Рішення

від 27.02.2017 по справі 910/135/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2017Справа №910/135/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕР ГРУПП"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче-фінансова компанія "Донская"

про стягнення 212679,52 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Рацун О.В. за довіреністю № б/н від 04.01.2017

від відповідача-1: Юхименко М.П. за довіреністю № 45 від 26.12.2016

від відповідача-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕР ГРУПП" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче-фінансова компанія "Донская" (відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів 212679,52 грн., з яких: 113782,70 грн. пені, 80968,73 грн. інфляційних втрат, 17928,09 грн. 3% річних, з урахуванням обмежень, передбачених Договором поруки № 14/03/16 від 14.03.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі № 910/31881/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2016, стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" та Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Баланс" 1000,00 грн. основного боргу; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" 743212,00 грн. основного боргу, 112925,53 грн. пені та 12555,20 грн. судового збору. Проте, встановлена у справі № 910/31881/18 заборгованість Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" (відповідач-1) за Договором поставки № 18-03/2015 від 18.03.2015 в розмірі 743212,00 грн. останнім погашена лише частково в сумі 200000,00 грн., рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі № 910/31881/18 не виконано, а тому за прострочення відповідачем-1 виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані 113782,70 грн. пені, 80968,73 грн. інфляційних втрат, 17928,09 грн. 3% річних, які позивач просить стягнути солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 з урахуванням обмежень, передбачених Договором поруки № 14/03/16 від 14.03.2016. Зокрема, згідно наведеного договору поруки відповідач-2 зобов'язався відповідати перед позивачем в межах суми 10000,00 грн. за виконання відповідачем-1 його зобов'язань за Договором поставки № 18-03/2015 від 18.03.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2017 порушено провадження у справі № 910/135/17 та призначено розгляд справи на 03.02.2017 об 11:30 год.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 виправлено описку, допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва від 05.01.2017 про порушення провадження у справі № 910/135/17, щодо вірного зазначення дати судового розгляду справи.

03.02.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, відповідно до якого відповідач просив суд відкласти розгляд справи, призначений на 03.02.2017. Зазначеним клопотанням відповідач-1 також повідомив суд про те, що ним подано до Господарського суду міста Києва заяву про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі № 910/31881/15, у зв'язку з чим, як вважає відповідач-1, наявна процесуальна можливість задоволення такої заяви, яка впливає на розгляд даної справи.

В судове засідання, призначене на 03.02.2017, представник відповідача-1 з'явився.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 03.02.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 05.01.2017 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник відповідача-2 в судове засідання, призначене на 03.02.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 05.01.2017 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 03.02.2017 судом розглянуте та задоволене клопотання відповідача-1, подане 03.02.2017 через відділ діловодства суду, про відкладення розгляду справи.

Враховуючи клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, нез'явлення представників позивача та відповідача-2 в судове засідання, не виконання останніми вимог ухвали суду від 05.01.2017 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 03.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2017 відкладено розгляд справи на 27.02.2017 об 11:10 год.

24.02.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 вважає позов необґрунтованим та просить суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі з огляду на таке:

- в якості підстави для стягнення з відповідач-1 коштів позивач посилається на обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/31881/15, проте оскільки особи, які брали участь у розгляді вказаної справи не є тими самими особами, які беруть участь у даній справі № 910/135/17, то, на думку відповідача-1, обставини, на які посилається позивач та які встановлені рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/31881/15 потребують доказування;

- оскільки Господарський суд міста Києва вирішив по суті справу № 910/31881/15, то відповідач-1 вважає, що позивач наділений процесуальними правами щодо стягнення сум за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/31881/15 в рамках виконання судового рішення шляхом отримання наказу та звернення до відповідного органу державної виконавчої служби;

- в рамках даної справи, як вважає відповідач-1, позивач може нарахувати суму пені з 02.12.2015, проте оскільки позов у даній справі № 910/135/17 був поданий позивачем 29.12.2016, то відповідач-1 вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності (один рік) щодо вимог про стягнення пені за період з 02.12.2015 по 06.04.2016, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

24.02.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшла заява про застосування позовної давності, відповідно до якої відповідач-1 просить суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача-1 пені за період з 02.12.2015 до 06.04.2016, а також відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

27.02.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів у справі, а саме практики Верховного Суду України та Вищого господарського суд України щодо розгляду аналогічних справ про стягнення з боржника пені, інфляційних втрат та 3% річних після ухвалення судового рішення.

