Рішення

від 28.02.2017 по справі 910/24285/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017Справа №910/24285/16

За позовом Державного підприємства "Держінвестконсалтинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "Нова Країна"

про стягнення 1 690 058,37 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Мотицька С.В. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Держінвестконсалтинг" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "Нова Країна" (відповідач) 1006,616 тонн зерна кукурудзи по ціні 1170 грн. за одну тонну (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 1177741,40 (з урахуванням ПДВ), 429875,10 грн. - пені, 82441,82 грн. -штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу № 20/03 від 20.03.2013 в частині поставки оплаченого позивачем товару у строк визначений договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 порушено провадження по справі № 910/24285/16, призначено її до розгляду на 02.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 відкладено розгляд справи № 910/24285/16 на 21.02.2017.

17.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 розгляд справи №910/24285/16 відкладено на 28.02.2017.

22.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли докази направлення на адресу відповідача заяви про уточнення позовних вимог.

В судовому засіданні 28.02.2017 представник позивача надав пояснення щодо заяви про уточнення позовних вимог, просив суд прийняти її до розгляду.

У своїй заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 1 177 741,40 грн. попередньої оплати товару, пеню в сумі 429 875,10 грн. та штраф в сумі 82 441,87 грн.

В пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Згідно із ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Судом встановлено, що надані позивачем пояснення по своїй суті є заявою про зміну предмету позову, що відповідає приписам ст. 22 ГПК України. З урахуванням наведеного, оскільки вказана заява подана до початку розгляду справи по суті, суд прийняв заяву позивача до розгляду, у зв'язку із чим, подальший розгляд справи здійснюється у її редакції.

Представник позивача в судовому засіданні 28.02.2017 подав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 28.02.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

У відповідності до п. п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи були надіслані на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Ухвала суду від 03.01.2017 була повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку за закінченням встановленого строку для зберігання.

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки, відповідач не скористався належним йому процесуальними правами, зокрема на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, відповідачем суду не надано, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 28.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "Нова Країна" (продавець, позивач) та Державним підприємством "Держінвестконсалтинг" (покупець, відповідач) укладений договір купівлі-продажу № 20/03 (далі - договір), відповідно до умов якого, продавець зобов'язується поставити, а покупець - прийняти і оплатити на умовах, визначених договором, сільськогосподарську продукцію власного виробництва - пшеницю 3 класу врожаю 2013 року (далі - товар), а покупець прийняти та оплатити товар, на умовах даного договору (п. 1.1.).

Згідно із п. 3.1. договору, кількість товару що поставляється за цим договором становить 1000,00 (одна тисяча) тонн.

Ціна за одну тонну товару становить - 2000,00 грн., разом з ПДВ. Загальна вартість товару (вартість договору) складає - 2 000 000,00 грн., разом з ПДВ. (п. 3.2., п. 3.3.).

Відповідно до п. 4.1. договору, покупець здійснює безготівковий розрахунок за цим договором в наступному порядку: сума у розмірі 100% від вартості договору перераховується на розрахунковий рахунок продавця у строк до 5 квітня 2013 року.

Кінцевий термін поставки товару-до 30 вересня 2013 року. Строки та умови відвантаження окремих партій товару погоджуються сторонами (п. 5.1., п. 5.2.).

Згідно із п. 5.3. договору, датою переходу права власності на партію товару та датою поставки товару є дата відвантаження партії товару, що зазначається продавцем у видатковій накладній.

Відповідно до п. 5.4. договору, місцем поставки товару від продавця до покупця є склад покупця. Продавець несе відповідальність за доставку товару та його збереження під час транспортування.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що товар визнається поставленим продавцем та прийнятим покупцем: по якості - згідно якості, вказаної в п. 2.1. договору; по кількості - згідно кількості, вказаній у видатковій накладній.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, якщо не буде розірваний сторонами (п. 12.2.).

