Рішення

від 09.03.2017 по справі 910/23317/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2017Справа №910/23317/16

За позовом Приватного підприємства Рось Телеком

До Приватного акціонерного товариства Телесистеми України

Про стягнення 98 055,42 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Малиновська В.Д. за довіреністю № б/н від 17.11.16.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Рось Телеком (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Телесистеми України (далі - відповідач) про стягнення 92 899,69 грн. заборгованості за Договором оренди № К-0112 від 01.12.09.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.16. порушено провадження у справі № 910/23317/16 та призначено її до розгляду на 24.01.17.

За результатами судового засідання 24.01.17., 07.02.17. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 07.02.17., 23.02.17. про що судом було прийнято відповідні ухвали.

20.02.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.17. розгляд справи було відкладено на 09.03.17.

07.03.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі, відповідно до яких позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 98 055,42 грн., з яких: 92 475,21 грн. заборгованості та 5 580,21 грн. пені. Отже, вказану заяву судом розцінено як заяву про збільшення розміру позовних вимог та прийнято судом, з огляду на що має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. Вказане також викладено в п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

В судовому засіданні 09.03.17. позивачем було підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 09.03.17. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позовну заяву та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення відповідачу ухвал суду в даній справі.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/23317/16.

В судовому засіданні 09.03.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.09. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір оренди № К-0112 (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове орендне користування частину апаратного приміщення, загальною площею 8 кв.м, та п'ять стійко-місць на димарі для розміщення відповідного обладнання базової станції стандарту CDMA ПрАТ Телесистеми України з антенно-фідерними пристроями базової станції. Майданчик розташований за адресою: м. Біла Церква, Київська область, вул. Петра Запорожця, 361. Передача майданчика Орендодавцем в оренду Орендарю оформлюється актом прийому-передачі (далі - Акт), в якому зазначається обладнання та технічний стан майданчика. Акт підписується обома сторонами і є невід'ємною частиною Договору (розділ І Договору).

На виконання умов Договору між сторонами було підписано та скріплено печатками Акт прийому-передачі від 01.12.09.

Строк дії Договору сторонами погоджено в п. 7.1 Договору - 35 місяців з дати підписання Акту прийому-передачі. За два місяці до закінчення строку дії Договору сторона, яка бажає припинити його дію або продовжити її з коригуванням умов Договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, сторони зобов'язуються з дати, наступної за датою припинення дії договору, переукласти його на тих самих умовах на кожні наступні 35 місяців.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази припинення строку дії Договору. Судом встановлено, що він автоматично пролонгувався до 01.10.15. та 01.09.18.

Відповідно до п. 3.1 Договору загальна місячна плата за оренду Майданчика (без вартості спожитої електроенергії та з урахуванням надання Орендарю права підвісу антенно-фідерних пристроїв на радіотехнічній вежі), відповідно до домовленості сторін складає загалом 4800,00 грн. в місяць без ПДВ.

За умов інфляції можлива зміна розміру встановленої Договором орендної плати шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на офіційно встановлений індекс інфляції за цей місяць, про що зазначається Орендодавцем у відповідних рахунках (п. 3.7 Договору).

Не приймаються судом як належні твердження позивача про те, що в силу того, що рівень інфляції у 2015 році стрімко зростав, сторони шляхом усної домовленості , встановили розмір орендної плати в сумі 7 128,80 грн. з лютого 2015 року (як те вбачається з наданого 09.03.17. позивачем розрахунку), оскільки положеннями п. 8.3 Договору усі зміни, доповнення та додаткові угоди до Договору повинні оформлюватися у письмовій формі і вступають в силу з дати їх підписання уповноваженими представниками обох сторін. Розгляд відповідних пропозицій і надання відповіді здійснюється сторонами у двотижневий термін у письмовій формі. При переукладанні Договору, або у випадках змін в законодавстві України сторони можуть здійснювати перерахунок розміру та змінювати формулу орендної плати, що оформлюється окремим Доповненням до Договору. До моменту укладення такого доповнення умови та порядок розрахунків по Договору вважаються незмінними (п. 3.6 Договору).

Оскільки в письмові формі зміни розміру орендної плати в порядку, встановленому Договором не відбулось, суд дійшов висновку, що за спірний період її розмір становив суму, погоджену п. 3.1 Договору та збільшувався на розмір інфляції.

Нарахування орендної плати починається з дати, зазначеної в акті прийому-передачі Майданчика в оренду (п. 3.3 Договору).

Згідно з п. 3.2 Договору споживання електроенергії сплачується Орендарем по окремих рахунках Орендодавця по її фактичному використанню відповідно до даних окремого електролічильника, встановленого в приміщенні базової станції.

В пункті 3.4 Договору сторони погодили, що щомісячно до 10 числа місяця, наступного за сплачуваним, Орендодавець надає Орендарю рахунки на повний обсяг обумовлених Договором платежів за сплачуваний місяць.

Позивач вказує на те, що надав рахунки відповідачу електронною поштою, а 28.11.16. (фіскальний чек № 6304 від 28.11.16.) направив відповідачу рахунок на оплату із загальною сумою заборгованості по Договору станом на 31.10.16. разом з претензією № 28/11-01 від 28.11.16.

Приписами п. 3.3 Договору встановлено, що Орендар здійснює плату згідно рахунку орендодавця протягом п'яти днів з моменту його отримання шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок Орендодавця. Якщо Орендар отримав рахунок орендодавця пізніше строку, зазначеного у п. 3.2, термін оплати продовжується на строк такої затримки.

Позивач вказує на те, що у відповідача наявна заборгованість за Договором по оплаті орендної плати та споживання електроенергії за період з 01.01.14. по 31.10.16 ., що і зумовило звернення Орендодавця з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням умов Договору строк оплати є таким, що настав.

При розрахунку розміру орендної плати за період з 01.02.15. по 31.10.16. судом враховано, індекси інфляції в 2015 та 2016 роках, враховано приписи п. п. 3.1, 3.7 Договору, та встановлено, що позивач нараховує за означений період 7 128,80 грн. орендної плати на місяць, що є сумою меншою, ніж по розрахунку суду, а заяв про збільшення розміру позовних вимог чи клопотання про вихід суду за межі позовних вимог не подано, а тому суд приймає як належний розрахунок позивача.

Судом встановлено, що розмір заборгованості з орендної плати та споживання електроенергії за період з 01.01.14. по 31.10.16. (за жовтень 2016 року, у відповідності до розрахунку Орендодавця, позивач відповідачу електроенергію не нараховує), з врахування здійснених відповідачем за вказаний період оплат, становить 92 475,21 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, поданому 09.03.17. та 07.02.17.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, відповідач вказані грошові кошти позивачу не сплатив, чим порушив умови Договору, а тому грошові кошти в розмірі 92 475,21 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5 580,21 грн. - пені.

Відповідно до п. 4.1 Договору, у випадку несвоєчасної оплати рахунків з вини Орендаря він сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від заборгованої суми за кожний день прострочення від розміру місячної орендної плати.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд відзначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати орендної плати (оскільки саме за неоплату орендної плати передбачена сплата пені за Договором), здійснено перерахунок пені та встановлено, що її розмір становить 5 291,35 грн., внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Пеню в розмірі 288,86 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Далі судом встановлено наступне.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення 92 899,69 грн. та у відповідності до платіжного доручення № 402 від 15.12.16. сплатив судовий збір в розмірі 1 393,50 грн.

У відповідності до заяви від 07.03.17. позивач збільшив свої позовні вимоги до 98 055,42 грн. Таким чином, судовий збір, що мав бути сплачений позивачем в загальному розмірі становить 1 470,83 грн. Отже, з врахуванням сплаченого судового збору в розмірі 1393,50 грн., відповідач при подачі заяви про збільшення розміру позовних вимог мав сплатити ще 77,33 грн. Проте, такої доплати позивачем здійснено не було.

У разі коли позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону повинен сплатити недоплачену в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду. Якщо до останньої не додано доказів такої доплати, заява повертається без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, що згідно з частиною третьою згаданої статті ГПК не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою після доплати ним необхідної суми судового збору; у цьому випадку до відповідного звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог), якщо позивач не відмовився від неї. З урахуванням конкретних обставин справи суд може розглянути й змінені вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 49 ГПК.

При цьому, п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні; у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів ч. 1-4 ст. 49 ГПК України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

З огляду на те, що позивач не сплатив судовий збір у передбаченому законодавством порядку, то сума недоплаченого судового збору в розмірі 77,33 грн. підлягає стягненню з позивача в доход спеціального фонду Державного бюджету України за рішенням суду.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 8 287,50 грн. витрат на оплату послуг адвоката, суд встановив наступне.

17.11.16. між позивачем (далі - Клієнт) та Шаповалом Дмитром Володимировичем (далі - Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги № 17/11/16-1 (далі - Договір від 17.11.16.), за умовами п. 1.1 якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання щодо представництва інтересів Клієнта з будь-яких питань господарської діяльності Клієнта у правоохоронних та всіх судових органах.

Оплата за надані послуги проводиться відповідно, на підставі та в порядку, погодженому сторонами окремо в письмовому порядку (п. 3.1 Договору від 17.11.16.).

Додатковою угодою № 1 від 18.11.16. до Договору від 17.11.16. Адвокат та Клієнт погодили, що вартість однієї години надання послуг адвокатом становить 50% встановленої законом мінімальної заробітної плати станом на момент надання послуги. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий банківський рахунок Адвоката або шляхом сплати відповідної суми готівкою. На підтвердження надання Адвокатом послуг за Договором та їх отримання Клієнтом, між сторонами укладається акт здачі-приймання наданих послуг, в якому відображається, зокрема: перелік та опис наданих послуг, кількість витрачених годин на надання конкретної послуги та вартість надання послуги.

Клієнтом прибутковим касовим ордером № 1 від 06.02.17. було оплачено Адвокату 8 287,50 грн. за Договором від 17.11.16. та актом від 06.02.17. до нього.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Матеріали справи містять Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії НОМЕР_1 шаповалом Дмитром Володимировичем.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України Про адвокатуру .

Дія Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України наголошено на тому, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Так, в силу ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та затверджених установчим з'їздом адвокатів України 17.11.12., порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Згідно з п. 80 Рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2006 р. у справі за позовом Двойних проти України заявнику відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру.

Застосування при розгляді справи вищевказаного рішення можливе з огляду на приписи ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

З акту № 1 здачі-приймання наданих послуг від 06.02.17. за Договором від 17.11.16. вбачається, що Адвокатом надано, а Клієнтом прийнято наступні послуги:

1. Підготовка та направлення Претензії вих. № 28/11-01 від 28.11.2016 р. щодо сплати ПАТ Телесистеми України заборгованості за Договором оренди № К-0112 від 01 грудня 2009 року на суму 1 087,50 грн.

2. Складання та подання до суду позовної заяви про стягнення грошових коштів з ПАТ Телесистеми України за № К-0112 від 01 грудня 2009 року на суму 2 400,00 грн.

3. Складання та подання до суду позовної заяви в новій редакції з урахуванням розміру заборгованості станом на січень 2017 року за Договором оренди № К-0112 від 01 грудня 2009 року на суму 4 800,00 грн.

Разом з тим, суд зауважує, що позовної заяви в новій редакції з урахуванням розміру заборгованості станом на січень 2017 року за Договором, до суду позивачем подано не було. При цьому, письмові пояснення , які судом було розцінено як заяву про збільшення розміру позовних вимог, містять лише новий розрахунок пред'явленої до стягнення суми пені, а заборгованість за Договором залишилась в первісному розмірі за період з 01.01.2014. по 31.10.16. Отже, 4 800,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката заявлені безпідставно та необґрунтовано.

Щодо 3 487,50 грн. витрат на оплату послуг адвоката, суд відзначає наступне.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ст. 49 ГПК України).

Враховуючи часткове задоволення задоволених позовних вимог, заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 3 487,50 грн. підлягає задоволенню у сумі 3 477,23 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Телесистеми України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, б. 7; ідентифікаційний код 22599262) на користь Приватного підприємства Рось Телеком (09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, б. 62-А; ідентифікаційний код 23584618) 92 475 (дев'яносто дві тисячі чотириста сімдесят п'ять) грн. 21 коп. - заборгованості, 5 291 (п'ять тисяч двісті дев'яносто одну) грн. 35 коп. - пені, 1 466 (одну тисячу чотириста шістдесят шість) грн. 50 коп. судового збору, 3 477 (три тисячі чотириста сімдесят сім) грн. 23 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства Рось Телеком (09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, б. 62-А; ідентифікаційний код 23584618) в доход Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) 77 (сімдесят сім) грн. 33 коп. судового збору.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.03.17.

Суддя Т.М. Ващенко