В судове засідання, призначене на 27.02.2017, з'явились представники позивача та відповідача-1.

Представник відповідача-2 в судове засідання, призначене на 27.02.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 05.01.2017 та від 03.02.2017 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Зокрема, поштове відправлення з ухвалою суду про порушення провадження у справі від 05.01.2017, рівно як і ухвали суду від 16.01.2017, від 03.02.2017, були направлені відповідачу-2 за адресою 04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 1, вказаною у позовній заяві та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно відповідача.

Втім, поштові відправлення з ухвалами суду та примірниками повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції були повернуті органами зв'язку до Господарського суду міста Києва у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання.

За наведених обставин, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України у п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п. 3.9.1 вищенаведеної постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За наведених обставин, вважається, що відповідач-2 був повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 вищенаведеної постанови Пленуму ВГСУ також визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в даному судовому засіданні, судом встановлено не було.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 27.02.2017 без участі представника відповідача-2, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Представник позивача в судовому засіданні 27.02.2017 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимог підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 27.02.2017 надав усні заперечення проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 24.02.2017 через відділ діловодства суду. Також, відповідно до заяви, поданої 24.02.2017 через відділ діловодства суду, представник відповідача-1 заявив про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача-1 пені за період з 02.12.2015 до 06.04.2016.

Розгляд справи здійснювався з урахуванням заяви відповідача-1 про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем-2 суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 27.02.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним, засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕР ГРУПП" (позивач) звернулось з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче-фінансова компанія "Донская" (відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів 212679,52 грн., з яких: 113782,70 грн. пені, 80968,73 грн. інфляційних втрат, 17928,09 грн. 3% річних, з урахуванням обмежень, передбачених Договором поруки № 14/03/16 від 14.03.2016.

У позовній заяві позивач зазначив, що 18.03.2015 між ним, як постачальником, та відповідачем-1, як покупцем, був укладений Договір поставки № 18-03/2015 (далі - Договір поставки), відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався поставити у власність покупця за його письмовими заявками продукцію у кількості і за цінами згідно з видатковими накладними, а покупець зобов'язувався приймати продукцію і своєчасно проводити оплату на умовах цього договору.

В забезпечення виконання Договору поставки, 30.07.2015 між позивачем (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "А-Баланс" (поручитель) був укладений Договір поруки № 30/07/15, відповідно до якого поручитель зобов'язався перед кредитором в межах суми 1000,00 грн. за виконання відповідачем-1 його зобов'язань за Договором поставки.

Стягнення заборгованості за продукцію, поставлену позивачем та неоплачену відповідачем-1 на підставі Договору поставки, а також пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, було предметом розгляду у справі Господарського суду міста Києва № 910/31881/15.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі № 910/31881/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2016, стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" та Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Баланс" 1000,00 грн. основного боргу; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" 743212,00 грн. основного боргу, 112925,53 грн. пені та 12555,20 грн. судового збору.

В забезпечення належного виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" за Договором поставки, 14.03.2016 між позивачем (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче-фінансова компанія "Донская" (поручитель, відповідач-2) було укладено Договір поруки № 14/03/16, відповідно до умов якого сторони визначили, що у разі порушення боржником (відповідачем-1) своїх зобов'язань з Договором поставки, боржник і поручитель (відповідач-2) відповідають перед кредитором (позивачем) як солідарні боржники, поручитель відповідає перед кредитором за Договором поставки в межах суми 10000,00 грн.

Як зазначив позивач, встановлена у справі Господарського суду міста Києва № 910/31881/18 заборгованість відповідача-1 за Договором поставки № 18-03/2015 від 18.03.2015 в розмірі 744212,00 грн. була погашена відповідачем-1 лише частково в сумі 200000,00 грн. (платіжні доручення № В0147 від 29.09.2016, № 1 від 05.10.2016, № 1 від 27.10.2016).

Зважаючи на відсутність у нормах ст.ст. 598, 599, 600, 604-609 ЦК України такої підстави припинення зобов'язання як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, позивач зазначає, що наявність вищевказаного рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі № 910/31881/15 про стягнення заборгованості з відповідачів за Договором поставки, яке не виконане, не припиняє правовідносини сторін Договору поруки, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє позивача як кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також пені.