13.11.2013 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду про зміну договору купівлі-продажу №20/03 від 20.03.2013, відповідно до якої сторони вирішили внести зміни до пунктів 1, 2, 3.1., 3.2., 5.1 договору. Так, сторони вирішили, що продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах, значених договором, сільськогосподарську продукцію рослинного походження - зерно кукурудзи врожаю 2013 року (п.1 договору). Кількість товару, що поставляється за цим договором визначається у специфікаціях, що додаються до договору і є його невід'ємними частинами (п. 3.1.). ціна товару, що поставляється визначається у специфікаціях, що додаються до договору і є його невід'ємними частинами і може коригуватись протягом строку дії договору (п. 3.2.). Продавець зобов'язаний поставити товару у повному обсязі до 31 грудня 2013 року (п. 5.1.).

На виконання умов договору позивач перерахував на користь позивача 1850000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №197 від 21.03.2013 та №198 від 22.03.2013 з призначенням платежу "за сільськогосподарську продукцію згідно договору №20/03 від 20.03.20.13".

Згідно із Специфікаціями №1 від 15.11.2013, №2 від 12.12.2013 сторони погодили поставку товару кукурудзи кількість 35,310 тонн на суму 41312,70 грн. та кількістю 539,270 тонн на суму 630945,90 грн.

Відповідач на виконання своїх зобов'язань за договором поставив позивачу товар на загальну суму 672258,60 грн., що підтверджується прибутковими накладними №207 від 15.11.2013 на суму 41 312,70 грн. та №221 від 12.12.2013 на суму 630 945,90 грн.

Позивач 16.12.2014 направив відповідачу претензію вих. №16/12-14 від 16.12.2016, в якій позивач вимагав від відповідача поставити зерно кукурудзи за договором №20/03 від 20.03.20.13.

Оскільки, відповідач не здійснив поставку оплаченого позивачем товару на суму 1177741,40 грн. та не повернув попередньої оплати у сумі 1177741,40 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивачем на виконання взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу №20/03 від 20.03.2013, перерахував на користь позивача оплату за товар у сумі 1850000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №197 від 21.03.2013 та №198 від 22.03.2013.

Згідно із прибутковими накладними №207 від 15.11.2013 та №221 від 12.12.2013 позивачем було частково поставлено оплачений позивачем товар на суму 672258,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до пункті 5.1. договору у редакції додаткової угоди від 13.11.2013 відповідач взяв на зобов'язання поставити товар у повному обсязі до 31 грудня 2013 року.

Як підтверджено матеріали справи, відповідач, в порушення своїх зобов'язань, не поставив позивачу товар на суму 1177741,40 грн.

При цьому, відсутність погоджених сторонами специфікацій щодо кількості та ціни решти товару, не позбавляє позивача права на повернення сплаченої ним суми попередньої оплати на яку не було здійснено поставки товару за договором.

Також як вбачається із матеріалів справи позивачем на адресу відповідача направлялась претензія вих. №16/12-14 від 16.12.2016, в якій вимагав від відповідача поставити зерно кукурудзи за договором №20/03 від 20.03.20.13.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем не було здійснено поставки товару у повному обсязі на перераховані позивачем грошові кошти, а попередньої оплати у сумі 1177741,40 грн. не повернуто.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вище встановлені судом обставини, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 1177741,40 грн. або поставки товару на вказану суму, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 1177741,40 грн.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

У відповідності до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів", застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

З огляду на викладене, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання та враховуючи приписи ст. 231 ГК України, позивачем правомірно нараховані пеня у сумі 429 875,10 грн. за 1085 днів (з 01.01.2014 по 20.12.2016) та 7% штрафу у сумі 82 441,87 грн.

Розрахунки пені та штрафу є арифметично вірними, а тому вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Державного підприємство "Держінвестконсалтинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "Нова Країна" про стягнення 1 690 058,37 грн., з яких: 1 177 741,40 грн. попередньої оплати товару, пеню в сумі 429 875,10 грн., штраф в сумі 82 441,87 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "Нова Країна" (03065, м. Київ, проспект Комарова, буд. 42, літера Ж, кімната 3, ідентифікаційний код 38317283) на користь Державного підприємства "Держінвестконсалтинг" (01010, м. Київ, вул. Суворова, буд. 13, ідентифікаційний код 37814212) 1 177 741,40 грн. попередньої оплати товару, пеню в сумі 429 875,10 грн., штраф в сумі 82 441,87 грн. та судові витрати у розмірі 25350,88 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2017.

Суддя С.О. Турчин