Рішення

від 23.02.2017 по справі 910/24398/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2017Справа №910/24398/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі

філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС-ІННОВАЦІЙ"

про стягнення 135 128,06 грн.

Суддя Селівон А.М.

Від позивача: Кашуба К.Е. - представник, довіреність №1556 від 20.12.2016;

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС-ІННОВАЦІЙ" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 135 128,06 за Договором поставки № ЦЗВ-02-02716-01 від 30.06.2016, зокрема, штрафу у розмірі 132 649,68 грн. та пені у розмірі 2 478,38 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 026,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору поставки № ЦЗВ-02-02716-01 від 30.06.2016 в частині своєчасного виконання своїх зобов'язань з поставки продукції, у зв'язку з чим позивачем нараховано штраф та пеню у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/24398/16 та призначено до розгляду на 08.02.2017.

Ухвалою суду від 08.02.17р. розгляд справи відкладено на 23.02.17р.

У судові засідання 08.02.17р. та 23.02.17р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 08.02.17р. та 23.02.17р. не з'явився.

Копія ухвали суду від 03.01.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03134, м. Київ, пр-т Академіка Корольова, буд. 12, оф.39, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 08.02.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 08.02.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03134, м. Київ, пр-т Академіка Корольова, буд. 12, оф.39, на час проведення судового засідання 23.02.2017 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103041739430, в якому зазначено, що станом на 23.02.2017 вказане поштове відправлення повернуто за зворотною адресою 22.02.2017 та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 08.02.17р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання №ЦЗВ-20/560 від 07.02.17р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 23.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання № ЦЗВ Ю-37 від 20.02.2017 про долучення документів до матеріалів справи , а саме копії акту приймання-передачі від 12.08.2016 № 09/09/9. Клопотнання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 23.02.17р. суду не надано.

Документи, в т. ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 03.01.17р. та 08.02.17р. відповідачем суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача до суду на час проведення судових засідань не надходило.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 08.02.17р. та 23.02.17р.суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім станом на час судового засідання не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Представник позивача у судовому засіданні 23.02.2017р. підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, надав пояснення по справі, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 30 червня 2016р. між Публічним акціонерним товариством Укрзалізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Альянс - Інновацій (постачальник за договором, відповідач у справі) було укладено Договір №ЦЗВ-02-02716-01 від 30.06.2016 поставки, відповідно до умов п. 1.1 якого постачальних зобов'язується у поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка і кількість якої вказується у Специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Розділами 2 - 8 Договору сторони узгодили умови щодо якості товару, ціни договору, порядок здійснення оплати, поставки товару, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 13.7 Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.16р., а в наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника та в частині оплати - до повного виконання.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 1.2 Договору визначено найменування продукції, а саме: вироби мінеральні неметалеві, інші, н.в.і.у. будівельні конструкції різні (єврорубероїд).

Відповідно до п. 1.1 Договору найменування, марка, ціна та кількість товару визначаються Специфікацією, згідно з якою ціна товару: - матеріали рулонні та гідроізоляційні: склополіпласт ХКП 4,0 в кількості 213 295 шт. по ціні 21,80 грн. за одиницю, становить 4 649 831,00 грн., - матеріали рулонні та гідроізоляційні: склополіпласт ХПП 2,5 в кількості 213 295 шт. по ціні 19,10 грн. за одиницю, становить 4 073 934,50 грн.

Умовами пп. 5.1, 5.2 Договору сторони погодили, що товар постачається на умовах СРТ (перевезення сплачено до…) пункт призначення - згідно рознарядки замовника (відповідно до вимог ІНКОТЕРМС у редакції 2010 року). Поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. При цьому сторони погодили, що кожна партія продукції постачається постачальником протягом 30 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Відповідно до п. 5.3 Договору датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені у рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику.

У відповідності до умов Договору позивач 01.07.2016 звернувся до відповідача шляхом направлення на адресу останнього відповідної рознарядки за № ЦЗВ-20/3190 на поставку партії євроруберойду ХКП 4,0 та ХПП 25 у кількості 138920 кв.м. на загальну суму 3 410 000,00 грн., факт надсилання якої підтверджується поштовою квитанцією № 7502 та описом вкладення у цінний лист від 01.07.2016, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до п. 5.2 Договору кожна партія продукції постачається протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядках.

Отже, судом за матеріалами справи встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору відповідач зобов'язався поставити замовнику продукцію, враховуючи умови Договору та дату рознарядки від 01.07.2016, в строк до 30.07.2016 (включно) на загальну суму 3 410 000,00 грн. (без ПДВ).

