Ухвала

від 06.03.2017 по справі 826/2548/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2548/15 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

06 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві) у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.10.2014 №0000971701 та №0000981701; рішення про застосування штрафних фінансових санкцій № 29/26-55-17-08 від 14.10.2014 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.10.2014 №Ф-27.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в період з 19.08.2014 по 26.08.2014 року, на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та наказу ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 28.03.2014 року №1065 посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки №2293/26-55-17-01-НОМЕР_1 від 01.09.2014 року (далі по тексту - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 177.2, 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 1 954 131,83 грн., порушення п. 181.1 ст. 181, п. 183.1 ст. 183, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) на суму 2 991 567,00 грн., а також порушення п. 1 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та, як наслідок, несплата внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму у розмірі 221 561,93 грн.

На підставі акта перевірки та виявлених в ході її проведення порушень податковим органом 14.10.2014 року винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000971701, яким у зв'язку з порушенням пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, п. 167.1 ст. 167, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 954 131,83 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 488 532,96 грн.;

- № 0000981701, яким у зв'язку з порушенням п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 2 991 567 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 747 891,74 грн.

Крім того, 14.10.2014 року на підставі акта перевірки відповідачем винесено рішення №29/26-55-17-08 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким у зв'язку з порушенням п. 1 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , позивачу донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму у розмірі 221 561,93 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 21 186,47 грн.

Також, 14.10.2014 року відповідачем на підставі акту перевірки прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27, відповідно до якої недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску становить 221 561,93 грн. та підлягає сплаті позивачем.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, рішенням №29/26-55-17-08 про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем позовні вимоги є безпідставними, оскільки податковим органом надано обґрунтовані доводи та доведено правомірність спірних рішень з урахуванням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 як фізична особа-підприємець зареєстрований Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 25.05.2010 року. Позивача взято на податковий облік як платника податків 26.05.2010 за № 15450. Як платник податку на додану вартість позивач зареєстрований не був.

Підставою для висновку контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства, стало отримання останнім доходу від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна на загальну суму у розмірі 15 913 965,81 грн., а також отримання у 2013 році доходу від реалізації алкогольних напоїв в ресторані з використанням РРО на загальну суму у розмірі 2302,50 грн., яка не відображена в податковій декларації за 2013 рік.

Так, 19.06.2008 року ОСОБА_3 придбано у ОСОБА_2 у власність:

- земельну ділянку площею 0,1692 га, розташовану на території Підгірцівської сільської ради, Обухівського району Київської області, с. Підгірці, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на якій розташований незакінчений будівництвом будинок АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу якого посвідчено одночасно з договором купівлі-продажу вказаної земельної ділянки;

- земельну ділянку площею 0,1557 га, розташовану на території Підгірцівської сільської ради, Обухівського району Київської області, с. Підгірці, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

- незакінчений будівництвом будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, незакінчений будівництвом будинок побудований на 51% та розташований на земельній ділянці площею 0,1990 га, яка розташована на території Підгірцівської сільської ради, с. Підгірці Обухівського району Київської області, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, договір купівлі-продажу якої посвідчено одночасно з договором купівлі-продажу названого об'єкта;

- незакінчений будівництвом будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, незакінчений будівництвом будинок побудований на 51% та розташований на земельній ділянці площею 0,1692 га, яка розташована на території Підгірцівської сільської ради, с. Підгірці Обухівського району Київської області, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, договір купівлі-продажу якої посвідчено одночасно з договором купівлі-продажу зазначеного об'єкта.

Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, а позивачем не заперечувалось, що протягом 2011-2013 років ОСОБА_3 здійснено продаж нерухомого майна, а саме: квартир на вищезазначених ділянках та у зазначених об'єктах на загальну суму у розмірі 15 913 965,81 грн., а саме: в 2011 році на суму 959 574,81 грн.; в 2012 році на суму 9 858 383,00 грн.; в 2013 році на суму 5 096 008,00 грн.

