Рішення

від 22.02.2017 по справі 910/23886/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2017Справа №910/23886/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Бетон"

до Приватного підприємства "Клер Плюс"

про стягнення заборгованості 16 078,48 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Томіна А.І. - представник, довіреність б/н від 19.12.2016;

Від відповідача: не з'явились.

Присутня: ОСОБА_2 - водійське посвідчення від 30.08.2011.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес Бетон" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Клер Плюс" про стягнення заборгованості за Договором на надання послуг № 57/У-57-15 від 20.06.2015 про стягнення 16 078, 48 грн., з яких 5 000,00 грн. сума основного боргу, 660,00 грн. інфляційні втрати, 212,47 грн. 3% річних, 2 706,01 грн. пеня, 7 500,00 грн. штраф, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення умов договору на надання послуг № 57/У-57-15 від 20.06.2015 в частині не сплати за надані позивачем послуги в строк до 04.12.2015, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 порушено провадження у справі № 910/23886/16 та призначено до розгляду на 02.02.2017.

У судові засідання 02.02.2017 та 22.02.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 02.02.2017 та 22.02.2017 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 02.02.2017 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: №0103040873086.

Копія ухвали суду від 02.02.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 02140, м. Київ, вул. Руденко, 7, кв. 22, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 22.02.2017 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103041739243, в якому зазначено, що станом на 22.02.2017 поштове відправлення не вручено під час доставки.

Копія ухвали суду від 02.02.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві як поштова адреса відповідача, а саме: 03162, м. Київ, вул. Зодчих, 50, а/с 15, на час проведення судового засідання 22.02.2017 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103041739251, в якому зазначено, що станом на 22.02.2017 поштове відправлення вручено адресату особисто 21.02.2017.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 23/1-2017 від 23.01.2017, серед якого наявні пояснення № 19/3-2017 від 19.01.2017, в яких останній зазначає, що подорожні листи після підписання актів передачі - приймання наданих послуг були знищені. Клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 23/1-2017 від 23.01.2017 разом з поясненнями судом долучено до матеріалів справи.

Судом також повідомлено, що до початку судового засідання через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення щодо строку нарахування пені № 21/2-2017 від 21.02.2017, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 22.02.2017 суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 03.01.2017 та 02.02.2017, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 22.02.2017 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 20 червня 2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес Бетон" (виконавець за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством "Клер Плюс" (замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір на надання послуг № 57/У-57-15 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовнику в установленому даним Договором порядку послуги за допомогою телескопічного навантажувача Farezin FN РН 7,30 № реєстр. НОМЕР_1 (далі - транспортний засіб), з машиністом (водієм) виконавця (далі - послуги) на об'єкті замовника Бетонний завод, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова,4, (далі - об'єкт) на умовах згідно даного Договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги в строки та на умовах, передбачених даним Договором.

Розділами 2-5 Договору сторони узгодили вартість послуг та порядок розрахунків, обов'язки замовника та виконавця, строки надання послуг, порядок їх передачі та приймання, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 11.3 Договору даний Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 р. року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами фінансових зобов'язань за даним договором. Якщо за п'ятнадцять календарних днів до закінчення строку дії даного Договору будь-яка із сторін письмово не попередить іншу сторону про припинення дії Договору або між сторонами не буде укладено новий договір, даний Договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих же умовах.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками замовника та виконавця.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 Договору дані про надані послуги виконавець заносить щоденно в подорожні листи будівельної техніки, в яких містяться відомості про характер робіт та час (в годинах), протягом якого надавалися послуги транспортним засобом. Подорожні листи будівельної техніки виконавця затверджується виконробом замовника на об'єкті, де працює транспортний засіб виконавця (далі за текстом - виконроб), та машиністом (водієм), що працює на транспортному засобі Виконавця (надалі за текстом - машиніст (водій).

За умовами п. 6.5 Договору передача-приймання наданих послуг у відповідності з даним Договором оформляється сторонами шляхом підписання Актів передачі-приймання наданих послуг. Надані виконавцем Акти передачі-приймання наданих послуг замовник зобов'язується підписувати та повертати виконавцю на протязі 3-х днів з моменту їх отримання від виконавця.

У відповідності до п.п. 6.5.1 Договору акти передачі-приймання наданих послуг повинні підписуватися керівником підприємства замовника. В разі, якщо Акти передачі-приймання наданих послуг підписуються уповноваженою особою, то повноваження такої особи мають бути підтверджені належним чином оформленим дорученням.

В разі відмови Замовника підписати вказаний Акт, доказом надання послуг є дані подорожніх листів і вартість наданих послуг розраховується на підставі даних подорожніх листів (п. 6.5.2 Договору).

Окрім того, згідно п. п. 2.5, 2.6 Договору акти передачі-приймання наданих послуг підписуються сторонами до 7-го числа місяця на підставі даних подорожніх листів транспортного засобу, у відповідності з даним Договором.

В разі прострочення замовником строку підписання Акту передачі-приймання наданих послуг та в разі відсутності зі сторони замовника мотивованої відмови від підписання вказаного Акту, послуги вважаються прийнятими замовником в безспірному порядку і замовник зобов'язаний розрахуватись з виконавцем на протязі 7 днів з дати передачі замовнику акту передачі - приймання послуг на підпис.

Всі акти наданих послуг, які підписуються сторонами в період дії даного Договору, підтверджують надання послуг по Договору, якщо інших підписаний сторонами договір не указаний в самому акті (п. 2.11 Договору).

Як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником останнього в судовому засіданні, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем надано відповідачу послуги з оренди навантажувача Farezin FN на загальну суму 150 000,00 грн., на підтвердження чого позивачем надані відповідні акти надання послуг, складені з посиланням на укладений між сторонами Договір на надання послуг № 57/У-57-15 від 20.06.2015: №7/31/12 від 31.07.2015р., №8/31/38 від 31.08.2015р., №9/30/05 від 30.09.2015 р., №11/02/18 від 31.10.2015р. та №11/30/48 від 30.11.2015 р. кожен на суму 30 000,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт надання послуг відповідачу підтверджується підписами уповноважених представників останнього на вищевказаних актах надання послуг, засвідчених відтиском печатки ПП Клер Плюс .

Окрім того, позивачем на підтвердження факту надання послуг відповідачу додатково надані суду копії відповідних податкових накладних №№ 75, 85, 103, 129, 94.

При цьому, як вбачається із наданих позивачем актів наданих послуг та підтверджено представником останнього в судових засіданнях, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг у замовника відсутні.

Доказів пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг за допомогою телескопічного навантажувача Farezin FN у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах наданих послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п.2.1 Договору ціна надання послуг одним транспортним засобом становить з урахуванням ПДВ - 30000,00 грн. за 1 (однин) календарний місяць надання послуг та без урахуванням вартості використаного палива.

Ціна, що вказана в п. 2.1. Договору, сформована, виходячи з того, що в запланованому місяці надання послуг зміна буде складати не більше 8 (восьми) годин, а робочих днів буде не більше ніж 26 (двадцять шість). Тобто ліміт надання послуг по ціні 30 000,000 грн. на місяць складає 208 годин (п.2.1.1 Договору).

Згідно п. 2.1.2 Договору якщо по факту надання послуг за відповідний місяць, під час підписання Актів виконаних робіт, буде з'ясовано, що навантажувач надав послуг більше чим 208 годин за календарний місяць, то замовник зобов'язується провести доплату по ціні 168,30 грн. з урахуванням ПДВ та без урахування вартості пального за кожен час перевищення ліміту в 208 годин.

В разі якщо у відповідний місяць виконавець надасть послуги менше ніж на 208 годин, то вартість послуг в такому випадку складає 30 000,00 грн. (п. 2.1.3 Договору).

У відповідності до п.2.7 Договору загальна вартість послуг, що надаються згідно даного Договору, визначаються з вартості наданих послуг, зазначених в актах передачі - приймання наданих послуг, згідно даного Договору.

Як визначеного сторонами в п. 2.4 Договору, оплата за надані виконавцем послуги здійснюється в українській національній валюті (гривнях) шляхом перерахування грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця в наступному порядку: замовник зобов'язується до початку надання послуг по цьому Договору перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця попередню оплату в розмірі 30000,00 грн. з ПДВ. До цієї суми входить вартість послуги за один місяць і вартість доставки транспортного засобу з об'єкта замовника на базу виконавця.

Згідно п. 2.4.2 Договору розрахунок за фактично надані послуги, з урахуванням доплат, передбачених п. 2.1.2., 2.1.5. Договору, замовник здійснює протягом 4-х робочих днів після підписання кожного Акту передачі-приймання наданих послуг уповноваженими представниками сторін Договору.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг за допомогою навантажувача на об'єкті замовника, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати, є акти вказаних послуг, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками сторін.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість наданих послуг.

Отже, підписання замовником (відповідачем) актів надання послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги.

При цьому в матеріалах справи наявні рахунки на оплату за спірний період червень - листопад 2015р. на суму 150000,00 грн., які виставлялись позивачем відповідачеві.

Також Договором, а саме п. 2.10, передбачено, у разі якщо на момент здійснення чергової оплати, передбаченої п. 2.4.2. Договору, замовник має заборгованість з оплат за раніше надані послуги, то сплачений замовником платіж в будь-якому випадку автоматично зараховується в рахунок погашення заборгованості, що виникла раніше, відповідно до календарної черговості її виникнення.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання умов Договору відповідачем за період червень 2015 - квітень 2016 було перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в загальному розмірі 145 000,00 грн., що підтверджується відповідною випискою банку по рахунку ТОВ Експрес Бетон .

При цьому доказів заперечень щодо факту оплати, її розміру та порядку зарахування сплачених коштів з боку відповідача матеріали справи не містять. Отже, враховуючи здійснені відповідачем оплати, залишок заборгованості ПП Клер Плюс за Договором становить 5000,00 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, свої зобов'язання щодо сплати ТОВ Експрес Бетон грошових коштів в сумі 5000,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 57/У-57-15 на надання послуг від 20.06.2015 або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 5000,00 грн. за спожиті за Договором послуги за допомогою телескопічного навантажувача Farezin FN підлягає задоволенню.

Крім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату послуг охорони не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що за недодержання, передбачених п.2.4.2. даного Договору, строків здійснення оплат замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який стягується пеня, від вартості неоплачених послуг у відповідності з даним Договором, за кожний день затримки платежу.

Окрім того згідно п.7.7 Договору за порушення замовником термінів оплат за наданні виконавцем послуги понад 30 (тридцять) календарних днів, замовник зобов'язується додатково сплатити Виконавцю штраф у розмірі 50 % від вартості наданих послуг, оплата яких прострочена.

Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій складає три роки. Нарахування штрафних санкцій припиняється тільки після виконання зобов'язання в натурі (п. 7.8 Договору).

Виплата санкцій і компенсація збитків не звільнює винну сторону від виконання договірних зобов'язань (п.7.4 Договору).

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 2706,01 грн. за період з 01.01.2016 по 22.12.2016, 3 % річних в сумі 212,47 грн. за період з 01.01.2016 по 22.12.2016, інфляційні нарахування в сумі 660,00 грн. за період з 01.01.2016 по 22.12.2016, а також штраф в сумі 15000,00 грн., виходячи з прострочення оплати за актом наданих послуг № 11/30/48 від 30.11.15 р. більше ніж через 30 каклендарних днів, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Згідно п. 3 Постанови № 14, інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як визначено пунктом 2.5 Постанови № 14, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 7.8 Договору щодо нарахування штрафних санкцій, яке припиняється тільки після виконання зобов'язання в натурі, дають визначення іншого (більшого) тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови № 14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись у визначеному господарським Договором порядку.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 Постанови № 14 застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Окрім того суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011.

Отже, за висновками суду норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п. п. 7.3, 7.7 Договору.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА: Закон перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, є більшим, ніж заявлено у позивача, і становить 709,97 грн. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення втрат від інфляції в сумі 660,00 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату послуг підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 660,00 грн.

При цьому розмір пені, штрафу, процентів річних, перерахований судом у відповідності до розміру несплаченої заборгованості за надані позивачем послуги та в межах визначеного позивачем періоду, становить 2706,01 грн. пені, 7500,00 грн. штрафу та 212,47 грн. процентів річних відповідно, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача пені, штрафу та процентів річних підлягають задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме 2706,01 грн. пені, 7500,00 грн. штрафу та 212,47 грн.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03. 12 р. Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Клер Плюс" (вул. Руденко, 7, кв. 22, м. Київ, 02140, поштова адреса: вул. Зодчих, 50, а/я 15, м. Київ, 03162, код ЄДРПОУ 23736070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Бетон (вул. Святошинська, 34А, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 33943105) 5000,00 грн. основного боргу, 2706,01 грн. пені, 7500,00 грн. штрафу, 212,47 грн. процентів річних, 660,00 грн. втрат від інфляції та 1378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 03 березня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон