Рішення

від 27.02.2017 по справі 904/1203/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.02.2017 Справа № 904/1203/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимальна упаковка", м. Київ

до Приватного підприємствв "ВКіК", м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 436 970,59 грн. за договором поставки

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 представник - дов. б/ від 01.02.2017р.

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптимальна упаковка" звернулось до господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Приватного підприємства "ВКіК" суму основного боргу у розмірі 306 724,76 грн., пеню - 103 192,54 грн., 3% річних - 9 900,46 грн., інфляційні втрати - 17 152,83 грн. за договором поставки № 101 від 04.12.2014р.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.

Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та пояснив, що розрахунок суми пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснюється від дати останньої поставки товару.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, відзив на позов не надав.

Суд вважає, що відповідач про розгляд справи в господарському суді був повідомлений належним чином на підставі наступного.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.(п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р.)

Так, ухвалу про порушення провадження у справі № 904/1203/17 від 09.02.2017р. відповідач отримав 14.02.2017р., про що свідчить поштове повідомлення № 4912505340594 (а.с. 129).

Відповідно до приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Отже, приймаючи до уваги, що відповідач знав про наявність в господарському суді справи, він не був позбавлений можливості після отримання ухвали про порушення провадження у справі з'ясувати як в телефонному режимі, так і на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень про стан розгляду справи та надати свої заперечення на позов та докази в їх обґрунтування.

Також в ухвалі про порушення провадження у справі, яка була отримана відповідачем зазначено, що інформацію про дату та час розгляду справи можна отримати за електронною адресою суду: http://dp.arbitr.gov.ua/sud5005/spisok/csz\.

Всупереч цьому, відповідач не скористався належними йому процесуальними правами та не вжив заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, за відсутності представника відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином.

Позивачем також було надано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать Приватному підприємству ВКіК в межах ціни позову 436 970,59 грн. та судового збору 6 554,57 грн.

В обґрунтування вказаної заяви позивач посилався на те, що відповідач вже півроку ухиляється від спілкування та відмовляється погасити борг. Відповідач в договорі вказав свою адресу: 27500, Україна, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Дружби, 17. Весь товар за договором поставлявся саме за цією адресою, вона зазначена у всіх товарно-транспортних накладних. На офіційному сайті відповідача зазначена саме ця адреса. Проте, кореспонденцію за цією адресою відповідач не приймає. За останні три місяці у відповідача кілька разів змінювався керівник, а 05.01.2017р. відповідач змінив своє місце знаходження.

Дослідивши заяву позивача про вжиття заходів із забезпечення позову, суд відмовляє в її задоволенні з наступних підстав.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу до забезпечення позову у зв'язку з чим підстави для задоволення клопотання відсутні.

Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи не заявлялись.

В судовому засіданні 27.02.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

08.12.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптимальна упаковка" (далі - Позивач, Продавець) та Приватним підприємством "ВКіК" (далі - Відповідач, Покупець) укладено договір № 101 (далі - Договір). В подальшому сторонами підписано додаткові угоди № 1 від 08.12.2014р. та № 2 від 01.02.2016р. до спірного договору.

Відповідно до п. 1.1. Договору згідно умов цього договору продавець зобов'язується передавати у власність покупця товар у кількості та асортименті. Визначених у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору. Покупець зобов'язується прийняти та сплатити поставлений товар.

Згідно п. 3.1. Договору поставка товару здійснюється партіями згідно видаткових накладних. Датою поставки вважається дата видаткової накладної.

Здача -приймання товару здійснюється по видаткових накладних, які підписуються уповноваженими представниками сторін (п. 3.2. Договору).

Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі, або пошкодження товару, переходять від продавця до покупця в момент передачі товару та підписання сторонами видаткової накладної (п. 3.4. Договору).

Відповідно до п.п. 4.3., 4.3.1. в редакції додаткової угоди №2 оплата товару здійснюється у безпідставній формі на розрахунковий рахунок продавця на підставі рахунку-фактури виставленого продавцем для сплати наступним чином: оплата у розмірі 100% вартості товару покупець сплачує протягом 45 календарних днів з дати поставки.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015р., а в частині невиконаних зобов'язань та законних вимог строк дії договору автоматично продовжується до повного їх виконання. (п. 8.1. Договору)

Пунктом 8.2. Договору встановлено, що у разі відсутності до дати закінчення чергового терміну дії договору офіційного письмового повідомлення, надісланого рекомендованим листом від будь-якої із сторін іншій стороні, про небажання продовжувати договірні відносини, термін дії цього договору вважається положенням до 31 грудня наступного року включно. Така пролонгація може здійснюватись неодноразово.

Як зазначив позивач, на виконання умов договору ним поставлено відповідачеві товар на загальну суму 2 721 762,20 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані повноважними представника сторін та скріплена печатками їх підприємств, товарно-транспортними накладними та виставленими рахунками-фактур (а.с. 31-95).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 2 415 037,44 грн., в наслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 306 724,76 грн., що і стало причиною спору.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог на підставі наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного з законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 1 від 30.01.2017р. з вимогою оплатити суму боргу (а.с. 96-99).

Відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не оплатив.

На час розгляду справи відповідачем позовні вимоги не спростовані, суму боргу за поставлений товар не сплачено.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 306 724,76 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 103 192,54 грн., 3% річних - 9 900,46 грн. за період з 10.06.2016р. по 02.02.2017р. та інфляційні втрати - 17 152,83 грн. за період з 10.10.2016р. по 31.12.2016р.

Як пояснив позивач, розрахунок неустойки він здійснював від дати останньої поставки товару.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що у разі невиконання, або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань, сторони несуть відповідальність передбачену умовами цього договору та нормами діючого законодавства України.

Відповідно до п. 6.3. Договору за несвоєчасну оплату поставленого товару, покупець оплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нарахована пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Відповідно до частини першої статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Перевіривши розрахунки надані позивачем, судом встановлено, що пеня за період з 10.06.2016р. по 02.02.2017р. становить 103 192,54. грн. та підлягає до стягнення.

Згідно з ст. 625 ЦК України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3 % річних за період з 10.06.2016р. по 02.02.2017р. становлять 9 900,46 грн. та підлягають до стягнення.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних втрат суперечить вищевикладеним приписам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Зазначена позиція суду узгоджена з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах № 905/707/16 від 26.10.2016р., № 905/711/16 від 22.11.2016р. та № 904/6149/16 від 27.12.2016р.

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з листопада 2016р. по грудень 2016р. становлять 8 331,26 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 8 821,57 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В силу вказаної норми обов'язок доведення обставин покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 306 724,76 грн., пені - 103 192,54 грн., 3% річних - 9 900,46 грн., інфляційних втрат - 8 331,26 грн.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 267 525, 526, 527, 530, Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 33, 34,36, 38, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємство "ВКіК" (49125, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 13745730) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимальна упаковка" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 9, код ЄДРПОУ 39432194) суму основного боргу у розмірі 306 724,76 грн . (триста шість тисяч сімсот двадцять чотири грн. 76 коп.), пеню - 103 192,54 грн . (сто три тисячі сто дев'яносто дві грн. 54 коп.), 3% річних - 9 900,46 грн . (дев'ять тисяч дев'ятсот грн. 46 коп.), інфляційні втрати - 8 331,26 грн . (вісім тисяч триста тридцять одна грн. 26 коп.), витрати по сплаті судового збору - 6 422,24 грн. (шість тисяч чотириста двадцять дві грн. 24 коп.), про що видати наказ.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 01.03.2017

Суддя ОСОБА_2