Діяльність позивача, на думку податкового органу, з чим погодився і суд першої інстанції, є підприємницькою та передбачає на меті отримання доходу саме підприємцем, а не фізичною особою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частиною 2 ст. 3 Господарського кодексу України встановлено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із ч. 5 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно з ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що навіть зважаючи на те, що продаж наведеного нерухомого майна позивачем здійснено як фізичною особою, вказана діяльність є підприємницькою, оскільки має всі ознаки такої діяльності, в тому числі носить систематичний характер та має на меті отримання прибутку.

Отже, комплекс послідовних цілеспрямованих дій, метою яких є продаж великої кількості нерухомого майна, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька, а відтак, вказані операції підлягають оподаткуванню за нормами ст. 177 ПК України.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Абзацом 3 п.167.1 ст.167 ПК України передбачено, що платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з ст. 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Пунктом 177.2 ст.177 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

В силу п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами встановлено, що будь-яка діяльність фізичної особи - підприємця, яка за своїм характером є підприємницькою, а отже не спрямована на задоволення особистих потреб фізичної особи, повинна оподатковуватися за ставкою 17 відсотків, незалежно від визначених видів господарської діяльності платника.

При цьому, сам лише факт підписання зазначених договорів купівлі-продажу квартир без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням непов'язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю, оскільки саме лише формулювання таких відносин, не може спростувати їх зміст.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач отримав дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна на загальну суму 15 913 965,81 грн., який не був включений до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011-2013 роки.

Між тим, протягом 2011-2013 років по операціях з продажу нерухомого майна, позивачем сплачений податок з доходів фізичних осіб за ставкою 5% у розмірі 742 444,34 грн., а саме: у 2011 році - 47 429,54 грн.; у 2012 році - 443 749,40 грн.; у 2013 році - 251 265,40 грн.

Відтак, в порушення вимог п. 177.1 ст. 177 ПК України, здійснення позивачем підприємницької діяльності у частині продажу об'єктів нерухомого майна призвело до заниження податкових зобов'язань з боку останнього.

Отже, позивач повинен був застосувати не ставку єдиного податку, а ставку податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, тобто 15 % (до 01.10.2011) та 17 % (після 01.10.2011).

Підпунктами 1, 2 п.180.1 ст.180 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи, що позивач здійснював діяльність, яка у розумінні п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є господарською діяльністю, він у відповідних випадках підлягає обов'язковій реєстрації платником ПДВ , а операції з продажу нерухомого майна підлягають оподаткуванню ПДВ.

Пунктом 181.1 ст. 181 ПК України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених ст. 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Тобто, вирішуючи питання щодо необхідності ОСОБА_3 зареєструватися платником ПДВ, слід враховувати чи було перевищено останнім суму загального доходу особи від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх 12 календарних місяців у розмірі 300 000,00 гривень, без урахування суми ПДВ, яка була включена у ціну товару.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що оподаткування доходів від провадження діяльності у період з 01.01.2011 по 31.12.2013 позивачем здійснювалось на загальній системі оподаткування, а загальна сума від здійснення господарських операцій ОСОБА_3 за І квартал 2011 року становила 763 452,38 грн., у зв'язку з чим останній повинен був зареєструватися платником ПДВ з 01.04.2011 року.

Отже, вказаними нормами встановлено, що будь-яка діяльність фізичної особи - підприємця, яка за своїм характером є підприємницькою, а отже не спрямована на задоволення особистих потреб фізичної особи, повинна оподатковуватися за вставками 15 (17) відсотків, незалежно від визначених видів господарської діяльності платника.

Також, в тексті акта перевірки вказано, що при розрахунку податкового зобов'язання позивачу з податку з доходів фізичних осіб від здійснення діяльності з реалізації нерухомого майна, контролюючим органом враховані суми податку (5%), сплаченого позивачем до бюджету.

В ході нового розгляду даної справи, на виконання вимог ухвали ВАС України від 12.04.2016 (Т. 3 а.с.69-73) судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції досліджено якими саме силами позивачем здійснювалося будівництво квартир в багатоповерхових будинках, чи залучалися підрядні організації для будівництва та виконання супутніх послуг щодо об'єктів житла, тощо.

