Рішення

від 01.03.2017 по справі 530/225/17

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/225/17

Номер провадження 2/530/275/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

Релігійної громади Христо-Різдвяного молитовного будинку Української православної церкви до Зіньківської міської ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа Зіньківський сектор Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавскій області про визнання права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Релігійна громада Христо-Різдвяного молитовного будинку Української православної церкви звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Зіньківської міської ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа Зіньківський сектор Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавскій області про визнання права власності на нерухоме майно.

В судове засідання позивач не з явився, направивши до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача, Зіньківської міської ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.197 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ЦПК України , суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою…

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст.316 ЦК України Правом власності є право особи на річ (майно), особа здійснює відповідно до закону за своєю волею...

У відповідності до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи майна за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини майном в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права за укладеним договором.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі ОСОБА_1 Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

В судовому засіданні було встановлено, що 20.03.1992 року була проведена державна реєстрація релігійної громади Христо-Різдвяного молитовного будинку Української Православної Церкви (ідентифікаційний код юридичної особи 23552021), з юридичною адресою у місті Зіньків, вулиця Леніна (після перейменування вулиця Воздвиженська), 10, керівником якої зареєстрований ОСОБА_2 (а.с. 5,6).

В цей же день, 20.03.1992 року виконавчим комітетом Полтавської обласної ради був зареєстрований статут релігійної громади Христо-Різдвяного молитовного будинку Української Православної Церкви (а.с.8).

Релігійній громаді Христо-Різдвяного молитовного будинку Української православної церкви належить право постійного користування землею площею 0,4 га., яка розташована за адресою Полтавська область, місто Зіньків, вулиця Воздвиженська (до перейменування вулиця Леніна), 10, яка була виділена для культових потреб відповідно до рішення виконкому Зіньківської міської ради народних депутатів від 19 червня 1991 року № 207, та 9 сесії 23 скликання Зіньківської міської ради від 28 травня 1999 року (9-12).

На протязі 1998-2003 років на вказаній земельній ділянці за кошти релігійної громади побудовано громадський будинок (Христо-Різдвяний храм), позначений в технічному паспорті на громадську будівлю, який виготовлений КП "Полтавське міське БТ інвентаризації" наступними літерами: А-1- Христо-Різдвяний храм, в тому числі: А 1 -1-підвал, А 2 -1-прибудова, А 3 -1-прибудова, А 4 -1-вхід в підвал, а-навіс, а 1-навіс, а 2-ганок, а 3-навіс, а 4-ганок, Б-1-вбиральня, В-каплиця, №1-огорожа, №2-ворота з хвірткою, №3-ворота з хвірткою, №4-пам'ятник, №5-пам'ятник, №6-замощення, №7-замощення, №8-замощення (а.с. 41-46).

Коли релігійна громада Христо-Різдвяного молитовного будинку вирішила провести державну реєстрацію громадського будинку (Христо-Різдвяний храм), то виявилося, що для проведення реєстрації необхідно надати документи про прийняття в експлуатацію вказаного об'єкту державною архітектурно-будівельною інспекцією.

З метою прийняття в експлуатацію Христо-Різдвяного храму по вулиці Воздвиженській, 10 , у місті Зінькові Полтавської області, громада Христо-Різдвяного молитовного будинку звернулася із заявою до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області.

Зважаючи на дану заяву, 31.05.2016 року під час проведення позапланової перевірки головним інспектором будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області було виявлено порушення вимог законодавства, а саме виявлено самочинно збудовані у 1998 році Христо-Різдвяний храм і вбиральню та у 2003 каплицю за адресою м. Зіньків, вулиця Воздвиженська 10,-- за що керівник релігійної громади Христо-Різдвяного молитовного будинку ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності та йому було вручено припис про необхідність усунення виявлених порушень (а.с. 27-29).

Крім того на заяву про прийняття в експлуатацію Христо-Різдвяного храму, з Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області 30.08.2016 року була отримана письмова відповідь, що прийняття в експлуатацію будівель, які збудовано самочинно можливе лише після вирішення у суді питання про право власності на зазначений громадський будинок (Христо-Різдвяний храм) (а.с. 30).

