Рішення

від 22.02.2017 по справі 916/2624/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" лютого 2017 р.Справа № 916/2624/16

За позовом: Одеської регіональної асоціації євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів;

до відповідача 1: Одеської міської ради;

до відповідача 2: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

про визнання права власності

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача : 1) ОСОБА_1 - керівник;

2) ОСОБА_2- довіреність №б/н від 01.03.2016р.;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Одеська регіональна асоціація євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів звернулася до господарського суду з позовною заявою до Одеської міської ради, в якій просить суд визнати за нею право власності на будівлю загальною площею 17,9 кв.м., розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 46-А.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 16.06.1990р. в м. Одесі відбулась звітно-виборча конференція місцевої асоціації євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів, яка в подальшому розмістилась в приміщенні будівлі за вищевказаною адресою.

При цьому позивач зауважив про перебування будівлі на той час в незадовільному стані.

Як вказує позивач, 29.06.1999р. на базі місцевої асоціації була створена Одеська регіональна асоціація євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів, яка є членом Міжнародного союзу євреїв - колишніх в'язнів фашизму та нараховує у своїх лавах чималу кількість членів, які мешкають в Одесі, Миколаєві, Херсоні, до складу якої входить 490 осіб -жертв нацизму, праведників світу та учасників бойових дій.

У поданому позові асоціація зазначає, що її діяльність спрямована на збереження пам'яті жертв Голокосту, а також на соціальну допомогу тим, хто за віком не має можливості брати участь у громадському русі, покращення соціального стану колишніх в'язнів нацизму, розшук місць масового поховання євреїв та спорудження пам'ятників, меморіальних комплексів на місцях розстрілів євреїв в роки Великої Вітчизняної війни, видання відповідних книг, статей, а також збереження пам'яті про загиблих внаслідок цілеспрямованого знищення єврейського народу.

Позивач також вказує, що до початку Великої Вітчизняної війни за вищевказаною адресою, за якою на теперішній час розміщена асоціація, мешкала рідна сестра батька голови Одеської регіональної асоціації євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів з донькою, які під час окупації були вбиті, про що свідчить відповідний акт ЧГК № 242 від 21.11.1944р., а після звільнення м.Одеси приміщення тривалий час використовувалось під сарай.

Водночас, позивач зауважує, що до теперішнього часу спірна будівля утримується в належному, придатному для експлуатації стані, виключно, за рахунок коштів членів асоціації.

Крім того, асоціація зазначає, що безперервне, відкрите користування нею будівлею впродовж 25 років підтверджується відповідними документами, зокрема, свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи АОО № 9263782 від 29.06.1999р., актами МЧП „Реверс» № 14 від 05.09.2010р., № 18 від 10.09.2010р., № 09 від 17.06.2011р.

При цьому зауважує, що спірне майно немає статусу безхазяйного майна, а також стверджує про відсутність з боку відповідача жодних претензій з приводу користування ним асоціацією.

Відтак, посилаючись на норми ст.21 та ст.24 Закону України „Про громадські об'єднання» , а також положення ст.344 ЦК України асоціація вказує, що вона є добросовісним набувачем вищевказаного майна, а оскільки право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається лише за рішенням суду, позивач і звернувся до суду з відповідним позовом до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.09.2016р. було порушено провадження у справі №916/2624/16 із призначенням до розгляду в засіданні суду 17.10.2016р.

Вказаною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Ухвалою суду від 17.10.2016р., з огляду на нез'явлення в судове засідання представника третьої особи, від якої не надходило клопотання про розгляд справи за її відсутності, невиконання вимог ухвали суду, необхідність додаткового витребування та дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 14.11.2016р.

В судовому засіданні 14.11.2016р. представником Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було надано письмові пояснення по справі (а.с.54-56), згідно яких останній, заперечуючи проти задоволення позову, вказує, що відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991р. № 226-ХХ „Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» право власності на спірне майно належить територіальній громаді м. Одеси.

При цьому також, посилаючись на норми ст. 344 ЦК України, зауважує, що володіння майном має бути добросовісним, проте володіння позивачем спірною будівлею відбулося поза волею власника, оскільки не було йому відоме, а відтак власник не знав і не міг знати, що майно знаходиться у чужому незаконному володінні.

В судовому засіданні 14.11.2016р. було оголошено перерву до 21.11.2016р.

Ухвалою суду від 21.11.2016р. строк розгляду справи за клопотанням представника позивача було продовжено на п'ятнадцять днів, а також з урахуванням клопотання позивача про відкладення розгляду справи, неподання витребуваних судом доказів, з огляду на необхідність витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 05.12.2016р.

30.11.2016р. до канцелярії суду від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшли чергові письмові пояснення по справі (а.с.96-100), згідно яких останній, наполягаючи на відмові у задоволенні позову, зазначає про те, що сумнівним є твердження позивача щодо його необізнаності стосовно того, що спірне майно є власністю територіальної громади м. Одеси, оскільки зі спливом необхідного строку для подання позову він звернувся з позовом саме до Одеської міської ради.

Крім того вказує, що позивач жодного разу не звертався до органів місцевого самоврядування з вимогою про надання йому майна в користування, а звернувся одразу ж до суду, а також стверджує, що Одеська регіональна асоціація євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів не надала жодного доказу на підтвердження безперервного володіння спірним майном.

Між тим, вказує, що законний власник майна повинен знати та не заперечувати проти користування майном тією чи іншою особою.

Щодо тверджень позивача стосовно здійснення ним ремонту (поліпшення) будівлі третя особа зазначає, що така обставина не має відношення до справи та вказує про відсутність відповідних доказів його покращення саме за власний рахунок асоціації.

Одночасно зазначає, що позивач визнає власність та належність спірного об'єкту саме територіальній громаді м. Одеси, що підтверджується відповідним листом асоціації від 21.11.2016р.

З урахуванням вищевказаних обставин, Департамент комунальної власності ОМР зазначає про відсутність усіх елементів інституту набуття права власності за набувальною давністю, як добросовісність володіння, відкритість та безперервність, у зв'язку із чим у задоволенні позову просить відмовити.

В судовому засіданні 05.12.2016р. представником Департаменту комунальної власності ОМР було надано акт обстеження спірного майна, складеного станом на 27.09.206р. (а.с.117).

В засіданні суду 05.12.2016р. під час розгляду справи по суті представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, зауважив про те, що спірне приміщення використовується позивачем впродовж 25 років.

Між тим зазначив, що в матеріалах справи міститься листування, датоване 90-ми роками, що, на його думку, може підтвердити факт тривалого користування позивачем спірним приміщенням.

Представник відповідача в свою чергу заперечував проти задоволення позову, вважав, що немає доказів, які б могли підтвердити добросовісне та відкрите володіння приміщенням, сплату комунальних послуг з 1991 року, зауважує, що будівля є самовільно збудованою та, як вбачається з акту огляду, вона використовується для діяльності, пов'язаної з прийняттям посилок, при цьому він зазначає, що позивач не заперечує проти того, що приміщення знаходиться в комунальній власності.

Представник третьої особи в повному обсязі підтримав вищевказану позицію позивача, просив суд у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 05.12.2016р. оголошено перерву до 08.12.2016р.

В засіданні суду 08.12.2016р. представник позивача надав письмові пояснення по справі (а.с.130), згідно яких останній, зокрема, вказує, що спірний об'єкт підключений до внутрішніх електричних мереж та мереж водопостачання Міжнародної громадської організації „Єврейський общинний центр „Мігдаль» , яка здійснює оплату комунальних послуг.

Ухвалою суду від 08.12.2016р. в порядку ст. 24 ГПК України змінено процесуальний статус Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та залучено його до участі у справі в якості іншого відповідача.

Вказаною ухвалою, з огляду на таке залучення, а також з урахування необхідності додаткового дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 11.01.2017р.

Ухвалою суду від 11.01.2017р. у зв'язку із нез'явленням в судове засідання представника відповідача 2, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також у зв'язку із необхідністю додаткового дослідження матеріалів справи розгляд справи було відкладено на 08.02.2017р.

Судове засідання, призначене на 08.02.2017р. з огляду на те, що 08.02.2017р. з 12 год. 20 хв. до 13 год. 45 хв. всі працівники та відвідувачі суду були евакуйовані з адміністративної будівлі, у зв'язку із проведенням ГУДСНС України в Одеській області спільно з ГУНП в Одеській області оперативно-розшукових заходів з приводу анонімного повідомлення про закладення вибухового приладу в адміністративній будівлі, не відбулося.

Ухвалою суду від 08.02.2017р. строк розгляду справи за клопотанням представника позивача було продовжено на п'ятнадцять днів.

