Рішення

від 21.02.2017 по справі 922/4233/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2017 р.Справа № 922/4233/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаври Груп", м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саноіл", с.Високий Харківської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Імарті Органік", м.Харків про стягнення 271683,00грн. за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.12.2016

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №06/01-1пом. від 06.01.2017

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лаври Груп" (далі за текстом - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саноіл" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 271683,00грн. штрафу.

На підтвердження позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов пункту 3.2.16 договору транспортного експедирування №21/03/16 від 21.03.2016 щодо обов'язку не вступати в прямі контакти з відправником вантажу, які не пов'язані з прямим виконанням транспортних завдань експедитора, протягом всього терміну дії договору.

Ухвалою від 11.01.2017 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Імарті Органік" (далі за текстом - третя особа).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач у відзиві та письмових поясненнях проти позову заперечив, просив в його задоволенні відмовити, оскільки позивачем не доведені обставини, на які він посилається. Також вважає, що позовні вимоги ґрунтуються на невірному тлумаченні позивачем умов пункту 3.2.16 договору транспортного експедирування №21/03/16 від 21.03.2016.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві, просив в його задоволенні відмовити.

Третя особа у письмових поясненнях підтвердила факт укладання з відповідачем договору про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 26.09.2016 №26-09-16, зазначивши що ініціатором укладення такого договору є саме ТОВ "Імарті Органік". Просила розглядати справу за наявними матеріалами, без її участі.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників учасників судового процесу, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

21 березня 2016 року між позивачем, як експедитором, та відповідачем, як перевізником, укладено договір транспортного експедирування №21/03/16 (далі за текстом - Договір), за умовами якого експедитор доручив, а перевізник прийняв на себе повноваження і обов'язки від імені та за кошти експедитора здійснити пошук та підбір транспортних засобів з метою організації перевезення та доставки вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 3.2.16 Договору перевізник зобов'язався не вступати в прямі контакти з відправником вантажу, які не пов'язані з прямим виконанням транспортних завдань експедитора, протягом всього терміну дії Договору. Дотримуватися нейтралітету і не розголошувати інформацію у відношенні клієнтів експедитора.

Згідно пункту 4.14 Договору у випадку порушення перевізником пункту 3.2.16 Договору експедитор має право вимагати виплату одноразового штрафу в розмірі, що є еквівалентний 10000,00 Євро.

Згідно положень пункту 9.1 Договору він набирає сили з моменту підписання і діє до 31.12.2016.

Протягом дії Договору відповідач за заявками експедитора здійснював перевезення вантажів, які належали ТОВ "Імарті Органік", з яким у позивача був укладений договір №5 від 20.12.2013 щодо перевезення вантажів в міжнародному автомобільному сполученні.

Як вказує позивач, 25 жовтня 2016 року йому стало відомо, що відповідач ще раніше звернувся з комерційною пропозицією до ТОВ "Імарті Органік" щодо надання транспортно-експедиторських послуг, та між відповідачем і ТОВ "Імарті Органік" було укладено відповідний договір. Така ж сама комерційна пропозиція була направлена і на іншого клієнта позивача - компанію Імарті Натуркост ГмбХ & Ко КГ (Німеччина).

Вважаючи, що уклавши вищевказані договори відповідач порушив положення пункту 3.2.16 Договору, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 241683,00грн. (еквівалент 10000євро станом на 29.11.2016) штрафу.

Під час судового розгляду було підтверджено факт укладання договору №26-09-16 від 26.09.2016 між відповідачем, як перевізником, та ТОВ "Імарті Органік", як замовником, за умовами якого перевізник зобов'язується приймати і доставляти ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення (розвантаження) і видавати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а Замовник зобов'язуються подавати вантаж до перевезення і здійснювати своєчасну оплату наданих послуг з перевезення вантажу. Перевезення вантажів за цим Договором здійснюється як у внутрішньому сполученні - по території України, так і в міжнародному сполученні - територією іноземних держав.

При цьому, згідно листа ТОВ "Імарті Органік" №02/01 від 04.01.2017, адресованого відповідачу, третя особа повідомила, що на протязі 2016 року вона не отримувала ніяких комерційних пропозицій від відповідача, а ініціатором укладення договору про надання транспортних послуг виступило саме ТОВ "Імарті Органік". Аналогічні відомості були надані третьою особою і суду у письмових поясненнях.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, суд зауважує, що умови договору мають бути чітко визначені та зрозумілі.

З аналізу умов Договору вбачається, що він є змішаним договором, оскільки містить в собі умови договорів перевезення вантажу та транспортного експедирування.

Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (стаття 909 ЦК України).

А за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо) (стаття 929 ЦК України).

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правовідносини між сторонами регулюються, зокрема, главами 64-65 ЦК України, які не містять заборони перевізника укладати договори перевезення вантажу або транспортного експедирування з іншими особами, у тому числі й з клієнтами експедитора.

Більш того, відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Стаття 3 ЦК України визначає загальні засади цивільного законодавства, у тому числі - свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Стаття 6 ГК України, встановлює загальні принципи господарювання, зокрема, свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Стаття 43 Господарського кодексу України передбачає, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Стаття 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначає, що економічна конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

В свою чергу, стаття 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції", встановлює, що суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Натомість, позивач тлумачить умови пункту 3.2.16 Договору саме як тимчасову заборону (на період дії Договору) відповідачу укладати договори щодо перевезення вантажів з іншими суб'єктами господарювання, зокрема з тими, що були вантажовідправниками за перевезеннями, що виконувались на замовлення позивача.

Суд вважає, що таке розуміння пункту 3.2.16 Договору прямо суперечить вищевказаним нормам законодавства, а тому є неправомірним.

Крім того, суд зауважує, що чинне законодавство, у тому числі й те, що регулює правовідносини перевезення та транспортного експедирування, не містить терміну "прямі контакти", який вжито у пункті 3.2.16 Договору. Відсутня така термінологія й в інших галузях цивільного законодавства.

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про порушення ним умов пункту 3.2.16 Договору, що виключає застосування до нього штрафу, передбаченого пунктом 4.14 Договору.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Повне рішення складено 27.02.2017 р.

Суддя ОСОБА_3