Так як вказане нерухоме майно було побудоване без оформлення належних дозвільних документів на будівництво, про наявність яких громада Христо-Різдвяного молитовного будинку на час будівництва Христо-Різдвяного храму не знала, то з метою визначення можливості або неможливості надійної та безпечної експлуатації вищевказаного громадського будинку (Христо-Різдвяного храму), позивач звернувся до комунального підприємства Полтавське міське бюро технічної інвентаризації для проведення його технічного обстеження. За результатами проведеного технічного обстеження громадського будинку Христо-Різдвяного храму, розташованого по вулиці Воздвиженській, 10, у місті Зінькові Полтавської області, від 26 травня 2016 року, встановлена можливість його надійної та безпечної експлуатації (а.с. 13-25).

Незважаючи на те, що Христо-Різдвяний храм побудований за кошти і працею членів релігійної громади Христо-Різдвяного молитовного будинку Української Православної Церкви, остання не має змоги провести його державну реєстрацію та документально оформити своє право на вказане нерухоме майно, знову ж таки з тих причин, що на вказане нерухоме майно відсутні правовстановлюючі документи, а іншим шляхом, крім звернення до суду із позовом про визнання права приватної власності релігійної громади на вказане нерухоме майно,-- реалізувати свої законні права та інтереси релігійна громада не може.

За результатами проведеного технічного обстеження громадського будинку (Христо-Різдвяного храму) по вулиці Воздвиженській, 10, у місті Зінькові Полтавської області, встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації

Громадський будинок (Христо-Різдвяний храм) не порушує права третіх осіб, оскільки з цього приводу будь- хто зі скаргами не звертався, однак у зв'язку з тим, що будівництво було здійснено без відповідних дозволів, спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом.

Відповідно до ч.1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою -- це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

У відповідності до ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Тобто, в силу приписів ст. 376 ЦК України, самочинними забудовниками можуть бути як власники так і інші титульні володільці земельних ділянок.

Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ''Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)'' № 6 від 30.03.2012 року, передбачено що відповідно до статті 376 ЦК суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема:

- про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки;

- про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинне будівництво - про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки (п. п. 1, 2 ч. 2 Пленуму).

При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил, (абз. 1 ч.4 Пленуму).

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно- правових договорів із фізичною чи юридичною особою (абз 4. ч. 4 Пленуму)

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 1021 ЗК) або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26 - 32 Закону № 3038-У (ч. 8 Пленуму).

Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону (абз. 4 ч. 9 Пленуму).

У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).

Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК), (абз. 1-2 ч. 12 Пленуму).

З огляду на це, суд на підставі ст. 92 ЗК України, ст.ст.375, 376 Цивільного кодексу України може визнати за релігійною громадою право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення 376 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Приймаючи до уваги вимоги позивача , зважаючи на відсутність заперечень проти позову зі сторони відповідача, дослідивши матеріали справи, суд знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі , що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 325, 328, 375, 376 п.5 Цивільного кодексу України, ст.ст. 15,30,62,208,209,214,215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Релігійної громади Христо-Різдвяного молитовного будинку Української православної церкви до Зіньківської міської ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа Зіньківський сектор Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавскій області про визнання права власності на нерухоме майно - задоволити.

Визнати за Релігійною громадою Христо-Різдвяного молитовного будинку Української православної церкви, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 23552021, юридична адреса м.Зіньків, вул.Воздвиженська, 10, Зіньківського району Полтавської області право власності на громадський будинок, розташований в м.Зіньків, вул.Воздвиженська, 10, Зіньківського району, Полтавської області, який складається з будівель і споруд позначених на плані: А-1-Христо-Різдвяний храм, А 1 -1-підвал, А 2 -1-прибудова, А 3 -1-прибудова, А 4 -1-вхід в підвал, а-навіс, а 1-навіс, а 2-ганок, а 3-навіс, а 4-ганок, Б-1-вбиральня, В-каплиця, в-ганок, №1-огорожа, №2-ворота з хвірткою, №3-ворота з хвірткою, №4-пам'ятник, №5-пам'ятник, №6-замощення, №7-замощення, №8-замощення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту його оголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_3