Рішення

від 22.02.2017 по справі 910/1674/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2017 Справа №910/1674/17 За позовом Приватного підприємства ОРЛАН - 800

До Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню

транспортних засобів ПІВНІЧ

про стягнення 231 070,21 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

У засіданні брали участь:

від позивача : Краснов І.В. - по дов. №1 від 20.02.2017р.

від відповідача: не з явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного підприємства "ОРЛАН 800" про стягнення з Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" 126 000 грн. основного боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору про надання послуг підтримки порядку та здійснення контрольно - пропускного режиму та охорони майна № 5 від 01.04.2015, 75 341, 84 грн. - пені, 24 027, 39 грн. - інфляційні та 5 700, 98 грн. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 порушено провадження у справі № 910/1674/17 та призначено її до розгляду на 22.02.2017.

Представник відповідача в судове засідання 22.02.2017р. не з явився, письмового відзиву на позов не надав. Від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що представник відповідача приймає участь в іншому судовому засіданні Господарського суду міста Києва.

Представник позивача проти даного клопотання заперечував, посилаючись на його необгрнутованість.

Суд розглянувши дане клопотання приходить до висновку про його необгрунтованіст ь та відмовляє в його задоволенні виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю.

З огляду на викладене, відповідач не позбавлений був права направити в судове засідання іншого представника.

Таким чином відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

При відмові в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи суд приймає до уваги те , що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч. 1ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Оскільки, наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 22.02.2017 позовні вимоги підтримав повністю.

В судовому засіданні 20.02.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

01.04.2015 між Приватним підприємством "Група Елам " (виконавець), яке в подальшому змінило свою назву на ОРЛАН -800 , та Автогаражним кооперативом по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" (замовник) було укладено договір про надання послуг підтримки порядку та здійснення контрольно - пропускного режиму та охорони майна № 5, зі строком дії по 31.03.2016.

Відповідно до п. 1.1. договору № 5 його предметом є надання послуг здійснення контрольно - перепускного режиму, підтримання порядку на об єкті замовника: охорони майна яке знаходиться в охороняємому (зачиненому ) приміщенні та належним чином (згідно акту передавання - приймання майна під охорону) здане під охорону, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Закревського 93 (далі - об'єкт).

Відповідно до п. 4.1. договору № 5 оплата за послуги виконавця складає 18 000,00 грн. без ПДВ за один місяць охорони.

В матеріалах справи наявні наступні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за договором №5, які підписані та скріплені печаткою обох сторін, на загальну суму 126 000,00 грн.:

№ ОУ-0000166 від 30.04.2015 на суму 18 000 грн.,

№ ОУ-0000167 від 31.05.2015 на суму 18 000 грн.,

№ ОУ-0000168 від 30.06.2015 на суму 18 000 грн.,

№ ОУ-0000238 від 31.07.2015 на суму 18 000 грн.,

№ ОУ-0000274 від 31.08.2015 на суму 18 000 грн.,

№ ОУ-0000327 від 30.09.2015 на суму 18 000 грн.,

№ ОУ-0000439 від 31.10.2015 на суму 18 000 грн.,

Пунктом 4.2. договору № 5 визначено, що замовник оплачує послуги виконавця авансом на пізніше 15-го числа поточного місяця за поточний місяць на підставі даного договору.

Згідно пункту 3.1.2. договору замовник зобов'язався вчасно та в повному об'ємі у терміни та на умовах, визначених договором провести необхідні платежі і розрахунки за здійснені виконавцем послуги.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договорів не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг охорони, в зв'язку з чим у відповідача наявна заборгованість в розмірі 126 000,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона -(виконавець) зобов'язується за завданнями другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, сторони встановили, що розрахунки за договором проводяться шляхом сплати авансу не пізніше 15-го числа поточного місяця на підставі даного Договору. Крім того, пунктом 4.4. Договору визначено, що остаточний розрахунок та задоволення взаємних вимог проводиться протягом 5 банківських днів з моменту розірвання або закінчення цього Договору.

До матеріалів справи долучені підписані сторонами акти, що в тому числі засвідчує отримання відповідачем послуг та відповідно початок перебігу строку з їх оплати.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повної їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості наданих послуг, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 126 000 грн. підлягають задоволенню.

У зв язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов язань по оплаті вартості наданих послуг позивач просить стягнути з відповідача 75 341, 84 грн. - пені, 24 027, 39 грн. - інфляційні та 5 700, 98 грн. - 3 % річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 5.6 Договору при простроченні проведення розрахунків за договором з вини замовника замовник має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день просрочення оплати. Сторони погодились, що за своєю правовою природою застосовані проценти не вважаються способом забезпечення виконання зобов язання, майновими санкціями(неустойкою, штрафом, пенею) в розумінні господарського законодавства України, а є платою за користування чужими грошовими коштами згідно з цивільним законодавством України (ст.ст.536, 625 ЦК України).

Як вбачається із доданого до позовної заяви розрахунку позивачем розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами здійснено на рівні облікової ставки Національного Банку України за період з 16.04.2015 р. по 28.10.2016 р. на суму основного боргу (помісячно), що є правомірним та обґрунтованим.

Додатковим підтвердженням наведеної позиції є позиція Вищого господарського суду України викладена у постановах від 08.09.2009 р. у справі № 4/394 та від 27.10.2011 р. у справі 02/07/2076 у яких зазначено, що під терміном "користування чужими грошовими коштами" слід розуміти не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями. Виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами, а зважаючи на положення ст. 536 ЦК України, юридичні особи не можуть бути звільнені від цього обов'язку.

Також, наведена позиція повністю кореспондується з позицією Вищого господарського суду України, що викладена у постанові пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Так, п. 6 зазначеної постанови пленуму встановлено, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України), а підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Перевіривши розрахунок 3% річних, збитків від інфляції та пені наданий позивачем, суд встановив, що позивач здійснив розрахунок 3% річних, збитків від інфляції у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат підлягають повному задоволенню.

Одночасно, на підставі ст. 536 ЦК України позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 75341,84 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Разом з тим згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У п.6.1. - 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Отже, враховуючи вищенаведене, розмір процентів повинен бути визначений договором, або законом.

При цьому, із умов договору вбачається, що сторонами в договорі погоджено лише нарахування 3% річних, інфляції та пені.

Разом з тим, відповідно до наданого позивачем розрахунку, ПП "Орлан -800" визначено розмір процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Аналіз правових норм, зокрема статей 536, 549, частини другої статті 625 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами. На відміну від процентів як плати за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Отже, з урахуванням вищевикладеного та змісту п. 5.6 договору, господарський суд приходить до висновку, що позивачем фактично заявлено вимогу про стягнення пені.

Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до розрахунку суду та відповідно до частини другої статті 530 ЦК України та ч. 6 ст. 233 ГК України, передбачена договором відповідальність Кооперативу "Північ" підлягає застосуванню починаючи з 16 числа кожного місяця і підлягає до стягнення за шість місяців по кожному платежу.

Розрахунок пені здійснюється за формулою:

Пеня = сума заборгованості х Подвійна облікова ставка НБУ х кількість днів прострочення.

В разі, якщо в період заборгованості розмір облікової ставки НБУ змінювався, необхідно розраховувати розмір пені по кожному періоду окремо. У відповідності кількість днів прострочення ставиться для кожного періоду, коли діяла та чи інша облікова ставка НБУ визначається окремо.

