Рішення

від 21.02.2017 по справі 910/24311/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2017Справа №910/24311/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУЛКАН СЕКЬЮРІТІ ГРУП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБ'ЄДНАННЯ МЕШКАНЦІВ "ПРОЗОРО"

про стягнення 53 507,35 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Савченко А.О. (довіреність)

від відповідача: Тюменцева Т.Ю. (довіреність)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВУЛКАН СЕКЬЮРІТІ ГРУП" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБ'ЄДНАННЯ МЕШКАНЦІВ "ПРОЗОРО" (відповідач) 53507,35 грн., з яких: 48000,00 грн. - основний борг, 3 344,39 грн. - пеня, 348,56 грн. - 3% річних, 1814,40 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 062-15/ФО про надання охоронних послуг від 01.03.2016 в частині оплати за надані послуги, у зв'язку із чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 48000,00 грн. Внаслідок прострочення грошового зобов'язання, позивачем нараховані 3% річних у розмірі 348,56 грн. інфляційні втрати у розмірі 1814,40 грн. та 3344,39 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 порушено провадження по справі № 910/24311/16, призначено її до розгляду на 07.02.2017.

Представник позивача в судовому засіданні 07.02.2017 надав пояснення по суті позовних вимог.

Представник відповідача усно заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи № 910/24311/16 відкладено на 21.02.2017.

20.02.2017 через відділ діловодства суду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, довідку про стан заборгованості та заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

В судовому засіданні 21.02.2017 представник позивача надав суду докази сплати судового за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову та повідомив банківські рахунки відповідача.

У своїй заяві позивач просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках, а за недостатності коштів - на майно відповідача. Заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову мотивована тим, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання, у зв'язку із чим, на думку позивача невжиття заходів до забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення.

У відповідності до ст. 66 ГПК Украйни, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно із ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

В пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" роз'яснено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Положеннями пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Слід зазначити, що заява про забезпечення позову, є обґрунтованою із зазначенням адекватного засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33-34 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

З огляду на вищенаведене, враховуючи наведені позивачем доводи щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову та вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, суду не надано жодних доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд зазначає, що саме лише посилання позивача на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань не створює підстав для задоволення відповідної заяви.

З огляду на вищенаведене, суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Також в судовому засіданні представник позивач надав пояснення щодо заяви про уточнення позовних вимог.

Водночас, нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог (п. 3.11. постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

У вказаній заяві позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 57600,00 грн., 3% річних у розмірі 348,56 грн. інфляційні втрати у розмірі 1814,40 грн. та 3344,39 грн. - пені. Зі змісту заяви про уточнення вбачається, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість по актам, борг за якими у позові не заявлявся.

Проаналізувавши зміст поданої позивачем заяви про уточнення, суд дійшов висновку, що по своїй суті вказана заява є заявою про зміну підстав позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 3.12 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

З протоколу судового засідання від 07.02.2017 вбачається, що судом в судовому засіданні 07.02.2017 було розпочато розгляд справи № 910/24311/16 по суті.

З огляду на наведене, заява про уточнення позовних вимог, яку суд розцінює як заяву про зміну підстав позову, залишається без розгляду та подальший розгляд справи буде здійснюватись щодо вимог викладених у позовній заяві.

Представник позивача в судовому засіданні 21.02.2017 позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.02.2017 надав суду відзив на позов, в якому відповідач позовні вимог заперечив, посилаючись на те, що договір № 062-15/ФО про надання охоронних послуг від 01.03.2016 припинив свою дію з 24.07.2016.

В судовому засіданні 21.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВУЛКАН СЕКЬЮРІТІ ГРУП" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса", змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "ОБ'ЄДНАННЯ МЕШКАНЦІВ "ПРОЗОРО" (замовник, відповідач) укладений договір № 062-15/ФО про надання охоронних послуг (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника здійснити комплекс охоронних заходів щодо об'єкту замовника, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 32 Г, замовник, у свою чергу, зобов'язується передати об'єкт, прийняти послуги виконавця та оплатити їх належним чином (п. 1.1.).

Виконавець здійснює обов'язки контрольно-пропускного режиму, шляхом організації чергувань охоронниками на об'єкті замовника в кількості одного цілодобового посту охорони (п. 1.3.).

Згідно із п. 1.4. договору, охорона здійснюється виконавцем за умовами, зазначеними в цьому договорі, додаткових угодах до нього, а також розробленої Інструкції з організації охорони об'єкта (додаток 1 до договору).

