Рішення

від 06.03.2017 по справі 904/12105/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.03.2017 Справа № 904/12105/16

За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія "Перспектива" Слобожанської селищної ради, смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область

до Приватного підприємства "РАДІКС", смт. Слобожанське, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. № 1 від 02.01.2017

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за дов. № б/н від 20.02.2017

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія "Перспектива" Слобожанської селищної ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "РАДІКС" про стягнення 2 967, 56 грн. заборгованості з орендних платежів, 1 015, 05 грн. інфляційних втрат, 197, 36 грн. пені за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю та 129, 33 грн. трьох відсотків річних за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем порушено умови договору оренди щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів, а також умови договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна в частині повної та своєчасної компенсації витрат балансоутримувача на комунальні послуги.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2016 порушено провадження у справі її розгляд призначено на 30.01.2017.

Ухвалою суду від 30.01.2017 розгляд справи відкладено на 20.02.2017.

20.02.2017 від відповідача надійшла заява про застосування до позовних вимог загальної та спеціальної позовної давності.

20.02.2017 представник відповідача надав клопотання (письмові пояснення), в яких зазначено, що дане підприємство неодноразово надавало Комунальному підприємству "Житлово-експлуатаційна компанія-1" заяви щодо перерахування щоквартальних платежів за не надані послуги, а саме: вивезення та утилізація твердих побутових і негабаритних відходів, дератизація, дезинсекція. Крім того, відповідач звертався з заявою переглянути умови договору і розглянути можливість заключення договору на нових умовах. Проте, відповіді на вищезазначені заяви КП "ЖЕК-1" не надало.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.02.2017, відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, надав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою суду від 20.02.2017 продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та її розгляд відкладено на 06.03.2017.

06.03.2017 від відповідача надійшло клопотання про залучення документів до матеріалів справи.

06.03.2017 позивач подав до суду письмові пояснення щодо розрахунків пені, збитків від інфляції та трьох відсотків річних.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 06.03.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.01.2012 між Комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора - 1" (правонаступником якого є Комунальне підприємство "Керуюча компанія "Перспектива" Слобожанської селещної ради (арк. с. 17) (далі - позивач, балансоутримувач) та Приватним підприємством "Радікс" (далі - відповідач, орендар) було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю 62/1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: вул Фрунзе, 12 (далі - будівля), а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Крім пропорційно займаної площі, договір може передбачати й інші критерії розподілу і сплати спожитих послуг, один з яких обирається за взаємною згодою сторін, а саме: пропорційно кількості користувачів; за кількістю джерел електрообладнання. У разі відсутності лічильників з обліку спожитих послуг окремим споживачем або з інших поважних причин застосовується критерій - пропорційно до займаної площі.

Орендар користується приміщенням, загальною площею 51, 2 кв.м та бере участь у витратах по у триманню житлового фонду і повинен вноспти оплату за експлуатаційні витрати понесені балансоутримувачем на утримання житлового фонду пропорційно займаної площі - 51, 2 кв.м.

Експлуатаційні витрати нараховуються відповідно до займаної площі, згідно розрахунку, наданого балансоутримувачем (додаток 1)

У разі зміни вартості експлуатаційних витрат, відповідно до фактичних витрат за розрахунковий період (квартал), згідно розрахунків орендодавця, орендар зобов'язаний вносити оплату з урахуванням цих змін.

Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що орендар зобов'язаний не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним кварталом, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, вивіз твердих побутових відходів, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, а також за надані комунальні послуги, згідно акта виконаних робіт.

У разі зміни вартості експлуатаційних витрат, відповідно до фактичних витрат за розрахунковий період (квартал), згідно розрахунків орендодавця, орендар зобов'язаний вносити оплату з урахуванням цих змін, розрахунки яких можуть бути надані за вимогою орендаря.

На виконання умов договору, позивач надав відповідачеві послуги з утримання орендованого нерухомого майна та сплати комунальних послуг за період 2013 - 2016 (1-2 квартал) на загальну суму 2967, 56 грн., що відображено у актах виконання робіт за договором (арк. с. 42-85). Дані акти були надіслані позивачем на адресу відповідача (арк. с. 56-61).