Розрахунок суми пені

Розмір договірної пені - подвійна облікова ставка НБУ

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 18000 16.04.2015 - 27.08.2015 134 30.0000 % 0.164 %* 3964.93 18000 28.08.2015 - 24.09.2015 28 27.0000 % 0.148 %* 745.64 18000 25.09.2015 - 14.10.2015 20 22.0000 % 0.121 %* 433.97 Таким чином, загальна сума пені за договором складає 5144.55 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 18000 16.05.2015 - 27.08.2015 104 30.0000 % 0.164 %* 3077.26 18000 28.08.2015 - 24.09.2015 28 27.0000 % 0.148 %* 745.64 18000 25.09.2015 - 29.10.2015 35 22.0000 % 0.121 %* 759.45 18000 30.10.2015 - 13.11.2015 15 22.0000 % 0.121 %* 325.48 Таким чином, загальна сума пені за договором складає 4907.84 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 18000 16.06.2015 - 27.08.2015 73 30.0000 % 0.164 %* 2160.00 18000 28.08.2015 - 24.09.2015 28 27.0000 % 0.148 %* 745.64 18000 25.09.2015 - 29.10.2015 35 22.0000 % 0.121 %* 759.45 18000 30.10.2015 - 14.12.2015 46 22.0000 % 0.121 %* 998.14 Таким чином, загальна сума пені за договором складає 4663.23 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 18000 16.07.2015 - 27.08.2015 43 30.0000 % 0.164 %* 1272.33 18000 28.08.2015 - 24.09.2015 28 27.0000 % 0.148 %* 745.64 18000 25.09.2015 - 29.10.2015 35 22.0000 % 0.121 %* 759.45 18000 30.10.2015 - 17.12.2015 49 22.0000 % 0.121 %* 1063.23 18000 18.12.2015 - 13.01.2016 27 22.0000 % 0.121 %* 585.86 Таким чином, загальна сума пені за договором складає 4426.52 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 18000 16.08.2015 - 27.08.2015 12 30.0000 % 0.164 %* 355.07 18000 28.08.2015 - 24.09.2015 28 27.0000 % 0.148 %* 745.64 18000 25.09.2015 - 29.10.2015 35 22.0000 % 0.121 %* 759.45 18000 30.10.2015 - 17.12.2015 49 22.0000 % 0.121 %* 1063.23 18000 18.12.2015 - 28.01.2016 42 22.0000 % 0.121 %* 911.34 18000 29.01.2016 - 13.02.2016 16 22.0000 % 0.120 %* 346.23 Таким чином, загальна сума пені за договором складає 4180.97 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 18000 16.09.2015 - 24.09.2015 9 27.0000 % 0.148 %* 239.67 18000 25.09.2015 - 29.10.2015 35 22.0000 % 0.121 %* 759.45 18000 30.10.2015 - 17.12.2015 49 22.0000 % 0.121 %* 1063.23 18000 18.12.2015 - 28.01.2016 42 22.0000 % 0.121 %* 911.34 18000 29.01.2016 - 03.03.2016 35 22.0000 % 0.120 %* 757.38 18000 04.03.2016 - 15.03.2016 12 22.0000 % 0.120 %* 259.67 Таким чином, загальна сума пені за договором складає 3990.75 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 18000 16.10.2015 - 29.10.2015 14 22.0000 % 0.121 %* 303.78 18000 30.10.2015 - 17.12.2015 49 22.0000 % 0.121 %* 1063.23 18000 18.12.2015 - 28.01.2016 42 22.0000 % 0.121 %* 911.34 18000 29.01.2016 - 03.03.2016 35 22.0000 % 0.120 %* 757.38 18000 04.03.2016 - 14.04.2016 42 22.0000 % 0.120 %* 908.85 Таким чином, загальна сума пені за договором складає 3944.59 грн.

За таких обставин, згідно розрахунку суду позовні вимоги ПП "Отаман Груп" про стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі 31 258,45 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" (02232, м. Київ, вул. Закревського, 93, код ЄДРПОУ 25661903) на користь Приватного підприємства "Орлан -800" (04086, м. Київ, вул. Ольжича, 2/33, квартира 1, код ЄДРПОУ 34972839) 126 00 грн. 00 коп. основного боргу, 31 258 грн. 45 коп. пені, 5 700 грн. 98 коп. - 3% річних, 24 027 грн. 39 коп. інфляційні та 2 804 грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.02.2017.

Суддя Трофименко Т.Ю.