Рішення

від 15.02.2017 по справі 910/23160/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2017Справа №910/23160/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прем'єр Продукти

до Приватного підприємства Компанія Енерджи

про стягнення 5787,25 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Мішенко О.В. - представник, довіреність №1701 від 11.01.2017;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Прем'єр Продукти звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Компанія Енерджи про стягнення 95 727,25 грн. заборгованості, в тому числі: 89 940,00 грн. основного боргу, 3 355,20 грн. пені, три проценти річних у сумі 356,43 грн. та інфляційні втрати у сумі 2 075,62 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № РР0002 від 05.03.2014 в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, в результаті чого у останнього виникла заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано пеню, проценти річних та інфляційні втрати у вищезазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/23160/16 та призначено до розгляду на 26.01.2017.

У судовому засіданні 26.01.2017 судом оголошено перерву до 15.02.2017.

У судове засідання 26.01.2017 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

У судове засідання 15.02.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 15.02.2017 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви б/н від 26.01.2017.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов б/н від 25.01.2017, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що в силу пункту 3.4. договору поставки право власності на товар у покупця виникає з моменту 100% оплати вартості товару. При цьому, згідно пункту 1.1. договору поставки оплата здійснюється після поставки товару. Таким чином, за твердженнями відповідача, товар вважається поставленим лише після його оплати покупцем. Так, на думку відповідача, до моменту оплати товар є власністю постачальника, а передання товару покупцю не змінює його власника. Тобто, фактично товар постачальника знаходиться на зберіганні у покупця на складі. У свою чергу, покупець зможе розпорядитись товаром лише після оплати вартості цього товару. Отже, оскільки поставка товару відповідно до умов договору фактично здійснена не була, відповідно покупець не може нести відповідальність за несплату вартості товару, який не знаходиться у його власності та яким відповідач не може фактично розпоряджатися, оскільки на момент подання позовної заяви право власності на поставлений товар належало позивачу. Відзив разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 26.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача подано письмові пояснення про взаємовідносини з позивачем, які судом долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву №694 від 25.01.2017 про зменшення розміру позовних вимог, в якому останній просив суд зменшити розмір позовних вимог на суму сплачених відповідачем коштів у розмірі 56 000,00 грн. та стягнути суму основного боргу у розмірі 39 727,25 грн. Заяву про зменшення розміру позовних вимог судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 15.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву № 695 від 14.02.2017 про зменшення розміру позовних вимог з доданою банківською довідкою від 15.02.2017 № 06.2-186/1237, в якій позивач просить суд зменшити розмір позовних вимог на суму сплачених відповідачем коштів у загальному розмірі 89 940,00 грн. та стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 5 787,25 грн., обґрунтовуючи зарахуванням сплачених коштів в розмірі 5787, 25 грн. в рахунок погашення штрафних санкцій, а саме пені, 3% річних та інфляційних, та 84152,75 грн. в рахунок основного боргу. Заяву про зменшення розміру позовних вимог судом долучено до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно пункту 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду і в якій може бути об'єднано кілька вимог (ст. 58 ГПК України). Під позовною вимогою розуміється матеріально правова вимога, тобто предмет позову. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог.

Як свідчать встановлені судом обставини, у даній справі одними із самостійних позовних вимог, викладених у позовній заяві, є стягнення з відповідача основного боргу, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Водночас як вбачається зі змісту заяви № 695 від 14.02.2017 про зменшення розміру позовних вимог позивач зменшив позовні вимоги, зокрема, за рахунок пені, 3% річних, інфляційних нарахувань та в частині основного боргу.

Оскільки під зменшенням розміру позовних вимог закон розуміє зміну кількісних показників, в яких виражається певна вимога, тому зменшення позовних вимог про стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат могло б бути виражене виключно у зменшенні розміру цих вимог, що не є тотожним не підтриманню їх взагалі, оскільки такі дії свідчать про повну відмову від заявлених позовних вимог.

Крім того, відповідно до п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/675 від 14.08.07р. приписи частини четвертої статті 22 ГПК України, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК України у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.

Таким чином, дослідивши в судовому засіданні 15.02.2017 зміст позовної заяви та поданої позивачем до початку судового засідання заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.02.2017р., враховуючи той факт, що позивач розпорядився своїм процесуальним правом і зменшив до нуля розмір нарахованих пені, процентів річних та інфляційних нарахувань, тобто фактично відмовився від вказаних вимог способом їх повного непідтримання в поданій заяві про зменшення розміру позовних вимог, судом останнє розцінене як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу, а також відмова від позовних вимог в частині стягнення пені, процентів річних та інфляційних нарахувань.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

До прийняття відмови позивача від позову в зазначеній частині господарським судом у відповідності до вимог ст. 78 Господарського процесуального кодексу України позивачу роз'яснено процесуальні наслідки припинення провадження у справі, передбаченні ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням матеріалів справи, враховуючи вимоги ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що зменшення розміру та відмова від частини позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає вищевказану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

В свою чергу враховуючи вимоги ст. 80 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 3355,20 грн., процентів річних в суму 356,43 грн. та втрат від інфляції в сумі 2075,62 грн., оскільки подана позивачем заява в частині відмови від позовних вимог про стягнення вказаних сум не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, та вважає за необхідне провадження у справі в цій частині припинити.

