Рішення

від 13.03.2017 по справі 910/24341/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2017Справа №910/24341/16 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Бізнес Консалт"

про стягнення заборгованості в розмірі 31 817,30 грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю № 1653 від 26.12.2016 р.;

ОСОБА_4 - представник за довіреністю № 1653 від 26.12.2016 р.;

від відповідача: Кургузов І.О. - представник за довіреністю б/н від 30.11.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Бізнес Консалт" про стягнення заборгованості 31 817,30 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24.04.2015 року між ним та відповідачем укладено договір суборенди №24/15, який 31.12.2015 року припинив свою дію. У зв'язку з чим відповідач зобов'язаний повернути гарантійний платіж у строк до 15 січня 2016 року.

У зв'язку з неповерненням гарантійного платежу, позивач звернувся в суд з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла через не повернення гарантійного платежу у розмірі 2 283,65 грн., штрафу у розмірі 27 250,00 грн. та штрафу 100% від загальної суми виставлених актів за попередній період в розмірі 2 283,65 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.01.2017 року (суддя Головатюк Л.Д.) порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 01.02.2017 року.

Розпорядження керівника апарату господарського суду м. Києва № 05-23/508 від 13.02.2017 у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя суддею Головатюком Л.Д., відповідно до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено автоматизований розподіл справи №910/24341/16.

Відповідно до авторозподілу справу №910/24341/16 передано для розгляду судді Мудрому С.М.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.02.2017 року суддею Мудрим С.М. прийнято справу №910/24341/16 до свого провадження, розгляд справи призначено на 06.03.2017 року.

03.03.2017 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав документи по справі та відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 06.03.2017 року представники позивача підтримали подану заяву про забезпечення позову.

Представник відповідача заперечував проти даної заяви.

В судовому засіданні 06.03.2017 року оголошено перерву до 13.03.2017 року.

В судовому засіданні 13.03.2017 року представники позивача підтримали подану заяву про забезпечення позову.

Представник відповідача заперечував проти даної заяви.

Суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представник відповідача подав додаткові докази по справі.

Представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

24.04.2015 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (суборендар) та товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Бізнес Консалт" (орендар) укладено договір суборенди №24/15.

Відповідно до п.1.1 договору орендар передає, а суборендар приймає в тимчасове користування нежиле приміщення.

Об'єкт, що суборендується, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (п.1.2 договору).

Загальна площа об'єкта, що суборендується складає 25 кв.м (п.1.4 договору).

У день укладення договору здійснено приймання-передачу приміщення, про що між сторонами укладено акт приймання-передачі приміщення.

Відповідно до п.4.1 договору, строк суборенди об'єкта, що суборендується обчислюється з 01.05.2015 року та припиняється у строк, вказаний у розділі 12 цього договору.

Цей договір набуває чинності з 01.05.2015 року і діє до 31 грудня 2015 року (п.12.1 договору).

Згідно з п.12.2 договору, у разі, якщо жодна із сторін не направила повідомлення про намір припинити дію договору у строк, вказаний в п.12.1, то дія договору продовжується на невизначений строк.

08.12.2015 року відповідачем направлено позивачу лист-прохання №39 від 08.12.2015 року, в якому повідомлено позивача про те, що 31 грудня 2015 року закінчується термін дії договору оренди нежитлового приміщення від 16.04.2015 року №24, який укладений між ТОВ Компанія Регіонбуд-М та товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Бізнес Консалт", строк дії зазначеного договору пролонгований не буде, договір оренди в новій редакції з зазначеним орендарем не укладатиметься. В разі відсутності намірів укладати прямі договори оренди з ТОВ Компанія Регіонбуд-М , просимо вас звільнити приміщення, що орендуються у ТОВ "Київ Бізнес Консалт" за договором суборенди у термін до 31 грудня 2015 року.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що як зазначено позивачем договір суборенди припинив свою дію 31.12.2015 року, проте гарантійний платіж, який підлягав поверненню у строк до 15.01.2016 року, не повернутий відповідачем.

Згідно з п.5.7 договору протягом 5 календарних днів з дати прийняття приміщення суборендар зобов'язується сплатити орендарю гарантійний платіж у розмірі 3 500 грн.

Гарантійний платіж буде утримуватися орендарем протягом дії цього договору як гарантія сплати суборендарем орендної плати або виконання інших обов'язків за цим договором. Відсотки по гарантійному платежу не нараховуються. Гарантійний платіж буде повернено суборендарю протягом 15 днів після закінчення дії цього договору при умові виконання орендарем усіх вимог п.5.9 цього договору (п.5.8 договору).

Відповідно до п.5.1 договору, розмір орендної плати за офісні приміщення становить 3500,00 грн. за один місяць.

Протягом 5 календарних днів з дати прийняття приміщення суборендар зобов'язується сплатити орендарю гарантійний платіж у розмірі 3500 грн. (п.5.7 договору).

29.04.2015 року позивачем сплачено гарантійний платіж в розмірі 3 500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунком на оплату №88 від 24.04.2015 року та банківською випискою.

10.08.2015 року між сторонами укладено додаткову угоду №88 до договору суборенди №24/15 від 24.04.2015 року, відповідно до якої сторони п.5.1 договору виклали в новій редакції, а саме: розмір орендної плати за офісні приміщення становить 3 875,00 грн. за один місяць.

03.08.2015 року позивачем додатково сплачено на користь відповідача гарантійний платіж в розмірі 375,00 грн., що підтверджується рахунком на оплату № 483 від 22.07.2015 року та банківською випискою.

Факт припинення дії договору та сплати всіх орендних та комунальних платежів відповідачем не заперечується.

Проте, відповідачем зазначено, що позивачем не сплачено за грудень 2015 року згідно рахунку №1355 від 22.12.2015 року на суму 450,35 грн. відшкодування комунальних послуг. Оскільки, гарантійний платіж відповідно до п.5.9 договору підлягає поверненню суборендарю тільки при припиненні дії договору після виконання суборендарем таких умов, зокрема як: сплата заборгованості по орендній платі у повному обсязі та іншим платежам за цим договором, а за позивачем числиться заборгованість у розмірі 450,35 грн., то на думку відповідача, у нього відсутній обов'язок повернути гарантійний платіж.

З вищезазначеним твердженням суд не погоджується та зазначає наступне.

14.12.2015 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію, в якій зазначено, що оскільки договір суборенди діє до 31 грудня 2015 року і у орендаря припиняється право користування відповідним об'єктом договору суборенди та немає юридичних підстав для продовження дії договору суборенди, тому просив повернути сплачений суборендарем гарантійний платіж у розмірі 3 875,00 грн.

У відповідь листом (отриманий позивачем 21.12.2015 року) відповідач зазначив, що гарантійний платіж, що був сплачений позивачем має бути повернутий йому протягом 15 днів з дня розірвання договору, тобто до 15 січня 2016 року, проте у зв'язку з відсутністю коштів просив погодитись на пропозицію виплати гарантійного платежу 3-ма рівними частинами: 1-шу частину - до 30.01.2016, 2-гу частину - до 29.02.2016, 3-ю частину - до 30.03.2016.

Листом від 23.12.2015 року позивач погодився на проведення виплати гарантійного платежу у запропоновані відповідачем строки (тобто розстрочення). Та, зазначив, що 22.12.2015 року ним отримано лист з рахунком на відшкодування комунальних послуг № 1355 від 22.12.2015 року на суму 450,35 грн., у зв'язку з чим запропонував провести зарахування зустрічних однорідних вимог, шляхом зарахування виставленої суми відшкодування за комунальні послуги. Тому, сума відшкодування гарантійного платежу буде становити 3 424,65 грн. Даний лист отриманий відповідачем 25.12.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №01019 05814266.

Пунктом 13.2 договору передбачено, що у випадку, не передбачених даним договором, сторони керуючись чинним законодавством.

Відповідно до ч.1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Таким чином, у відповідності до ст.ст. 181, 188 ГК України шляхом обміну листами сторони внесли зміни до договору суборенди №24/15 від 24.04.2015р. в частині термінів повернення гарантійного платежу, тобто фактично укладено додаткову угоду у письмовій формі, як і передбачено законодавством.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках встановлених договором або законом.

Статтею 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, виходячи із статті 601 ЦК України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Чинне законодавство України не встановлює обмежень та особливого порядку щодо зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.

Частина 2 цієї статті зазначає, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 ГКУ).

Подібної думки дотримується і Вищий господарський суд України, який зазначає, що "за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду".

Будь-яких доказів щодо оскарження вищезазначеного листа від 23.12.2015 року в якому позивачем запропоновано провести зарахування зустрічних однорідних вимог в матеріалах справи відсутні.

Тому, суд вважає, що зарахування вимог на суму 450,35 грн. по договору суборенди №24/15 від 24.04.2015 року відбулося належним чином.

В матеріалах справи наявна банківська виписка ПАТ Перший український міжнародний банк за період з 01.02.2016 року по 29.02.2016 року з якої вбачається, що 04.02.2016 року відповідачем перераховано на користь позивача 1 141,00 грн. з призначенням платежу: повернення частини гарантійного платежу.

Тобто, відповідачем повернуто 1-шу частину з виплати трьох рівних частин гарантійного платежу з вирахуванням зарахованих вимог в розмірі 450,35 грн. ((3875,00 грн. - 450,35 грн.) / 3 = 1 141,55 грн.).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором суборенди №24/15 від 24.04.2015 року в розмірі 2 283,65 грн. у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з простроченням сплати гарантійного платежу позивач посилаючись на п.11.1.2 та 11.1.3 договору суборенди №24/15 від 24.04.2015 року просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 50 грн. за кожен день прострочення загальним обсягом 27 250,00 грн. та штраф 100% від загальної вартості неоплачених актів за попередній період в розмірі 2 283,65 грн.

Відповідно до п.11.1 договору, суборендар несе наступну відповідальність за даним договором:

11.1.2 у випадку прострочення по сплаті будь-яких платежів, встановлених даним договором, більш ніж на 3 банківські дні, винна сторона сплачує іншій штраф у розмірі, що вираховується як 50 гривень за кожен день прострочення;

11.1.3 у випадку прострочення по сплаті будь-яких платежів, встановлених даним договором, більш ніж на один календарний місяць з дати виникнення прострочення, винна сторона сплачує іншій додатково штраф у розмірі 100% від загальної суми виставлених неоплачених актів за попередній період.

Оскільки п п.11.1 договору зазначено, що відповідальність несе суборендар , а також, беручи до уваги те, що в договорі (п.8.1.3) передбачено обов'язок суборендаря своєчасно здійснювати орендні та інші платежі, встановлені договором, тому суд вважає, що п.11.1.2 та п.11.1.3 не можуть бути застосовані до відповідальності відповідача, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 27 250,00 грн. (п.11.1.3 договору) та штрафу в розмірі 2 283,65 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Бізнес Консалт" (03039, м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14, код ЄДРПОУ 39560710) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) заборгованість в розмірі 2 283 (дві тисячі двісті вісімдесят три) грн. 65 коп. та судовий збір в розмірі 98 (дев'яносто вісім) грн. 94 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 16.03.2017 року.

Суддя С.М. Мудрий