Рішення

від 15.02.2017 по справі 910/22542/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2017Справа №910/22542/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Креатив

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД"

про стягнення 68 924,30 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Костецький О.С. - представник , договір про надання правової допомоги №10/01/2017 від 10.01.2017;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КРЕАТИВ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД" про стягнення 68 924, 30 грн., з яких 57 528,30 грн. попередньої оплати та 11 396,00 грн. неустойки, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки товару № 001-16-01/ПОС - 3 від 07.04.2016 в частині постачання товару у відповідності до специфікації, а також здійсненої позивачем попередньої оплати та даних видаткової накладної, в результаті чого у позивача утворилась заборгованість в розмірі здійсненої передплати, а також на загальну суму недопоставленого за Договором товару позивачем нараховано неустойку у відсотковому відношенні до ціни недопоставленого товару у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/22542/16 та призначено до розгляду на 11.01.2017.

11.01.2017 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2017 розгляд справи призначено на 01.02.2017.

Ухвалою суду від 01.02.2017 року розгляд справи відкладено на 15.02.2017 року.

У судові засідання 01.02.2017 та 15.02.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 01.02.2017 та 15.02.2017 не з'явився.

Копія ухвали суду від 13.01.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01030, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, 4-Б, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 01.02.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 01.02.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01030, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, 4-Б та яка співпадає з місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно відповідача на час проведення судового засідання 15.02.2017 не повернулась на адресу Господарського суду м. Києва.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103041738425, в якому зазначено, що станом на 15.02.2017 року поштове відправлення не вручене під час доставки.

Інші адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу не відомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови №18 суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 01.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання № 4 від 30.01.2016 про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 10.01.2017, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 15.02.2017 суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 01.02.17 р. та 15.02.17 р. від відповідача до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 12.12.16р., 13.01.2017 та від 01.02.17 р., відповідачем не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 01.02.17 р. та 15.02.17 р. суд не повідомлено.

Пунктом 2.3. Постанови №18 Вищим господарським судом України роз'яснено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно підпункту 3.9.2 п. 3.9. Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу Українитякщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 15.02.17р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд позов задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судових засіданнях їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 07 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна Компанія Креатив (покупець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД" (постачальник за договором, відповідач у справі) був укладений договір поставки товару № 001-16-01/ПОС-3 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця металопрокат (Товар за договором), а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити цей товар на умовах, визначених договором.

Розділами 2-4 Договору сторони погодили ціну та порядок розрахунків, умови поставки та зобов'язання сторін, умови здачі-прийому товару якість, кількість упаковку та маркуння товару, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 9.1 Договору він набирає чинності з дати підписання сторонами та діє до повного виконання взятих на себе зобов'язань, але не менше, ніж до 15.06.2016 року.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування, асортимент, кількість товару, що поставляється, а також ціна за одиницю товару узгоджується сторонами у додатку № 1 до договору Специфікація товару .

Так, у відповідності до умов Договору сторонами узгоджено та підписано специфікацію № 1 до Договору, яка є невід'ємною частиною Договору щодо найменування, асортименту, кількості та ціни товару відповідно до п. 1.2 Договору, згідно якої визначено товар (металопрокат) в кількості 22 найменування, його масу, ціну з ПДВ, всього на загальну суму 669 261,00 грн. з ПДВ.

Згідно взаємної домовленості між сторонами в ході виконання поставки згідно цього договору може бути змінено кількість, асортимент, строки поставки партій товару, додаткові послуги з різання, навантаження/розвантаження товару, що оформлюється у вигляді письмової заявки покупця (факсимільна копія, електронне повідомлення на е-mail за реквізитами розділу 12 Договору) (п.1.3 договору).

За умовами п.п. 1.5 - 1.7 Договору постачальник доставляє товар до місця розвантаження (п.1.7 Договору) власним автотранспортом. Покупець власними силами і засобами організовує розвантаження товару на місці поставки. Місцем поставки і розвантаження товару за Договором є: Чернігівська область, Городнянський район, село Ясенівка, вулиця Центральна, 1 (територія агрокомплексу).

Поставка товару здійснюється відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс в редакції 2010 р., з врахуванням особливостей, встановлених цим Договором (п.3.1 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Загальна сума Договору, відповідно до Додатку 1 становить 669 261,00 грн. в т.ч ПДВ 111 543,50 грн. (п.4.2 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору ціна товару за одиницю вимірювання (тонна, кілограм, погонний та квадратний метри) є фіксованою на момент укладення договору за умовами попередньої оплати всього товару у розмірі 50% вартості договору.

Покупець зобов'язаний протягом 2-х (двох) банківських днів зробити попередню оплату на розрахунковий рахунок постачальника у розмірі 50% вартості договору (п.4.3 Договору).

Розрахунок за цим договором здійснюється у національній валюті у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі цього договору та/або рахунків-фактур, видаткових накладних (п. 4.4 Договору).

Згідно п.4.7 Договору після поставки постачальником товару на суму попередньої оплати наступні розрахунки здійснюються на підставі видаткових накладних та/або рахунків-фактур, що враховують ціну одиниці товару відповідно до додатку 1 Специфікація товару .

Судом встановлено за матеріалами справи, що відповідно до умов п. 1.3 Договору позивач засобом електронного поштового зв'язку направив на електронну адресу відповідача, зазначену в тексті Договору - sitrade83@gmail.com, 07.04.2016 замовлення № 1 на поставку матеріалів (металопрокату) кількістю 398 тонн на загальну суму 452 790,00 грн.

При цьому відповідачем було виставлено позивачу як покупцеві за Договором рахунок на оплату № НОМЕР_1 від 07.04.16 на суму 452 790,00 грн., в т.ч. ПДВ 75465,00 грн. з посиланням на Договір № 001-16-01/ПОС-3 вд 07.04.2016 р., копія якого наявна в матеріалах справи.

На виконання умов Договору згідно виставленого відповідачем рахунку на оплату №8312 від 07.04.16 року позивачем у відповідності до умов п.4.3 Договору було здійснено часткову оплату вартості товару в розмірі 360 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 0000000050 від 07.04.16р. на вказану суму з призначенням платежу оплата за матеріали згідно рах. № НОМЕР_1 від 07/04/16 по Договору поставки № 001-16-01/ПОС-3 від 07.04.2016, в т.ч. ПДВ 60000,00 грн. та банківською випискою з рахунку ТОВ БК Креатив за 07.04.2016.

Судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача відносно належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Креатив умов Договору щодо внесення попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення 50% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та узгодженої сторонами специфікації від 07.04.16 р., факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно п. 3.3 Договору строк поставки товару 5 (п`ять) календарних днів після отримання заявки від покупця (п.п. 1.3, 2.1 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору право власності на товар, а також усі пов'язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця з моменту розвантаження товару за місцем поставки (п. 1.7 договору) та прийняття товару покупцем (уповноваженим представником за довіреністю встановленого зразка) і підписом у видатковій накладній.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

З урахуванням умов п. 3.3 Договору постачальник зобов'язаний поставити Покупцю товар (металопрокат) протягом 5 календарних днів, зокрема, з дати отримання заявки покупця, тобто до 12.04.16 р. включно.

В свою чергу, докази узгодження сторонами іншого терміну поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

До моменту здачі (завантаження/розвантаження) товару покупець зобов'язаний надати постачальнику належним чином оформлену довіреність на право отримання товару (копію довіреності надіслати факсом або по e-mail із наступною обов'язковою передачею оригінальної довіреності постачальнику) (п.5.1 Договору).

В матеріалах справи наявна копія довіреності ТОВ КБ Креатив № 12 від 07.04.16 р. на ім'я ОСОБА_2 строком дії до 29.04.16 р. на отримання товарно - матеріальних цінностей від ТОВ Стальінтекс Трейд за рахунком № № НОМЕР_1 від 07.04.16 р.

Проте, як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, в порушення зазначених умов Договору відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачені Договором, зокрема, специфікацією № 1 та відповідно до здійсненої передплати, не здійснена.

Так, 08 квітня 2016 року ТОВ Стальінтекс Трейд було здійснено поставку товару автотранспортом до місця поставки, визначеного п.1.7 Договору: с. Ясенівка, Городнянський район, Чернігівська область, що підтверджується відповідними товарно-супровідними документами, а саме виписаними відповідачем видатковою накладною №365 від 08.04.2016 на суму 282 398,30 грн. та товарно-транспортною накладною №Р365 від 08.04.2016 на перевезення вантажу перевізником ТОВ Дженерал-15 автомобілем Рено НОМЕР_2 причіп/напівпричіп НОМЕР_3, водій ОСОБА_3, згідно яких кількість (маса) поставленого товару (арматура 12 А400С) становить 24,991 тонну на загальну суму 282 398,30 грн.

Згідно п.5.2 Договору прийом товару за кількістю та якістю здійснюється представником покупця за довіреністю на отримання товарно - матеріальних цінностей, оформленою у відповідності з вимогами діючого законодавства та умовами даного Договору: за кількістю - на підставі даних видаткової накладної або товарно - транспортної накладної, за якістю - згідно із супровідними документами, що посвідчують якість товару, який поставляється.

Приймання - передача товару та товарно-супровідних документів (рахунок - фактура, товарно - транспортна накладна, сертифікат якості тощо) здійснюється сторонами на місці поставки (п.1.7 Договору) (п.5.3 Договору).

Як встановлено судом за матеріалами справи, під час приймання товару за кількістю у відповідності до п. 5.2 Договору, представником позивача було здійснено контроль маси товару та звіряння із супровідними документами та під час зважування було виявлено невідповідність фактичної маси поставленого товару масі товару, зазначеній у видатковій накладній № 365 від 08.04.2016 та товарно - транспортній накладній №Р365 від 08.04.2016. Зокрема, комісією у складі працівників позивача ОСОБА_2, т.в.о директора ТОВ БК Креатив ОСОБА_4 та водія ТОВ Дженерал -15 ОСОБА_3, який здійснював перевезення вартажу, за фактом зважування встановлено, що маса поставленого товару - арматури Ф12А400С становить 19,9 тон, тобто фактична недостача (невідповідність) поставленого товару за товаросупровідними документами - видатковою накладною № 365 від 08.04.2016 та товарно - транспортною накладною № Р365 від 08.04.2016 становить 5,091 тонн, про що складено Акт про недостачу товару від 08.04.2016, підписаний представниками вантажоодержувача та перевізника, копія якого наявна в матеріалах справи.

Умовами п. 5.5 Договору у разі отримання покупцем товару, який не відповідає видатковій накладній (маса, довжина, площа, сортамент, в тому числі руйнівна корозія металу), покупець має право відмовити у прийманні такого товару.

Отже, враховуючи виявлену невідповідність маси поставленого товару даним товарно-супровідної документації, позивач скористався передбаченим п. 5.5 Договору правом та зазначене стало підставою для відмови постачальнику у підписанні видаткової накладної №365 від 08.04.2016.

У відповідності до п. 7.1 Договору у разі поставки товару, що не відповідає кількості та якості та відмови покупця від прийняття товару, покупець повинен негайно повідомити про це постачальника телефоном, електронним повідомленням, факсом (розділ 12 договору) та узгодити подальші взаємні дії.

Так, 08.04.2016 ТОВ БК Креатив направив засобом електронного зв'язку на адресу ТОВ СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД лист-повідомлення за вих. № 3 від 08.04.2016 про неприйняття партії поставленого 08.04.2016 року товару у зв'язку із невідповідністю фактичної маси товару вказаній у видатковій накладній до вияснення обставин. Також вказаний лист було направлено поштовим зв'язком, що підтверджується копіями описів вкладення в цінні листи від 09.04.16 р. на адресу відповідача, та за даними рекомендованих поштових відправлень №№ 0411212461962, 0411212461970 отримано ТОВ Стальінтекс Трейд 18.04.2016 та 14.04.2016.

11 квітня 2016 року згідно банківської виписки з рахунка позивача за 11.04.2016 відповідач - ТОВ СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД здійснив часткове повернення коштів згідно платіжного доручення №50 від 07.04.2016 у сумі 77 601,70 грн. із зазначенням призначення платежу повернення помилково зарахованих кошітв згідно платіжного доручення № 50 від 07.04.2016 .

В подальшому, для встановлення причин недостачі товару, 13 квітня 2016 року комісією у складі муляра - плиточника ТОВ БК Креатив ОСОБА_2, т.в.о директора ТОВ БК Креатив ОСОБА_4, головного інженера ТОВ Етнопродукт ОСОБА_5 та водія ТОВ ДЖенерал 15 ОСОБА_3 було складено акт приймання продукції (товару) за кількістю, що затверджений директором ТОВ БК Креатив , відповідно до якого під час приймання продукції (товару) за кількістю шляхом зважування всієї партії арматури на вагах встановлено, що фактично кількість поставленого товару - арматури 12А400С становить 19,900 тонн на суму 224 870,00 грн. та встановлено нестачу поставленого відповідачем товару за супровідними документами постачальника у кількості 5,091 тонн на суму 57 528,30 грн., в якості причини зазначено недовантаження на складі постачальника, невідповідність супровідних документів на товар.

