Ухвала

від 10.03.2017 по справі 314/357/17

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/357/17 Провадження № 1-кп/314/100/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.03.17 м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Капітонова Є.М.,

за участю прокурора Мордвінова А.О.,

представника потерпілого ОСОБА_1,

представника потерпілого ОСОБА_2,

обвинуваченої ОСОБА_3,

захисника - адвоката ОСОБА_4,

секретаря судового засідання Якубовської Т.М.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Вільнянськ кримінальне провадження №12016080210001635 від 25 листопада 2016 року відносно ОСОБА_3 за ч.3 ст. 191 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 22.02.2017 по вказаному провадженню було призначене підготовче судове засідання.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні просить постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, зазначив, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України, кримінальне провадження підсудне Вільнянському районному суду Запорізької області, під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстави для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачається.

Представники потерпілого у підготовчому судовому засіданні не заперечували проти призначення судового розгляду.

Обвинувачена, захисник заперечували проти призначення судового розгляду, посилаючись на те, що обвинувачення не конкретизовано, відсутнє визначення часу, місця та способу вчинення кримінального правопорушення, відсутня конкретизація дій вчинених обвинуваченою.

Вислухавши учасників процесу, вивчивши обвинувальний акт, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт за кримінальним провадженням підлягає поверненню з наступних підстав:

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

За визначенням ч.4 ст.291 КПК України до обвинувального акта додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування;

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.

В порядку ч. 1 ст. 293 КПК України одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов'язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Як вбачається з матеріалів обвинувального акту захисником підозрюваної ОСОБА_3 на стадії досудового розслідування визначено адвокат ОСОБА_5. Матеріали обвинувального акту містять розписку про отримання копії обвинувального акту адвокатом ОСОБА_4

Отже, суд приходить до висновку, що матеріали обвинувального акту не містять підтвердження виконання вимог ч.1 ст.293 КПК України, щодо вручення під розписку захиснику ОСОБА_5Г копії обвинувального акту та копії реєстру матеріалів досудового розслідування, що є порушенням права обвинуваченої права на захист та недотриманням порядку звернення до суду з обвинувальним актом, визначеним параграфом 3 глави 24 КПК України.

Відповідно до ч.2 ст. 109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити:

1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення;

2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування;

3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

В реєстрі матеріалів досудового розслідування в частині проведених в ході досудового розслідування процесуальних дій /визначення прийнятих в ході досудового розслідування рішень, визначено ряд проведених процесуальних дій до реєстрації 25.11.2016 кримінального правопорушення в ЄРДР за № 12016080210001635. При цьому будь-яких процесуальних рішень відносно виділення кримінального провадження з іншого за наданим реєстром слідчим/прокурором не приймалось.

Відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.

Отже, суд приходить до висновку, що реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам ч.2 ст. 109 КПК України.

Згідно з положеннями п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленого цим Кодексом.

У відповідності з ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор, висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України.

Формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діянні обвинуваченого склад кримінального правопорушення.

Саме у межах пред'явленого обвинувачення в обвинувальному акті, згідно зі ст. 337 КПК України, суд першої інстанції здійснює судовий розгляд.

За вимогами ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

За визначенням ч.1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

При цьому, викладені обставини, правова кваліфікація та формулювання обвинувачення мають бути між собою узгодженими.

Вирішуючи питання формулювання обвинувачення за обвинувальним актом, суд не здійснює кваліфікації діяння особи, що не віднесено до стадії підготовчого судового провадження. При цьому суд враховує, що обвинувачення - як твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, має бути сформулювало в межах диспозиції статті кримінального закону, з чітким визначенням об'єктивної сторони, суб'єкта та інших елементів складу злочину.

За диспозицією статті, з об'єктивної сторони ст. 191 КК передбачає три різних форми вчинення злочину: привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб'єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці, зберіганню майна тощо.

Частина 1 ст. 191 КК передбачає привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене особі або перебувало в її віданні.

Привласнення - це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. Невиконання вимоги про повернення майна у зазначений час (при наявності мети привласнення) свідчить про закінчений злочин.

Розтрата - це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Найчастіше розтрата слідує за привласнненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від привласнення, при розтраті на момент пред'явлення вимоги про повернення ввірене майно у винного відсутнє.

Частина 2 ст. 191 КК передбачає привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Специфіка цієї форми в тому, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не перебуває в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб'єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

Суд дослідивши обвинувальний акт приходить до висновку, що формулювання обвинувачення не є конкретним, а саме:

За змістом обвинувального акту, в обвинувачення ОСОБА_3 ставляться дії здійснені, як службової особою (спеціальний суб'єкт) що є кваліфікаційною ознакою складу злочину (ч.2 ст. 191 КК України), при цьому обвинувачення ОСОБА_3 сформульовано відносно загального суб'єкта, що є неможливим усунути на стадії судового розгляду, оскільки перекваліфікація діяння відносно спеціального суб'єкта, за кваліфікаційною ознакою ч. 2 ст. 191 КК України, на переконання суду є виходом за межі пред'явленого обвинувачення відносно загального суб'єкта, та обтяжує становище обвинуваченого

Обвинувальний акт містить посилання: У період 03.03.2014 по 26.12.2014 ОСОБА_3 … маючи одноособовий до доступ до обсерватору, розташованого по пров. Шкільному, 5 в м. Вільнянськ Запорізької області, де зберігалося майно…, яке з моменту заволодіння ключами від зазначеного приміщення, утриманням та ненаданням такого майна для використання … незаконно привласнила, тим самим незаконно обернула вказане майно на свою користь… .

На переконання суду в обвинуваченні не визначений спосіб вчинення кримінального правопорушення.

При цьому посилання в обвинувальному акті на постановку на баланс КЗ Вільнянська спеціальна загальноосвітня шкода - інтернат зазначених в обвинувальному акті матеріальних цінностей 05.03.2015 є суперечливим та конкретизованим порівняно з фактичними обставинами кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

Відповідно до п.п. 2 п. 3 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2008 року у справі "Ващенко проти України" Суд зазначив, що поняття "обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51).

В рішенні від 25 липня 2000 року у справі "Маттоціа проти Італії" Суд зазначив, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. 3 ст. 6 Конвенції.

В рішенні від 09 жовтня 2008 року у справі "Абрамян проти Росії" Суд зазначив, що деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення. В цьому ж рішенні Суд нагадав, що положення підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Оскільки, у відповідності до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, на переконання суду вищезазначені недоліки перешкоджають розгляду кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 91,109, 291, 314-316 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт з додатками за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016080210001635 від 25 листопада 2016 року відносно ОСОБА_3 за ч.3 ст. 191 КК України - повернути прокурору.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Запорізької області через Вільнянський районний суд Запорізької області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: Є.М. Капітонов

10.03.2017