Рішення

від 02.03.2017 по справі 911/4086/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2017 р. Справа № 911/4086/16

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши матеріали справи за позовомКомунального підприємства "Києво-Святошинська тепломережа" доКомунального підприємства Київської обласної ради "Київська регіональна комунальна компанія" простягнення 50795,40 грн.

За участю представників: від позивачаОСОБА_1, від відповідачаОСОБА_2 Обставини справи:

Комунальне підприємство "Києво-Святошинська тепломережа" у грудні 2016 року звернулося з позовом до Комунального підприємства обласної ради "Київська регіональна комунальна компанія" про стягнення 47389,56 грн. заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 56-03/14 про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 20.03.2014 в частині своєчасного повернення позики та просить стягнути з відповідача 30000,00 грн основного боргу, 3% річних у розмірі 1648,20 грн та суму інфляційних збитків у розмірі 15741,36 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.12.20167 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 02.02.2017.

У зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено судом на 16.02.2017.

16.02.2016 до канцелярії Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості і штрафних санкцій (вх. №3565/17), згідно якого відповідач зазначає, що позивачем порушено умови укладеного договору щодо терміну надання поворотної фінансової допомоги, оскільки обумовлену суму позики перераховано позивачем 26.03.2014, в той час як умовами договору передбачено здійснення такого перерахування у 3-денний строк з дати підписання договору, якою є 20.03.2014. Оскільки позивач прострочив виконання зобов'язання з надання грошових коштів, на думку позивача, він не може заявляти вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань, оскільки проплату від 26.03.2014 здійснено не в рамках договірних зобов'язань. Крім того відповідач зазначає, що позивачем невірно розраховану суму інфляційних збитків. Також відповідач зазначив, що у нього відсутній оригінал договору, укладеного з позивачем та банківської виписки про надання позики, що на думку відповідача може свідчити про відсутність договірних відносин між сторонами, а тому відповідачем додатково заявлено клопотання б/н від 15.02.2016 (вх. № 3564/17) про витребування документів.

Клопотання відповідача про витребування документів у позивача, а саме: оригіналу договору № 56-03/14 від 20.03.2014 та оригіналу банківської виписки про надання позики від 26.03.2014 відхилено судом з огляду на те, що позивач надав зазначені документи для огляду у судовому засіданні 16.02.2017.

В судовому засіданні 16.02.2017 судом продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та оголошено перерву до 02.03.2017.

Відповідачем 21.02.2017 подано до суду додаткові пояснення від 21.02.2017 б/н (вх. № 3867) в яких, на підтвердження заперечень щодо розміру нарахованих до стягнення сум, відповідачем викладено розрахунок інфляційних втрат за період з 01.01.2015 по 01.11.2016.

27.02.2017 до канцелярії господарського суду Київської області від представика позивача надійшла заява від 17.02.2017 № 106 про збільшення позовних вимог (вх. №4390), згідно якої позивач збільшив період нарахування інфляційних втрат та 3% річних та просив стягнути з відповідача загальну суму заборгованості у розмірі 50795,40 грн, з яких 30000,00 грн основного боргу, 18852,00 грн інфляційних втрат та 1943,40 грн 3 % річних. Відповідачем 28.02.2017 подано до суду документи на виконання вимог ухвали суду.

Зазначена заява про збільшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 02.03.2017 представник позивача підтримав позов повністю, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін суд

ВСТАНОВИВ:

Між Комунальним підприємством "Києво-Святошинська тепломережа", як позикодавцем, та Комунальним підприємством Київської обласної ради "Київська регіональна комунальна компанія", як позичальником, укладено договір № 56-03/14 про надання поворотної фінансової допомоги (позики) (далі - Договір).

За умовами п. 1.1. Договору позикодавець надає позичальнику грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомогу розмірі, передбаченому в п. 2.1. цього Договору, а позичальник зобов'язався повернути надану поворотну фінансову допомогу в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Сторони у п. 2.1. Договору погодили, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у розмірі 30000,00 грн.

Згідно з п. 2.2. Договору поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що поворотна фінансова допомога надається позикодавцем у повному розмірі. Термін надання не повинен перевищувати 3 (трьох) календарних днів з дати підписання договору.

Перерахування грошових коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника (п. 2.4. Договору).

Пунктом п. 2.5. Договору сторони погодили, що поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника відповідно до статутних цілей його діяльності.

Відповідно до п. 2.6. Договору поворотна фінансова допомога вважається наданою позикодавцем позичальнику з моменту перерахування коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджує виписка банку.

Сторони в п. 2.7 Договору узгодили, що поворотна фінансова допомога надається до моменту її повернення позикодавцем, але на строк не більше ніж до 31 грудня 2014 року.

Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню на вимогу позикодавця, але не пізніше сплину останнього дня строку, визначеного в п. 2.7. цього договору. (п. 3.1. Договору).

Тобто умовами п. 2.7., 3.1. Договору укладено договору визначена дата, до якої позичальник мав повернути фінансову допомогу позикодавцю.

Відповідно до п. 3.4 Договору повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку. Поворотна фінансова допомога вважається повернутою з моменту остаточного перерахування коштів, що позичалися, на поточний рахунок позикодавця, що підтверджує відповідна виписка банку.

За умовами п. 4.2. Договору позичальник зобов'язався повернути поворотну фінансову допомогу до закінчення строку визначеного в п. 2.7. цього Договору або після отримання письмової вимоги позикодавця про дострокове повернення.

Строк дії договору погоджено сторонами в п. 8.1. Договору з моменту підписання та до повного погашення сторонами їх зобов'язань за Договором.

Позивачем, на виконання п. 1.1., 2.1. Договору, перераховано відповідачу поворотну фінансову допомогу у розмірі 30000,00 грн згідно Договору № 56-03/14 від 20.03.2014, що підтверджується наявною в матеріалах справи засвідченою копією виписки з ПАТ "РАДИКАЛ БАНК".

Натомість, відповідач порушив умови Договору та взятих на себе зобов'язань щодо повернення наданої поворотної фінансової допомоги у погоджений сторонами строк (до 31.12.2014 включно) не виконав.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією від 19.09.2016 № 2304, в якій вимагав оплатити суму боргу, у разі несплати якої повідомив про намір звернутися до суду для примусового стягнення коштів. Однак претензія залишена відповідачем без задоволення.

Відтак, у зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань позивач звернувся до суду.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини позики.

Згідно з ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною першою ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою та частиною третьою ст. 509 Цивільного кодексу України , зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України , за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими та речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

За приписами частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

У відповідності із статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження обставин виникнення між сторонами договірних відносин позики, оригінали договору № 56-03/14 від 20.03.2014 та банківської виписки про надання позики від 26.03.2014 оглянуті судом у судовому засіданні.

Відповідачем не спростовано обґрунтованості зазначеної суми заборгованості та не подано доказів належного виконання умов Договору.

Враховуючи вищезазначене та те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача 18852,00 грн інфляційних збитків, розрахованих за період з 01.01.2015 по 01.02.2017 та 1943,40 грн 3% річних, нарахованих за період з період прострочки з 01.01.2015 по 01.03.2017.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Під час розгляду справи відповідачем надано заперечення, відповідно до яких відповідач вважає, що право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних у позивача відсутнє у зв'язку з порушенням позивачем строку надання поворотної фінансової допомоги, так як таку було надано 26.03.2014, в той час як умовами договору передбачено здійснення перерахування у 3-денний строк з дати підписання договору, тобто з 20.03.2014. Оскільки позивач прострочив виконання зобов'язання з надання грошових коштів, на думку позивача, він не може заявляти вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань, оскільки проплату від 26.03.2014 здійснено не в рамках строку, встановленого договором.

Наведені заперечення судом відхиляються, з огляду на наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення норми ст. 625 Цивільного кодексу України пов'язують виникнення права на нарахування відповідних сум саме з фактом прострочення боржником виконання грошового зобов'язання та не ставлять його у взаємозалежнісь з дотриманням кредитором умов договору. При цьому у даному випадку період такої прострочки кредитора є незначним (3 календарні дні з 24.03.2014 по 26.03.2014, при цьому 22.03.2014 та 23.03.2014 були вихідними днями), а умовами укладеного сторонами Договору не урегульовано відповідальності позикодавця за прострочення перерахування відповідної суми. Так, у розділі 5 Договору сторони погодили відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань, зокрема за порушення позичальником строку повернення поворотної фінансової допомоги у вигляді неустойки. Відповідальності за прострочення позикодавцем терміну надання поворотної фінансової допомоги сторони не передбачили.

При цьому помилковими є твердження відповідача про те, що здійснене позивачем перерахування коштів пізніше погодженого строку слід вважати вчиненим поза межами договірних зобов'язань, оскільки умовами п. 8.1. Договору погоджено строк його дії з моменту підписання до повного виконання сторонами їх зобов'язань. Доказів розірвання договору за домовленістю сторін чи у судовому порядку сторонами не надано.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з повернення фінансової допомоги (позики) за договором, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню сума інфляційних втрат та 3 % річних.

Оскільки арифметично вірний розмір інфляційних втрат, обрахованих судом в межах заявленого позивачем періоду, становить 18839,96 грн, а розмір 3 % річних за розрахунком суду не перевищує заявленої позивачем суми, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 18852,00 грн інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 18839,96 грн, а вимоги в частині стягнення 1943,40 грн 3% річних підлягають задоволенню у заявленому розмірі. В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних нарахувань суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ч. 5 ст. 49 ГПК України , покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44 , 49 , 82 - 85 ГПК України , суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради "Київська регіональна комунальна компанія" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Шевченка, 8-А, ідентифікаційний код 05447622) на користь Комунального підприємства "Києво-Святошинська тепломережа" (08150, Київська обл., м. Боярка, вул. Незалежності, 9; ідентифікаційний код 23576122) 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп заборгованості, 18839 (вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять дев'ять) грн 96 коп інфляційних нарахувань, 1943 (одна тисяча дев'ятсот сорок три) грн 40 коп. 3% річних та 1377 (одна тисяча триста сімдесят сім) грн 67 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 17.03.2017

Суддя В.М. Антонова