Рішення

від 27.02.2017 по справі 904/12371/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.02.17р. Справа № 904/12371/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська компанія кави" (м.Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе-Лайф" (с.Дослідне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 21 від 15.03.2015 у загальному розмірі 311 832 грн. 31 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 06.02.2017)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 20.12.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська компанія кави" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе-Лайф" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 21 від 15.03.2015 у загальному розмірі 295 242 грн. 69 коп.

Ціна позову, на момент звернення з ним до суду, складалася з наступних сум:

- 282 890 грн. 90 коп. - основний борг;

- 6 565 грн. 50 коп. - пеня;

- 5 084 грн. 97 коп. - інфляційні втрати;

- 701 грн. 32 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 21 від 15.03.2015 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 15.09.2016 по 20.10.2016 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 282 890 грн. 90 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.3. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 6 565 грн. 50 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 5 084 грн. 97 коп. та 3% річних у сумі 701 грн. 32 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 18.01.2017.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 2603/17 від 17.01.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на перебування його представника у терміновому відрядженні.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 3061/17 від 18.01.2017), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 18.01.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 18.01.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 18.01.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 06.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Від відповідача вдруге надійшло клопотання (вх.суду 7265/17 від 06.02.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на досягнення між сторонами домовленостей щодо мирного врегулювання спору та необхідність надання часу для підписання мирової угоди по справі.

Від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх.суду 7275/17 від 06.02.2017), в якій він просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 21 від 15.03.2015 у загальному розмірі 311 832 грн. 31 коп., яка складається з наступних сум:

- 268 890 грн. 90 коп. - основний борг;

- 30 118 грн. 11 коп. - пеня;

- 10 750 грн. 30 коп. - інфляційні втрати;

- 2 073 грн. 00 коп. - 3% річних.

Так, відповідно до пункту 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Згідно з частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву позивача, судом визначено, що позивачем, фактично, збільшено заявлені до стягнення пеню, інфляційні втрати та 3% річних, у зв'язку із здійсненням розрахунку за більш тривалий період, а також зменшено основний борг, у зв'язку з його частковим погашення відповідачем.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Зважаючи на те, що позивачем було дотримано порядок звернення із вказаною заявою до суду, крім того, позивач надав докази сплати судового збору за збільшену ціну позову, судом було прийнято вказану заяву до розгляду.

Отже, у разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 311 832 грн. 31 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 06.02.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 06.02.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 06.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Від відповідача втретє надійшло клопотання (вх.суду 9844/17 від 15.02.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на досягнення між сторонами домовленостей щодо мирного врегулювання спору та необхідність надання часу для підписання мирової угоди по справі.

У судове засідання 15.02.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 15.02.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 15.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 27.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи неодноразово відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень, а також для мирного врегулювання спору. Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від відповідача вчетверте надійшло клопотання (вх.суду 11868/17 від 24.02.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на досягнення між сторонами домовленостей щодо мирного врегулювання спору та необхідність надання часу для підписання мирової угоди по справі.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 12286/17 від 28.02.2017), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 27.02.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 27.02.2017 вчетверте не з'явився , при цьому, судом було враховано, що відповідачем було вчетверте подано клопотання про відкладення розгляду справи, з приводу якого суд зазначив таке.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. Крім того, протягом розгляду справи судом тричі задовольнялися клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та надавалася сторонам можливість дійти до мирного врегулювання спору. Розглядаючи подане відповідачем клопотання, суд також виходив із того, що строк вирішення спору у даній справі закінчується 28.02.2017, а отже, суд позбавлений можливості для надання сторонам додаткового часу для підписання мирової угоди та відкладення розгляду справи.

Також судом враховано, що відповідно до частини 5 статті 121 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення незалежно від наявності виконавчого провадження; про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Отже, після прийняття рішення по даній справі відповідач не позбавляється можливості мирно врегулювати даний спір та укласти із позивачем мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні, а також вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права, тим більше, що у даній справі заявлений до стягнення лише основний борг. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом декількох місяців не погасив існуючу заборгованість, а клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості у повному обсязі, можуть вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

У судовому засіданні 27.02.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх збільшення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 15.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська компанія кави" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кофе-Лайф" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 21 (далі - договір, а.с.11-14), відповідно до пункту 1.1. якого на умовах, визначених договором постачальник зобов'язується поставляти покупцю товар, передбачений пунктом 1.2. договору, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати такий товар.

Договір було підписано із протоколом розбіжностей від 15.03.2015 (а.с.15).