При цьому доказів зміни сторонами строку постачання товару згідно Договору та обсягу постачання згідно рознарядки матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до п. 7.1 Договору після приймання продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, замовнику надаються наступні документи: рахунок-фактура, копія товарно-транспортної накладної або накладної (залізничної), акт прийму-передачі у трьох екземплярах, податкова накладна, оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог чинного законодавства, копії документів, що підтверджують якість продукції, зазначених у п.2.2 Договору, копії пакувальних аркушів (при наявності).

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання умов вищевказаного Договору відповідачем було здійснено поставку позивачу продукції (єврорубероіду) на загальну суму 3 430 699,20 грн., що підтверджується копіями відповідних первинних бухгалтерських документів, а саме товаро - транспортних накладних №Р40 від 22.07.2016, №Р43 від 25.07.2016, №Р45 від 27.07.2016, №Р46 від 27.07.2016, №Р61 від 03.08.2016, №Р62 від 03.08.2016, №Р63 від 04.08.2016, №Р64 від 08.08.2016, №Р65 від 09.08.2016, №Р58 від 12.08.2017, №Р60 від 12.08.2016, №Р68 від 16.08.2016, №Р71 від 26.08.2016, актів прийому - передачі: №03/18-9 від 03.08.2016, №03/03-08 від 03.08.2016, №27/07/9 від 04.08.2016, №08/08-08 від 08.08.2016, №09/09-8 від 09.09.2016, №03/04-8 від 12.08.2016, №18/08/4 від 16.08.2016, №26/08/2 від 26.08.2016, №22/07-3 від 22.07.2016, №03/18-6 від 25.07.2016, №27/07-3 від 27.07.2016, №27/07/1 від 27.07.2016, №17/09/2 від 08.09.2016, №18/09/4 від 09.09.2016, №19/09/4 від 09.09.2016, №19/09/5 від 12.09.2016, №19/09/6 від 12.09.2016, №18/09/8 від 13.09.2016, підписаних обома сторонами без зауважень.

Наведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме: та рахунки на оплату №33 від 22.07.2016, №36 від 25.07.2016, №37 від 27.07.2016, №38 від 27.07.2016, №39 від 27.07.2016, №45 від 03.08.2016, №46 від 03.08.2016, №47 від 04.08.2016, №49 від 08.08.2016, №50 від 09.08.2016, №53 від 12.08.2016, №55 від 12.08.2016, №57 від 16.08.2016, №61 від 26.08.2016, №65 від 08.09.2016, №66 від 09.09.2016, №67 від 09.09.2016, №68 від 12.09.2016, №69 від 12.09.2016, №71 від 13.09.2016, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п. 2.1 Договору якість продукції, яка поставляється постачальником, повинна відповідати вимогам Державних стандартів, що діют в Україні, нормативно - тенхінчній документації, зазначеним в пецифікації № 1 до даного Договору.

Вхідний контроль, приймання по якості, комплектності, кількості, асортименту продукції проводиться кінцевим одержувачем продукції, згідно з вимогами ГОСТ 24297-87. Замовник має право проводити перевірку технології виробництва продукції та приймання її по якості у виробника з використанням виробничого обладнання (п.2.6 Договору).

При виявленні невідповідності якості та/або кількості продукції, замовник може викликати представника почтачлаьинка для участі в прийманні продукції по кількості, якості (п.2.7 Договору).

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаним ТТН та актами приймання товару позивачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки продукції у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій або актів розбіжностей щодо поставленої продукції від відповідача до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі продукції по кількості та якості відповідачу - Приватному підприємству Компанія Енерджи відповідно до підписаної сторонами специфікації та рознарядки відповідача, а відповідачем, у свою чергу, прийнято продукцію без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем проудкції належним чином підтверджено матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки прродукції відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні та ТТН, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками обох сторін.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість переданої продукції.

Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних та ТТН, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлену позивачем продукцію.

Окрім того, позивачем на підтвердження факту поставки продукції відповідачу додатково надані суду копії відповідних податкових накладних, а саме: № 11 від 22.07.2016, № 15 від 25.07.2016, № 16 від 27.07.2016, № 17 від 27.07.2016, № 18 від 27.07.2016, № 2 від 03.08.2016, № 3 від 03.08.2016, № 4 від 04.08.2016, № 6 від 08.08.2016, № 7 від 09.08.2016, № 21 від 18.08.2016, № 11 від 12.08.2016, № 13 від 12.08.2016, № 17 від 16.08.2016, № 25 від 26.08.2016, № 4 від 08.09.2016, № 5 від 09.09.2016, № 6 від 09.09.2016, № 7 від 12.09.2016, № 8 від 12.09.2016, № 10 від 13.09.2016.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на дату здійснення поставки) об'єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Отже, за висновками суду надані позивачем копії податкових накладних позивача за спірний період додатково підтверджують отримання позивачем продукції від ТОВ Альянс-Інновацій та належне його оприбуткування і відображення у власному бухгалтерському обліку позивача.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Згідно з положеннями п. 6.1 Договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 30 календарних днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п.5.2 договору при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

В свою чергу станом на час проведення судового засідання 23.02.17 докази наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення позивачем оплати та/або спору щодо заборгованості позивача з оплати поставленої відповідачем продукції в матеріалах справи відсутні.

При цьому суд зазначає, що спір у даній справі стосується порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині своєчасної поставки пррдукції, які, враховуючи вищезазначені умови Договору, в свою чергу, жодним чином не ставляться в залежність від виконання позивачем обов'язків з оплати вартості відвантаженої продукції за Договором.

Зокрема, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з поставки продукції позивачу виконані з порушенням строків поставки, які були обумовлені умовами Договору, укладеного між сторонами.

При цьому, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджуєься матеріалами справи, частина продукції у сумі 2 478 380,00 грн. була поставлена з порушенням передбачених Договором строків поставки, з яких - на суму 884 331,20 грн. - з простроченням встановленого строку поставки понад 30 календарних днів, тобто після 31.08.2016.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі впливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управне на сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №ЦЗВ-20/4155 від 02.09.2016 про оплату штрафних санкцій у розмірі 135 128,06 грн., що підтверджується фіскальним чеком УДППЗ Укрпошта №4344 від 05.09.2016 та описом вкладення у цінний лист від 05.09.2016, кпії яких наявні в матеріалах справи.

Проте, станом на день звернення позивача з позовом до суду вищезазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, станом на момент подання позовної заяви відповідач свої зобов'язання щодо поставки продукції у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого позивачем нараховано відповідачу 2 478,38 грн. пені та 132649,68 грн. штрафу, які позивач просив стягнути в позовній заяві згідно наданого розрахунку.

У відповідності до ст. 124, пп. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного та вчасного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки №ЦЗВ-02-02716-01 або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної поставки товару в строк, визначений умовами Договору.

Як передбачено приписами ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, за висновками суду умови Договору в частині визначеної сторонами дати поставки товару - 30.07.16р. не містять жодних відкладальних обставин у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, а також чітко вказують на відсутність будь - яких підстав для невчинення дій з поставки/вчасної поставки товару.

Також суд зауважує, що згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Окрім цього суд зазначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої у строк продукції на умовах передбачених п.5.2 даного договору, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми недопоставленої у строк продукції.

При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 Постанови № 14 застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Окрім того суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011.

Отже, за висновками суду норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п. 10.1 Договору.

Із встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини поставки, в межах яких відповідач повинен був поставити продукцію (єврорубероїд). При цьому суд звертає увагу, що зобов'язання поставити продукцію за своєю природою не є грошовим зобов'язанням.

Та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 0,1 % від суми непоставленої в срок продукції не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов'язанням.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2013 у справі №с908/43-13-г.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зокрема, пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) продукції, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої п. 10.1 Договору штрафної санкції у вигляді пені.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки продукції у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 2478,38 грн. за період з 30.04.15 р. по 17.08.15 р. та штраф в сумі 132649,68 грн., виходячи з загальної суми здійсненої відповідачем поставки 3 410 000,00 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та штрафу судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, в межах визначеного позивачем періоду становить 2478,38 грн. пені та 132649,68 грн. штрафу, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та п. 10.1 Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 2478,38 грн. та штрафу в сумі 132649,68 грн. підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03. 12 р. "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з поставки продукції за Договором у встановлений строк та правомірність нарахованої в зв'язку з цим пені та штрафу, розмір заборгованості зі сплати яких,відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки продукції відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 2478,38 грн. пені та 132649,68 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-Інновацій" (03134, м. Київ, пр-т Академіка Корольова, буд. 12, оф.39, код ЄДРПОУ 40186237) на користь на користь Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (вул. Тверська, 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії Центр забезпечення виробництва (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 11/15, код ЄДРПОУ 40081347) 2478,38 грн. (дві тисячі чотириста сімдесят вісім гривень тридцять вісім копійок), 132649,68 (сто тридцять дві тисячі шістсот сорок дев'ять гривень шістдесят вісім копійок), 2026,92 (дві тисячі двадцять шість гривень двадцять шість копійок) грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 07 березня 2017 року

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон