Рішення

від 14.03.2017 по справі 914/3343/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2017р. Справа№ 914/3343/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області , м. Львів

до відповідача ОСОБА_1 підприємства «Ринок»Левада» , м. Червоноград, Львівська область

про стягнення 459 901,74 грн. неустойки.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2- представник (довіреність № 18-11-00004 від 03.01.17р.)

від відповідача: ОСОБА_3-представник, адвокат

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області , м. Львів, до відповідача: ОСОБА_1 підприємства «Ринок»Левада» , м. Червоноград, Львівська область, про стягнення 459 901,74 грн. неустойки.

Ухвалою суду від 30.12.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 24.01.2017 року. В судовому засіданні 24.01.17р. розгляд справи відкладався на 07.02.17р., 07.02.17р. оголошувалась перерва до 28.02.17р. 28.02.2017 року розгляд справи відкладено до 14.03.2017 року, у зв язку з неявкою представника відповідача. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав частково, позовні вимоги підтримує та просить суд позов задоволити.

14.02.17р. за вх. № 5903/17 позивачем подано в канцелярію господарського суду супровідний лист з додатком для долучення до матеріалів справи документів.

Відповідач в судове засідання з'явився, просить суд відмовити в задоволенні позову.

20.01.2017 року за вх.№2169 від відповідача в канцелярію господарського суду Львівської області поступив відзив на позовну заяву з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

20.01.2017 року за вх.№2168/17 від відповідача в канцелярію господарського суду Львівської області поступила заява про застування позовної давності.

20.01.2017 року за вх. №2181/17 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв»язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.

27.02.2017 року за вх. № 7781/17 від відповідача в канцелярію господарського суду Львівської області поступили пояснення з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

27.02.2017 року за вх. № 7779/17 від відповідача в канцелярію господарського суду Львівської області поступило клопотання з додатками для доручення до матеріалів справи документів.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення 459 901,74 грн. неустойки. Свої вимоги мотивує тим, що 26.07.2004 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна україни по Львівській області (надалі - орендодавець) та комунальним підприємством Ринок Левада (надалі - орендар) укладено договір оренди №59 нерухомого державного майна, а саме: частини привокзального майданчика станції Червоноград, загальною площею 4540 кв.м. (надалі - майно), що розміщене за адресою: Львівська область, м.Червоноград, вул.Б.Хмельницького,25 та перебуває на балансі Львівської дирекції залізничних перевезень, структурного підрозділу Львівської державної залізниці (надалі - договір).

Позивач заявою від 15.01.2008р. №3/11-187 із дотриманням встановленого строку повідомив відповідача про припинення договору оренди нерухомого державного майна від 26.07.2004 р. № 59 із 10.01.2008 р. Оскільки відповідно до п.10.10 договору оренди чинність договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, договір припинив чинність у вказану дату.

Відповідно до п. 2.4. договору оренди №59 нерухомого державного майна, у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу, в тижневий термін. Орендар повертає майно балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання - передачі. Обов»язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (п.2.5 договору).

Враховуючи невиконання орендарем обов язку щодо повернення майна, позивачем нараховано неустойку в сумі 459 901,74 грн. за період з 01.04.2011 року по 30.11.2015 року.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що станом на день розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість перед позивачем, розмір боргу не змінився.

На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, відзив на позов подав, в якому просить суд відмовити у вимогах позивача. Також відповідач подав клопотання про застосування строку позовної давності.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного .

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.1.1 укладеного 26.07.2004р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець) та ОСОБА_1 підприємством „Ринок „Левада» договору оренди №59 нерухомого державного майна, позивач зобов»язувався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме державне майно, а саме: частину привокзального майданчика станції Червоноград, загальною площею 4540 кв. м., що розміщене за адресою: Львівська обл., м. Червоноград, вул. Богдана Хмельницького,25 та перебуває на балансі Львівської дирекції залізничних перевезень, структурного підрозділу Львівської державної залізниці.

