Рішення

від 03.03.2017 по справі 910/348/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2017Справа №910/348/17

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Міністерства оборони України

до приватного підприємства МДД ГРУП

про стягнення 52 208,64 грн,

за участю представників сторін

від позивача: Рудник Ю.М. (довіреність № 220/485/д від 26.12.2016);

від відповідача: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України (далі - позивач) до приватного підприємства МДД ГРУП (далі - відповідач) про стягнення 52 208,64 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю товарів, робіт або послуг (за кошти Державного бюджету України) № 303/26/123-16 від 20.05.2016, в частині здійснення своєчасної поставки товару.

Вважаючи, що його права порушені позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 52 208,64 грн.

Провадження у справі № 910/348/17 порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2017 та призначено її розгляд на 14.02.2017.

09.02.2017 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача подав документи, витребувані ухвалою суду від 11.01.2017, а також клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач просив суд перенести судове засідання, призначене на 14.02.2017.

Крім того, представник відповідача подав відзив на позовну заву, в якому зазначив, що порушення відповідачем строків поставки, визначених умовами договору, відбулось внаслідок поламки та ремонту обладнання, необхідного для виробництва продукції, про що позивач був належним чином повідомлений листом № 133 від 28.07.2016. Крім того, відповідач вказав, що порушенню ним умов договору сприяли систематичні затримки позивачем оплати за поставлену продукцію. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

14.02.2017 та 28.02.2017 у судових засіданнях представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, які були задоволені судом.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання, призначене на 28.02.2017 суд не повідомив.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 14.02.2017 та 28.02.2017 розгляд справи відкладено на 28.02.2017 та 03.03.2017 відповідно.

01.03.2017 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач просив суд перенести судове засідання, призначене на 28.02.2017.

03.03.2017 через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач просив суд перенести судове засідання, призначене на 03.03.2017.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Подав письмові пояснення щодо кількості поставленого товару.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Статтею 69 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У п. 3 Постанови № 11 від 17.10.201 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010, Смірнова проти України від 08.11.2005, Матіка проти Румунії від 02.11.2006, Літоселітіс Проти Греції від 05.02.2004)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

За висновками суду, у даному випадку відкладення розгляду справи фактично свідчитиме про протиправне затягування строків розгляду спору та може призвести до порушення прав і законних інтересів позивача.

Слід також зауважити, що судочинство в Україні ґрунтується на основних засадах, визначених ч. 3 ст. 129 Конституції України, зокрема рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; забезпеченні апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Щодо господарського судочинства зазначені засади своє втілення і розвиток дістали у розділах I, XII та XII-1 Кодексу. Принципи рівності перед законом і судом та змагальності визначені у статтях 4-2, 4-3 розділу I Загальні положення Кодексу, є загальними і застосовуються у всіх інстанціях господарського судочинства. Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, закріплений у розділах XII, XII-1 Кодексу, якими врегульовано процедуру перегляду рішень господарських судів в апеляційному та касаційному порядку.

У рішенні Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 22.04.2012 у справі № 1-12/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України зазначено, що засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 4-2 Кодексу); судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими господарський суд повинен створювати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні умови та можливості для реалізації їхніх прав (стаття 4-3 Кодексу).

Суд зазначає, що під час розгляду спору сторонам було забезпечено рівні можливості доказування всіх обставин, на які вони посилаються, а задоволення у даному випадку клопотань відповідача ніяким чином не свідчитиме про забезпечення засад здійснення господарського судочинства.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про те, що справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.03.2017, а клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні 03.03.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

20.05.2016 між Міністерством оборони України (далі - позивач або замовник) та приватним підприємством МДД ГРУП (далі - відповідач або постачальник) був укладений договір про закупівлю товарів, робіт або послуг (за кошти Державного бюджету України) № 303/26/123-16 (далі - договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався у 2016 році поставити позивачу товар - код предмета закупівлі (за Державним класифікатором продукції та послуг ДК-016:2010) : 31.00.1., ДК 021:2015 : 39113500-2 (меблі для сидіння та їхні частини) табурети (лот 1) (далі - товар), а позивач зобов'язувався вказаний товар прийняти та оплатити.

Згідно з п. 1.2 договору відповідач зобов'язувався поставити товар - табурет армійський на метало каркасі, у загальній кількості 18000 шт, вартістю 2 376 000,00 грн без ПДВ, у строк до 31.07.2016 (включно).

