Постанова

від 27.02.2017 по справі 914/1899/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2017 року Справа № 914/1899/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівКролевець О.А., Самусенко С.С., розглянувши касаційні скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна", ОСОБА_5 на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 (головуючий суддя Костів Т.С., Марко Р.І., Желік М.Б.) у справі№ 914/1899/16 Господарського суду Львівської області за позовомОСОБА_6 до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна", 2. ОСОБА_5 провизнання недійсними договору купівлі-продажу корпоративних прав, рішення загальних зборів учасників, нової редакції статуту за участю представників позивачане з'явились, відповідача-1ОСОБА_7, відповідача-2ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.09.2016 у справі №914/1899/16 в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2016 у справі № 914/1899/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу корпоративних прав від 01.10.2015, укладений між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 та громадянином Турецької Республіки ОСОБА_5; визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "АІС Груп Україна" від 01.10.2015, оформлене протоколом № 7 від 01.10.2015; визнано недійсною нову редакції статуту ТОВ "АІС Груп Україна", затверджену рішенням загальних зборів учасників ТОВ "АІС Груп Україна", оформленого протоколом № 7 від 01.10.2015.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач-2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх порушено норми процесуального права, зокрема, абз. 2 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 230 ЦК України, ст. 84 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга відповідача-2 підлягає задоволенню, а касаційна скарга-2 - частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, громадяни Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 (позивач) та громадянин Турецької Республіки ОСОБА_5 (відповідач-2) були учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна", яким належало по 50% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна".

01.10.2015 між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 (продавець) та громадянином Турецької Республіки ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав № 1, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна" у розмірі 50 відсотків і зобов'язується сплатити за неї грошову суму на умовах і в порядку, визначених цим договором.

Згідно з розділом 2 договору ціна частки у статному капіталі товариства у розмірі 50%, що продається за цим договором, встановлена у розмірі 4.100.000,00 грн. Покупець зобов'язаний сплатити продавцю ціну частки протягом 10-ти банківських днів з моменту підписання цього договору.

Розділом 3 договору передбачено, що право власності на частку у статутному капіталі товариства у розмірі 50 % переходить до покупця з моменту укладення цього договору. До покупця при отриманні права власності на частку одночасно переходять усі права та обов'язки власника, належні йому на момент відступлення частки як учаснику товариства згідно з установчими документами товариства та законодавства України, тобто корпоративного права учасника товариства в розмірі 50 відсотків.

У розділі 6 договору зазначено, що продавець та покупець стверджують, що не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково), не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не має характеру фіктивного та удаваного правочину; взаємні претензії щодо ціни та порядку проведення розрахунку відсутні; сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору.

На підставі вказаного договору між сторонами підписаний акт прийому-передачі від 01.10.2015, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв корпоративні права - частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна" у розмірі 50 відсотків.

Відповідно до протоколу № 7 загальних зборів учасників ТОВ "АІС Груп Україна" від 01.10.2015 вирішено: вивести ОСОБА_6 зі складу учасників товариства на підставі його заяви про вихід та відчуження (передачі) належної йому частки у розмірі 50% голосів від загального розміру статутного капіталу товариства, що становить 2.050.000,00 грн., шляхом її продажу громадянину Турецької Республіки ОСОБА_5; затвердити новий склад учасників товариства, розподілити статутний капітал товариства між його учасниками та затвердити розмір часток учасників у статутному капіталі товариства наступним чином: громадянин Турецької Республіки ОСОБА_5, частка якого у статутному капіталі становить 100 %, що складає 4.100.000,00 грн.; затвердити статут товариства в новій редакції та провести державну реєстрацію змін в органах державної влади.

Відповідно до нової редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна", проведеної 01.10.2015, єдиним учасником товариства є громадянин Турецької Республіки ОСОБА_5, частка якого у статутному капіталі становить 100 %, що складає 4.100.000,00 грн.

Позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсними вищевказаних договору купівлі-продажу корпоративних прав, рішення загальних зборів та нової редакції статуту ТОВ "АІС Груп Україна".

Позивач зазначає, що спірний договір ним би не укладався і не підписувався, якщо б йому було відомо про те, що в тексті відображено момент переходу права власності на частку до моменту оплати. Таким чином позивач стверджує, що відповідач при укладенні спірного договору навмисно ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому спірний договір слід визнати недійсним.

Крім того позивач стверджує, що загальні збори учасників товариства, на яких приймалося рішення про виключення його з числа учасників товариства та про затвердження нової редакції товариства, були скликані з порушенням вимог установчих документів, що на думку позивача, є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів товариства. Зокрема, позивач зазначає, що він жодним чином не був повідомлений про скликання загальних зборів, на яких були прийняті оспорювані рішення.

Також позивач вважає, що рішення загальних зборів учасників товариства є недійсними, оскільки вони були прийняті на підставі недійсного договору та з порушенням процедури скликання загальних зборів товариства.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що спірний договір укладено з дотриманням вимог ч.ч. 1 - 3, ч. 5 ст. 203 ЦК України, а саме лише твердження позивача, що він був введений в оману, не може бути підставою для визнання недійсним спірного договору без підтвердження таких обставин належними та допустимими доказами.

Також місцевий суд відзначив, що неповідомлення позивача у належній формі про проведення загальних зборів учасників товариства не є підставою для визнання недійсними спірного рішення загальних зборів та нової редакції статуту товариства, оскільки позивач зареєструвався як учасник загальних зборів товариства та брав участь у голосуванні на вказаних загальних зборах учасників товариства.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що згідно з п. 1 спірного договору частка продавця була повністю внесена, однак таке посилання не підтверджується матеріалами справи та доказами. Апеляційний суд зазначив, що укладаючи спірний договір покупець мав на меті отримати повний контроль над товариством, а продавець мав на меті отримати кошти у розмірі, який перевищував розмір фактично сплаченої частки; предмет договору є істотною умовою договору, а відтак зазначена обставина свідчить про недійсність договору.

