Рішення

від 13.03.2017 по справі 530/53/17

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/53/17

Номер провадження 2/530/213/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2017 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4 про визначення часток земельних ділянок та встановлення порядку користування , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4 про визначення часток земельних ділянок та встановлення порядку користування .

В судове засідання позивач не з явився, направивши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та підтримання позовних вимог.

Відповідачі, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, але надали до суду заяву, в якій позовні вимоги визнали в повному обсязі і просять розгляд справи провести без їх участі.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.197 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідачі визнали позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідачів не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ЦПК України , суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню у вказаному обсязі.

Зачитавши заяву позивача, відповідачів та дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» .

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 114 ЦПК України: «Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини» , враховуючи місцезнаходження, позов пред'являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено що відповідно до Рішення виконкому Опішнянської сулищної ради народних депутатів №5 від 24.05.1989р. позивачу видано свідоцтво №72 від 26.08.1996р. на право особистої власності на ? частину жилого будинку в с.Вільхове, Зіньківського району, Полтавської області по вул.Леніна, 17, про що зроблено реєстровий напис КП ПБТІ Інвентаризатор від 26.08.1996р.(а.с.5).

Інша ? частина жилого будинку в с.Вільхове, Зіньківського району, Полтавської області по вул.Леніна,17, належала ОСОБА_5 (яка померла 21.12.2013р.).

На момент подачі позову до суду вулиця змінила назву на Соборна.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 2033/02-31 від 22.11.2016р. спадкоємцями померлої 21.12.2013р. ОСОБА_5 є: ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 (а.с.10-11).

Домоволодіння, розташоване на приватизованій земельній ділянці 0,25га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд відповідно до Державних актів на право власності земельної ділянки серії ЯК № 691365 виданий на ім я расіна ОСОБА_6 та ЯК 691368 від 25.10.2011р. для ведення особистого селянського господарства на земельну ділянку 0,210 га.. Співвласниками земельних ділянок у Державних актах на право власності земельної ділянки зазначені: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с.6-9).

При видачі державних актів на право власності на земельні ділянки, розмір часток між співвласниками не визначався.

Між співвласниками встановився фактичний порядок користування земельною ділянкою з 1989 року і не змінювався після смерті ОСОБА_5.

У висновку експертного земельно-технічного дослідження № 142 від 12.12.2016 року визначено частки співвласників відповідно до фактичного користування:

- земельна ділянка площею 0,25га, кадастровий номер 5321355402:02:006:0009 для будівництва та осблуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд:

ОСОБА_7 - 2/5;

2.Спадкоємці ОСОБА_5 - 3/5,

- земельна ділянка площею 0,21га, кадастровий номер 5321355402:02:006:0010 для ведення особистого селянського господарства:

ОСОБА_8- 5/7;

4.Спадкоємці ОСОБА_5 - 2/7 (а.с.12-19).

Частина земельної ділянки, що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 - 0,25га, у тому числі: 0,10га - у земельній ділянці 0,25га, кадастровий номер 5321355402:02:006:0009 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; 0,15га - у земельній ділянці площею 0,21 га, кадастровий номер 5321355402:02:006:0010 для ведення особистого селянського господарства.

Дійсно між сторонами встановився певний порядок користування земельною ділянкою, але останнім часом почали виникати непорозуміння з цього приводу зі спадкоємцями померлої ОСОБА_5.

Відповідно до ст.89 ЗК України, земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

а)подружжя;

б)членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;

в)співвласників жилого будинку;

г)співвласників багатоквартирного будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісйній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Відповідно до ст.87 ЗК України, право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

а) при добровільному об єднанні власниками належних їм земельних ділянок;

б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;

в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;

г) за рішенням суду.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного Суду україни №7 від 16.04.2007р. Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ якщо при вирішенні спору суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку.

З огляду на вище викладене та на те, що між сторонами існує фактичний порядок користування земельною ділянкою, який склався між попередніми співласниками з 1989 року, підстав для його зміни не має.

Суд бере до уваги, що позивачем та відповідачем не надано доказів того, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_2 є співвласниками частини земельних ділянок, на які посилається позивач. Таких доказів суду не було надано. Тому суд, в частині позовних вимог, а саме визначення користування земельними ділянками, з вищевикладених обставин не може задоволити позовні вимоги і приходить до висновку про відмову в цій частині позовних вимог.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про Державний земельний кадастр кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру, передбачених цим законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. У разі якщо відомості про земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної долкументації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформаваними незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Право власності на вказані земельні ділянки було оформлене та зареєстроване відповідно до вимог діючого на той час законодавства. Вимоги сучасного законодавства позбавляють позивача можливості замовити послугу щодо визначення кадастрового номера, а відповідно і успадкувати таке спадкове майно в позасудовому порядку.

Відповідно до статті 16 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених Законом.

Згідно ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі ОСОБА_9 Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено повністю, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У відповідності до ст.. 213 ЦПК України, суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 376, 392 ЦК України, ст. ст. 3, 10,15,30, 57-61, 212-223 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4 про визначення часток земельних ділянок та встановлення порядку користування - задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ін.код НОМЕР_1, мешканцем АДРЕСА_1 право власності на 2/5 частини (площею 0,10 га) земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в с.Вільхове, Зіньківського району, Полтавської області, вулиця Соборна, 17, площею 0,25 га, кадастровий номер 5321355402:02:006:0009.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ін.код НОМЕР_1, мешканцем АДРЕСА_1 право власності на 5/7 частин (площею 0,15 га) земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої в с.Вільхове, Зіньківського району, Полтавської області, вулиця Соборна, 17, площею 0,210 га, кадастровий номер 5321355402:02:006:0010.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягти з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ік НОМЕР_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3 213,33 грн. судового збору на користь держави.

Стягти з ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_4, ік НОМЕР_3, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3 213,33 грн. судового збору на користь держави.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ік НОМЕР_4, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_6 213,33 грн. судового збору на користь держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_10