Відповідно до п. 5.2 договору та додатку 2 Рознарядка на відвантаження табуретів армійських на металокаркасі до нього, сторони визначили місцем поставки товару: КЕВ, 33000, м. Рівне, вул. Чернишова, буд. 8.

На виконання умов договору, відповідач передав, а позивач прийняв товар загальною вартістю 2 669 040,00 грн, що підтверджується видатковими накладними від:

- 01.07.2016 № РН-000000008 та № РН-000000014 на суму 293 040,00 грн кожна;

- 04.07.2016 № РН-000000009 на суму 281 688,00 грн;

- 08.07.2016 № РН-000000013 на суму 26 400,00 грн, № РН-000000011 на суму 293 040,00 грн;

- 12.07.2016 № РН-000000014 на суму 277 200,00 грн;

- 14.07.2016 № РН-000000017 на суму 324 720,00 грн;

- 29.08.2016 № РН-000000025 на суму 293 040,00 грн;

- 30.08.2016 № РН-000000026 на суму 293 040,00 грн, № РН-000000027 на суму 293 832,00 грн.

При цьому, 01.07.2016 позивач повернув відповідачу частину товару на суму 293 040,00 грн, що підтверджується накладною на повернення № РН-000000014, копія якої долучена до матеріалів справи.

Таким чином, відповідач зобов'язання з поставки товару виконав у повному обсязі та передав позивачу товар загальною вартістю 2 376 000,00 грн (2 669 040,00 - 293 040,00), проте з порушенням строку виконання вказаного зобов'язання, встановленого умовами договору, за видатковими накладними від 29.08.2016 № РН-000000025 та від 30.08.2016 № РН-000000026, № РН-000000027.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 52 208,64 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що порушення строків поставки, визначених умовами договору, відбулось внаслідок поламки та ремонту обладнання, необхідного для виробництва продукції, про що позивач був належним чином повідомлений листом № 133 від 28.07.2016, в якому також було запропоновано в зв'язку з виникненням непередбачуваних обставин продовжити термін постачання товару. Крім того, відповідач вказав, що порушенню ним умов договору сприяли систематичні затримки позивачем оплати за поставлену продукцію.

Суд зазначає, що згідно з п. 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна).

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або органом виконавчої влади за місцем виникнення вищезазначених обставин (п. 8.3 договору).

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положеннями ст. 33 Господарського процесуального кодексу України на кожну із сторін покладений обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач, в порушення вищевказаних вимог закону, належних та допустимих у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження зміни строку поставки або наявності підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання суду не надав, а відтак, не довів відсутність підстав для стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання з поставки товару.

Щодо посилань відповідача на неналежне виконання позивачем його грошових зобов'язань за договором суд зазначає, що порушення зобов'язань контрагентом відповідача не є підставою для звільнення останнього від господарсько-правової відповідальності в розумінні ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України. До того ж, вказані обставини не є предметом розгляду даного спору, а тому до уваги судом не приймаються.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також із угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що п. 1.2 договору встановлений строк поставки - до 31.07.2016 (включно), а відповідачем частина товару за видатковими накладними від 29.08.2016 № РН-000000025 та від 30.08.2016 № РН-000000026, № РН-000000027 поставлена позивачу із порушенням вказаного строку.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 7.3.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання з вини постачальника, він сплачує пеню в розмірі 0,2 відсотка від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 10 відсотків вказаної вартості договору.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем суд дійшов висновку, що він виконаний не вірно. У зв'язку з цим, судом був здійснений власний розрахунок пені:

Період нарахуванняРозмір заборгованості (грн)Кількість днів простроченняСтавка пеніРозмір пені (грн) 01.08.2016-28.08.2016 879 912,00 28 0,2% 49 275,07 29.08.2016-29.08.2016 586 872,00 1 0,2% 1 173,74 Всього 50 448,81 Таким чином, вимога позивача, щодо стягнення з відповідача пені є обґрунтованою, проте з огляду на здійснений судом перерахунок, підлягає задоволенню у розмірі меншому, ніж визначено позивачем, а саме - 50 448,81 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що вимоги позивача задоволені судом частково, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 1 331,55 грн.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства МДД ГРУП (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Громадська, буд. 45-Б, ідентифікаційний код 36278955) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 00034022) пеню в розмірі 50 448,81 грн (п'ятдесят тисяч чотириста сорок вісім грн 81 коп.) та 1 331,55 грн (одну тисячу триста тридцять одну грн 55 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07 березня 2017 року.

Суддя Я.А. Карабань