Рішення

від 28.02.2017 по справі 910/22906/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017Справа №910/22906/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЮ 7"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія глобал софт"

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та стягнення 90 650,00 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КЮ 7" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія глобал софт" про визнання договору купівлі-продажу від 21.01.2016 недійсним та застосування наслідків недійсності договору, а саме: зобов'язати ТОВ "КЮ 7" повернути програмне забезпечення: R-Keeper "Менеджер", R-Keeper "Касса", R-Keeper "Офіціант", комп'ютерних програм: "1С-Расур: Управление рестораном, редакция 3, Украинская версия", "1С-Расур: Управление рестораном, редакция 3, Украинская версия, дополнительная лицензия на 1 рабочие место" та "1С:Предприятие 8 Бухгалтерия для Украины" шляхом його видалення з власного обладнання та стягнути з ТОВ "Компанія глобал софт" на користь ТОВ "КЮ 7" отриманих коштів у сумі 90 650,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2016 порушено провадження по справі № 910/22906/16 та призначено її до розгляду на 17.01.2017.

В судовому засіданні 17.01.2017 надав суду заяву про уточнення позовних вимог, клопотання про продовження строку вирішення спору та документи по справі.

У своїй заяві позивач зазначає, що уточнює п. 3 прохальної частини позовної заяви та просить суд стягнути з ТОВ "Компанія глобал софт" на користь ТОВ "КЮ 7" отримані кошти у сумі 90 650,00 грн.

В пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Згідно із ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Судом встановлено, що уточнення пункту 3 прохальної частини позову по своїй суті є заявою про зміну предмету позову, що відповідає приписам ст. 22 ГПК України. З урахуванням наведеного, оскільки вказана заява подана до початку розгляду справи по суті, суд прийняв заяву позивача до розгляду, у зв'язку із чим, подальший розгляд вимог у пункті 3 прохальної частини позову здійснюється у редакції вказаної заяви.

Таким чином, суд здійснює розгляд справи щодо вимог позивача про визнання договору купівлі-продажу від 21.01.2016 недійсним та стягнення з ТОВ "Компанія глобал софт" на користь ТОВ "КЮ 7" отриманих коштів у сумі 90 650,00 грн.

Щодо залучення до участі у справі Державної служби інтелектуальної власності як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Згідно із ч. 2 ст. 27 ГПК України, у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

У пункті 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року господарським судам України роз'яснено, що у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

За висновками суду прийняття рішення в даній справі не може вплинути на права та обов'язки Державної служби інтелектуальної власності, останню не буде наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, у зв'язку із чим, суд не вбачає підстав для залучення до участі у справі Державної служби інтелектуальної власності як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 відкладено розгляд справи № 910/22906/16 на 26.01.2017.

26.01.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення та документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 відкладено розгляд справи № 910/22906/16 на 14.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2017 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/22906/16 на 15 днів та відкладено розгляд справи на 28.02.2017.

23.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну (доповнення) підстав позову, відповідно до якої позивач посилаючись на те, що оскільки між позивачем та відповідачем не було укладено договору про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, а правочин щодо передачі відчуження об'єктів авторського права є нікчемним, то в силу приписів ст. 1212 ЦК України у відповідача відсутні правові підстави на одержання та користування передоплатою у сумі 90650,00 грн.

В пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з метою забезпечення однакового і правильного застосування Господарського процесуального кодексу України, Вищим господарським судом України роз'яснено, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що подана позивачем заява про зміну (доповнення) підстав позову є доповненням позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, у зв'язку із чим, вказана заява прийнята судом до розгляду, а вимоги позивача розглядаються з урахуванням поданої заяви

Представник позивача в судове засідання 28.02.2017 не з'явився.