Факт передачі вказаного нерухомого майна підтверджується представленим суду актом приймання - передачі нерухомого державного майна від 26.07.2004р.

Судом встановлено, що 01.06.2007р. за актом здачі-приймання відповідачем передано балансоутримувачу - Відокремленому підрозділу „Львівська дирекція залізничних перевезень» ДТГО „Львівська залізниця» - частину орендованого, згідно з договором оренди №59 від 26.07.2004р. майна, а саме: частину привокзального майданчика станції Червоноград ДТГО „Львівська залізниця» площею 1243,6 кв. м., яке використовувалося під автостоянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 6 ст. 238 ГК України).

Відповідно до вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 795 Цивільного кодексу України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. 525 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзац 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

27.11.2007р. сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди №59 від 26.07.2004р., яким п.1.1. договору оренди № 59 нерухомого державного майна викладено в наступній редакції: „орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме державне майно, а саме: частину привокзального майданчика станції Червоноград, загальною площею 3296,4 кв.м., за адресою: Львівська обл., м.Червоноград, вул. Богдана Хмельницького, 25 та перебуває на балансі Відокремленого підрозділу „Львівська дирекція залізничних перевезень» ДТГО „Львівська залізниця» .

Відповідно до п. 10.7 договору та ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» , у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Позивач заявою від 15.01.2008р. №3/11-187 із дотриманням встановленого строку повідомив відповідача про припинення договору оренди нерухомого державного майна від 26.07.2004 р. № 59 із 10.01.2008 р. Оскільки, відповідно до п.10.10 договору оренди чинність договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, договір припинив чинність у вказану дату.

Відповідно до ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» , договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» , у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до вимог ст. 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за невиконання зобов'язань за договором оренди, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

У разі припинення договору найму, згідно із ст. 785 Цивільного кодексу України, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п. 2.4. договору оренди №59 нерухомого державного майна, у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу, в тижневий термін. Орендар повертає майно балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання - передачі. Обов»язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (п.2.5 договору).

Відповідно до ст.231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Станом на час прийняття рішення, суд не представлено доказів повернення відповідачем орендованого майна.

Таким чином, з огляду на норму ч.1 ст.785 ЦК України, ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та вищевказані пункти договору, відповідач був зобов'язаний приступити до передачі об'єкта оренди негайно після припинення договору у зв'язку із закінченням терміну його дії.

Однак, відповідач жодних дій, спрямованих на виконання вищезазначених вимог нормативних актів не вчинив, на адресу управління комунальної власності та/або балансоутримувача з приводу прийняття-передачі нежитлових приміщень не звертався.

Згідно з ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В судовому засіданні судом встановлено, що відповідач продовжує користуватися орендованим майном після припинення дії договору всупереч ст.785 ЦК України.

Відповідач подав клопотання, в якому просить суд застосувати позовну давність та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Щодо заявленого відповідачем клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі , зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Роз'яснення щодо застосування позовної давності викладені у Постанові Пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., зокрема, у пункті 2.1зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

А тому з врахуванням вище наведеного, суд приходить до висновку, що твердження відповідача щодо спливу позовної давності є підставне та обгрунтоване.

Щодо тривалості позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.п. 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Початок перебігу позовної давності за відповідною вимогою визначається за загальним правилом частини першої статті 261 названого Кодексу (з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі), а не згідно з положенням частини другої статті 786 ЦК України (з моменту повернення речі наймачем), оскільки це положення стосується вимог, зазначених у частині першій тієї ж статті 786 ЦК України, а не вимоги про стягнення згаданої неустойки; у Рішенні Конституційного Суду України від 03.07.2012 № 14-рп/2012 зі справи № 1-20/2012 також зазначено, що положення статті 786 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності в один рік застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди).

Водночас господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.

Теж саме передбачено у п. 5.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Також суд наголошує, що відповідно до п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» , за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Станом на момент розгляду справи позивачем не обґрунтувало наявності поважних причин пропуску строку позовної давності, а рішенням господарського суду Львівської області від 07.09.2012 року у справі 5015/2624/12 встановлено, що право позивача було порушено.

В силу ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), мають преюдиційне значення в даній справі та не підлягає доказуванню.

Отже, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про застосування позовної давності у три роки до стягнення з відповідача неустойки в розмірі 234 256,41 грн., нарахованої за період з 01.04.2011 року по 28.12.2013 року.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши представника позивача та представника відповідача, cуд дійшов висновку, що у задоволенні частини позову необхідно відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.

Виходячи з того, що позивач звернувся до суду за захистом свого права 29.12.2016 року, стягненню підлягає сума неустойки нарахована за період з 29.12.2013 року по 30.11.2015 року.

Розрахунок розміру неустойки, яка підлягає стягненню за грудень 2013 року (3 дні): сума неустойки за грудень 2013 року - 7 141,32 грн., отже, сума неустойки за 1 день - (7 141,32 грн. / 31) = 230,37 грн. 230,37 грн. Х 3 дні = 691,11грн. розмір неустойки за період з 29.12.2013 року по 31.12.2013 року.

Згідно довідки про заборгованість, позивачем нараховано неустойку за січень 2014 року - 7 155,60 грн., за лютий 2014 року - 7 198,54 грн., за березень 2014 року - 7 356,91 грн., за квітень 2014 року - 7 599,68грн., за травень 2014 року - 7 888,48 грн., за червень 2014 року - 7 967,34 грн., за липень 2014 року - 7 999,22 грн., за серпень 2014 року - 8 063,20 грн., за вересень 2014 року - 8 297,02 грн., за жовтень 2014 року - 8 496,16 грн., за листопад 2014 року - 8 657,59 грн., за грудень 2014 року - 8 917,32 грн. Всього розмір неустойки за 2014 рік - 95 597,06 грн.

Згідно довідки про заборгованість, позивачем нараховано неустойку за січень 2015 року - 9 193,76 грн., за лютий 2015 року - 9 681,03 грн., за березень 2015 року - 10 726,58 грн., за квітень 2015 року - 12 228,30 грн., за травень 2015 року - 12 497,32 грн., за червень 2015 року - 12 547,31 грн., за липень 2015 року - 12 421,84 грн., за серпень 2015 року - 12 322,47 грн., за вересень 2015 року - 12 605,89 грн., за жовтень 2015 року - 12 442,01 грн., за листопад 2015 року - 12 690,85 грн. Всього розмір неустойки за 2015 рік - 129 357,36 грн.

Отже, загальна сума неустойки, яка підлягає стягненню складає: 691,11 грн. + 95 597,06 грн. + 129 357,36 грн. = 225 645,53 грн.

В решті частини позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

Враховуючи, що позивачем представлено не достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги частково спростував, однак, не подав доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до ОСОБА_1 підприємства «Ринок»Левада» про стягнення 459 901,74 грн. неустойки підлягають до задоволення частково.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судового збору позивачем подано платіжне доручення від 18 грудня 2015 року №984 на суму 7 503,00 грн.

Враховуючи норми Закону України Про судовий збір , позивачем необхідно було б сплатити судовий збір в розмірі 6 898,53 грн. (1,5% від суми позову - 459 901,74 грн.).

Суд також зазначає, що згідно статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 3 380,26 грн. в пропорційному відношенні від 6 898,53 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити частково.

2 .Стягнути з ОСОБА_1 підприємства „Ринок „Левада» (80100, м.Червоноград, вул.Героїв Майдану, 16 (ідентифікаційний код 32355339) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (79000, м.Львів, вул.Січових Стрільців, 3 (ідентифікаційний код 20823070) неустойку в розмірі 225 645,53 грн., а також 3 380,26 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

4 . Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 15.03.2017 р.

Суддя Горецька З. В.