Рішення

від 23.02.2017 по справі 910/24188/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2017Справа №910/24188/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрімпап"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС ПРІНТ"

про стягнення заборгованості в сумі 342486,58 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Луценко С.О. - представник, довіреність б/н від 26.12.2016;

Від відповідача: Половнев Є.М. - директор, наказ № 1-к від 05.09.2014;

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрімпап" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС ПРІНТ" про стягнення коштів у розмірі 342 486,58 грн., з яких пеня у розмірі 88 525,49 грн. та відсотки за користування чужими коштами у розмірі 88 525,49 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 5 137,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 470 від 14.03.2016 в частині своєчасної оплати за поставлений товар, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрімпап" утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано пеню та відсотки за користування чужими коштами у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/24188/16 та призначено до розгляду на 02.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва суду від 02.02.2017 розгляд справи відкладено на 23.02.2017.

У судове засідання 02.02.2017 з'явився уповноважений представник відповідача.

Уповноважений представник позивача у судове засідання 02.02.2017 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 02.02.2017 позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103041595365.

У судове засідання 23.02.2017 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 23.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 22.02.2017, яке судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 23.02.2017 р. позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 23.02.2017 р. до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 03.01.2017 р. та 02.02.2017 р., відповідачем суду не надані.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

У судовому засіданні 23.02.17 р. представник позивача виклав та підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві.

У судовому засіданні 23.02.2017р. представник відповідача не заперечив проти наявності заборгованості у розмірі 165 435,60 грн., в той же час заперечив проти нарахування пені та відсотків за користування чужими коштами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14 березня 2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Укрімпап (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю АВС - ПРІНТ (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 470 (далі - Договір).

Розділами 3-4 Договору сторони визначили умови та порядок поставки, порядок приймання товару, якість товару, тару та упаковку, ціну товару та порядок розрахунків, умови та порядок повернення товару, відповідальність сторін тощо.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2017 р., але в кожному разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. (п.10.1 Договору).

Відповідно до наявної в матеріалах справи засвідченої належним чином копії Договору, останній підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник зобов'язується поставити товар покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти даний товар та оплатити його на умовах, передбачених даним договором.

Загальна кількість товару, що є предметом поставки за даним договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) по сортах, групах, видах, марках, типах, розмірах, а також повна інформація про ціну за одиницю, загальну вартість ПДВ зазначена в документах, які визначені у п. 3.3 даного договору (п. 2.2 Договору).

За умовами п.п. 3.1 Договору товар поставляється постачальником на підставі заявок покупця. Підтвердженням заявок служать виписані постачальником рахунки, які є додатками до даного Договору і є його невід'ємною частиною. Поставка товару здійснюється на умовах, передбачених в рахунку-фактурі.

Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами відповідної видаткової накладної (п. 3.2 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно положень п. 3.4 Договору перехід права власності на товар відбувається в момент повної оплати покупцем відповідної партії товару.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем, відповідно, прийнято товар (папір крейдований) на загальну суму 165435,60 грн., на підтвердження чого постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Укрімпап надано відповідні первинні бухгалтерські документи, а саме видаткові накладні: №5318 від 05.08.2016 на поставку паперу крейдованого у кількості 13500,00 арк. та картону у кількості 2500,00 арк. на суму 23555,40 грн.; №6871 від 01.11.2016 на поставку паперу крейдованого у кількості 12000,00 арк. на суму 13406,40 грн.; №6437 від 07.10.2016 на поставку паперу крейдованого у кількості 2750,00 арк. на суму 4646,40 грн.; №6371 від 04.10.2016 на поставку паперу крейдованого у кількості 5000,00 арк. на суму 5586,00 грн.; №4926 від 11.07.2016 на поставку паперу крейдованого у кількості 13500,00 арк. на суму 14612,40 грн.; №6106 від 19.09.2016 на поставку паперу крейдованого у кількості 5750 арк. на суму 6853,20 грн.; видаткова накладна №5138 від 22.07.2016 на поставку паперу крейдованого у кількості 12030 арк. на суму 13021,27 грн.; №5046 від 19.07.2016 на поставку паперу крейдованого у кількості 13270 арк. на суму 14363,45 грн.; №4862 від 06.07.2016 на поставку паперу крейдованого у кількості 12500 арк. на суму 13530,00 грн.; №4764 від 29.06.2016 на поставку паперу крейдованого у кількості 14000 арк. на суму 15237,60 грн.; №4862 від 06.07.2016 на поставку паперу крейдованого у кількості 12500 арк. на суму 13530,00 грн.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченим печаткою товариства підписом уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю АВС Прінт на зазначених видаткових накладних.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 5.1 Договору якість товару, що поставляється, повинна відповідати сертифікату якості виробника даного товару.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару по спірним накладним відповідачем суду не надано. Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій або письмове повідомлення щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Укрімпап умов Договору з боку відповідача відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень, а також засвідчена печатками обох сторін.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість переданого товару.

Отже, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю АВС Прінт , а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як передбачено умовами п. 4.6 Договору, ціна товару встановлюється у видатковій накладній.

Згідно із частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Покупець здійснює оплату 100% вартості продукції до дати поставки. (п. 4.1 Договору).

При цьому при порушенні покупцем умов оплати, передбачених п.4.1 даного Договору, постачальник має право вимагати від покупця 100% передплати за поставлений товар (п.4.4 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату поставленого товару з посиланням на укладений між сторонами Договір № 470 від 14.03.2016, копії яких долучені до матеріалів справи, а саме: рахунок - фактура №5188 від 03.08.2016 р. на суму 23555,40 грн. ; рахунок - фактура №6677 від 01.11.2016 р. на суму 13406,40 грн.; рахунок - фактура №6258 від 06.10.2016 р. на суму 4646,40 грн.; рахунок - фактура №6177 від 03.10.2016 р. на суму 5586,00 грн.; рахунок - фактура №4815 від 11.07.2016 р. на суму 14612,40 грн.; рахунок - фактура №5901 від 15.09.2016 р. на суму 6853,20 грн.; рахунок - фактура №5020 від 22.07.2016 р. на суму 13021,27 грн.; рахунок - фактура №4938 від 19.07.2016 р. на суму 14363,45 грн.; рахунок - фактура №4747 від 06.07.2016 р. на суму 13530,00 грн.; рахунок - фактура №4646 від 29.06.2016 р. на суму 15237,60 грн.; та рахунок - фактура №4603 від 23.06.2016 р. суму 13530,00 грн.

Проте, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач не здійснив оплату поставленого товару в повному обсязі, сплативши тільки 11 763,80 грн., підтвердженням чого є наявна у матеріалах справи банківська виписка з рахунку позивача у ПАТ Мегабанк від 21.02.2017р., в зв'язку з чим залишок вартості неоплаченого товару становить 165435,60 грн.

При цьому доказів повідомлення позивача про неможливість здійснення повної попередньої оплати згідно умов Договору відповідачем не надано.

В свою чергу в силу ч.1 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

За загальним правилом, визначеним ч. 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору купівлі - продажу (поставки) .

При цьому за приписами ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Тобто, позивачем здійснено виконання своїх зобов'язань з поставки обумовленого Договором товару, який підлягав передачі ТОВ АВС Прінт , незважаючи на ненастання строку їх виконання іншою стороною, до моменту надходження сплачених відповідачем коштів авансової передплати у відповідності до умов п. 4.1 Договору, позивач не скористався належним йому передбаченим п. 4.4 Договору та ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України правом зупинити або відмовитись частково чи в повному обсязі від виконання свого обов'язку щодо поставки товару за Договором внаслідок невиконання ТОВ АВС Прінт зобов'язання щодо попередньої оплати поставки. При цьому, оскільки позивачем здійснено виконання умов Договору щодо поставки товару в обумовленому видатковими накладними обсязі незважаючи на невиконання іншою стороною свого обов'язку, відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо оплати поставленого та прийнятого товару в повному обсязі.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія Укрімпап грошових коштів в сумі 165435,60 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю АВС Прінт утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки №470 від 14.03.2016р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 165435,60 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Крім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату поставленого товару не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 7.4 Договору за несплату заборгованості покупець зобов'язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки поставки.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар на суму 165435,60 грн. у терміни, визначені умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в розмірі 88525,49 грн. за період з 23.06.2016 по 30.11.2016, яку він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Як передбачено п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно п. 2.5 Постанови № 14 перебіг часу, за який нараховується пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Окрім того, за приписом статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та частини 2 статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Аналогічну правову позицію викладено в п. 2.9 постанові № 14.

Враховуючи вищевикладене, передбачене умовам п. 7.3 Договору нарахування пені в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення не відповідає приписам чинного законодавства, отже нарахування пені повинно бути обмежене розміром подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення за кожен день прострочення.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, в межах визначеного позивачем періоду та з урахуванням обмежень, передбачених ч. 2 ст. 343 ГК України становить 14409,42 грн. пені, а отже є меншим, ніж заявлено позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату отриманого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумі 14409,42 грн.

Окрім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у терміни, визначені умовами Договору, позивачем нараховано на підставі п.7.2 Договору та пред'явлено до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами (0,5%) в сумі 88525,49 грн., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Так, згідно з п. 7.2 Договору у випадку порушення Покупцем строків оплати (п. 4.1 договору), покупець зобов'язаний сплатити постачальнику згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 0,5% від суми заборгованості, за кожний день прострочки платежу, включаючи день оплати.

Приписами ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 6 Постанови № 14 визначено, що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання є пеня.

Таким чином, передбачені п. 7.2 Договору проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день такого прострочення за своєю природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно зі ст. 549 ЦК України, частина 3 якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим позивачем вже нараховано до стягнення з відповідача 88525,49 грн. пені, за цей самий період на підставі пункту 7.4 Договору, яким сторони передбачили нарахування саме пені.

За висновками суду, нарахування ще одних процентів за цей же період за несвоєчасне виконання покупцем зобов'язання з оплати поставленого товару, не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 24.12.13р. у справі № 3-37 гс 13.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача 88525,49 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03. 12 р. "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АВС Принт (вул. Ольжича, 29, м. Київ, 04060, код 39383603) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Укрімпап (вул. Мельникова, 2/10, м. Київ, 04050, код 39138321) 165 435,00 грн. боргу, 14409,42 грн. пені та 2697,67 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 07 березня 2017 року

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон