Рішення

від 28.11.2016 по справі 910/20046/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2016Справа №910/20046/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегалайт Груп"

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача Пономаренко К.П. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 28 листопада 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегалайт Груп", 02.11.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 01.11.2016 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № Т/Т41-1/203 від 21.10.2015 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки в повному обсязі не оплатив позивачу, як постачальнику, суму поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2016 року порушено провадження у справі № 910/20046/16 та призначено розгляд справи на 28.11.2016 року.

В судовому засіданні 28.11.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору, а також подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 28.11.2016 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,

ВСТАНОВИВ:

21 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегалайт Груп" (надалі - позивач, постачальник) та Одеською залізницею (надалі - замовник), правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", було укладено договір поставки № Т/Т41-1/203 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовнику певну продукцію, далі товар, відповідно до Специфікації (додаток № 1), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування товару: запасні частини на поточні ремонти тепловозів Одеської залізниці.

За умовами п. 5.1. договору, товар повинен бути поставлений замовнику не пізніше 30 днів від дня надання заявки замовнику.

Загальна сума по договору 17 937,41 грн. , з урахуванням ГІДВ 20% - 2 989,57грн. (п. 6.4. договору).

У відповідності до п. 7.2. договору, замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня . його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі товару або видаткової накладної.

Термін дії договору з моменту його підписання до 31 грудня 2015 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань (п. 16.2. договору).

Так, у відповідності до специфікації №1 до договору поставки № Т/Т41-1/203 від 21.10.2015 року позивач мав поставити відповідачу наступний асортимент та кількість товару: Автомат АЕ 2534-10УЗ 110В 5А у кількості 6 шт., Автомат А63МХЛЗ 110В 10А у кількості 2 шт., Автомат А63МХЛЗ 110B 5А у кількості 2 шт.,Автомат АЕ2545М 220В 20А у кількості 2 шт., Контакт 8ТХ 551.058 у кількості 12 шт., Контактор МК1-20 у кількості 1 шт., Контактор МК1-40 у кількості 1 шт., Котушка КМ2.334.23 у кількості 1 шт., загальна вартість товару 17 937,41 грн.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки № Т/Т41-1/203 від 21.10.2015 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 17 937,41 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 172 від 05.11.2015 року на суму 15 028,32 грн., 177 від 06.11.2015 року на суму 2909,09 грн., при цьому, позивач вказує, що відповідач за отриманий товар не розрахувався, а відтак, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 17 937,41 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 21.10.2015 року між позивачем, як постачальником, та Одеською залізницею, як замовником, правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", було укладено договір поставки № Т/Т41-1/203, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовнику певну продукцію, далі товар, відповідно до Специфікації (додаток № 1), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

У відповідності до специфікації №1 до договору поставки № Т/Т41-1/203 від 21.10.2015 року позивач мав поставити відповідачу наступний асортимент та кількість товару: Автомат АЕ 2534-10УЗ 110В 5А у кількості 6 шт., Автомат А63МХЛЗ 110В 10А у кількості 2 шт., Автомат А63МХЛЗ 110B 5А у кількості 2 шт.,Автомат АЕ2545М 220В 20А у кількості 2 шт., Контакт 8ТХ 551.058 у кількості 12 шт., Контактор МК1-20 у кількості 1 шт., Контактор МК1-40 у кількості 1 шт., Котушка КМ2.334.23 у кількості 1 шт., загальна вартість товару 17 937,41 грн.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки № Т/Т41-1/203 від 21.10.2015 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 17 937,41 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 172 від 05.11.2015 року на суму 15 028,32 грн., 177 від 06.11.2015 року на суму 2909,09 грн., при цьому, позивач вказує, що відповідач за отриманий товар не розрахувався, а відтак, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 17 937,41 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 17 937,41 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 172 від 05.11.2015 року на суму 15 028,32 грн., 177 від 06.11.2015 року на суму 2909,09 грн. (копії містяться в матеріалах справи).

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив оплату поставленого йому товару, в результаті чого станом у відповідача існує заборгованість перед позивачем за поставлений товар в розмірі 17 937,41 грн.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки в розмірі 17 937,41 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 3102,62 грн., 3% річних в розмірі 455,78 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1922,09 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

В п. 11.2. договору поставки передбачено, що за несвоєчасну оплату замовник виплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що позивач здійснив нарахування пені у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3102,62 грн. пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю за розрахунками позивача.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 455,78 грн. 3% річних та 1922,09 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю за розрахунками позивача.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судове засідання, про дату і місце проведення якого був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку щодо оплати товару, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню про стягнення 23 417,90 грн., з них: основного боргу - 17 937,41 грн. (сімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять сім гривень 41 копійка), пені - 3102,62 грн. (три тисячі сто дві гривні 62 копійки), 3% річних - 455,78 грн. (чотириста п'ятдесят п'ять гривень 78 копійок) та інфляційних втрат - 1922,09 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять дві гривні 09 копійок).

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815; адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегалайт Груп" (код ЄДРПОУ 38930263; адреса: 61157, м. Харків, вул. Селянська, 124) грошові кошти: основного боргу - 17 937,41 грн. (сімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять сім гривень 41 копійка), пені - 3102,62 грн. (три тисячі сто дві гривні 62 копійки), 3% річних - 455,78 грн. (чотириста п'ятдесят п'ять гривень 78 копійок), інфляційних втрат - 1922,09 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять дві гривні 09 копійок) та судовий збір - 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). Видати наказ.

3. Копію рішення надіслати відповідачу у справі 910/20046/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 01.03.2017 року.

Суддя Ю.В. Цюкало