Крім того апеляційний суд відзначив, що згідно з довідкою Державної прикордонної служби України № 10-2016/01 від 20.10.2016 відповідач-2 на дату проведення загальних зборів був відсутнім на території України, а тому вказані збори були скликані з порушенням закону та фактично не відбулися з огляду на відсутність кворуму. Відтак, за висновком апеляційного суду, позовна вимога при визнання недійсним рішення зборів (та похідна від неї - про визнання недійсною редакції статуту) підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального та матеріального права, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, даний спір вирішено судами за відсутності ОСОБА_5.

У свою чергу представники відповідача-1 в ході розгляду справи звертались до місцевого суд з клопотанням від 02.08.2016 про повідомлення у належній формі ОСОБА_5 як іноземного учасника судового процесу про час і місце розгляду справи.

Розглянувши вказане клопотання, місцевий суд вирішив відмовити у його задоволенні та зазначив, що згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_5 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна", яке знаходиться за адресою: 79021, м. Львів, вул. Б. Котика, 7, на яку відповідачу-2 судом надсилались копія ухвали суду про порушення провадження у справі та копії ухвал про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач-1 ОСОБА_5 у даному спорі виступає не лише як генеральний директор ТОВ "АІС Груп Україна", а також як учасник товариства (власник корпоративних прав), який проживає у м. Стамбул, Турецька Республіка.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з копії доручення на ім'я Хоросана Овюнча, долученої до касаційної скарги відповідача-1, ОСОБА_5 є генеральним директором ТОВ "АІС Груп Україна", в той час як Хоросан Овюнч є виконавчим директором ТОВ "АІС Груп Україна".

Однак матеріали справи не містять відомостей про те, кого саме суди повідомляли про розгляду справи, надсилаючи судову кореспонденцію за адресою 79021, м. Львів, вул. Б. Котика, 7.

Крім того місцевий господарський суд не скористався і правом викликати в судові засідання ОСОБА_5 як генерального директораТОВ "АІС Груп Україна" в порядку ст. 30 ГПК України.

Відповідно ж до абз. 2 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Колегія суддів також відзначає, що згідно з абз.абз. 4, 5 п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з позовом, зокрема, про визнання недійсним спірного договору на підставі ст. 230 ЦК України.

Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

У п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Позивач зазначав, що спірний договір ним би не укладався і не підписувався, якщо б йому було відомо про те, що в тексті відображено момент переходу права власності на частку до моменту оплати. При цьому відповідач при укладенні спірного договору навмисно ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

У свою чергу апеляційний суд, визнаючи вказаний договір недійсним, виходив з того, що згідно з п. 1 спірного договору частка продавця була повністю внесена, однак таке посилання не підтверджується матеріалами справи та доказами. Апеляційний суд зазначив, що укладаючи спірний договір покупець, мав на меті отримати повний контроль над товариством, а продавець мав на меті отримати кошти у розмірі, який перевищував розмір фактично сплаченої частки; предмет договору є істотною умовою договору, а відтак зазначена обставина свідчить про недійсність договору.

Таким чином апеляційний суд вдався до з'ясування обставин оплати частки продавця як підстави для визнання недійсним спірного договору безпідставно, оскільки позивачем таких підстав позову визначено не було та, відповідно, докази на підтвердження чи спростування таких обставин не подавались.

Судам слід було виходити із встановлення обставин того, чи мав місце факт введення позивач в оману, чи ні. Однак апеляційний суд, не встановивши такого факту, передчасно визнав спірний договір недійсним.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Колегія суддів також відзначає, що згідно з п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК та Закону про господарські товариства учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Як встановлено судами, спірним рішенням загальних зборів вирішено вивести ОСОБА_6 зі складу учасників товариства на підставі його заяви про вихід. При цьому у протоколі загальних зборів № 7 від 01.10.2015 зазначено, що вказана заява була нотаріально посвідчена.

Встановлюючи правомірність спірного рішення загальних зборів, місцевий суд виходив з того, що така заява була подана позивачем. Апеляційний суд, навпаки, виходив з того, що такої заяви позивач взагалі не подавав до товариства. Однак до матеріалів справи суди вказаної заяви не долучили, в т.ч. числі місцевий суд, який поклав в основу свого рішення в т. ч. твердження про наявність такої заяви.

Колегія суддів відзначає, що суди для правильного вирішення спору мали достовірно з'ясувати існування вказаної заяви, зокрема, шляхом встановлення того, яким нотаріусом була посвідчена така заява, а також можливого направлення відповідного запиту до нотаріуса для підтвердження чи спростування відповідних обставин.

Однак судами вказаний дій вчинено не було.

Визнаючи спірне рішення зборів недійсним, апеляційний суд також відзначив, що згідно з довідкою Державної прикордонної служби України № 10-2016/01 від 20.10.2016 відповідач-2 на дату проведення загальних зборів був відсутнім на території України, а тому вказані збори були скликані з порушенням закону та фактично не відбулися з огляду на відсутність кворуму.

Як вбачається з матеріалів справи, вказана довідка від 20.10.2016 була отримана на адвокатський запит від 20.10.2016, тобто вже в ході апеляційного провадження у справі, та прийнята апеляційним судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Однак апеляційний суд, прийнявши додатково поданий доказ, не навів жодних обґрунтувань позивача щодо неможливості його подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відтак судом апеляційної інстанції в порушення ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи необґрунтовано прийнято новий доказ та визначено його як підставу для скасування рішення місцевого суду.

Таким чином суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності.

Як визначено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки в сукупності з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 914/1899/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддяО.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець С.С. Самусенко