У зв'язку з несплатою відповідачем вартості наданих послуг, позивач звертався до останнього з претензією від 05.09.2014 № 462 та листом від 23.01.2015 № 37 щодо підписання актів виконаних робіт (арк. с. 62-65). Однак, останні були залишені відповідачем без відповіді.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відносини щодо оренди комунального майна також регулюються Законом України "Про оренду комунального та державного майна".

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (частина 1 статті 286 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не надано доказів відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та з оплати комунальних послуг за договором за період 2013 - 2016 (1-2 квартали) на суму 2566, 20 грн., а відтак позовна вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню у розмірі 2566, 20 грн.

20.02.2017 відповідач звернувся до суду із заявою про застосування спливу строку позовної давності до вимог позивача, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 5 статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд встановив, що позивач звернувся з позовом до суду 22.12.2016, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області (арк. с. 3).

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за 2013рік - 2016 рік (1-2 квартали).

При цьому, відповідно до п. 2.2.3 договору, вартість наданих послуг розраховується щоквартально та сплачується відповідачем відповідно до кожного 20 числа наступного за звітним кварталом місця.

Тобто, за 1 квартал 2013 (на суму 81, 10 грн., арк. с. 42) заборгованість повинна бути сплачена до 20.04.2013, за 2 квартал 2013 (на суму 184, 32 грн., арк. с. 43) - до 20.07.2013 та за 3 квартал (на суму 135, 94 грн., арк. с. 94) - до 20.10.2013.

Отже, з урахування строку загальної позовної давності, встановленого ст. 258 ЦК України, строк позовної давності за 1 кварталом 2013 сплив 20.04.2016, за 2 кварталом 2013 - 20.07.2016 та за 3 кварталом - 20.10.2016 відповідно.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі "ВАТ Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник мас певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вищевказаними актами (1, 2, 3 квартали 2013 року) у загальному розмірі 401, 36 грн. є такою, що не підлягає задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 197, 36 грн. за період з 01.12.2015 по 01.12.2016.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 2.2.3 договору, при несвоєчасному внесенні плати, орендар зобов'язаний сплачувати пеню із розрахунку не нижче подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

20.02.2017 відповідач звернувся до суду із заявою про застосування спливу спеціального строку позовної давності до позовних вимог позивача про стягнення пені.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1 та 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 01.12.2015 по 01.12.2016.

Як встановлено судом вище, позивач звернувся із позовом до суду 22.12.2016 (арк. с. 3).

Отже, вимога позивача про стягнення пені у розмірі 8, 97 грн., нарахованої за період з 01.12.2015 по 21.12.2015, заявлена за межами річного строку позовної давності. Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року у справі № 3-27гс12.

Враховуючи заяву відповідача про застосування строків спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені, період її нарахування, що вказаний позивачем у поданому ним розрахунку, вимоги ч. 2 ст. 258 ЦК України, суд відмовляє у позові в частині стягнення пені у сумі 8, 97 грн. на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у сумі 188, 39 грн., нарахованої за період з 22.12.2015 по 01.12.2016, суд її задовольняє.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 02.12.2013 по 01.12.2016 у розмірі 129, 33 грн. та інфляційні втрати за період з 02.12.2013 по 01.12.2016 у сумі 1015, 05 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

У пункті 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, задовольняє дану вимогу повністю у сумі 1015, 05 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у сумі 129, 33 грн. суд, беручи до уваги заяву відповідача про застосування спливу позовної давності до вимог позивача, задовольняє дану вимогу частково у сумі 129, 01 грн., нарахованих за період з 22.12.2013 по 01.12.2016.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 0, 32 грн., нарахованих за період з 01.12.2013 по 21.12.2013, суд відмовляє, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1246, 69 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Радікс" (52005, Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вул. Будівельників, буд. 12; ідентифікаційний код 32575694) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія "Перспектива" Слобожанської селищної ради" (52005, Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вул. Будівельників, буд. 18; ідентифікаційний код 21946537) основний борг у розмірі 2566, 20 грн., пеню у сумі 188, 39 грн., три відсотки річних у розмірі 129, 01 грн., інфляційні втрати у сумі 1015, 05 грн. та 1246, 69 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 13.03.2017

Суддя ОСОБА_3