Ухвалою суду від 08.02.2017р. з урахуванням вищевказаних обставин, розгляд справи було призначено на 22.02.2017р.

В судове засідання 22.02.2017р. з'явилися представники позивача, які в повному обсязі підтримали свою правову позицію, що була викладена ними в попередніх судових засіданнях.

Представники Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в засідання суду 22.02.2017р. не з'явилися, про місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином шляхом направлення вищевказаної ухвали суду від 08.02.2017р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.47), а також відповідною телефонограмою від 21.02.2017р. (а.с.48).

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані в ході розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання за Одеською регіональною асоціацією євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів права власності за набувальною давністю на будівлю загальною площею 17,9 кв.м., розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 46-А. Вказані вимоги заявлені та можуть бути задоволені виключно за рахунок Одеської міської ради, як власника майна.

При цьому пунктом 1-1 частини першої статті 80 ГПК України передбачена можливість припинення провадження у справі за відсутності предмету спору.

Враховуючи, що судом встановлена відсутність у Одеської регіональної асоціації євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів вимог до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, суд доходить висновку про відсутність предмету спору між зазначеними сторонами, а тому провадження у справі стосовно вказаного відповідача слід припинити.

Приймаючи до уваги, що виключне право зміни предмета або підстави позову належить позивачу та може бути реалізоване ним до початку розгляду спору по суті, суд надає правову оцінку обставинам, що є предметом доведення в межах заявлених вимог.

Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 3 Закону України „Про громадські об'єднання» , громадські об'єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об'єднання не мають права на частку майна громадського об'єднання та не відповідають за його зобов'язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об'єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об'єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Згідно ч.1 ст. 24 вказаного закону, громадське об'єднання зі статусом юридичної особи для виконання своєї статутної мети (цілей) має право володіти, користуватися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане такому громадському об'єднанню його членами (учасниками) або державою, набуте як членські внески, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, набуте в результаті підприємницької діяльності такого об'єднання, підприємницької діяльності створених ним юридичних осіб (товариств, підприємств), а також майном, придбаним за рахунок власних коштів, тимчасово наданим у користування (крім розпорядження) чи на інших підставах, не заборонених законом.

Зазначені законодавчі норми імперативно визначають, що майно громадського об'єднання та його майнові права є відокремленим від майна та майнових прав його членів.

Між тим, висуваючи вимоги про визнання права власності на будівлю за набувальною давністю, позивач стверджує, що він (самостійна громадська ветеранська організація) об'єднує осіб єврейської національності - колишніх в'язнів гетто, нацистських концтаборів та інших місць примусового утримання, а також осіб єврейської національності, примушених переховуватися в роки тимчасової окупації територій колишнього СРСР від переслідування фашистів.

При цьому зазначає про користування ним спірною будівлею впродовж 25 років.

Стаття 41 Конституції України зазначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до теорії цивільного права інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи, і, які повинен довести саме позивач (ст.33 ГПК України), є: добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння), а також законність об'єкту володіння.

Дослідивши наявність усіх чотирьох складових, тобто юридичного складу, що є підставою для визнання права власності за набувальною давністю, суд виходить з наступного.

Добросовісність володіння означає, що обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю не давали сумніву стосовно правомірності набуття майна, тобто майно не повинно набуватися злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

Вказане, за думкою суду, цілком кореспондується із законодавчо визначеними підставами неправомірності набуття майна, що зумовлює можливість витребування з чужого незаконного володіння (ст.388 ЦК України), тобто загублення майна власником або особою, якій він передав майно у володіння; викрадення майна у власника або у особи, якій він передав це майно у володіння; вибуття майна з володіння власника, або особи, якій він передав дане майно у володіння, не з їх волі іншим чином.

При цьому суд вважає перш за все зауважити, що власником спірного майна, а саме будівлі загальною площею 17,7 кв.м., оскільки саме така площа вказана у технічному паспорті (а.с.71-73), розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 46-А, згідно постанови КМУ від 05.11.1991р. „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991р. № 226-ХХІ „Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Як свідчать матеріали справи, 29.06.1999р. була створена Одеська регіональна асоціація євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про державну реєстрацію асоціації серії АОО №263782 (а.с.15), статутом громадської організації (а.с.16-20), а також свідоцтвом про реєстрацію об'єднання громадян № 308 від 26.06.1999р. (а.с.60).

Згідно зазначених документів, юридичною адресою асоціації є м.Одеса, вул. Мала Арнаутська, 46-А.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на положення ч.3 ст.397 ЦК України щодо правомірності фактичного володіння, суд доходить висновку про добросовісність (правомірність) володіння майном з боку позивача - Одеської регіональної асоціації євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів.

При цьому щодо тверджень позивача стосовно відсутності доказів покращення будівлі саме за власний рахунок асоціації, суд зазначає, що така позиція повністю спростовується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.28-29), які свідчать про здійснення саме асоціацією оплат виконаних робіт, згідно актів прийому-передачі виконаних робіт (а.с.25-27).

Про знаходження будівлі в хорошому технічному стані свідчить і наявний у справі акт обстеження не житлового приміщення від 27.09.2016р., складений юридичним департаментом Одеської міської ради (а.с.117), а також консультаційний технічний висновок (а.с.104-112).

Вказане в свою чергу свідчить про добросовісне користування спірним майном.

Оцінюючи відкритість володіння позивача, оскільки саме така сформульована законодавцем вимога забезпечує баланс інтересів і дає гарантії власнику для витребування майна, суд вказує наступне.

Як встановлено судом, з червня 1999р. спірна будівля використовується позивачем для розміщення керівного органу асоціації, збереження її документації, а також для організації ділових зустрічей та чергових засідань органу управління.

При цьому, як слідує з матеріалів справи, будівля загальною площею 17,7 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 46-А, знаходилася з 1991р. у користуванні місцевої асоціації колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів.

Про знаходження Одеської регіональної асоціації євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів, створеної на базі місцевої асоціації, з 1999р. за вищевказаною адресою свідчить наявне в матеріалах справи свідоцтво про державну реєстрацію Одеської регіональної асоціації євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів серії АОО №263782 від 29.06.1999р. (а.с.15), відповідний статут асоціації (а.с.16-20), а також свідоцтво про реєстрацію об'єднання громадян № 308 від 26.06.1999р. (а.с.60).

При цьому суд зауважує, що саме виконавчим комітетом Одеської міської ради 29.06.1999р. було проведено державну реєстрацію вказаної асоціації, а відтак міській раді з 1999р. було цілком відомо про місцезнаходження позивача за вищевказаною адресою та володіння ним будівлею, яка за нею розташована.

Крім того, в матеріалах справи міститься довідка балансоутримувача майна - дільниці №12 Комунального підприємства „Житлово-комунальний сервіс „Фонтанський» від 09.11.2016р. (а.с.58), згідно якої остання підтверджує факт знаходження позивача з 2001р. за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 46-А (а.с.58).

Про підтвердження такого факту свідчить і наявне в матеріалах справи листування позивача з державними органами, органами місцевого самоврядування, а також з юридичними особами (а.с.61- 64,131).

Отже, вищенаведені документи свідчать про безперервне володіння асоціацією спірною будівлею впродовж 25 років, яке було відкритим та очевидним як для відповідачів, так і для третіх осіб.

Таким чином, позиція Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо того, що вищевказане володіння позивачем спірною будівлею відбулося поза волею її власника - територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради не знайшла свого відображення в дійсності і повністю спростована в ході розгляд справи.

При цьому жодних доказів щодо звернення Одеської міської ради до суду з позовом про витребування вказаного майна матеріали справи не містять.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

При цьому п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК встановлено, що правила ст. 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Оскільки ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, норми ст. 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року

Приймаючи до уваги викладене, а також досліджені судом документи, що підтверджують безперервне володіння позивачем спірним приміщенням, починаючи з 29.06.1999р., суд доходить до висновку про доведеність факту володіння протягом встановленого ЦК України десятирічного строку.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що судом встановлено наявність сукупності обставин, тобто юридичного складу, який є обов'язковим відповідно до ст. 344 ЦК України, суд доходить висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог Одеської регіональної асоціації євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню.

Враховуючи, що спір виник не внаслідок неправомірних дій Одеської міської ради, витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Одеською регіональною асоціацією євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів (65023, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 46-А, код ЄДРПОУ 22476306) право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 17,7 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 46-А, (І поверх, одноповерхового будинку).

3. Провадження у справі № 916/2624/16 в частині вимог до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради припинити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 27 лютого 2017 р.

Суддя Ю.М. Щавинська