Представник відповідача в судове засідання 28.02.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

У відповідності до п. п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи були надіслані на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), а тому відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та про час та місце судового розгляду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки, відповідач не скористався належним йому процесуальними правами, зокрема на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, відповідачем суду не надано, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 28.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія глобал софт" (відповідачем) було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "КЮ 7" (позивачу) рахунок-фактуру №41 від 19.01.2016 на суму 90650,00 грн. на оплату програмного забезпечення: R-Keeper "Менеджер", R-Keeper "Касса", R-Keeper "Офіціант"; комп'ютерних програм: "1С-Расур: Управление рестораном, редакция 3, Украинская версия", "1С-Расур: Управление рестораном, редакция 3, Украинская версия, дополнительная лицензия на 1 рабочие место" та "1С:Предприятие 8 Бухгалтерия для Украины"; ключа захисту Stealth; послуг з впровадження програми та налаштування обладнання; інформаційно-консультаційні послуг; послуг з технічного обслуговування.

Платіжним дорученням №20 від 21.01.2016 позивачем було перераховано на користь відповідача 90650,00 грн. з призначенням платежу "оплата за програмне забезпечення, ключ, комп'ютерні програми та послуги згідно рахунку-фактури №41 від 19.01.2016".

Позивач зазначає, що відповідачем було встановлено програмне забезпечення R-Keeper "Менеджер", R-Keeper "Касса", R-Keeper "Офіціант" комп'ютерних програм: "1С-Расур: Управление рестораном, редакция 3, Украинская версия", "1С-Расур: Управление рестораном, редакция 3, Украинская версия, дополнительная лицензия на 1 рабочие место" та "1С:Предприятие 8 Бухгалтерия для Украины" на обладнання позивача, проте послуг з впровадження програм та налаштування обладнання, з технічного обслуговування , інформаційно-консультаційних послуг не надано та договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності між сторонами не укладено.

Видаткова накладна №Н-000008 від 01.03.2016, акт виконаних робіт №№А-000086 від 01.03.2016 позивачем не підписані.

Мотивуючи вимогу про визнання договору купівлі-продажу від 21.01.2016 недійсним, позивач посилається на приписи ч.ч. 1- 2 ст. 203 ЦК України, ч. 2 ст. 207 ЦК України, ч. 2 ст. 1107 ЦК України та ст. 7, ст. 15, ст. 31-33 Закону України № 3792-XII від 23.12.1993 "Про авторське право і суміжні права" та стверджує про порушення сторонами вимог законодавства щодо письмової форми правочину та істотних умов договору про передачу прав на використання творів, і відсутності у відповідача відповідного обсягу цивільної дієздатності.

23.08.2016 позивач направив відповідачу претензію вих. №1 від 23.08.2016, в якій вимагав повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 90650,00 грн.

Оскільки, між сторонами не було укладено у письмовій формі договору про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, позивач посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України заявив вимогу про стягнення з відповідача отриманих коштів у сумі 90650,00 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Частина 3 статті 180 Господарського кодексу України визначає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 5 ст. 656 ЦК України, особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Стаття 177 Цивільного кодексу України встановлює, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно із ч. 1 ст. 420 ЦК України, до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать, зокрема, комп'ютерні програми.

Частинами 1, 4 статті 433 Цивільного кодексу України передбачено, що об'єктами авторського права є твори, зокрема комп'ютерні програми. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

В статті 1 Закону України № 3792-XII від 23.12.1993 "Про авторське право і суміжні права" визначено, що комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

Як встановлено судом вище, згідно із платіжним дорученням №20 від 21.01.2016 позивачем перераховано на користь відповідача 90650,00 грн. як оплату рахунку-фактури №41 від 19.01.2016 виставленого відповідачем на оплату програмного забезпечення: R-Keeper "Менеджер", R-Keeper "Касса", R-Keeper "Офіціант"; комп'ютерних програм: "1С-Расур: Управление рестораном, редакция 3, Украинская версия", "1С-Расур: Управление рестораном, редакция 3, Украинская версия, дополнительная лицензия на 1 рабочие место" та "1С:Предприятие 8 Бухгалтерия для Украины"; послуг з впровадження програми та налаштування обладнання; інформаційно-консультаційні послуги та послуги з технічного обслуговування.

Позивачем надано в матеріали справи копії ліцензій №006135, №006131, №006130 на комп'ютерні програми "1С-Расур: Управление рестораном, редакция 3, Украинская версия", "1С-Расур: Управление рестораном, редакция 3, Украинская версія, дополнительная лицензия на 1 рабочие место", реєстраційну картку "пользователя пакета" сер. номер: 2190003794643.

Згідно із статтею 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Частиною 2 статті 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).

Відповідно до п. 30.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", відсутність у договорі вказівки на конкретний твір, право на який передається за цим договором, означає, що сторонами в такому разі не визначено предмет договору і, отже, він є неукладеним. Такі ж наслідки тягне за собою й відсутність у відповідному договорі хоча б однієї з умов, визначених згаданою нормою як істотна.

В п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.

Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Аналогічні роз'яснення наведені також у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір про визнання договору (правочину) недійсним, суд повинен встановити факт укладення відповідного оспорюваного договору (правочину).

Як підтверджено матеріалами справи, письмового договору на розпорядження майновими правами на комп'ютерні програми між сторонами не укладено.

При цьому, видаткова накладна №Н-000008 від 01.03.2016 на поставку програмного забезпечення, комп'ютерних програм та акт №№А-000086 від 01.03.2016 на виконання послуг щодо впровадження програми та налаштування обладнання; інформаційно-консультаційних послуг та послуг з технічного обслуговування з боку позивача не підписані.

Доказів погодження між сторонами всіх істотних умов договору, визначених частиною 2 статтею 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права", матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи приписи ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права", суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу комп'ютерних програм та програмного забезпечення є неукладеним.

При цьому, за відсутності домовленості між сторонами щодо всіх істотних умов, не підписання позивачем видаткової накладної, що є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та за відсутності на ній відтиску печатки товариства, сама по собі оплата позивачем рахунку-фактури №41 від 19.01.2016 не підтверджує того, що оспорюваний договір фактично було укладено.

Оскільки договір, який не укладено не може бути визнаний недійсним, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.01.2016.

За таких обставин посилання позивача у позові на захист його порушених прав шляхом застосування наслідків недійсності правочину визнаються судом необґрунтованими.

Крім того, у зв'язку із встановленими судом обставинами щодо не укладення між сторонами договору, не потребує дослідження обрана позивачем підстава для недійсності договору - відсутність у відповідача необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо комп'ютерного забезпечення та комп'ютерних програм.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача отриманих ним коштів у сумі 90650,00 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях.

З урахуванням встановлених судом обставин щодо не укладення між позивачем та відповідачем договору купівлі-проваджу комп'ютерного забезпечення та комп'ютерних програм, у відповідача відсутні правові підстави на утримання та користування грошовими коштами у сумі 90650,00 грн., перерахованими позивачем згідно із платіжним дорученням №20 від 21.01.2016.

Частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем, у відповідності до вищезазначених приписів процесуального закону, не спростовано належними та допустимими доказами обставин, наведених позивачем в обґрунтуванням заявленої вимоги про стягнення 90650,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

З огляду на вищенаведене, у зв'язку з відсутністю доказів на спростування позовних вимог позивача, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 90650,00 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КЮ 7" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 13066,00 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, норми ст. 44, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України передбачають відшкодування сум, які сплачені стороною судового процесу за надання юридичних послуг лише адвокату, а не суб'єкту господарської (підприємницької) діяльності.

Позивачем в підтвердження надання витрат на правову допомогу надано суду договір №01/08/16 про надання юридичних послуг від 01.09.2016, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_1; платіжне доручення № 731 від 24.01.2017 на 4000,00 грн. за яким отримувач коштів: ФОП ОСОБА_1

Доказів сплати позивачем всієї суми правової допомоги визначеної у позові позивач не надав.

Оскільки, грошові кошти у розмірі 4000,00 грн. за надання правової допомоги позивач сплатив ФОП ОСОБА_1, яке є суб'єктом господарської (підприємницької) діяльності, а не особі, яка є адвокатом, то вказана сума не може бити віднесена до судових витрат та не підлягає відшкодуванню на підставі ст.44 та 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія глобал софт" (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, будинок 21, квартира 148, ідентифікаційний код 39746375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЮ 7" (01044, м. Київ, вул. Червоноармійська, будинок 13/1, ідентифікаційний код 40153201) кошти у сумі 90650,00 грн. та судові витрати у розмірі 1378,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2017.

Суддя С.О. Турчин