Рішення

від 22.02.2017 по справі 910/23779/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2017Справа №910/23779/16

За позовом Центральної поліклініки МВС України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕСАНА"

про стягнення 8 610,32 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Заруднєв Є.О. - представник, довіреність б/н від 20.01.2017;

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Центральна поліклініка Міністерства внутрішніх справ України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АВЕСАНА про стягнення коштів у розмірі 8610, 32 грн., з яких 7 374, 97 грн. основний борг, 702, 26 грн. пеня, 461, 02 грн. сума інфляційних нарахувань, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про надання медичної допомоги застрахованим особам № 36-ЦП від 01.01.2016 в частині своєчасної оплати за наданні медичні послуги, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю АВЕСАНА утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано пеню та інфляційні нарахування у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2016 порушено провадження у справі № 910/23779/16 та призначено до розгляду на 01.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 судом відкладено розгляд справи до 22.02.2017

У судові засідання 01.02.2017 та 22.02.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у зазначені судові засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 26.12.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04050, м. київ, вул. Мельникова, 5-Б на час проведення судового засідання 01.02.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 01.02.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04050, м. київ, вул. Мельникова, 5-Б на час проведення судового засідання 22.02.2017 на адресу Господарського суду м. Києва повернулась з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Від сторін заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 26.12.2016р., та 01.02.2017р., сторонами суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання. суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в позовній заяві, на час проведення судового засідання 22.02.2017р., позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 22.02.2017 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю АВЕСАНА (далі - замовник, відповідач по справі) та Центральною поліклінікою Міністерства внутрішніх справ України ( далі - виконавець, позивач по справі) 01 січня 2016 року укладено договір про надання медичної допомоги застрахованим особам № 36-ЦП (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надавати необхідну якісну медичну допомогу особам, які мають чинний страховий поліс Замовника (далі - застраховані особи), а замовник зобов'язується оплачувати надану медичну допомогу відповідно до Специфікації загальних послуг на медичні послуги (додаток 1) протягом строку дії Договору у п. 8.1.

Розділами 2, 4, 5 Договору сторони узгодили, зокрема, права та обов'язки сторін, вартість роботи та порядок здійснення розрахунків, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 8.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами, і діє до 31.12.2016, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань сторонами.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та засвідчений печатками виконавця та замовника.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору під медичною допомогою сторони розуміють комплекс заходів (медичних послуг), спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів (застрахованих осіб).

Так, пунктом 2.1.1 передбачено зобов'язання Виконавця надавати застрахованим особам якісну медичну допомогу згідно до Специфікації загальних послуг на медичні послуги (додаток 1), оформляти на кожну Застраховану особу відповідну медичну документацію, затверджену в системі охорони здоров'я України.

Окрім того, Додатковою угодою № 1 від 24 червня 2016 року до Договору сторони пунктом 1.2 доповнили перелік Додатку № 1 Специфікація загальних послуг Договору.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з п. 4.1 Договору вартість медичних послуг, наданих Виконавцем застрахованій особі, визначається на підставі Специфікації загальних послуг на медичні послуги (додаток 1), узгодженого Замовника.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що щомісячно до 05 числа місяця, наступного за звітним Виконавець по факту надання медичних послуг надає Замовнику звітно-фінансові документи для оплати наданих послуг Застрахованим особам медичних послуг, а саме:

- Зведений звіт про виконані послуги протягом звітного місяця;

- Рахунок на оплату фактично наданих послуг Застрахованим особам Замовника у звітному місяці;

- Акт виконаних робіт.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що у відповідності до умов Договору Виконавцем в період липень-вересень 2016 року було надано медичні послуги застрахованих осіб в зазначений період на загальну суму 7374,97 грн., що підтверджується підписами уповноважених представників сторін на актах виконання робіт (надання послуг) №№ М-00000715 від 31.07.2016 на суму 4864, 41 грн., М-00000840 від 31.08.2016 на суму 2398,03 грн. та М-00000965 від 30.09.2016 на суму 112, 53 грн., а також засвідчених відтиском печаток підприємств.

Окрім цього, замовнику були надані рахунки на оплату №№ М-00000161, М-00000182, та М-00000208, разом з реєстрами наданих послуг по страховій компанії за відповідні місяці, отримані останнім 03.08.2016, 06.09.2016 та 11.10.2016 відповідно.

При цьому, як вбачається із наданих позивачем актів наданих послуг та підтверджено представником останнього в судових засіданнях, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг у замовника відсутні.

Доказів пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів, а також претензій щодо належним чином оформлених та отриманих замовником документів до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання медичних послуг застрахованих осіб за липень-серпень місяці у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах наданих послуг та реєстрах наданих послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п. 4.3 Договору Замовник зобов'язаний здійснити розрахунки з Виконавцем протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання належним чином оформлених документів, зазначених у пункті 4.2 Договору, за відсутності зауважень до них.

Також обов'язок з оплати наданих послуг кореспондується з п. 2.3.2, згідно якого замовник зобов'язаний своєчасно оплачувати послуги Виконавця, надані Застрахованим особам, які звертаються до Виконавця за отриманням медичної допомоги.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В свою чергу з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 33/-1109 від 07 листопада 2016 з вимогою про виплату заборгованості, що підтверджується рекомендованим повідомленням та чеком відділу зв'язку від 08.11.2016.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, надані позивачем медичні послуги застрахованих осіб за липень-серпень місяці в повному обсязі оплачені відповідачем не були.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, свої зобов'язання щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю АВЕСАНА грошових коштів в сумі 7374,97 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №36-П про надання медичної допомоги від 01.01.2016 або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 7374,97 грн. за отримані застрахованими особами за Договором медичних послуг підлягає задоволенню.

Крім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.1 Договору у разі затримки платежів, строки яких визначено у п.4.3 даного Договору, Замовник виплачує на користь Виконавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 546, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно пункту 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно листа Верховного Суду України №62-97 р. від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі загальній сумі 701, 95 грн., 3 % річних в сумі 72.02 грн., інфляційні нарахування в сумі 461,02 грн. за період з 11.08.2016 по 19.12.2016, з 14.09. 2016 по 19.12.2016 та з 19.10.2016 по 19.12.2016, виходячи з прострочення оплати за кожним актом наданих послуг відповідно, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА: Закон перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду є більшим, ніж заявлено у позивача, і становить 531,54 грн. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення втрат від інфляції в сумі 461,02 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату послуг підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 461,02 грн.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, є меншим, ніж заявлено позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату медичних послуг за Договором підлягають частковому задоволенню в сумі 701,95 грн.

При цьому розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до розміру несплаченої заборгованості за надані позивачем послуги та в межах визначеного позивачем періоду, становить 72,02 грн. процентів річних, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме 72,02 грн.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03. 12 р. Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕСАНА" (вул. Мельникова, 5Б, м. Київ, 04050, код 30438507) на користь Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України (вул. Пилипа Орлика, 12, м. Київ, 01024, код 08735095) 7374,97 грн. основного боргу, 701,95 грн. пені, 72,02 грн. процентів річних, 461,02 грн. втрат від інфляції та 1378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 03 березня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон