Рішення

від 06.03.2017 по справі 161/764/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/764/16-ц Провадження № 22-ц/773/164/17 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В.Ф. Категорія: 34 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Галицька І.П.

з участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Тигрес" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Тигрес" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 "Тигрес" покликаючись на те, що з вини водія ОСОБА_6, який перебував у трудових відносинах з відповідачем та керував належним ОСОБА_5 "Тигрес" автомобілем НОМЕР_1 сталася дорожньо-транспортна пригода. унаслідок якої технічно ушкоджено автомобіль НОМЕР_2.

Страховою компанією "Альфа Страхування" Виплачено відповідачеві на відшкодування матеріальної шкоди страхове відшкодування у розмірі 50 000 грн.

Оскільки ця сума недостатня для відшкодування завданої ушкодженням автомобіля шкоди, просив стягнути з відповідача - як роботодавця винної у дорожньо-транспортній пригоді особи 78 176.27 грн.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача 42281.44 грн. на відшкодування майнової шкоди та 50 000 на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 30 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 Тигрес на користь ОСОБА_3 42 281. 44 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 3 000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди, судові витрати у справі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності вини водія ОСОБА_6 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а тому стягнув з відповідача ОСОБА_5 Тигрес як роботодавця і власника автомобіля, за участі якого сталася дорожньо-транспортна пригода, кошти на відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди. Висновок суду про наявність правових підстав для стягнення коштів з ОСОБА_5 Тигрес відповідає закону та грунтується на досліджених у судовому засіданні доказах.

Зокрема, судом встановлено що 20.03.2014 року об 11 год.30 хв. на Харківській площі в м. Києві водій автомобіля НОМЕР_3 ОСОБА_6 не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку при виникненні небезпеки, не прийняв усіх можливих мір для її зниження, аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об'їзду, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Джилі д.н.з. АА01810В під керуванням водія ОСОБА_3. Постановою апеляційного суду міста Києва від 11.08.2015 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України(а.с.7,8).

Власником автомобіля НОМЕР_3 на час скоєння ДТП було ОСОБА_5 Тигрес , водій зазначеного автомобіля ОСОБА_6 перебував з товариством у трудових відносинах.

Належний ОСОБА_5 Тигрес автомобіль був забезпеченим транспортним засобом відповідно до умов договору (полісу) АС 9407481 в ПАТ Страхова компанія Альфа Страхування , яка виплатила позивачу 50000 грн. страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності страховика за вказаним полісом (а.с.9, 11, 12).

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку від 17.04.2014 року №8551, проведеного на замовлення ПАТ СК Альфа Страхування оцінювачем ОСОБА_7, вартість матеріального збитку, заподіяного автомобілю ОСОБА_3 станом на 17.04.2014 року складає 66741,07 грн.(а.с. 79-101).

Згідно з повідомленням оцінювача ОСОБА_7 на звернення ОСОБА_3 звіт про визначення вартості матеріального збитку №8551 від 17.04.2014 року не є повним відображенням вартості матеріального збитку, нанесеного в результаті ДТП з причин: значного проміжку в часі проведення ремонту, різної вартості однієї години ремонту, проведення щорічного технічного обслуговування згідно гарантійних зобов'язань, наявність прихованих пошкоджень, які не були зафіксовані в процесі огляду автомобіля та вартість деталей в різний час по відношенню до курсу валют (а.с. 118).

СТО ТОВ Сістем-Україна надало лист про те, що автомобіль НОМЕР_4 знаходився на території СТО ТОВ Сістем-Україна з моменту доставки з місця ДТП авто евакуатором 29.03.2014 року по 20.03.2015 року та не виїжджав з території СТО протягом цього часу. Відновлення автомобіля відбувалося у строки березень 2014 року - березень 2015 року у зв'язку з відсутністю необхідних запчастин для проведення ремонтних робіт внаслідок ДТП (а.с.119).

Визначаючи розмір відшкодування суд першої інстанції вважав доведеним, що вартість ремонту автомобіля становить 71 888.57 грн., а також вартість виконання робіт по бронюванню автомобіля, яке було втрачене унаслідок ДТП, становить 20392.87 грн., тому з урахуванням виплаченої страховою компанією суми, стягнув з відповідача 42281.44 грн. на відшкодування майнової шкоди.

Висновок суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача, як з роботодавця працівника, з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода, майнової шкоди грунтується на положеннях ст. 1187 , 1194 ЦК України.

Однак вирішуючи питання про розмір коштів, що підлягають стягненню на відшкодування майнової шкоди, суд не в повній мірі встановив обставини справи, та не надав належної правової оцінки доказам на предмет їх належності та допустимості, а тому рішення суду у частині визначення розміру відшкодування та стягнення судових витрат, необхідно змінити зважаючи на таке.

Статтею 22 ЦК України визначено способи відшкодування шкоди. Відповідно до п.1 ч.2 цієї статті особа має право на відшкодування втрат, яких зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Оскільки відшкодуванню підлягають як понесені витрати так і ті, які необхідно здійснити, доводи апелянта про відсутність доказів про оплату усіх робіт згідно видаткових накладних та рахунків-фактури не мають правового значення.

Разом з тим сукупний аналіз положень наведеної вище норми матеріального права у системному зв'язку з положеннями ч.3 ст. 10, ч.І ст.60 ЦПК України указує на обов'язок подання позивачем належних та допустимих доказів про понесені витрати на ремонт автомобіля, або ті необхідні витрати, які необхідно понести у зв'язку з виконанням ремонтних робіт, при цьому доведенню підлягає як необхідність проведення таких робіт, так і вид таких робіт, а також їх причинний зв'язок з ДТП.

На підтвердження своїх доводів позивачем подано рахунки-фактури та видаткові накладні з квитанціями про оплату робіт, окремі видаткові накладні не мають підтвердження про оплату.

Встановлено, що фірма АИС є платником податку на прибуток на загальних підставах.

Враховуючи вимоги зазначених норм закону, надані позивачем: рахунок-фактуру від 20.03.2015 року про сервісне обслуговування автомобіля вартістю 30 000 грн. (а.с. 15), акт виконаних робіт від 20 березня 2015 року на суму 2 169.53 грн. (а.с. 19) акт виконаних робіт від 20 березня 2015 року на суму 2 712.70 грн.(а.с. 20), рахунок-фактура від 16.09.2014 року на суму 4000 грн. (а.с.25), рахунок-фактура від 17 грудня 2014 року на суму 12 367.97 грн. ( а.с.23), витрати на технічне обслуговування у сумі 513.38 грн. згідно наряду-замовлення від 20 березня 2015 (а.с. 122), витрати на технічне обслуговування згідно наряду-замовлення від 20 березня 2015 року у сумі 17 562.03 грн. (а.с.121) не можуть бути врахованими судом, оскільки не відповідають вимогам належності та допустимості. Зокрема, у цих документах не зазначено, які саме ремонтні та сервісні роботи були проведені, або ж мають бути проведені, відтак, не можливо встановити, чи пов'язані такі роботи та необхідність їх проведення з наслідками ушкодження автомобіля у дорожньо-транспортній пригоді.

Також позивач стверджує, що на автомобілі до його ушкодження було встановлено додатковий захист, який був втрачений і підлягав відновленню, вартість такого відновлення зазначена у рахунку-фактурі від 03.09.2015 року (а.с.24). Доказом того, що до ДТП на автомобілі був наявний датчик, ксенон, бронювання фар, решітка декоративна, бронювання бампера, захист двигуна і які потребували відновлення після ДТП підтверджується складеною на замовлення страхової компанії ремонтною калькуляцією (а.с.85-87), актом виконаних робіт від 23.08.2013 року ( ДТП сталося 20.03.2014 року (а.с.149).

Разом з тим, доказів про те, що до ДТП була броньована панель капота позивач не подав, а тому вартість цих робіт на суму 2 317.58 грн. не враховується судом. Також не підтверджено належними доказами про необхідність у зв'язку з механічними ушкодженнями обробки кузова автомобіля на суму 1304.52 грн., та не доведено у чому така обробка полягає, чи були ці роботи проведені до події, що сталася, та чи втратились після ДТП (а.с.24).

Допитаний у суді апеляційної інстанції як спеціаліст ОСОБА_8 пояснив про відмінність таких понять як сервісне обслуговування та ремонт автомобіля та зазначив, що з наданих позивачем документів не можливо встановити, чиє необхідними здійснені роботи та роботи, які мають бути здійснені, для відновлення автомобіля унаслідок ДТП, а не з інших причин.

На виконання положень ч.4 с. 10 ЦПК України, апеляційний суд, сприяючи здійсненню позивачем своїх прав, роз'яснив представнику позивача про обов'язок доведення зазначених вище обставин, у зв'язку з чим оголосив у судовому засіданні перерву, однак такі докази суду не надані.

Отже, при визначенні розміру шкоди слід виходити з наданих позивачем таких доказів: видаткової накладної від 29.01.2015 року на суму 674.36 грн. (а.с.16), видаткової накладної на суму 9255.84 грн. (а.с.17), наряду-замовлення від 26.12.2014 року на суму 31958.37 (а.с.21), рахунку фактури від 03.09.2015 року на суму 6649.98 грн. (без врахування вартості бронювання панелі капота, обробки кузова автомобіля ( а.с.24), рахунку-фактури від 06.03.2015 року на суму 9920.19 грн.(а.с.26), наряду-замовлення від 20 березня 2015 року (а.с. 18,121, на суму 3101.65 (без врахування сервісного обслуговування автомобіля). Отже, подано доказів про розмір понесених витрат і майбутніх витрат на суму 63113.86 грн., страховою компанією сплачено 50000 грн., до відшкодування відповідачем підлягає сума 13113.86 грн.

Факт ушкодження майна, належного позивачу указує на порушення його прав власника та є доказом заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, заподіяних цією подією. Відповідач не спростував доводів позивача про перенесені моральні страждання унаслідок пошкодження автомобіля у ДТП, яка сталася з вини водія - працівника ОСОБА_5 Тигрес . Визначений судом розмір відшкодування відповідає засадам справедливості і розумності. Висновок суду про стягнення з відповідача моральної шкоди грунтується на положеннях ст. ст. 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України, які дають підстави для висновку про те, що шкода, (в тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. ст. 1166 - 1167 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України при розгляді справи справі N 6-108 цс 13), яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою до застосування.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог підлягає стягненню з ОСОБА_5 Тигре на користь ОСОБА_3 722 грн. 18 коп. судових витрат( відсоток задоволення позову 31.02%, підлягало платі при зверненні до суду 551.20 грн. за вимоги майнового характеру виходячи з ціни позову 42 281 грн., тому 551.20х31.02%=170.98 грн. + 551.20 грн. за вимоги немайнового характеру =722.18 грн.)

Відповідно до задоволених вимог апеляційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 Тигрес 418.24 грн.(відсоток відмови у задоволенні апеляції - 68.98%х 606.98грн. розмір судового збору що сплачений за вимоги майнового характеру).

Керуючись статтями 303, 304, 309, 314, 316 ЦПК України колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Тигрес" задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2016 року в даній справі в частині визначення розміру майнової шкоди та судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю " Тигрес" на користь ОСОБА_3 13113 грн. 86 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 722 грн. 18 коп. понесених судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Тигрес" 418 грн. 24 коп. судових витрат.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий

Судді: