Постанова

від 06.03.2017 по справі 904/11272/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2017 Справа № 904/11272/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. - доповідач;

суддів: Верхогляд Т.А., Пархоменко Н.В.

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність № 1201 від 07.02.2017;

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність б/н від 27.12.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Фірма Реагент на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2017 по справі № 904/11272/16 (суддя Ніколенко М.О.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Дніпропетровський завод хімічних виробів , м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства Фірма Реагент , м. Дніпро

про стягнення 6390,76 грн., -

ВСТАНОВИВ:

16 января 2017 рішенням господарського суду Дніпропетровської області по даній справі позов задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 6390,76 грн. та 1378,00 грн. витрат по оплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване невиконанням відповідачем умов договору (п. 4.1.) в частині повної оплати вартості наданих позивачем послуг зі спільного використання технологічних мереж отриманих у грудні 2015 року, у зв'язку з чим сума основного боргу відповідача перед позивачем за вказаний період становить 6390,76 грн.

Крім того місцевим господарським судом відмовлено відповідачеві у задоволенні його клопотання про зупинення провадження в даній справі до розгляду іншої справи про визнання недійсним договору № 01-Э-1.

Непогоджуючись з рішенням господарського суду відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга мотивована тим, що умовами договору № 01-Э-1 не погоджено істотної умови щодо ціни послуги (обов'язковість якої встановлено нормами ст.ст. 632, 638 ЦК України), а порядок нарахування позивачем щомісячної плати, зазначеної в актах надання послуг за договором, не визначений жодним документом, узгодженим сторонами.

Також, на думку апелянта, в актах наданих послуг зазначено лише повну вартість наданих послуг - без наведення необхідної конкретизації послуг та їх ціни за одиницю виміру.

Крім того, на думку апелянта, місцевим господарським судом неправомірно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження по справі № 904/11272/16 до остаточного вирішення справи № 904/12520/16 про визнання недійсним договору № 01-Э-1, що свідчить про неправильне застосування судом норм процесуального права.

13.02.2017 ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.03.2017.

02.03.2017 на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від позивача по справі надійшов відзив на апеляційну скаргу ПАТ Фірма Реагент , згідно якого ТОВ ПІІ ДЗХВ просило залишити рішення господарського суду по даній справі без змін, а скаргу апелянта залишити без задоволення.

06.03.2017 на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі № 904/11272/16 до набрання чинності рішенням господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/12520/16.

06.03.2017 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом між позивачем (основний споживач) та відповідачем (субспоживач) укладено договір про спільне використання технологічних мереж Основного споживача № 01-Э-1 від 02.01.2008 (далі - договір) та додаткову угоду № 005 від 05.05.2015.

Відповідно до умов договору (п. 1.1. договору) основний споживач зобов'язується забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених субспоживачу до використання, а субспоживач - своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, в том числі за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії.

Згідно п. 1.2 договору основний споживач забезпечує передачу електричної енергії після укладення цього договору та договору про постачання електричної енергії, який укладається між субспоживачем та постачальником електричної енергії.

Відповідно до п. 4.1. договору субспоживач зобов'язується, здійснювати оплату за використання електричних мереж основного споживача за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж основного споживача здійснюється згідно з калькуляцією, розробленої основним споживачем на передачу електричної енергії.

Плата за використання електричних мереж основного споживача вноситься субспоживачем на підставі рахунка, одержаного від основного споживача. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунку становить 3 дні (тривалість періоду оплати має не перевищувати 5 днів для споживачів, які здійснюють плату за використання електричних мереж основного споживача самостійно, і 10 днів для споживачів, які здійснюють розрахунки через свою територіальну відокремлену головну організацію).

Відповідно до п. 10.4 договір укладається на термін до 31 грудня 2008 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову цього договору або його перегляд.

З матеріалів справи вбачається, що у грудні 2015 року позивач надав відповідачу послуги зі спільного використання технологічних мереж Основного споживача на суму 34471,77 грн. Надання послуг підтверджується актом від 31.12.2015 № 647 підписаним з боку замовника - ПАТ Фірма Реагент з застереженням про відсутність претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) (а. с. 15).

На оплату послуг позивачем виставлено відповідачу рахунки:

- від 01.12.2015 № 632 на суму 28081,00 грн.;

- від 05.01.2016 № 40 на суму 6390,76 грн. (а. с. 16, 18).

На підставі виставленого позивачем рахунку від 01.12.2015 № 632, відповідач платіжним дорученням від 08.12.2015 № 00000000859 сплатив 28081,00 грн., як аванс за послуги спільного використання технологічних мереж у грудні 2015 року. Рахунок на оплату послуг отриманих у грудні 2015 від 05.01.2016 № 40 на суму 6390,76 грн. залишився не оплаченим.

Позивач направляв на адресу відповідача претензію та рахунок на оплату (а. с. 19-20), однак вимоги претензії не були виконані відповідачем.

Станом на день розгляду справи заборгованість за основною сумою становить 6390,76 грн. та залишається не оплаченою, що і є причиною виникнення спору по даній справі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В ч. 1 ст. 26 Закону України Про електроенергетику визначено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Статтею 629 ЦК України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 193 ГК України, визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За вказаних вище обставин, колегії суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача основного боргу у сумі 6390,76 грн.

При цьому, доводи апелянта про те, що умовами договору № 01-Э-1 не погоджено істотної умови щодо ціни послуги (обов'язковість якої встановлено нормами ст.ст. 632, 638 ЦК України), а порядок нарахування позивачем щомісячної плати, зазначеної в актах надання послуг за договором, не визначений жодним документом, узгодженим сторонами, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Положенням ст. 189 ГК України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі в гривнях.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору, останні погодили спрощений варіант проведення розрахунків, який визначений п. п. 4.1., 7.2., а саме:

- 4.1. оплата за використання субспоживачем електричних мереж Основного споживача здійснюється за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж основного споживача здійснюється згідно з Калькуляцією, розробленою Основним споживачем на передачу електричної енергії.

- п. 7.2. обсяг спожитої електроенергії відповідачем визначається шляхом збільшення показів розрахункових засобів обліку на величину втрат електроенергії на ділянці електромережі від підстанції ПЛМ до ЦРП- 6 кВ, що належить позивачу, пропорційно спожитої електроенергії (визначається Основним споживачем).

Калькуляція, наявність якої встановлена п. 4.1. договору, надана до матеріалів справи, розрахована відповідно до п. 3.1. договору, на відшкодування частини (відповідно до обсягу переданої Субспоживачу електроенергії) витрат на утримання електромереж, яким здійснюється передача електроенергії Субспоживачу (а. с. 65).

Крім того, всі конкретні суми за активну та реактивну електроенергію, втрати електроенергії в мережі, щомісяця погоджувалися сторонами ОСОБА_2 надання послуг, у тому числі й актом № 647 від 31.12.2015 (а. с. 15). Матеріали справи містять детальний розрахунок суми вказаної в акті (а. с. 64). Згідно відзиву на апеляційну скаргу позивачем надано додаткові пояснення щодо розрахунку суми боргу (а. с. 84-87).

Дані обставини спростовують твердження відповідача про невизначеність вартості послуг в умовах договору, за які він повинен здійснювати розрахунки підписанням актів наданих послуг без зауважень.

Вищевказане також спростовує й доводи апелянта стосовно того, що в актах наданих послуг зазначено лише повну вартість наданих послуг - без наведення необхідної конкретизації послуг та їх ціни за одиницю виміру.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доводи апелянта про те, що місцевим господарським судом неправомірно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження по справі № 904/11272/16 до остаточного вирішення справи № 904/12520/16 про визнання недійсним договору № 01-Э-1, що свідчить про неправильне застосування судом норм процесуального права, колегією суддів також відхиляються, оскільки за наявності рішення про визнання недійсним договору № 01-Э-1, скаржник не позбавлений права звернутися до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. В даній справі відповідачем не заперечувався факт дійсності даного договору.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає безпідставними доводи скаржника, які спростовуються наявними в матеріалах справи доказами і встановленими господарським судом обставинами справи, а тому законне і обґрунтоване рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 101, 103, 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Фірма Реагент залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2017 по справі № 904/11272/16 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 13.03.2017.

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді: Т.А. Верхогляд

ОСОБА_3