При цьому, оскільки судом прийнято зазначену заяву про зменшення розміру позовних вимог (та відмову від частини позовних вимог) від 14.02.2015, подану до початку судового засідання 26.01.2017р. заяву про зменшення розміру позовних № 694 від 25.01.2017р. судом залишено без розгляду.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 15.02.2017 суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 15.02.2017 до суду не надходило.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача у судове засідання 15.02.2017 суд не повідомлено.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно пункту 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання 15.02.2017 обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь у судовому засіданні, останнім не надано будь-яких процесуальних заяв та клопотань на час судового засідання 15.02.2017, а також беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

У судовому засіданні 15.02.2017 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та відповів на запитання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судових засіданнях їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 05 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Прем'єр Продукт (постачальник за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством Компанія Енерджи (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір поставки №РР0002 (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених у Договорі, сільськогосподарську продукцію (далі - товар).

Розділами 2-10 Договору сторони погодили загальну вартість товару, порядок поставки та розрахунків, обов'язки сторін та відповідальність за порушення договірних зобов'язань тощо.

Даний Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором (п. 10.1. Договору).

Вказаний договір підписаний представниками покупця та постачальника та засвідчений печатками сторін.

Окрім того, між сторонами було укладено 05.03.2014 Додаткову угоду № 1 до Договору поставки № РР0002, згідно якої сторони домовились змінити вартість робіт та викласти п.3.5 Договору в новій редакції.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Сортамент, кількість, якість, ціна, порядок і строки оплати товару та порядок і строки (періоди, дати) її поставки, в тому числі дати самовивозу товару погоджується сторонами в Специфікації(-ях), які оформлюються у вигляді додатків до цього Договору, що є його невід'ємною частиною. Специфікації(-ях) також визначається сторонами норма, що становить партію поставки (п. 1.1. Договору).

Так, Специфікаціями (Додатки №№1-31), які є невід'ємними частинами даного Договору, сторони визначили сортамент, кількість, якість, вартість, порядок і строки оплати товару та порядок і строки (періоди, дати) її поставки.

За умовами Договору поставка продукції може здійснюватися згідно Інкотермс (редакція 2010 року) СРТ (Фрахт/перевезення оплачені до (…назва місця призначення); СІР (Фрахт/перевезення оплачені до (…назва місця призначення); EXW (Франко завод (…назва місця). Конкретні умови поставки передбачаються сторонами у Специфікації(-ях) (п. 3.1. Договору).

Постачальник за власний рахунок і на власний ризику, якщо інше не зазначено у Специфікації(-ях) до Договору поставляє товар за адресою: Кіровоградська обл., Гайворонський район, с. Салькове, вул. Заводська, буд. 1 літера О (п. 3.2. Договору).

Передача товару та супровідних документів здійснюється уповноваженими представниками сторін на підставі акту прийому-передачі та/або видаткової накладної, які підписуються уповноваженими представниками сторін та проведення за вимогою покупця аналізу на якість та безпечність. Підписаними уповноваженими сторонами видаткова накладна є достатнім фактом підтвердженням передачі товару (п. 3.5. Договору в редакції укладеної до нього Додаткової угоди №й від 05.03.2014).

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 99 940,00 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та засвідчені печатками обох підприємств видатковими накладними №1045 від 13.09.2016 на суму 15 700,00 грн., №1140 від 27.09.2016 на суму 23 550,00 грн., №1181 від 05.10.2016 на суму 10 990,00 грн., №1187 від 12.10.2016 на суму 21 600,00 грн., №1255 від 19.10.2016 на суму 24 050,00 грн., № 1373 від 09.11.2016 на суму 4 050,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання товару по кількості та якості відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, матеріали справи не містять та до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Прем'єр Продукти умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару по кількості та якості відповідачу - Приватному підприємству Компанія Енерджи відповідно до підписаних сторонами специфікацій, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками обох сторін.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість переданого товару.

Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Згідно пункту 3.4. Договору права власності на товар у покупця виникає з моменту 100% оплати вартості товару.

Згідно із частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 4 Договору оплата покупцем вартості товару здійснюється після передачі постачальником товару на виконання пунктів 3.5.-3.7. Договору, якщо інше не зазначено у Специфікації(ях) до Договору. Оплата за товар здійснюється в національній грошовій одиниці (гривні) покупцем, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

При цьому як встановлено судом за матеріалами справи, порядок та строки оплати передбачених сторонами в специфікаціях до Договору партій товару визначені окремо щодо кожної партії, в кожній специфікації відповідно.