28 квітня 2016 року позивач направив відповідачу претензію №1 від 26.04.2016 (вих. № 5 від 26.04.2016) з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 57 528,30 грн. недопоставленого товару, що підтверджується фіскальними чеками від 28.04.2016 та осписами складення від 28.04.2016 .

Вказана претензія, яка згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень № 0411212462977 та № 0411212462969 отримана відповідачем 06.05.2016 та 14.05.2016, була залишена ТОВ Стальінтекс Трейд без задоволення.

У свою чергу, доказів поставки товару у встановленому в видатковій та товарно - транспортній накладних обсязі відповідач під час розгляду справи не надав.

Отже, позивачем стверджується в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи невиконання відповідачем належним чином своїх зобов'язань за Договором поставки товару № 001-16-01/ПОС-3 від 07.04.16 р. в частині кількості поставленого товару (арматури 12 А400С) згідно видаткової накладної № 365 від 08.04.2016 та товарно - транспортної накладної Р365 від 08.04.2016.

Окрім того як свідчать наявні в матеріалах справи докази, загальна вартість недопоставленого відповідачем товару за Договором, замовленням покупця від 07.01.2016 та специфікацією № 1, враховуючи здійснену фактичну поставку товару (арматури) на суму 224870,00 грн., становить 227 920,00 грн.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Постановою Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі № 43/308-10 зазначено, що умовою застосування норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов'язку щодо поставки товару, визначеного Договором та специфікацією №1 від 07.04.16 р. у визначений строк та в обсязі згідно здійсненої передплати в сумі 360 000,00 грн., всупереч умовам Договору, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач належним чином не виконав, в результаті чого, з урахуванням вартості фактично поставленого відповідачем товару (арматури) на суму 224 870,00 грн. та суми повернутих постачальником коштів у розмірі 77 601,70 грн., у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару у сумі 57 528,30 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки товару № 001-16-01/ПОС-3 від 07.04.16 р. або окремих його положень суду не надано.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки недпоставленого товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 57528,30 грн. перерахованих коштів (передплати) за непоставлений за вказаним Договором товар підлягає задоволенню.

Окрім цього частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

Суд звертає увагу, що у відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6.2 Договору у випадку несвоєчасної поставки оплаченого товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,5 % від ціни недопоставленого товару за кожен день прострочення, але не більше 5% від ціни недопоставленого товару.

При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені, передбаченої п. 6.2 Договору.

Із встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини поставки, в межах яких відповідач повинен був поставити товар (металопрокат). При цьому суд звертає увагу, що зобов'язання поставити товар за своєю природою не є грошовим зобов'язанням.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати за Договором не є наслідком порушення останнім грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

Суд зазначає, що за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні приписів ст. 625 Цивільного кодексу України. Отже стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за неотримані послуги.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в постановах від 16.09.14 р. у справі №3-90гс14 та від 01.07.15 р. у справі № 910/14120/14.

Та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 0,5 % від ціни недопоставленого товару за кожен день прострочення не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов'язанням.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2013 у справі №с908/43-13-г.

Як зазначалось судом вище, позивач скористався передбаченим п.5.5 Договору правом щодо відмови від підписання товаросупровідної документації в зв'язку з невідповідністю її даним фактично поставленому обсягу металопрокату, про що письмово повідомив відповідача, тому зобов'язання за Договором в частині постачання обумовленого замовленням покупця обсягу товару вважаються такими, що не виконані відповідачем, і є підставою для нарахування штрафних санкцій.

Отже, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої п.п. 6.2 Договору штрафної санкції у вигляді пені.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 11 396,00 грн. за період з 13.04.16 р. по 25.11.2016 р., яку останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно пункту 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої судом за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА: Закон перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення розмір пені в сумі 11396,00 грн., що не перевищує 5% від ціни недопоставленого товару, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 11396,00 грн. підлягає задоволенню.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальінтекс Трейд" (01030, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, буд. 4-Б, код ЄДРПОУ 39874493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Креатив (04112, м. Київ, вул. Академіка Грекова, буд. 3, код ЄДРПОУ 38129761) 57 528,30 (п'ятдесят сім тисяч п'ятсот двадцять вісім грн.) 30 коп. боргу, 11396,00 (одинадцять тисяч триста дев'яносто шість) грн. 00 коп. пені та 1378,00 (тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 03 лютого 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон