Рішення

від 14.03.2017 по справі 914/3355/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2017р. Справа № 914/3355/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області , м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства «Рим-Лав» , м. Львів

про стягнення 69 438,54 грн. неустойки.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1- представник (довіреність № 18-11-00001 від 03.01.17р.);

від відповідача: ОСОБА_2- представник (довіреність № 29 від 01.07.16р.).

Представнику позивача та відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

Суть спору:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області , м. Львів, до відповідача: Приватного підприємства «Рим-Лав» , м. Львів, про стягнення 69 438,54 грн. неустойки.

Ухвалою суду від 03.01.2017 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 24.01.2017 року. Ухвалою суду від 24.01.2017 року розгляд справи відкладався на 07.02.17р., 07.02.17р. на 21.02.17р., з підстав наведених в ухвалах суду. Ухвалою від 21.02.2017 року розгляд справи відкладено до 14.03.2017 року. Рух справи відображено в увхалах суду.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі виконав частково, просить суд задоволити позовні вимоги.

Позивач подав клопотання про продовження строків вирішення спору для подання додаткових документів(вх. № 777/17 від 21.02.17р.).

24.01.2017р. за вх. № 2835/17 в канцелярію господарського суду від позивача поступив супровідний лист з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

21.02.2017р. за вх. № 777/17 в канцелярію господарського суду від позивача поступило клопотання про продовження строків вирішення спору.

Відповідач в судове засідання з'явився, просить задовололити клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості врегулювати спір в добровільному порядку. Однак, в судовому засіданні суд відхилив таке клопотання, оскільки обмежений строками розгляду справи у відповідності до статті 69 ГПК України.

20.02.2017р. за вх. № 6765/17 в канцелярію господарського суду від відповідача поступив супровідний лист з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

21.02.17р. за вх. № 7047/17 в канцелярію господарського суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

Як зазначено у позовній заяві, 01.11.2010 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - позивач, Орендодавець) та ПП Рим-Лав (надалі - відповідач, Орендар) укладено Договір оренди № 190 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір).

01.11.2010 р. актом приймання-передачі індивідуально визначеного нерухомого Майна, що належить до державної власності згідно Договору, Орендодавцем передано, а Орендарем прийнято в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене Майно, а саме, вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 131,7 кв.м., що розміщені на 2 поверсі двоповерхової виробничої будівлі за адресою: м.Львів, вул.Винниченка,30 та перебувають на балансі Державного підприємства Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем .

Позивач наголошує, термін дії договору закінчився 29.10.2013 року.

Позивачем скеровано на адресу орендаря - заяву №1103-07759 від 01.11.2013 року про припинення договору оренди нерухомого державного майна №190.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач наголошує, що, відповідно до п. 10.10 Договору, якщо Орендар не виконує обов'язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування Майном за час прострочення.

24.04.2015 року було підписано акт приймання-передачі між балансоутримувачем та орендарем.

У зв язку з тим, позивач просить стягнути з відповідача, на підставі п. 10.10 договору, неустойку в розмірі 69 438,54 грн., оскільки орендарем не повернено орендоване майно у встановлений термін.

Відповідач в судове засідання з явився, надав пояснення по суті спору.

З метою добровільного врегулювання спору відповідачем було вжито заходів щодо сплати неустойки, що була заявлена позивачем у скерованій до суду позовній заяві. З суми заборгованості 69 438,54 грн. ПП Рим-Лав було сплачено 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №880 від 20.02.2017 року на суму 10 000,00 грн., платіжним дорученням №14 від 16.02.2017 року на суму 10 000,00 грн.

Також 14.03.2017 року відповідачем подано клопотання про доручення до матеріалів справи платіжного доручення №897 від 10.03.2017 року на суму 20 000,00 грн.

Решту суми неустойки відповідач погоджується сплатити в добровільному порядку та в судовому засіданні просив суд відкласти розгляд справи. Проте, судом відхилено заявлене клопотання у зв язку з обмеженням строками розгляду справи в порядку статті 69 ГПК України.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного :

Відповідно до ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та правочини.

Згідно зі ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених Законом, а також з угод, не передбачених Законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, таку як: передати майно, сплатити кошти тощо, або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник та кредитор.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, Договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 229 Господарського кодексу України визначає, що учасник господарських відносин, у разі порушення ним грошового зобов'язання, не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтями 793 та 795 ЦК України встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 01.11.2010 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - позивач, Орендодавець) та ПП Рим-Лав (надалі - відповідач, Орендар) укладено Договір оренди № 190 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір).

01.11.2010 р. актом приймання-передачі індивідуально визначеного нерухомого Майна, що належить до державної власності згідно Договору, Орендодавцем передано, а Орендарем прийнято в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене Майно, а саме, вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 131,7 кв.м., що розміщені на 2 поверсі двоповерхової виробничої будівлі за адресою: м.Львів, вул.Винниченка,30 та перебувають на балансі Державного підприємства Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем .

Позивач наголошує, термін дії договору закінчився 29.10.2013 року.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Позивач наголошує, що, відповідно до п. 10.10 Договору, якщо Орендар не виконує обов'язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування Майном за час прострочення.

24.04.2015 року було підписано акт приймання-передачі між балансоутримувачем та орендарем.

У зв язку з тим, суд дійшов до висновку, що стягнення, на підставі п. 10.10 договору, неустойки в розмірі 69 438,54 грн., оскільки орендарем не повернено орендоване майно у встановлений термін.

Під час розгляду справи відповідачем частково погашено суму неустойки, що підтверджується платіжним дорученням №880 від 20.02.2017 року на суму 10 000,00 грн., платіжним дорученням №14 від 16.02.2017 року на суму 10 000,00 грн., платіжним дорученням №897 від 10.03.2017 року на суму 20 000,00 грн. Отже, не погашеною залишається сума неустойки в розмірі 29 438,54 грн.

Відповідно до п. 1 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору господарський суд припиняє провадження у справі.

Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання застосування Господарського процессуального кодексу україни судами першої інстанції» (п.4.4), господарський суд припиняє провадження у справі у зв»язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв»язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК є можливим у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що в частинні позовних вимог щодо стягнення неустойки в розмірі 40 000,00 грн. провадження слід припинити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач подав докази часткового погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до ПП Рим-Лав про стягнення неустойки в розмірі 29 438,54 грн. з врахуванням сум, які погашені відповідачем в добровільному порядку, є обґрунтованим та підлягає до часткового задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» , судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ст.49 ГПК України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях

Згідно п.5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. №7, статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі зазначено закриття (припинення) провадження (стаття 80 ГПК), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Пунктом 5.2 Постанови, питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що позивач вправі звернутися до господарського суду з клопотанням про повернення судового збору з Державного бюджету України в розмірі 793,7 грн.

Оскільки позивачем сплачено 1 378,00 грн. судового збору, згідно платіжного доручення №826 від 23.12.2016 року, тому, в силу викладених вище положень законодавства, стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору в розмірі 584,30 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 75, 84, 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги в частині стягнення неустойки в розмірі 29 438,54 грн. - задоволити.

2.Стягнути з Приватного підприємства Рим-Лав (79000, м. Львів, вул. Стрийська,103/89, ідентифікаційний код 34606100) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області (79000, м. Львів, вул. С. Стрільців, 3, код ЄДРПОУ 20823070, р/р 35215032000186 в ГУДКСУ у Львівській обл., МФО 825014) неустойку в розмірі 29 438,54 грн. та 584,30 грн. судового збору.

4 . В решті частині позовних вимог провадження припинити.

3 . Наказ видати в порядку статті 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено та підписано 17.03.2017 р.

Суддя Горецька З. В.