Відповідно до п. 6.2. договору, замовник зобов'язаний протягом трьох днів, але пізніше 5 (п'ятого) числа наступного місяця, підписати акти виконаних робіт або надати письмово претензію щодо відмови від підписання актів. Якщо така претензія не надійшла, акти виконаних робіт вважається прийнятими в повному обсязі.

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що вартість охоронних послуг за погодженням сторін становить 9600,00 грн. за місяць з ПДВ.

Відповідно до п. 3.1. договору на замовника покладено обов'язок здійснювати оплату наданих послуг виконавця належним чином.

Розрахунок з виконавцем здійснюється не пізніше 30 числа наступного за звітним місяця, відповідно до даного договору (п. 6.3.).

Згідно із п. 6.4. договору, в разі порушення терміну оплати за надані послуги, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що у період з червня 2016 року по жовтень 2016 року відповідачем було надано відповідачу послуги з охорони на суму 48000,00 грн.

Акти про надання послуг №298 від 30.06.2016, №365 від 31.07.2016, №438 від 31.08.2016, №475 від 30.09.2016, №533 від 31.10.2016 направлялись позивачем на адресу відповідача 29.09.2016, 10.10.2016 та 23.11.2016, що підтверджується експрес-накладними №59000208026185, №5900219669416, описом вкладення у цінний лист від 10.10.2016 та фіскальним чеком від 10.10.2016.

Відповідачем підписано акт надання послуг №298 від 30.06.2016 за червень 2016 року. Акти надання послуг за липень - жовтень 2016 року відповідач не підписав та не повернув позивачу.

Вартість послуг за період з червня 2016 року по жовтень 2016 року відповідачем не сплачена.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 062-15/ФО про надання охоронних послуг від 01.03.2016 в частині оплати за послуги надані у період з червня 2016 року по жовтень 2016 року, позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 48000,00 грн.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання позивачем нараховані 3% річних у розмірі 348,56 грн. інфляційні втрати у розмірі 1814,40 грн. та 3344,39 грн. - пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

На підтвердження факту надання у період з червня 2016 року по жовтень 2016 року відповідачу послуг за договором № 062-15/ФО про надання охоронних послуг від 01.03.2016 позивачем надано акти про надання послуг №298 від 30.06.2016, №365 від 31.07.2016, №438 від 31.08.2016, №475 від 30.09.2016, №533 від 31.10.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що акт про надання послуг №298 від 30.06.2016 підписаний з боку відповідача та скріплений печаткою товариства без зауважень та заперечень.

Акти про надання послуг №365 від 31.07.2016, №438 від 31.08.2016, №475 від 30.09.2016, №533 від 31.10.2016 з боку відповідача не підписані.

В пункті 6.2. договору сторони погодили, що відповідач зобов'язаний протягом трьох днів, але пізніше 5 (п'ятого) числа наступного місяця, підписати акти виконаних робіт або надати письмову претензію щодо відмови від підписання актів. Якщо така претензія не надійшла, акти виконаних робіт вважаються прийнятими в повному обсязі.

Факт направлення відповідачу вказаних вище актів, заборгованість за якими є предметом спору у даній праві, підтверджується наявними в матеріалах справи експрес-накладними №59000208026185, №5900219669416, описом вкладення у цінний лист від 10.10.2016 та фіскальним чеком від 10.10.2016.

Матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем позивачу претензії щодо відмови від підписання актів про надання послуг №365 від 31.07.2016, №438 від 31.08.2016, №475 від 30.09.2016, №533 від 31.10.2016. Протилежного відповідачем не доведено.

Оскільки, в матеріалах справи наявні належні докази направлення актів про надання послуг на адресу відповідача, а останнім заперечень та зауважень на дані акти не надано, суд дійшов висновку, що акти про надання послуг №365 від 31.07.2016, №438 від 31.08.2016, №475 від 30.09.2016, №533 від 31.10.2016 є прийнятими відповідачем та підлягають оплаті.

Доводи відповідача про те, що договір припинив свою дію 24 липня 2016 року визнаються судом необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами пункту 8.4. договору сторони передбачили, що якщо інше прямо не передбачене цим договором або чинним законодавством, цей договір може бути достроково розірвано, попередивши про це письмово іншу сторону за 10 днів.

Відповідач зазначає, що у зв'язку із неналежною якістю послуг, 14 липня 2016 року відповідач направив позивачу повідомлення про розірвання договору № 062-15/ФО про надання охоронних послуг від 01.03.2016, а тому договір відповідно до п. 8.4. договору припинив свою дію 24 липня 2016 року.

Відповідачем в судовому засіданні 21.02.2016 надано для огляду оригінали повідомлення про розірвання договору та фіскального чеку №1158 від 14.08.2016 в підтвердження його направлення позивачу.

Позивач отримання вказаного повідомлення про розірвання договору заперечив та зазначив, що позивачем таке повідомлення не отримувалось, а у фіскальному чеку зазначено невірний поштовий індекс позивача.

Оглянувши оригінали наданого відповідачем повідомлення про розірвання договору та фіскального чеку про оплату поштових послуг, судом встановлено, що вказані повідомлення за вих. №86 та фіскальний чек датовані 11.08.2016 та 14.08.2016 відповідно, в той час як відповідачем зазначено про направлення повідомлення про розірвання договору 14 липня 2016 року.

З фіскального чеку №1158 від 14.08.2016 не вбачається як саме документи направлені адресату та на яку адресу здійснено направлення поштового відправлення. Також у зазначеному документі про оплату поштових послуг зазначено поштовим індексом позивача 01001, в той час як відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вірним поштовим індексом позивача є 01004.

За таких обставин, оскільки відповідачем не було надано належних доказів в підтвердження направлення позивачу повідомлення про розірвання договору та приймаючи до уваги те, що позивачем заперечується факт отримання повідомлення відповідача про розірвання договору, то твердження відповідача про припинення дії договору визнаються судом необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач у строки, визначені п. 6.3. договору оплату наданих позивачем послуг за період з червня 2016 року по жовтень 2016 року не здійснив, у зв'язку з чим, заборгованість відповідача становила 48000,00 грн.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, на момент звернення позивача з даним позовом, заборгованість відповідача перед позивачем по договору № 062-15/ФО про надання охоронних послуг від 01.03.2016 становила 48000,00 грн.

Під час розгляду справи, позивачем надано банківську виписку від 07.02.2017, згідно із якою, 26.01.2017 відповідачем було сплачено заборгованість у розмірі 9600,00 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що сума заборгованості у розмірі 9600,00 грн. сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд припиняє провадження у справі №910/24311/16 в цій частині позовних вимог, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 38400,00 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 38400,00 грн.

Позивачем, також заявлено до стягнення 3 % річних у сумі 348,56 грн. та 3344,39 грн. - пені, нараховані за періоди з 31.07.2016 по 28.12.2016, з 31.08.2016 по 28.12.2016, з 01.10.2016 по 28.12.2016, з 31.10.2016 по 28.12.2016, з 01.12.2016 по 28.12.2016, та інфляційні втрати у розмірі 1814,40 грн., нараховані за серпень-листопад 2016 року, за вересень-листопад 2016 року, за жовтень-листопад 2016 року, за листопад 2016 року.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат та пені.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за надані послуги передбачена у п. 6.4. договору.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Розрахунки пені у сумі 3344,39 грн., 3 % річних у сумі 348,56 грн. та інфляційних втрат у сумі 1814,40 грн. є арифметично вірними, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд припиняє провадження, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в частині стягнення основного боргу у розмірі 9600,00 грн. та в іншій частині позовні вимоги задовольняє.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Також враховуючи приписи ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", оскільки позивачем не заявлено про повернення судового збору, питання про повернення судового збору, у зв'язку із припиненням провадження у справі в частині позовних вимог у сумі 9600,00 грн., наразі не вирішується.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Провадження у справі №910/24311/16 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 9600,00 грн., на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, припинити.

В іншій частині позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБ'ЄДНАННЯ МЕШКАНЦІВ "ПРОЗОРО" (01133, м. Київ. вул. Євгена Коновальця, будинок 32-Г, приміщення №265, ідентифікаційний код 32492922) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУЛКАН СЕКЬЮРІТІ ГРУП" (01004, м. Київ. вул. Пушкінська, будинок 21, офіс 14 Б, ідентифікаційний код 39699928) основний борг у сумі 38400,00 грн., пеню у розмірі 3344,39 грн., 3% річних у розмірі 348,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 1814,40 грн. та судові витрати у розмірі 1130,77 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 27.02.2017.

Суддя С.О. Турчин