У пунктах 8.1. та 8.2. договору сторони узгодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 8.1. договору, та закінчується 14.03.2016. У випадку, якщо за 30 календарних днів до завершення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про припинення його дії, даний договір продовжується на той самий строк та на тих же умовах.

Доказів визнання недійсним, розірвання або зміни вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору, з урахуванням протоколу розбіжностей від 15.03.2015, сторони визначили, що найменування, одиниця виміру та загальна кількість товару, що є предметом поставки за договором, його часткове співвідношення (асортимент), визначаються специфікацією, що є додатком № 1 до договору. Поставка товару за договором здійснюється згідно із заявкою покупця, яка подається постачальнику в письмовому вигляді або шляхом направлення засобами електронної пошти, або факсимільного зв'язку.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 3.1. договору товар, що є предметом договору, поставляється в строки, визначені в заявці покупця. Постачальник має право дострокової поставки товару у випадку наявності погодження дострокової поставки із покупцем.

У пункті 3.4. договору сторони вказали, що товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання повноважними представниками сторін відповідних накладних.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору в період з 15.09.2016 по 20.10.2016 поставив відповідачу товар на загальну суму 306 136 грн. 00 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видатковою накладною № 1255 від 15.09.2016 на суму 53 400 грн. 00 коп. (а.с.20);

- видатковою накладною № 1318 від 27.09.2016 на суму 76 328 грн. 00 коп. (а.с.19);

- видатковою накладною № 1344 від 30.09.2016 на суму 392 грн. 00 коп. (а.с.17);

- видатковою накладною № 1371 від 07.10.2016 на суму 69 600 грн. 00 коп. (а.с.18);

- видатковою накладною № 1430 від 20.10.2016 на суму 106 416 грн. 00 коп. (а.с.16).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у видаткових накладних за період з 15.09.2016 по 20.10.2016, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представниками відповідача та скріплені його печаткою.

Також, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних видаткових накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо оплати, зокрема:

- покупець оплачує поставлений постачальником товар, що є предметом договору, по ціні погодженій сторонами у специфікації (пункт 4.1. договору);

- усі розрахунки, передбачені договором, здійснюється в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, визначений в договорі (пункт 4.2. договору);

- оплата ціни товару провадиться протягом 30 календарних днів з дати поставки товару (пункт 4.3. договору).

При цьому, отриманий в період з 15.09.2016 по 20.10.2016 товар відповідачем у повному обсязі оплачений у строки, визначені в пункті 4.3. договору, не був, внаслідок чого станом на момент звернення із позовом до суду у відповідача була наявна заборгованість перед позивачем у сумі 282 890 грн. 90 коп.

Наявність вказаної заборгованості була також визнана відповідачем, що підтверджується актом звірки за спірним договором, який підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача, та в якому сторонами підтверджений факт наявності заборгованості відповідача станом на 30.11.2016 в сумі 282 890 грн. 90 коп. (а.с.52-54).

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, поставлений йому в спірний період товар у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 282 890 грн. 90 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач надав до суду накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дані накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 4.3. договору порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище накладними настав у такі терміни:

- за видатковою накладною № 1255 від 15.09.2016 на суму 53 400 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 17.10.2016 включно;

- за видатковою накладною № 1318 від 27.09.2016 на суму 76 328 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті в строк по 27.10.2016 включно;

- за видатковою накладною № 1344 від 30.09.2016 на суму 392 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 31.10.2016 включно;

- за видатковою накладною № 1371 від 07.10.2016 на суму 69 600 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 07.11.2016 включно;

- за видатковою накладною № 1430 від 20.10.2016 на суму 106 416 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 21.11.2016 включно.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В той же час, після порушення провадження у справі відповідачем було частково погашено суму основного боргу у розмірі 114 950 грн. 00 коп., що підтверджується:

- платіжним дорученням № 2287 від 13.01.2017 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с.79);

- платіжним дорученням № 2322 від 17.01.2017 на суму 4 000 грн. 00 коп. (а.с.80);

- платіжним дорученням № 2488 від 06.02.2017 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с.81);

- платіжним дорученням № 1011 від 15.02.2017 на суму 950 грн. 00 коп. (а.с.82).

