Рішення

від 09.03.2017 по справі 910/2197/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2017Справа №910/2197/17

За позовом Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДП РЕГІОН

про стягнення 5 328,18 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Мануілова Я.І. (дов. №10-498/д від 09.08.2016);

від відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

10.02.2017 Публічне акціонерне товариство УКРНАФТА звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ДП РЕГІОН про стягнення 5 328,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної поставки товару за договором купівлі-продажу, укладеним у спрощений спосіб відповідно до рахунку-фактури № 00023/1 від 23.04.2014 на суму 2211,04 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2197/17 та призначено до розгляду на 23.02.2017.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.02.2017 у зв'язку із неявкою представника відповідача, невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 13.02.207, а також необхідністю витребування доказів по справі, розгляд справи відкладено на 09.03.2017.

Представник позивача прибув у судове засідання 09.03.2017 та надав пояснення по суті справі.

Представник відповідача в судове засідання 09.03.2017 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 09.03.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

23.04.2014 між Публічним акціонерним товариством УКРНАФТА (далі - позивач, одержувач, платник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДП РЕГІОН (далі - відповідач, постачальник) укладено договір купівлі-продажу в спрощений спосіб, відповідно до рахунку-фактури № 00023/1 від 23.04.2014 на суму 2211,04 грн.

Відповідно до платіжного доручення №2596 від 22.10.2014 позивач 22.10.2014 перерахував на рахунок відповідача 2211,04 грн. за вогнегасники на АЗС по рах. №00023/1 від 23.04.2014.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналогічні норми містить і ст. 207 Цивільного кодексу України.

Виставлення відповідачем позивачу рахунку-фактури № 00023/1 від 23.04.2014 на суму 2211,04 грн. на поставку товару та здійснення позивачем 22.10.2014 оплати рахунку на суму 2211,04 грн. згідно платіжного доручення №2596 від 22.10.2014, в призначенні платежу якого зазначено, що вказана оплата здійснена за вогнегасники на АЗС по рах. №00023/1 від 23.04.2014, свідчить про укладення між сторонами договору купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Матеріали справи містять вимогу позивача №08.1.22/711 від 13.11.2014 про передачу товару у власність позивача, у якій позивач вимагав протягом 7 календарних днів від дня пред'явлення вимоги поставити товар або повернути суму попередньої оплати, а також претензії №08.1.22/807 від 12.12.2014 та №08.1.22/156 від 02.03.2015 про повернення на рахунок позивача попередньої оплати за товар у розмірі 2211,04 грн., проте останні були повернути на адресу позивача.

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує, що відповідачем товар поставлено не було, кошти перераховані позивачем в розмірі 2211,04 грн. за договором не повернуто, у зв'язку із чим він просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДП РЕГІОН грошові кошти у розмірі 2211,04 грн., а також 3% річних у розмірі 1971,81 грн. та інфляційні витрати у розмірі 1145,33 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо поставки товару за договором купівлі-продажу, укладеним між сторонами у спрощений спосіб.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, а відповідачем не спростовано факт оплати позивачем обумовленого договором товару відповідно до рахунку-фактури № 00023/1 від 23.04.2014 на суму 2211,04 грн.

Відповідно до платіжного доручення №2596 від 22.10.2014 позивач 22.10.2014 перерахував на рахунок відповідача 2211,04 грн. за вогнегасники на АЗС по рах. №00023/1 від 23.04.2014.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, свого обов'язку щодо здійснення поставки товару за домовленістю між сторонами відповідно до рахунку-фактури № 00023/1 від 23.04.2014 на суму 2211,04 грн. відповідач не виконав.

Докази поставки товару на суму отриманої відповідачем попередньої оплати по договору, у матеріалах справи відсутні.

Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснив попередньою оплату товару згідно умов договору, а відповідач в порушення умов договору не поставив обумовлений сторонами товар.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами купівлі-продажу відповідно до рахунку-фактури № 00023/1 від 23.04.2014 на суму 2211,04 грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача попередньої оплати відповідно до вимог ст. 693 ЦК України у розмірі 2211,04 грн.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1971,81 грн. та інфляційні витрати у розмірі 1145,33 грн.

Враховуючи те, що 13.11.2014 позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу за вих. №08.1.22/711 від 13.11.2014, у якій позивач вимагав протягом 7 календарних днів від дня пред'явлення вимоги поставити товар або повернути суму попередньої оплати, у відповідності до положень ч.2 ст.530, ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний був повернути позивачу суму попередньої оплати до 20.11.2014 включно.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Разом з тим, позивачем проведено розрахунок 3% річних за період з 20.12.2014 по 30.01.2016 відповідно до подвійної облікової ставки НБУ на день, тобто фактично розраховано як пеню за неповернення суми попередньої оплати відповідачем.

Здійснивши перерахунок 3% річних за вказаний позивачем період з 20.12.2014 по 30.01.2016, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 74,00 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 1145,33 грн., суд зазначає наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Суд зазначає, що інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочення виконання відповідачем його грошового зобов'язання.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат суд дійшов висновку, що позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у меншому розмірі, ніж встановлено за розрахунком суду, проте враховуючи, що суд не може вийти за межі позовних вимог без клопотання заінтересованої сторони, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1145,33 грн. інфляційних втрат, тобто у заявленому позивачем розмірі.

Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДП РЕГІОН (04080, м. Київ, вул. Нижньоюрківська, буд. 9, код 39058587) на користь Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5, код 00135390) суму основної заборгованості у розмірі 2 211 (дві тисячі двісті одинадцять) грн. 04 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 145 (одну тисячу сто сорок п'ять) грн. 33 коп., 3% річних у розмірі 74 (сімдесят чотири) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 030 (одну тисячу тридцять) грн. 11 коп., видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане - 14.03.2017.

Суддя В.О. Демидов