Так, відповідно договору генерального підряду від 21.12.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 (замовник) та ТОВ Дека Проект (генпідрядник), підрядник зобов'язується за завданням та за кошти замовника власними та залученими силами і засобами, на свій ризик виконати комплекс проектних та будівельно-монтажних робіт з будівництва (добудови/завершення будівництва) багатоквартирних житлових будинків АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1, а замовник зобов'язується прийняти закінчені будівництвом та готові до експлуатації об'єкти та оплатити виконані роботи.

Наведене свідчить, що з метою здійснення будівництва останнє здійснювалося за кошти позивача власними та залученими силами.

Згідно п. 6.1 вказаного договору забезпечення робіт матеріальними та іншими ресурсами, необхідними для виконання робіт, здійснює підрядник, який відповідає за їх збереження, якість і відповідність проектній документації, умовам договору.

В матеріалах справи наявні акти приймання-передачі виконаних робіт та закінченого будівництвом об'єкта за договором генерального підряду від 21.12.2009 року від 26.12.2011 року та від 05.08.2010 року, якими підтверджується прийняття позивачем закінчених будівництвом багатоквартирних житлових будинків АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1.

При цьому, у випадку будівництва багатоквартирних житлових будинків АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1, таке будівництво відбувалося на земельній ділянці, отриманої позивачем згідно договору купівлі-продажу, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд що саме по собі завчасно передбачає будівництво понад однієї будівлі та, відповідно, позивач брав на себе певні зобов'язання та зобов'язувався нести відповідальність у разі використання земельних ділянок не за призначенням.

Відповідно до п.п. 197.1.14 п. 197.1 ст. 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання.

У цьому підпункті перше постачання житла (об'єкта житлового фонду) означає:

а) першу передачу готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.

Враховуючи вищезазначене, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло (об'єкт житлового фонду) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів підприємства забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва, чи за кошти держателів облігацій. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

Операції з подальшого постачання житла (об'єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування відповідно до п.п. 197.1.14 п. 197.1 ст. 197 Кодексу.

Операції з поставки послуг по спорудженню житла за рахунок замовника (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за правилом першої події, встановленим п. 187.1 ст. 187 Кодексу.

Між тим, в письмових поясненнях позивача не заперечувалось, що будівництво будинків здійснювались генпідрядником на його замовлення , за його кошти, власними та залученими силами і після завершення будівництва правовстановлюючі документи на квартири були оформлені на Даглигіль Гьокхана..

Відповідно до листа ДПС України №18073/7/15-3417-13 від 03.07.2012 року, у випадку коли замовник в процесі будівництва до оформлення права власності на новозбудоване житло укладає попередні договори купівлі-продажу з фізичними особами, згідно з якими отримує забезпечувальні платежі, операції з перерахунку таких платежів фізичними особами на рахунок замовника не змінюють базу оподаткування у замовника. Лише при передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло фізичній особі (першому власнику новозбудованого житла) у замовника виникають податкові зобов'язання на підставі п. 187.1 ст. 187 Кодексу.

У випадку коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на підприємство-замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир з фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, в розумінні норм Кодексу, не буде вважатися операцією з першого постачання житла, а тому дана операція буде звільнятися від оподаткування податком на додану вартість відповідно до п.п. 197.1.14 п. 197.1 ст. 197 Кодексу.

Аналізуючи вищезазначені правові норми та обставними справи колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлені на Даглигіль Гьокхана, який не є підприємством-замовником, при цьому, будівництво здійснювалось згідно умов договору і за рахунок залучених коштів, подальший продаж квартир вважається операцією з першого постачання житла, а відтак підлягає оподаткуванню.

Разом з тим, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Частиною 11 ст. 8 вищевказаного Закону передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у п. 4 і 5 ч.1 ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної п. 2 і 3 ч.1 ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно із п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний базовий звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, заниження позивачем загального оподатковуваного доходу призвело до неправильного нарахування та сплати ним єдиного соціального внеску.

Таким чином, висновки контролюючого органу про необхідність донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму у розмірі 221 561,93 грн. та застосування до штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 21 186,47 грн. є правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Таким чином, колегія судів апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем правомірно встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства та, як наслідок, винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного віднесу та вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки вони є правомірними та скасуванню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві, як суб'єктом владних повноважень, надано обґрунтовані доводи та доведено правомірність оскаржуваних рішень з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.