Судом також зауважено, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 28.12.2016, а заборгованість погашалася відповідачем в період з 13.01.2017 по 15.02.2017, отже після порушення провадження у справі.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача частини основного боргу в сумі 114 950 грн. 00 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати поставленого позивачем в період з 15.09.2016 по 20.10.2016 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності залишку боргу сумі 167 940 грн. 90 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 167 940 грн. 90 коп. підлягають задоволенню

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.3. договору сторони погодили, що за необґрунтовані відмову або ухилення від оплати товару покупець виплачує постачальнику за вимогою останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована та заявлена позивачем до стягнення пеня за загальний період прострочення з 17.10.2016 по 05.02.2017 в сумі 30 118 грн. 11 коп. (а.с.44).

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем невірно визначено періоди прострочення, а саме: без врахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України; крім того, позивачем під час визначення суми заборгованості не були враховані часткові оплати, здійснені відповідачем 13.01.2017 та 17.02.2017.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 1255 від 15.09.2016 на суму 53 400 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 17.10.2016 включно; в період прострочення з 18.10.2016 по 12.01.2017 заборгованість складала 30 154 грн. 90 коп., отже пеня в цей період становить 2 024 грн. 27 коп. ; в період прострочення з 13.01.2017 по 16.01.2017 заборгованість складала 20 154 грн. 90 коп., отже пеня в цей період становить 61 грн. 85 коп. ; в період прострочення з 17.01.2017 по 05.02.2017 заборгованість складала 16 154 грн. 90 коп., отже пеня в цей період становить 247 грн. 86 коп. ;

- за видатковою накладною № 1318 від 27.09.2016 на суму 76 328 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті в строк по 27.10.2016 включно; в період прострочення з 29.10.2016 (дата визначена позивачем) по 05.02.2017 пеня становить 5 845 грн. 06 коп., але позивачем розраховано та заявлено до стягнення пеня за цей період в сумі 5 796 грн. 75 коп. , яка не виходить за межі розрахованої судом, а отже, є правомірною;

- за видатковою накладною № 1344 від 30.09.2016 на суму 392 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 31.10.2016 включно; в період прострочення з 01.11.2016 по 05.02.2017 пеня становить 29 грн. 12 коп. ;

- за видатковою накладною № 1371 від 07.10.2016 на суму 69 600 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 07.11.2016 включно; в період прострочення з 08.11.2016 по 05.02.2017 пеня становить 4 797 грн. 38 коп., але позивачем розраховано та заявлено до стягнення пеня за цей період в сумі 4 751 грн. 87 коп. , яка не виходить за межі розрахованої судом, а отже, є правомірною;

- за видатковою накладною № 1430 від 20.10.2016 на суму 106 416 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 21.11.2016 включно; в період прострочення з 22.11.2016 по 05.02.2017 пеня становить 6 195 грн. 28 коп., а всього 19 107 грн. 00 коп.

Судом було враховано також те, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Приймаючи до уваги те, що, фактично, позивачем в окремих періодах заявлена до стягнення сума пені у розмірі меншому, ніж визначено судом, а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені у цих періодах.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 19 107 грн. 00 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з 17.10.2016 по 05.02.2017 (фактично - з жовтня по грудень 2016 року) в сумі 10 750 грн. 30 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 17.10.2016 по 05.02.2017 в сумі 2 073 грн. 00 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2015 по справі № 914/251/15.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказані вимоги, а саме: позивач здійснив нарахування інфляційних втрат в місяці, в яких мав бути здійснений платіж, а також в місяці, в яких заборгованість існувала неповний місяць; крім того, періоди прострочення, а також суми заборгованості у них також визначені позивачем невірно (а.с.44).

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- за видатковою накладною № 1255 від 15.09.2016 на суму 53 400 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 17.10.2016 включно; в період прострочення з 18.10.2016 по 12.01.2017 заборгованість складала 30 154 грн. 90 коп., отже, інфляційні втрати в період з листопада по грудень 2016 року становлять 819 грн. 07 коп. ;

- за видатковою накладною № 1318 від 27.09.2016 на суму 76 328 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті в строк по 27.10.2016 включно, отже інфляційні втрати в період з листопада по грудень 2016 року становлять 2 073 грн. 22 коп. ;

- за видатковою накладною № 1344 від 30.09.2016 на суму 392 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 31.10.2016 включно, отже, інфляційні втрати в період з листопада по грудень 2016 року становлять 10 грн. 65 коп. ;

- за видатковою накладною № 1371 від 07.10.2016 на суму 69 600 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 07.11.2016 включно, отже, інфляційні втрати у грудні 2016 року становлять 626 грн. 40 коп. ;

