Рішення

від 27.02.2017 по справі 904/12303/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.02.2017 Справа № 904/12303/16

За позовом товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "МІГ", м. Запоріжжя

до публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш", м. Дніпро

про стягнення 96 387,16 грн.

Суддя: Євстигнеєва Н.М.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 05 травня 2016 року, представник

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 25 жовтня 2016 року, представник

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "МІГ" звернулося до господарського суду із позовом, яким просить стягнути з публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш " заборгованість у розмірі 96 387,16 грн., з яких:

- основна заборгованість у розмірі 45 818,00 грн.;

- пеня у розмірі 4 897,37 грн.;

- 3% річних у розмірі 3 677,92грн.

- інфляційні втрати у розмірі 41 993,87 грн.;

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 61/130 від 19 квітня 2013 року в частині повної та своєчасної оплати поставленої продукції. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нараховані три відсотки річних за період прострочки з 01.03.2014 по 12.12.2016 у сумі 3 677,92 грн. та інфляційні збитки за період з березня 2014 року по листопад 2016 року.

На підставі пункту 7.4 договору позивач нарахував пеню за порушення строків оплати за поставлений товар у розмірі 4 897,37 грн. за загальний період з 01.03.2014 по 09.02.2015.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що між позивачем та відповідачем дійсно був укладений договір поставки, відповідно до п.1.3. якого кількість, асортимент та ціни продукції, що поставляється вказуються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Специфікації оформлюються на кожну партію продукції, що поставляється. Відповідно до п.3.1. договору, покупець розраховується за продукцію згідно умов, що вказуються в специфікаціях. 11.02.2014 сторонами узгоджено Специфікацію №4 до договору на поставку продукції: графіт скритокристалічний ГЛС-1, у кількості 1 тонна, вартістю 2 666,67грн. без ПДВ та графіт ливарний ГЛ-1, у кількості 1 тонна, вартістю 4 500,00 грн. без ПДВ, загальна сума специфікації склала 8 600,00грн. з урахуванням ПДВ. За умовами пункту 2 Специфікації №4 від 11.02.2014 порядок розрахунків наступний: не пізніше 15 календарних днів з дати поставки. Відповідач не заперечує, що позивачем на виконання умов зазначеної Специфікації, 13.02.2014 здійснено поставку графіту ГЛС-1 у кількості 1 тонна, вартістю 2 666,67грн. без ПДВ, поставка графіту ливарного ГЛ-1, у кількості 1 тонна, вартістю 4 500,00 грн. без ПДВ, так і не здійснена. 19 березня 2014 року відповідачем сплачено 10 000,00грн. на рахунок позивача. Відповідач вважає, що, оскільки на поставку продукції: від 28.02.2014 на суму 15 000,00грн., від 07.03.2014 на суму 15 450,00грн., від 19.03.2014 на суму 10 600,00грн., від 21.03.2014 на суму 5 300,00грн., загальна суму 46 350,00грн., специфікації відсутні, порядок розрахунків на зазначену продукцію не визначений. Оскільки строк оплати вказаної продукції не встановлений, слід застосовувати до спірних відносин положення ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до умов якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Претензію №8 про сплату заборгованості у сумі 45 818,00грн. протягом десяти днів з дати отримання цієї претензії, відповідач отримав 07.11.2016. Отже, нарахування у вигляді трьох відсотків річних та інфляційних втрат починається після спливу 10-денного терміну, а саме з 18.11.2016.

Також, у відзиві на позовну заяву, відповідач просить застосувати позовну давність до вимоги про стягнення пені.

Розгляд справи був відкладений з 24 січня 2017 року на 14 лютого 2017 року, з 14.02.2014 на 27.02.2014.

У судовому засіданні 27 лютого 2017 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться у матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

19 квітня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "МІГ" (постачальник) та публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" (покупець) укладено договір поставки №61/130, відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку і терміни, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві продукцію, в певній кількості, відповідної якості і по цінах, що вказані в специфікаціях, а покупець зобов'язується прийняти продукцію і сплатити її на умовах, визначених у цьому договорі.

Кількість, асортимент та ціни продукції, що поставляється, вказуються у специфікаціях. які є невід'ємною частиною цього договору. Специфікації оформляються на кожну партію продукції, що поставляється (п. 1.2 договору).

Загальна кількість продукції, що постачається за даним договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, проведених згідно оформлених специфікацій і накладних (п. 1.3 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2013, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявила про своє бажання розірвати договір, даний договір вважається пролонгованим на 1 (один) рік (п.п. 11.1, 11.2 договору).

Терміни і умови постачання врегульовані сторонами у розділі 4 договору.

Термін постачання протягом 3 календарних днів після перерахування передплати або надання заявки (п. 4.1 договору).

Базисні умови постачання: вказуються в специфікаціях (п. 4.2 договору).

Датою постачання вважається дата, що вказується на накладній (транспортній накладній) (п. 4.3. договору).

Постачальник гарантує, що є власником продукції, що поставляється за даною угодою, і, що продукція яким-небудь чином не відчужена, не закладена, не перебуває в спорі або під арештом, вільна від яких-небудь зобов'язань перед третіми особами (включаючи оплату обов'язкових платежів, податків, мита) (п. 4.4 договору).

Постачальник зобов'язаний надати належним чином оформлені документи (підписані уповноваженою особою і скріплені печаткою постачальника) на продукцію, що поставляється, відповідно до вимог чинного законодавства України, а саме: видаткову накладну на продукцію, рахунок, сертифікат якості, товарно-транспортну накладну, податкову накладну (п. 4.5 договору).

11 лютого 2014 року сторонами була підписана Специфікація №4 на поставку графіту скритокристалічного ГЛС-1 ГОСТ 5420-74, кількість - 1,000 т., сума 2 666,67 грн. без ПДВ та графіту ливарного ГЛ-1 ГОСТ 5279-74, кількість - 1,000 т., сума 4 500,00 грн. без ПДВ і ПДВ-1 433,33 грн., разом з ПДВ - 8 600,00 грн.

23 липня 2014 року сторона була узгоджена та підписана Специфікація №7 до договору поставки на поставку графіту ливарного ГЛ-1 ГОСТ 5279-74 у кількості 1 тонна на загальну суму 6 300,00грн. з ПДВ (а.с.49).

Згідно п.2. наведених вище Специфікацій порядок розрахунків за поставлену продукцію: не пізніше 15 календарних днів з дати поставки.

Інші Специфікації на поставку продукції за спірним договором між сторонами не узгоджувались.

На виконання договору поставки №61/130 від 19 квітня 2013 року, Специфікацій №4 від 11.02.2014 та №7 від 23.07.2014, позивач поставив відповідачу графіт ГЛС-1, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000019 від 13.02.2014 у кількості 0,990 т на суму 3168,00 грн.; №РН-0000101 від 24.07.2014 у кількості 1,000 т на суму 6 300,00 грн.

Також позивачем на адресу відповідача поставлено продукцію згідно наступних видаткових накладних:

РН-0000027 від 28.02.2014 у кількості 3,000 т на суму 15 000,00 грн.;

РН-0000033 від 07.03.2014 у кількості 3,000 т на суму 15 450,00 грн.;

РН-0000039 від 19.03.2014 у кількості 2,000 т на суму 10 600,00 грн.;

РН-0000041 від 21.03.2014 у кількості 1,000 т на суму 5 300,00 грн.

На оплату поставленого відповідачу товару позивачем були виставлені рахунки-фактури :

СФ-0000029 від 11.02.2014 на суму 3168,00 грн. (рахунок дійсний до сплати 21.02.2014);

СФ-0000043 від 26.02.2014 на суму 15000,00 грн. (рахунок дійсний до сплати 08.03.2014);

СФ-0000048 від 05.03.2014 на суму 15450,00 грн. (рахунок дійсний до сплати 08.03.2014);

СФ-0000059 від 19.03.2014 на суму 10600,00 грн. (рахунок дійсний до сплати 29.03.2014) ;

СФ-0000061 від 21.03.2014 на суму 5300,00 грн. (рахунок дійсний до сплати 31.03.2014);

СФ-0000136 від 22.07.2014 на суму 6300,00 грн. (рахунок дійсний до сплати 01.08.2014).

19 березня 2014 року відповідачем здійснена оплата поставленої за договором поставки продукції на суму 10 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 19.03.2014 (призначення платежу: оплата за графіт дробл. згідно договору №61/130 від 19.04.2013), а.с.44.

Позивач посилається на обставини несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати вартості поставленого позивачем відповідачу товару, що і є причиною спору.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Стаття 526 ЦК України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

В силу приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

Зі змісту правової норми, наведеної у частині першій статті 692 ЦК України, вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлений інший строк оплати.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування ч. 2 ст. 530 та ст. 692 Цивільного кодексу України до правовідносин купівлі-продажу товару, які склалися у зв'язку з передачею товару від продавця до покупця за видатковою накладною без укладення відповідного договору у письмовій формі у вигляді єдиного документа (постанова Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі 3-121гс14; справа господарського суду № 927/1232/13), яка для господарського суду при застосуванні одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах в силу приписів ст. 111 28 ГПК України є обов'язковою.

Отже, обов'язок відповідача оплатити товар, отриманий за видатковими накладними РН-0000027 від 28.02.2014 у кількості 3,000 т на суму 15000,00 грн.; РН-0000033 від 07.03.2014 у кількості 3,000 т на суму 15 450,00 грн.; РН-0000039 від 19.03.2014 у кількості 2,000 т на суму 10 600,00 грн.; РН-0000041 від 21.03.2014 у кількості 1,000 т на суму 5 300,00 грн. (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття, а товар отриманий за видатковими накладними №РН-0000019 від 13.02.2014 у кількості 0,990 т на суму 3 168,00 грн.; №РН-0000101 від 24.07.2014 у кількості 1,000 т на суму 6 300,00 грн. не пізніше 15 календарних днів з дати поставки (згідно п.2. наведених вище Специфікацій №4 та №7).

Враховуючи умови договору та умови специфікацій №№4,7 до договору, положення ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, поставка якого підтверджується зазначеними вище видатковими накладними, є таким, що настав.

Доказів оплати поставленого товару в сумі 45 818,00 грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував,

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 45 818,00 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (cт.610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Позивач нарахував та просить стягнути три відсотки річних за загальний період з 01.03.2014 по 12.12.2016 у сумі 3 677,87грн. та втрати від інфляції у сумі 41 993,87грн. за період з березня 2014 року по листопад 2016 року.

Перевіркою правильності здійсненого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивачем не врахована оплата суми 10 000,00грн. згідно банківської виписки від 19.03.2014 на підставі укладеного договору в рахунок оплати поставленого згідно узгоджених специфікацій товару, а зарахована в рахунок оплати поставки товару, яка відбулася у березні 2014 року. Таке зарахування є невірним, оскільки банківська виписка від 19.03.2014 містить призначення платежу: згідно договору від 19.04.2013.

Відтак, три відсотки річних за видатковою накладною №РН-0000019 від 13.02.2014 у кількості 0,990 т на суму 3 168,00 грн. підлягають нарахуванню за період прострочки з 01.03.2014 по 18.03.2014 включно та складають 4,69грн. Три відсотки річних не підлягають нарахуванню на суму 6 300,00 грн. за видатковою накладною №РН-0000101 від 24.07.2014 у кількості 1,000 т, оскільки залишок суми від сплаченої у березні 2014 року (19.03.2014) повністю охоплює суму поставки за цією накладною.

В іншій частині розрахунок трьох відсотків річних, наведений у позовній заяві, є вірним. Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума трьох відсотків річних - 2 975,39грн.

Загальна сума нарахованих та заявлених позивачем до стягнення втрат від інфляції становить 41 993,87грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок втрат від інфляції, суд зазначає наступне.

Згідно п. 3.2. постанови пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З наведених положень законодавства вбачається, що втрати від інфляції, де початком періоду нарахування є обмежений місяць (по видатковій накладній №РН-0000019 від 13.02.2014 на суму 3 168,00 грн. позивачем заявлено період з 01.03.2014 по 12.12.2016, однак, враховуючи, що відповідачем була здійснена оплата цієї поставки 19.03.2014, суд не враховує цей місяць, як такий, що обмежений певним періодом, а саме: з 01.03.2014 по 18.03.2014, у той час як найменший період визначення індексу інфляції складає місяць (аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 у справі 917/1667/14, від 27.12.2016 у справі №904/6149/16).

Також суд не вбачає підстав для нарахування втрат від інфляції на суму 6 300,00грн. за видатковою накладною №РН-0000101 від 24.07.2014, оскільки відсутня прострочка виконання зобов'язання (зазначена сума поставки була сплачена відповідачем 19.03.2014), а заявлений позивачем період з 09.08.2014 по 12.12.2016).

В іншій частині розрахунок втрат від інфляції відповідає наведеним вище положенням Цивільного кодексу України та роз'ясненням Вищого господарського суду України, викладеним у постанові пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Отже, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, стягненню на користь позивача підлягає сума 33 985,69грн.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення пені у сумі 4 897,37грн. за період прострочки з 01.03.2014 по 09.02.2015.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату за договором передбачена п.7.4.. договору. Так, у випадку порушення строків оплати за поставлений товар згідно з цим договором покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування, від суми несплаченої в строк продукції за кожний день прострочення.

Проте, відповідач заявив про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується , зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Частинами 3-5 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко визначений договором поставки товару та спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, спірна поставка товару була здійснена у 2014 році (28.02.2014, 07.03.2014, 19.03.2014, 21.03.2014, 24.07.2014), а позивач звернувся з позовом до суду 27.12.2016, заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Таким чином, вимога позивача про стягнення пені задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати поставленого товару відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість товару) у власність позивача.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 82 779,08грн. (45818,00 грн. - основний борг, 2975,39грн. - три відсотки річних, 33 985,69 грн. - втрати від інфляції).

В решті позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних відносин частини другої статті 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати стягуються з відповідача на користь позивача у сумі 1 241,69 грн.

Керуючись статтями 1, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (49000, м. Дніпро, вул. Сухий Острів, буд. 3, ідентифікаційний код 00168076) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "МІГ" (69005, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 38069980) заборгованість у сумі 45 818 (сорок п'ять тисяч вісімсот вісімнадцять) грн. 00 коп., три відсотки річних у сумі 2 975 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 39 коп., втрати від інфляції у сумі 33 985 (тридцять три тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 69 коп., витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 1 241 (одна тисяча двісті сорок одна) грн. 69 коп., про що видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя .М.Євстигнеєва

Повне рішення складено, - 01.03.2017