Позивач у позовній заяві зазначив, що при пред'явленні попереднього позову до Господарського суду міста Києва, за яким було прийнято рішення від 17.02.2016 у справі № 910/31888/15, ним було здійснено нарахування пені відповідно до п. 5.2 Договору поставки станом на 01.12.2015, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, тож при поданні даного позову позивач здійснив нарахування пені в сумі 113782,70 грн. за період з 02.12.2015 по 06.04.2016, вказавши також, що остання поставка товару за Договором поставки була здійснена 29.09.2015, строк оплати цієї поставки - 06.10.2015, а нарахування штрафних санкцій з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України має здійснюватися протягом шести місяців з цієї дати, тобто до 06.04.2016. Також позивач здійснив нарахування інфляційних втрат в сумі 80968,73 грн. та 3% річних в сумі 17928,09 грн. за період з 02.12.2015 по 25.12.2016.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною другою вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Наявність непогашеної відповідачем-1 заборгованості за Договором поставки у розмірі 743212,00 грн. (далі - основний борг) підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва 17.02.2016 у справі № 910/31881/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2016.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини .

Пунктом 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини . При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва 17.02.2016 у справі № 910/31881/15, що набрало законної сили 09.03.2016, має преюдиціальне значення, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення при вирішенні даної справи № 910/135/17, в якій беруть ті самі особи, щодо яких встановлено ці факти вказаним Господарського суду міста Києва 17.02.2016 у справі № 910/31881/15.

При цьому суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача-1 у відзиві на позовні заяву стосовно того, що оскільки особи, які брали участь у розгляді справи № 910/31881/15 не є тими самими особами, які беруть участь у даній справі № 910/135/17, то обставини, на які посилається позивач та які встановлені рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/31881/15 потребують доказування. Суд звертає увагу, що згідно приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені, зокрема, рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини . У спірному випадку, відповідач-1 у даній справі № 910/135/17 є особою, щодо якої Господарським судом міста Києва встановлено відповідні обставини у справі № 910/31881/15.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що стягнення за рішенням Господарського суду міста Києва 17.02.2016 у справі № 910/31881/15 сум основного боргу та пені було здійснено судом станом на 01.12.2015 включно.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1, 2 вказаної статті).

Підстави припинення зобов'язання зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано (або виконано не в повному обсязі), кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідна правова позиція підтверджується судовою практикою Верховного Суду України (копії відповідних постанов Верховного Суду України залучено позивачем до матеріалів справи).

В свою чергу, з урахуванням наведеного, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача-1 стосовно того, що оскільки справу № 910/31881/15 вирішено по суті, то позивач наділений процесуальними правами лише щодо стягнення сум за рішенням суду у цій справі в рамках виконання судового рішення шляхом отримання наказу та звернення до відповідного органу державної виконавчої служби, у зв'язку з чим у позові (про стягнення з відповідача-1 сум пені, інфляційних втрат та 3% річних після ухвалення судового рішення № 910/31881/15) позивачу належить відмовити.

Як вбачається з матеріалів справи, стягнутий рішенням Господарського суду міста Києва 17.02.2016 у справі № 910/31881/15 основний борг відповідача-1 в сумі 743212,00 грн. був погашений останнім лише частково в загальній сумі 200000,00 грн., а саме:

50 000,00 грн. сплачено 29.09.2016 згідно платіжного доручення № В014;

50 000,00 грн. сплачено 05.10.2016 згідно платіжного доручення № 1 ;

100 000,00 грн. сплачено 27.10.2016 згідно платіжного доручення № 1 .

Отже, станом на час звернення позивача з даною позовною заявою до суду (29.12.2016, згідно дати поштового штемпеля підприємства зв'язку на поштовому конверті, в якому позовна заява надійшла до суду) основний борг відповідача-1 залишався непогашеним в частині суми 743212,00 грн. - 50000,00 грн. - 50000,00 грн. - 100000,00 грн. = 543212,00 грн.).

Водночас, як встановлено судом, в забезпечення належного виконання зобов'язань відповідача-1 за Договором поставки, 14.03.2016 між позивачем (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) було укладено Договір поруки № 14/03/16 (далі - Договір поруки).

Відповідно до умов п. 1.1 Договору поруки поручитель (відповідач-2) зобов'язався відповідати перед кредитором (позивачем) за виконання відповідачем-1 (боржником) його зобов'язань за Договором поставки, а також усіх додаткових угод до нього, додатків, змін, специфікацій, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, включаючи зобов'язання по сплаті грошових коштів за поставлену кредитором (позивачем) продукцію, а також штрафних санкцій, передбачених Договором поставки.

Згідно з п. 1.2 Договору поруки сторони визначили, що у разі порушення боржником (відповідачем-1) своїх зобов'язань з Договором поставки, боржник і поручитель (відповідач-2) відповідають перед кредитором (позивачем) як солідарні боржники.

Відповідно до пункту 1.3 Договору поруки сторони узгодили, що поручитель відповідає перед кредитором за Договором поставки в межах суми 10000,00 грн.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи оплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Положеннями ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень ст. ст. 610, 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач-1 є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та, зокрема, у вигляді нарахування та стягнення інфляційних та трьох відсотків річних на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивачем заявлено до стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 інфляційні втрати в розмірі в сумі 80968,73 грн. за період з 02.12.2015 по 25.12.2016 та 3% річних в сумі 17928,09 грн. за період з 02.12.2015 по 25.12.2016 за прострочення оплати основного боргу за Договором поставки, з врахуванням обмежень, передбачених Договором поруки № 14/03/16 від 14.03.2016.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання , не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За таких обставин, судом було здійснено перевірку (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") наданого позивачем в якості додатку до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних.

За розрахунком суду, інфляційні втрати на суму основного боргу відповідача-1 за Договором поставки (з урахуванням здійснених відповідачем-1 часткових оплат 29.09.2016 в сумі 50000,00 грн., 05.10.2016 в сумі 50000,00 грн. та 27.10.2016 в сумі 100000,00 грн.) за період з 02.12.2015 по 25.12.2016 склали 85945,69 грн., а 3% річних за вказаний період склали 22631,71 грн.

Отже, суми інфляційних втрат та 3% річних за розрахунком суду є більшими, ніж заявлено позивачем до стягнення солідарно з відповідачів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлено до стягнення солідарно з відповідачів суму інфляційних втрат у розмірі 80968,73 грн. та суму 3% річних у розмірі 17928,09 грн., а відповідні клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, а саме: 80968,73 грн. інфляційних втрат та 17928,09 грн. 3% річних.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені в сумі 113782,70 грн., нарахованої за прострочення відповідачем-1 виконання грошового зобов'язання за визначений у позовній заяві період з 02.12.2015 по 06.04.2016 суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

На даний час діючими правовими нормами, які регулюють правовідносини щодо нарахування штрафних санкцій, є приписи статей 230-234, 343 ГК України, статті 549-552 ЦК України, Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 3.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 до Договору від 05.05.2015) покупець (відповідач-1) сплачує постачальникові (позивачу) вартість кожної замовленої партії продукції на умовах відстрочки оплати на 7 календарних днів, відповідно до даного Договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 5.2 Договору поставки передбачено, що зобов'язання здійснити своєчасну оплату продукції покупцем забезпечується пенею на користь постачальника.

Як зазначив позивач, остання поставка товару за Договором поставки була здійснена 29.09.2015, а отже, строк оплати цієї поставки з урахуванням п. 3.2 цього договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 05.05.2015 до Договору поставки) - 06.10.2015. Тому позивач вважає, що нарахування пені має здійснюватися протягом шести місяців з цієї дати, тобто до 06.04.2016, а отже, він вправі був нарахувати пеню за період з 02.12.2015 по 06.04.2016, розмір пені у цей період позивач визначив у сумі 113782,70 грн. та заявив її до стягнення з відповідача.

Разом з тим, під час судового розгляду справи відповідачем-1 подано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача-1 пені за період з 02.12.2015 до 06.04.2016.

Вищенаведена заява відповідача-1 прийнята судом у якості заяви сторони у спорі про застосування позовної давності, зробленої до винесення судом рішення.

Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено спеціальну позовну давність в один рік, що застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Загальне правило початку перебігу позовної давності міститься у ч. 1 ст. 261 ЦК України: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п.п. 4.3 п. 4 вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 визначено, що в разі якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову , якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Судом також враховано правовий висновок, який зробив Верховний Суд України у постанові від 3 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, про те, що за правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму , а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Статтею 111-28 ГПК України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Пунктом 5.2 Договору поставки встановлено, що зобов'язання здійснити своєчасну оплату й прийняття продукції покупець (відповідач-1) забезпечує пенею на користь постачальника (позивача) в розмірі 1% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення виконання грошових зобов'язань, що діє протягом періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені було можливе за 6 місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

З матеріалів справи вбачається, що:

за поставкою від 27.08.2015 на суму 178416,00 грн., за якою не було оплачено 9506,00 грн., строк оплати настав 03.09.2015, відповідно, перебіг строку прострочення виконання оплати за цією поставкою настав з 04.09.2015 та пеню можливо було нарахувати за період з 04.09.2015 по 04.03.2016.

за поставкою від 06.09.2015 на суму 195804,00 грн. строк оплати настав 13.09.2015, відповідно, перебіг строку прострочення виконання оплати за цією поставкою настав з 14.09.2015 та пеню можливо було нарахувати за період з 14.09.2015 по 14.03.2016.

за поставкою від 10.09.2015 на суму 181440,00 грн. строк оплати настав 17.09.2015, відповідно, перебіг строку прострочення виконання оплати за цією поставкою настав з 18.09.2015 та пеню можливо було нарахувати за період з 18.09.2015 по 18.03.2016.

за поставкою від 14.09.2015 на суму 174132,00 грн. строк оплати настав 21.09.2015, відповідно, перебіг строку прострочення виконання оплати за цією поставкою настав з 22.09.2015 та пеню можливо було нарахувати за період з 22.09.2015 по 22.03.2016.

за поставкою від 29.09.2015 на суму 183330,00 грн. строк оплати настав 06.10.2015, відповідно, перебіг строку прострочення виконання оплати за цією поставкою настав з 07.10.2015 та пеню можливо було нарахувати за період з 07.10.2015 по 07.04.2016.

При цьому судом враховано саме вказані поставки, оскільки загальна сума заборгованості по оплаті за товар за цими поставками складає 744212,00 грн. Саме на таку суму відповідач-1 не оплатив товар за Договором поставки № 18-03/2015, як це встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі № 910/31881/15. Водночас, судом враховано, що позивач нараховує пеню на суму заборгованості 743212,00 грн.

Як зазначив позивач та підтверджується матеріалами справи, при пред'явленні попереднього позову до Господарського суду міста Києва, за результатами якого Господарським судом міста Києва було винесено рішення у справі № 910/31881/15, ним було здійснено нарахування пені відповідно до п. 5.2 Договору поставки станом на 01.12.2015.

Таким чином, позивач мав право нарахувати пеню ще за період:

з 02.12.2015 по 04.03.2016 за поставкою від 27.08.2015 на суму 8506,00 грн. (залишок неоплаченої суми поставки);

з 02.12.2015 по 14.03.2016 за поставкою від 06.09.2015 на суму 195804,00 грн.;

з 02.12.2015 по 18.03.2016 за поставкою від 10.09.2015 на суму 181440,00 грн.;

з 02.12.2015 по 22.03.2016 за поставкою від 14.09.2015 на суму 174132,00 грн.;

з 02.12.2015 по 07.04.2016 за поставкою від 29.09.2015 на суму 183330,00 грн., водночас враховуючи при цьому, що пеня нараховується за кожен день прострочення и право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені в 1 рік відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, оскільки з даним позовом до Господарського суду міста Києва позивач фактично звернувся 29.12.2016, що підтверджується датою поштового штемпеля підприємства зв'язку на поштовому конверті, в якому позов направлено до суду, то за таких обставин, з вимогами про стягнення пені за період :

з 02.12.2015 по 28.12.2015 за поставкою від 27.08.2015 на суму 8506,00 грн. (залишок неоплаченої суми вказаної поставки з урахуванням загальної суми заборгованості, на яку позивач нараховує пеню);

з 02.12.2015 по 28.12.2015 за поставкою від 06.09.2015 на суму 195804,00 грн.;

з 02.12.2015 по 28.12.2015 за поставкою від 10.09.2015 на суму 181440,00 грн.;

з 02.12.2015 по 28.12.2015 за поставкою від 14.09.2015 на суму 174132,00 грн.;

з 02.12.2015 по 28.12.2015 за поставкою від 29.09.2015 на суму 183330,00 грн. (далі разом - періоди, за які

позивач звернувся до суду з пропуском встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строку позовної давності до вимог про стягнення пені ,

тоді як з вимогами про стягнення пені за період :

з 29.12.2015 по 04.03.2016 за поставкою від 27.08.2015 на суму 8506,00 грн. (залишок неоплаченої суми вказаної поставки з урахуванням загальної суми заборгованості, на яку позивач нараховує пеню);

з 29.12.2015 по 14.03.2016 за поставкою від 06.09.2015 на суму 195804,00 грн.;

з 29.12.2015 по 18.03.2016 за поставкою від 10.09.2015 на суму 181440,00 грн.;

з 29.12.2015 по 22.03.2016 за поставкою від 14.09.2015 на суму 174132,00 грн.;

з 29.12.2015 по 06.04.2016 за поставкою від 29.09.2015 на суму 183330,00 грн.

позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, який встановлено для вимог про стягнення пені .

Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, позивач не навів суду поважних причин пропуску строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за період з 02.12.2015 по 28.12.2015 (тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача за первісним позовом підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову), що могли б бути підставою для захисту порушеного права позивача.

Крім того, позивач не надав суду також доказів, які б свідчили про зупинення перебігу позовної давності або про переривання перебігу позовної давності (ст.ст. 263, 264 ЦК України).

Судом також враховані роз'яснення, надані господарським судам в п. 2.2 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10, а саме: за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи . Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Матеріалами справи підтверджується порушення прав позивача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 зобов'язань по оплаті за Договором поставки.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пені) (ст. ст. 546, 549, 611 ЦК України).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені за періоди прострочення з 02.12.2015 по 28.12.2015 за поставками від 27.08.2015, від 09.09.2015, від 10.09.2016, від 14.09.2015 та від 29.09.2015 задоволенню не підлягають з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Наразі, з урахуванням здійсненого судом (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") перерахунку загальної суми пені за періоди з 29.12.2015 по 04.03.2016 за поставкою від 27.08.2015; з 29.12.2015 по 14.03.2016 за поставкою від 06.09.2015; з 29.12.2015 по 18.03.2016 за поставкою від 10.09.2015; з 29.12.2015 по 22.03.2016 за поставкою від 14.09.2015; з 29.12.2015 по 06.04.2016 за поставкою від 29.09.2015 (в межах строку позовної давності), яка склала 76468,50 грн. (686,00 грн. + 18145,24 грн. + 17686,62 грн. + 17811,60 грн. + 22058,39 грн. = 76387,85 грн.), суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені лише в сумі 76387,85 грн. за вищевказані періоди.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача щодо стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 сум інфляційних втрат, 3% річних та пені з врахуванням обмежень, передбачених Договором поруки № 14/03/16 від 14.03.2016, підлягають задоволенню таким чином:

стягненню солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 на користь позивача підлягають 10000,00 грн. інфляційних втрат, 3% річних та пені;

стягненню з відповідача-1 на користь позивача підлягають 165284,67 грн. інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені норми ст. 49 ГПК України та часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3190,20 грн. покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: на відповідача-1 - в частині суми 2479,28 грн.; на відповідача-2 - в частині суми 150,00 грн.; на позивача - в частині суми 560,92 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116, 111-28 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" (68600, Одеська обл., місто Ізмаїл, вулиця Нахімова, будинок 300; ідентифікаційний код 00278818) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче-фінансова компанія "Донская" (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 1; ідентифікаційний код 31471864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕР ГРУПП" (86060, Донецька обл., місто Авдіївка, проїзд Індустріальний, будинок 4; ідентифікаційний код 36962995) 10000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.) інфляційних втрат, 3% річних та пені.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" (68600, Одеська обл., місто Ізмаїл, вулиця Нахімова, будинок 300; ідентифікаційний код 00278818) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕР ГРУПП" (86060, Донецька обл., місто Авдіївка, проїзд Індустріальний, будинок 4; ідентифікаційний код 36962995) 165284,67 грн. (сто шістдесят п'ять тисяч двісті вісімдесят чотири гривні 67 коп.) інфляційних втрат, 3% річних та пені, 2479,28 грн. (дві тисячі чотириста сімдесячт дев'ять гривень 28 коп.) судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче-фінансова компанія "Донская" (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 1; ідентифікаційний код 31471864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕР ГРУПП" (86060, Донецька обл., місто Авдіївка, проїзд Індустріальний, будинок 4; ідентифікаційний код 36962995) 150,00 грн. (сто п'ятдесят гривень 00 коп.) судового збору.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.03.2017

Суддя Гумега О.В.