Так, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача у судовому засіданні 15.02.2017, відповідачем було здійснено часткова оплата поставленого за Договором товару в сумі 89940,00 грн., а саме платіжними дорученнями: №3409 від 08.12.2016 на суму 3 000,00 грн., №3448 від 14.12.2016 на суму 10 000,00 грн., №3526 від 26.12.2016 на суму 5 000,00 грн., №3604 від 05.01.2017 на суму 10 000,00 грн., №3624 від 06.01.2017 на суму 8 000,00 грн., №3647 від 11.01.2017 на суму 10 000,00 грн., №3644 від 11.01.2017 на суму 5 000,00 грн., №3664 від 12.01.2017 на суму 5 000,00 грн., №3784 від 31.01.2017 на суму 10 000,00 грн., №3810 від 02.02.2017 на суму 3 940,00 грн., №3826 від 06.02.2017 на суму 5 000,00 грн., №3836 від 07.02.2017 на суму 5 000,00 грн., №3856 від 08.02.2017 на суму 5 000,00 грн., №3868 від 09.02.2017 на суму 5 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу плата за крупи зг. договору РР 0002 від 05.03.2014р. у т.ч. ПДВ , що підтверджується наданою позивачем та залученою до матеріалів справи довідкою ПАТ Укрсоцбанк №06.2-186/1237 від 15.02.2017 по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Прем'єр Продукти .

Факт оплати, її розмір та порядок зарахування сплачених грошових коштів відповідачем не заперечувався.

Отже, враховуючи обсяг здійсненої позивачем поставки товару за Договором, з урахуванням здійснених оплат, залишок несплаченої відповідачем заборгованості за поставлений товар становить 5787,25 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №689 від 12.12.2016р., в якій пропонував останньому погасити борг шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача, факт надсилання якої підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку УДППЗ Укрпошта №5595 від 12.12.2016 та опису вкладення у цінний лист від 12.12.2016.

Проте, заборгованість за поставлений за Договором товару в повному обсязі відповідачем погашена не була.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару в сумі 5 787,25 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Крім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору та специфікаціями, позивачем було нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 3355,20 грн. за період з 06.10.2016 по 12.12.2016, проценти річних в сумі 356,43 грн. за період з 06.102016 по 12.12.016 та втрати від інфляції в сумі 2075,62 гр. за період 06.10.2016 - 12.12.2016, які в позовній заяві він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

При цьому враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості після порушення провадження у даній справі та відповідне припинення провадження у справі в цій частині (в частині 335,20 грн. пені, 356,43 грн. процентів річних та 2075,62 грн. втрат від інфляції), суд зазначає про відсутність предмету позову в частині стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору поставки №РР0002 від 05.03.2014 та Додаткової угоди №1 до нього та/або їх окремих їх положень сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору поставки №РР0002 від 05.03.2014 та Додаткової угоди №1 до нього на час їх підписання та під час виконання в матеріалах справи відсутні.

В свою чергу щодо заперечень відповідача проти позовних вимог з посиланням на відсутність у ПП Компанія Енерджи як покупця права власності на поставлений позивачем товар та, відповідно, відсутність підстав для оплати такого товару та застосування відповідальності за неоплату останнього суд зазначає, що перехід права власності на товар може відбуватися в інший момент, відмінний від передачі товару (момент укладення договору, реєстрація передаточного балансу та інше).

Зокрема, таким моментом також може бути повна оплата покупцем отриманого товару, що допускається нормами ст. 697 Цивільного кодексу України, згідно якої договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Суд зазначає, що під реалізацією та переходом права власності на товар відповідач вузько розуміє процес його фізичного переміщення від продавця до покупця без урахування умов Договору, що не відповідає вказаним нормам ЦКУ, а саме щодо підтвердження факту передачі товару та товаросупровідної документації шляхом підписання видаткової накладної та пов'язаний з цим обов'язок покупця з оплати переданого постачальником товару, як це передбачено умовами статті 4 Договору.

Враховуючи зазначене, твердження відповідача про те, що товар вважається поставленим лише після його оплати покупцем та до моменту 100% оплати фактично зазначений у видаткових накладних товар тільки знаходиться на зберіганні у покупця на складі та не вважається поставленим, судом оцінюються критично.

Окрім цього суд зауважує, що відповідно до ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Наразі умовами п. 6.3 Договору чітко визначено підстави застосування до покупця відповідальності та її розмір у випадку прострочення оплати вартості товару, яка у відповідності до законодавства підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за датою, визначеною у специфікаціях до Договору як гранична для здійснення оплати, в зв'язку з чим посилання відповідача на неможливість застосування відповідальності, оскільки, на думку відповідача, поставки товару відповідно до умов Договору фактично здійснено не було, судом до уваги не приймаються з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором товару в сумі 5 787,25 грн. підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, п. 4 ч.1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення пені в сумі 3355,20 грн., процентів річних в сумі 356,43 грн. та втрат від інфляції в сумі 2075,62 грн. припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного підприємства Компанія Енерджи (02660, м. Київ, проспект Визволителів, буд. 3, код ЄДРПОУ 36602036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Прем'єр Продукт (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 23-А, другий поверх, код ЄДРПОУ 37817391) 5 787,25 грн. (п'ять тисяч сімсот вісімдесят сім гривень двадцять п'ять копійок) основного боргу та 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 27 лютого 2017 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон