Рішення

від 27.02.2017 по справі 910/1442/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2017Справа №910/1442/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Сервіс-7

до Товариства з обмеженою відповідальністю Дилер - агентська компанія Іван Висоцький, дочка і компанія

про стягнення 4453,78 грн. Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Кулик П.О., за довіреністю

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Сервіс-7 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Дилер - агентська компанія Іван Висоцький, дочка і компанія (далі - відповідач) про стягнення заборгованості по Договору оренди нерухомого майна № 3 від 01.09.2015 у розмірі 4453,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору оренди нерухомого майна № 3 від 01.09.2015 позивач передав відповідачу в оренду майно, проте відповідач в порушення умов договору зобов'язання з оплати орендних платежів належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 4453,78 грн.

Також у позовній заяві позивачем було заявлено клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах заявлених позовних вимог. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначає, що оскільки відповідач ухиляється від оплати послу по утриманню нежитлової споруди та прибудинкової території та орендної плати за оренду нежитлових приміщень, невжиття заходів до забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 порушено провадження у справі № 910/1442/17, розгляд справи призначено на 27.02.2017.

23.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 27.02.2017 представник позивача з'явився, подав документи для долучення до матеріалів справи, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в засідання господарського суду своїх представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 27.02.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Парк Сервіс-7 (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Дилер - агентська компанія Іван Висоцький, дочка і компанія (далі - орендар, відповідач) було укладено Договір оренди нерухомого майна № 3 (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає нерухоме майно згідно п. 2.1 даного Договору оренди за адресою: 02140, м. Київ, вул. Л.Руденко, 6а.

Згідно з п. 2.1 Договору оренди об'єктом оренди є: нежитлові приміщення (офіс № 536/1 - 19,51 кв.м., офіс № 536/2 - 19,25 кв.м.) - всього площею 38,76 кв.м. з майном та обладнанням, згідно з додатком № 1, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Договору оренди передача об'єкта оренди орендодавцем у користування орендарю здійснюється на підставі акта прийому-передачі об'єкта оренди (додаток № 1).

При припиненні дії цього Договору орендар повертає об'єкт оренди орендодавцю за актом прийому-передачі об'єкту оренди. Акт прийому-передачі об'єкту оренди підписується уповноваженими представниками сторін. По одному примірку цього акту знаходиться у кожної сторони, і він є невід'ємною частиною Договору оренди.

Пунктами 4.2 та 4.3 Договору оренди визначено, що орендна плата за об'єкт оренди, за домовленістю сторін складає 3 488,40 грн. з ПДВ в місяць.

Оплата комунальних послуг здійснюється орендарем додатково, згідно з договором укладеним з обслуговуючою організацією.

Відповідно до п. 4.4 та п. 4.5 Договору оренди нарахування орендної плати починається з дати підписання акта прийому-передачі об'єкту оренди.

Орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря щомісячно до 5-го числа поточного місяця згідно з рахунком орендодавця, шляхом її перерахування з банківського рахунку орендаря на банківський рахунок орендодавця.

Згідно з п. 4.7 Договору оренди оренда плата за неповні місяці терміну оренди за даним договором оренди розраховується пропорційно кількості днів у такому неповному місяці.

У відповідності до п. 5.4 Договору оренди орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату та інші платежі в передбачені договором терміни

Пунктом 8.2 Договору оренди визначено, що орендар має право вимагати від орендаря своєчасно сплати орендної плати за Договором оренди.

Договір оренди набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом одного року з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди відповідно пункту 3.1 Договору оренди (п. 13.1 Договору оренди)

01.09.2015 сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі об'єкта оренди до Договору оренди, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування об'єкт оренди, а саме офіс № 536/1 площею 19,51 кв.м. та офіс № 536/2 площею 19,25 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Л.Руденко, 6а.

Надалі, 17.11.2016 сторонами було складено та підписано акти приймання-передачі об'єкта оренди до Договору оренди, відповідно до яких орендар передав, а орендодавець прийняв з орендного користування об'єкти оренди, а саме офіс № 536/1 площею 19,51 кв.м. та офіс № 536/2 площею 19,25 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Л.Руденко, 6а.

Як зазначає позивач, у відповідача виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 4 453,78 грн. за період з січня 2016 по листопад 2016.

Позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогами сплатити існуючу заборгованість, що підтверджується матеріалами справи, проте, на момент звернення позивача до суду з даним позовом, відповідач заборгованість не погасив.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

За змістом ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 та 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 5 ст. 762 ЦК України, ч.3 ст. 285 ГК України та умов п. 5.4 договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату та інша платежі в передбачені договором терміни.

Позивачем надані суду Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з березня 2016 року по жовтень 2016 року включно: № ОУ-0040710 за жовтень 2016 року на суму 3488,40 грн., № ОУ-0040526 за вересень 2016 року на суму 3488,40 грн., № ОУ-0040346 за серпень 2016 року на суму 3488,40 грн., № ОУ-0040142 за липень 2016 року на суму 3488,40 грн., № ОУ-0039952 за червень 2016 року на суму 3488,40 грн., № ОУ-0039774 за травень 2016 року на суму 3488,40 грн., № ОУ-0039567 за квітень 2016 року на суму 3488,40 грн., за березень 2016 року на суму 3488,40 грн., які скріплені печатками сторін та підписані сторонами без зауважень.

Втім, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором оренди №3 від 01.09.2015, плату за оренду належним чином не здійснив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за період з березня 2016 року по жовтень 2016 року в розмірі 4 453,78 грн.

Наявність заборгованості у заявленому розмірі також підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін актом звірки взаємних розрахунків, згідно з яким станом на 17.11.2016 заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Сервіс-7 складає 4453,78 грн.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Сторони в п. 4.5 договору визначили, що орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря щомісячно до 5-го числа поточного місяця згідно з рахунком орендодавця, шляхом її перерахування з банківського рахунку орендаря на банківських рахунок орендодавця.

У силу приписів статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Поряд з цим частиною першою статті 212 ЦК України закріплено право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо , настане вона чи ні (відкладальна обставина).

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про те, що рахунок-фактура за своїми ознаками не є первинним документом, а містить лише платіжні реквізити, тобто носить інформаційний характер; ненадання рахунку-фактури, по своїй суті, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні приписів статті 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату за користування орендованим майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.11.2016 у справі № 904/3147/16.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 4453,78 грн.

Згідно зі ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

У відповідності до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011р. № 16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову (далі - Постанова) умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з п. 3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтував, належних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, не надав.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем не було подано доказів на підтвердження сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Згідно з ч. 4 п. 22 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України N 7 від 21 лютого 2013 року у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Відповідно до ч. 3 п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову справляється судовий збір в розмірі 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб станом 01.01.2017 встановлено у розмірі 1600,00 грн.

Таким чином, оскільки судом відмовлено у задоволені заяви позивача про забезпечення позову, а позивачем не подано доказів сплати судового збору за заяву про забезпечення позову, судовий збір повинно бути стягнуто з позивача в дохід бюджету в розмірі 800,00 грн.

Керуючись ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Дилер - агентська компанія Іван Висоцький, дочка і компанія (02140, м. Київ, вулиця Лариси Руденко, будинок 6-А; ідентифікаційний код: 39283491) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Сервіс-7 (01011, м. Київ, вулиця Рибальська, будинок 22; ідентифікаційний код: 34881773) заборгованість в розмірі 4453 (чотири тисячі чотириста п'ятдесят три) грн. 78 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Сервіс-7 (01011, м. Київ, вулиця Рибальська, будинок 22; ідентифікаційний код: 34881773) у дохід Державного бюджету України (одержувач ГУ ДКСУ у м. Києві, банк одержувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, МФО 820019, рахунок 31215206783001, код платежу 22030001) судовий збір у розмірі 800 (вісімсот) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.03.2017.

Суддя О.А. Грєхова