Рішення

від 25.01.2017 по справі 910/23554/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017Справа №910/23554/16

За позовом Комунального підприємства "Київпастранс" в особі філії Комунального підприємства Подільське трамвайне ремонтно-експлуатаційне депо

до Приватного акціонерного товариства "Київський завод електротранспорту"

про стягнення грошових коштів

Суддя Ю.В. Цюкало

Представники сторін:

від позивача: Магратій Я.В. - представник за довіреністю № 06-5/991 від 19.12.2016 року

від відповідача: Ричек В.В. - представник за довіреністю б/н від 17.01.2017 року

В судовому засіданні 25 січня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Київпастранс" в особі філії Комунального підприємства Подільське трамвайне ремонтно-експлуатаційне депо (позивач) до Приватного акціонерного товариства "Київський завод електротранспорту" (відповідач) про стягнення 3 092 541,32 грн. заборгованості за фактичне користування нежилими приміщеннями, 145 606,54 грн. витрат по відшкодуванню земельного податку.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним користуванням відповідачем нежилими приміщеннями, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 на І-ІІ поверхах корпусу № 2, загальною площею 3 446,80 кв.м.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/23554/16. Розгляд справи призначено на 25.01.2017 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Розпорядженням виконавчого органу Київського міської ради (Київської

міської державної адміністрації) від 15.02.2002 року № 927 "Про закріплення основних фондів комунальної власності територіальної громади м. Києва" та наказу № 30 від 10.04.2002 року Головного управління з питань майна нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 віднесено до комунальної власності територіальної громади міста Києва, закріплено за Комунальним підприємством "Київпастранс" та передано на баланс Подільському трамвайному ремонтно-експлуатаційному депо.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Позивач зазначає, що нежилі приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 на І-ІІ поверхах корпусу № 2, загальною площею 3 446,80 кв.м, відповідач незаконно використовує, без укладення договору про передачу у користування спірних нежитлових приміщень, у зв'язку із чим 13.10.2011 року позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про виселення з вказаних приміщень відповідача та відшкодування шкоди за фактичне користування вище вказаними нежилими приміщеннями.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2012 року по справі №11/360 було задоволено позовні вимоги частково та зобов'язано Закрите акціонерне товариство Київський завод електротранспорту (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, ідентифікаційний код 33547233) звільнити нежилі приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 на І-ІІ поверхах корпусу № 2, загальною площею 3 446,80 кв.м та позначені в плані літерою Б , стягнуто судові витрати у розмірі 1 880,75 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 року № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

На виконання Постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2012 року по справі № 11/360 видано відповідні накази, зокрема, наказ про зобов'язання Закритого акціонерного товариства "Київський завод електротранспорту" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, ідентифікаційний код 33547233) звільнити нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132, на І-ІІ поверхах корпусу №2, загальною площею 3 446,80 кв.м та позначені в плані літерою "Б".

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за фактичне користування нежилими приміщеннями, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 на І-ІІ поверхах корпусу № 2, загальною площею 3 446.80 кв.м, у розмірі 3 092 541,32 грн. за період з липня 2011 року по листопад 2012 року та витрат по відшкодуванню земельного податку у розмірі 145 606,54 грн. на підставі виставлених рахунків №146 від 29.07.2011 року, №158 від 19.08.2011 року, №177 від 14.09.2011 року, №203 від 21.11.2011 року, №229 від 16.11.2011 року, № 258 від 26.12.2011 року, №48 від 28.02.2012 року, № 26 від 31.01.2012 року, № 88 від 25.04.2012 року, №62 від 20.03.2012 року, № 113 від 31.05.2012 року, № 146 від 20.06.2012 року, №184 від 31.07.2012 року, № 191 від 13.08.2012 року, № 231 від 17.09.2012 року, № 263 від 18.10.2012 року, № 296 від 15.11.2012 року.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує з підстав того, що матеріали справи не містять доказів виставлення позивачем зазначених вище рахунків відповідачу, а також у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності за заявленими вимогами.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2012 року по справі №11/360, відповідач безпідставно (без достатньої правової підстави) займав нежилі приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 на І-ІІ поверхах корпусу № 2, загальною площею 3 446,80 кв.м, які належить на праві господарського відання позивачу, та був зобов'язаний наказом Господарського суду міста Києва №11/360 від 10.04.2012 року звільнити зазначені приміщення, однак продовжував їх використовувати, зокрема, у період з липня 2011 року по листопад 2012 року.

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Враховуючи викладене, відповідач безпідставно (без договору оренди) у період з липня 2011 року по листопад 2012 року користувався нежилими приміщеннями, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 на І-ІІ поверхах корпусу № 2, загальною площею 3 446,80 кв.м.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Згідно зі статтею 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Суд зазначає, що вказана стаття спрямована на реалізацію принципу реального виконання зобов'язання та визначає обов'язок набувача повернути безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості.

Однак, якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати потерпілому вартість такого майна.

Суд зазначає, що майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Враховуючи положення статті 190 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що майном, яке набув відповідач без достатньої правової підстави, було саме право користування нежилими приміщеннями, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 на І-ІІ поверхах корпусу № 2, загальною площею 3 446.80 кв.м, яке належать позивачу на праві господарського відання.