- за видатковою накладною № 1430 від 20.10.2016 на суму 106 416 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 21.11.2016 включно, отже, інфляційні втрати у грудні 2016 року становлять 957 грн. 74 коп., а всього 4 487 грн. 08 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 4 487 грн. 08 коп.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем невірно визначено періоди прострочення, а саме: без врахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України; крім того, позивачем під час визначення суми заборгованості не були враховані часткові оплати, здійснені відповідачем 13.01.2017 та 17.02.2017.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 1255 від 15.09.2016 на суму 53 400 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 17.10.2016 включно; в період прострочення з 18.10.2016 по 12.01.2017 заборгованість складала 30 154 грн. 90 коп., отже 3% річних в цей період становлять 215 грн. 12 коп. ; в період прострочення з 13.01.2017 по 16.01.2017 заборгованість складала 20 154 грн. 90 коп., отже 3% річних в цей період становлять 6 грн. 63 коп. ; в період прострочення з 17.01.2017 по 05.02.2017 заборгованість складала 16 154 грн. 90 коп., отже 3% річних в цей період становлять 26 грн. 56 коп. ;

- за видатковою накладною № 1318 від 27.09.2016 на суму 76 328 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті в строк по 27.10.2016 включно; в період прострочення з 29.10.2016 (дата визначена позивачем) по 05.02.2017 3% річних становлять 626 грн. 26 коп., але позивачем розраховано та заявлено до стягнення 3% річних за цей період в сумі 621 грн. 00 коп. , яка не виходить за межі розрахованої судом, а отже, є правомірною;

- за видатковою накладною № 1344 від 30.09.2016 на суму 392 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 31.10.2016 включно; в період прострочення з 01.11.2016 по 05.02.2017 3% річних становлять 3 грн. 12 коп., але позивачем розраховано та заявлено до стягнення 3% річних за цей період в сумі 3 грн. 00 коп. , яка не виходить за межі розрахованої судом, а отже, є правомірною;

- за видатковою накладною № 1371 від 07.10.2016 на суму 69 600 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 07.11.2016 включно; в період прострочення з 08.11.2016 по 05.02.2017 3% річних становлять 514 грн. 01 коп., але позивачем розраховано та заявлено до стягнення 3% річних за цей період в сумі 509 грн. 00 коп. , яка не виходить за межі розрахованої судом, а отже, є правомірною;

- за видатковою накладною № 1430 від 20.10.2016 на суму 106 416 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 21.11.2016 включно; в період прострочення з 22.11.2016 по 05.02.2017 3% річних становлять 663 грн. 78 коп., а всього 2 045 грн. 09 коп.

Приймаючи до уваги те, що, фактично, позивачем в окремих періодах заявлена до стягнення сума 3% річних у розмірі меншому, ніж визначено судом, а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних у цих періодах.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2 045 грн. 09 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 311 832 грн. 31 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 4 677 грн. 49 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, позивачем відповідно до платіжного доручення № 355 від 22.12.2016 та квитанцій № 0.0.700589816 від 06.02.2017 та № 0.0.688673554.1 від 18.01.2017 було сплачено судовий збір у загальній сумі 4 677 грн. 64 коп. (переплата на 0 грн. 15 коп.).

Крім того, суд припиняє провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 114 950 грн. 00 коп. на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, відповідно до пунктів 1 та 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі : зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом ), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути частину судового збору пропорційну вимогам щодо стягнення основного боргу в сумі 114 950 грн. 00 коп. - це 1 724 грн. 25 коп., оскільки в частині цих вимог провадження у справі припиняється з підстави, яка не віднесена до виключень, зазначених в пункті 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", що, відповідно, є причиною для повернення судового збору позивачу в цій частині.

Отже, з урахуванням вище описаного, в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" на користь позивача підлягає поверненню з державного бюджету України судовий збір в загальній сумі 1 724 грн. 40 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе-Лайф" основного боргу в сумі 114 950 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе-Лайф" (52071, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Дослідне, вулиця Наукова, будинок 1; ідентифікаційний код 39368026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська компанія кави" (49000, м. Дніпро, вулиця Океанська, будинок 2; ідентифікаційний код 39429904) - 167 940 грн. 90 коп. - основного боргу, 19 107 грн. 00 коп. - пені, 4 487 грн. 08 коп. - інфляційних втрат, 2 045 грн. 09 коп. - 3% річних, 2 903 грн. 70 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська компанія кави" (49000, м. Дніпро, вулиця Океанська, будинок 2; ідентифікаційний код 39429904) судовий збір у сумі 1 724 грн. 40 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 355 від 22.12.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2