вказуються у асортиментному переліку (прайс-листку) постачальника.

У п. 7.2. договору-1 сторони визначають, що ціни на товари, вказані у асортиментному переліку (прайс-листку), який є дійсним на дату укладання цього договору, погоджені сторонами і є попередніми і можуть змінюватися постачальником в залежності від показників, які обумовлюють ціну товару. Перегляд цін на товари, які пропонуються постачальником до поставки за цим договором, здійснюється постачальником шляхом видання нового асортиментного переліку (прайс-листка) із зміненими цінами, який доводиться до покупця засобами електронного зв'язку, або шляхом факсимільного зв'язку, або письмово за реквізитами покупця вказаними у розділі 16 цього договору, не пізніше, ніж за 30 (тридцять) календарних днів до запланованого перегляду цін.

Пунктом 7.3. договору-1 встановлено наступний порядок визначення остаточної ціни відвантаженого товару, а саме: Цт = Еді * КК, де Цг - остаточна ціна товару; Еді - еквівалент ціни товару вказаний в доларах США і зазначений в специфікації (прайс-листку) по кожній окремій партії товару, КК - курс продажу долару США встановлений на сайті за адресою http://www.udinform.com. На день коли має бути здійснений платіж за товар, який проданий покупцю на умовах відстрочення платежу або на момент фактичної оплати (за умови, що має місце прострочення оплати) такого товару покупцем в залежності від того який курс буде більшим. У разі зупинення на Міжбанківській валютній біржі торгів, сторони під час визначення розрахунку курсу національної валюти (гривні) до долару США приймають за основу вартість готівкового продажу долару США вказаного на Інтернет сайті, що розташований за адресою: http://www.udinform.com + 5%.

Остаточно ціна фіксується у рахунку-фактурі та видатково-прибутковій накладній, яку з боку постачальника підписує директор або головний-бухгалтер, або особа уповноважена наказом по підприємству, а з боку покупця: директор або головний бухгалтер, або особа уповноважена довіреністю на одержання цінностей, та є невід'ємною частиною даного договору (п. 7.4. договору-1).

Сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору (п. 7.5. договору-1).

Відповідно до п. 9.1. договору-1 оплата постачальнику за партію товару здійснюється згідно видатково-прибуткової накладної, яку виписує постачальник, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів, з моменту отримання покупцем партії товару.

08.01.2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю Акстор (продавець) та відповідачем (покупець) укладено додаткову угоду №1, відповідно до умов якої п. 9.1. договору поставки №08012014-1 від 08.01.2014 року викладено в наступній редакцій: оплата постачальнику за партію товару здійснюється згідно видатково-прибуткової накладної, яку виписує постачальник, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів, з моменту отримання покупцем партії товару. .

Згідно з п. 10.2. договору-1 в разі прострочення покупцем встановленого терміну оплати товарів постачальник може відмовитись від передачі покупцеві відповідної партії товарів та/або застосувати до покупця пеню, в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки. У разі затримки оплат більше ніж на 10 календарних днів, постачальник має право не відвантажувати товар.

Цей договір вступає в дію з дати його укладення обома сторонами та діє протягом 1 року з моменту його укладення (п. 14.1. договору-1).

На виконання умов договору поставки №08012014-1 від 08.01.2014 року у період з березня 2014 року по грудень 2014 року постачальник поставляв товар, а замовник приймав його, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними представниками сторін договору-1 та скріпленими печатками видатковими накладними.

В подальшому, 01.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Акстор (сторона-1), відповідачем (сторона-2) та позивачем (сторона-3) було укладено договір (надалі - договір-2), яким регулюються відносини пов'язані із заміною кредитора у зобов'язанні, що виникає із договору поставки №08012014-1 від 08.01.2014 року.

Відповідно до п. 1. договору-2 сторона-1 здійснює відступлення своїх прав та обов'язків за договором №08012014-1 від 08.01.2014 року, а сторона-3 приймає на себе право вимоги за переданий товар, на суму зазначену в п. 5 цього договору за договором №08012014-1 від 08.01.2014 року.

Згідно з п. 5. договору-2 сторона-1 передає стороні-3 права та обов'язки за переданий стороні-2 товар за договором №08012014-1 від 08.01.2014 року на суму 76 196,62 грн.

До Сторони-3 переходять права та обов'язки сторони-1 у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Права та обов'язки сторони-1 вважаються переданими стороною-1 - ТОВ АКСТОР та прийнятими стороною-3 - ТОВ Є-Пауер з 01.09.2015 року (п. 2 договору-2).

Пунктом 7 договору-2 визначено, що сторона-2 відповідає перед стороною 3 за покладеними на неї обов'язками за договором №08012014-1 від 08.01.2014 року, в тому числі по оплаті за переданий товар.

Відповідно до п. 8 договору-2 сторона-2 не заперечує проти відступлення прав та обов'язків стороною-1 стороні-3 за договором від №08012014-1 від 08.01.2014 року, укладеного між стороною-1 та стороною-2, із всіма змінами, доповненнями, додатками і додатковими угодами.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 15 договору-2).

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 25.12.2015 року про сплату 36 222,18 грн. заборгованості за договором поставки №08012014-1 від 08.01.2014 року та договором від 01.09.2015 року.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором поставки №08012014-1 від 08.01.2014 року та договором від 01.09.2015 року щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього 34 333,82 грн. основного боргу, 8 514,78 грн. пені.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Наявними в матеріалах справи підписаними представниками сторін договору-1 та скріпленими печатками видатковими накладними, підтверджується факт поставки товару Товариству з обмеженою відповідальністю "АЗС Навігатор" за договором поставки №08012014-1 від 08.01.2014 року, а також існування простроченої заборгованості у останнього на момент укладення договору від 01.09.2015 року в розмірі 76 196,62 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч умов договору поставки №08012014-1 від 08.01.2014 року та договору від 01.09.2015 року своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 34 333,82 грн.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором поставки №08012014-1 від 08.01.2014, відповідно до п. 9.1. останнього настав, приймаючи до уваги, те що доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором поставки №08012014-1 від 08.01.2014 року та договором від 01.09.2015 року в розмірі 34 333,82 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи викладене, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнав його необґрунтованим, оскільки позивачем, в порушення приписів ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, нараховано пеню за порушення строків оплати заборгованості за період, який перевищує шість місяців. За розрахунком суду розмір пені складає 6 325,24 грн., у зв'язку із чим вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 6 325,24 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС Навігатор" (01021, м. Київ, вулиця Михайла Грушевського, будинок 28/2, нежиле приміщення 43, ідентифікаційний код 38290801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Є-Пауер" (03038, м. Київ, вулиця Лінійна, будинок 17, ідентифікаційний код 39730894) грошові кошти: 34 333,82 грн. (тридцять чотири тисячі триста тридцять три гривні 82 копійки) основного боргу, 6 325,24 грн. (шість тисяч триста двадцять п'ять гривень 24 копійки) пені та 1 307,58 грн. (одна тисяча триста сім гривень 58 копійок) судового збору. Видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Копію рішення направити сторонам у справі №910/22040/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.

СуддяЮ.В. Цюкало