Водночас, враховуючи, що право користування (майно) неможливо повернути внатурі, відповідач, відповідно до положень статті 1213 Цивільного кодексу України, зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість такого майна.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у зв'язку з безпідставним збереженням відповідачем майна, а саме права користування (речового права) нежилими приміщеннями, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 на І-ІІ поверхах корпусу № 2, загальною площею 3 446,80 кв.м, яке належить позивачу на праві господарського відання, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість користування вказаним майном, оскільки відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України, у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість.

Судом встановлено, що за період з липня 2011 року по листопад 2012 року позивачем нараховано суму відшкодування за користування приміщенням без правової підстави у загальному розмірі 3 092 541,32 грн.

При цьому, судом встановлено, що розрахунок вказаних сум відшкодувань за фактичне користування нежилими приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 на І-ІІ поверхах корпусу № 2, загальною площею 3 446,80 кв.м, позивач здійснював на підставі Методики розрахунку, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250.

Крім того, судом встановлено, що позивачем було нараховано відповідачу вартість з компенсації витрат за користування земельною ділянкою (яка визначається виходячи з фактичних витрат підприємства), за період з липня 2011 року по листопад 2012 року у загальному розмірі 145 606,54 грн.

Відповідно до п. 6.4 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва орендар за користування об'єктом оренди сплачує орендну плату, витрати підприємства-балансоутримувача на утримання орендованого майна та інші платежі, зазначені у підпункті 6.5 цього Положення, незалежно від результатів господарської діяльності.

Згідно з п. 6.5 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва крім орендної плати орендар сплачує: податки та збори у розмірах та порядку, визначених законодавством України; компенсацію витрат підприємств-балансоутримувачів за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, та плату за комунальні послуги відповідно до договору, який укладається між орендарем та підприємством-балансоутримувачем або відповідними особами, що надають такі послуги, а у разі встановлення орендної плати у розмірі 1 гривня на рік, експлуатаційні витрати підприємства-балансоутримувача відповідно до договору, який укладається між орендарем та підприємством-балансоутримувачем; послуги страховика.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку в обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку сум відшкодування за фактичне користування без правової підстави нежилими приміщеннями, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 на І-ІІ поверхах корпусу №2, загальною площею 3 446,80 кв.м та розрахунку компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташовано приміщення за період з липня 2011 року по листопад 2012 року, з огляду на що приймає вказані розрахунки позивача у якості належного та допустимого доказу визначення вартості безпідставно набутого відповідачем майна (відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України).

Таким чином, враховуючи загальний розмір відшкодування за фактичне користування приміщенням за період з липня 2011 року по листопад 2012 року, що становить 3 092 541,32 грн. та загальний розмір компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташовано приміщення, за період з липня 2011 року по листопад 2012 року, що становить 145 606,54 грн., суд дійшов висновку, що загальний розмір сум відшкодування за фактичне користування відповідачем нежилими приміщеннями, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 132 на І-ІІ поверхах корпусу № 2, загальною площею 3 446,80 кв.м, за період з липня 2011 року по листопад 2012 року становить 3 238 147,86 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не відшкодував позивачу вартість фактичного користування приміщеннями за період з липня 2011 року по листопад 2012 року, у зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 3 238 147,86 грн., розмір та наявність якої останнім не спростована.

Таким чином, враховуючи, що загальний розмір грошових коштів (сум відшкодування вартості), які відповідач повинен був сплатити за безпідставне користування майном за період з липня 2011 року по листопад 2012 року, становить 3 238 147,86 грн., та беручи до уваги відсутні доказів погашення вказаної заборгованості, суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість з відшкодування вартості фактичного користування приміщенням у розмірі 3 238 147,86 грн., доказів сплати якої відповідачем не надано.

Щодо заяви відповідача про пропуск позивачами строку позовної давності щодо позовних вимог та застосування наслідків такого спливу, суд зазначає наступне.

Так, позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за фактичне користування приміщеннями за період з липня 2011 року по листопад 2012 року на підставі виставлених рахунків №146 від 29.07.2011 року, №158 від 19.08.2011 року, №177 від 14.09.2011 року, №203 від 21.11.2011 року, №229 від 16.11.2011 року, № 258 від 26.12.2011 року, №48 від 28.02.2012 року, № 26 від 31.01.2012 року, № 88 від 25.04.2012 року, №62 від 20.03.2012 року, № 113 від 31.05.2012 року, № 146 від 20.06.2012 року, №184 від 31.07.2012 року, № 191 від 13.08.2012 року, № 231 від 17.09.2012 року, № 263 від 18.10.2012 року, № 296 від 15.11.2012 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4. ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовну заяву було подано до суду 22.12.2016 року., тобто за межами трирічного строку позовної давності.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Таким чином, хоча заборгованість відповідача за безпідставне користування майном за період з липня 2011 року по листопад 2012 року у розмір 3 238 147,86 грн. є обгрунтованою, суд відмовляє позивачу у позові з огляду на пропуск ними строку позовної давності для звернення до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.

СуддяЮ.В. Цюкало