Рішення

від 14.03.2017 по справі 902/112/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 березня 2017 р. Справа № 902/112/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Житлово-будівельного кооперативу "Барський", код ЄДРПОУ 38813555 (юр. адреса: 24357, Вінницька область, Тростянецький район, с. Нова Ободівка, вул. Центральна, 104; адреса для листування: 21029, м. Вінниця, вул. Келецька, 130)

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький технічний електромонтажний центр", код ЄДРПОУ 35762765 (21050, АДРЕСА_1)

про стягнення 327972,42 грн.

за участю секретаря судового засідання Вознюк К.В.

представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 02.01.2017р.;

відповідача: не з'явився;

В С Т А Н О В И В :

Житлово-будівельний кооператив "Барський" звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький технічний електромонтажний центр" про стягнення коштів у розмірі 274980,32 грн за недопоставлену продукцію та пені у розмірі 52992,10 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно договору купівлі-продажу № 10.5 від 10.05.2016р. позивач здійснив попередню оплату за товар, однак відповідач товар в повному обсязі не поставив, грошові кошти не повернув.

Ухвалою суду від 19.01.2017р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/112/17 та призначено її до розгляду на 02.03.2017р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 02.03.2017р. представника відповідача, ненаданням сторонами витребуваних судом доказів, з метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, розгляд справи відкладено на 14.03.2017р.

Представник позивача в судовому засіданні 14.03.2017р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Довідкою № 1-210 від 01.03.2017р. позивач повідомив, що станом на 01.03.2017р. дебіторська заборгованість по взаємовідносинам з відповідачем становить 274980,32 грн; відповідач не здійснював постачання товарно-матеріальних цінностей або повернення грошових коштів після звернення з позовом до суду.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, документів витребуваних ухвалами суду не надав, причин неявки та неподання доказів не повідомив. Про час, місце та день розгляду справи відповідач повідомлявся ухвалою суду від 02.03.2017р., яка надсилалась останньому рекомендованою поштою з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою вказаною в позовній заяві, яка є ідентичною адресі місцезнаходження відповідача зазначеній у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців .

Враховуючи наведене, суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Разом з тим, слід зазначити, що ухвала суду від 19.01.2017р. про порушення провадження у справі, яка надсилалася відповідачу за вказаною в позовній заяві адресою, повернулась до суду з відмітками відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 02.03.2017р., яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

10.05.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницький технічний електромонтажний центр" (за договором - продавець) та Житлово-будівельним кооперативом "Барський" (за договором - покупець) укладено договір №10.5 купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець належним чином прийняти і оплатити елетроматеріали.

В розділі 2 договору сторони погодили умови поставки й розрахунків за товар, а саме: строк поставки - 10 днів з моменту 100% оплати; продавець має право на дострокову поставку товару (п. 2.1 договору); вид транспорту поставки: самовивіз; строк, порядок і форма розрахунків: безготівковий; строк оплати: 5 днів від дня виписки рахунків; форма оплати: платіжне доручення.

Відповідно до п. 3.2 договору, за прострочення поставки або недопоставку товару продавець сплачує покупцеві пеню в розмірі 5% вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.

Згідно п. 5.5 договору, підписаний договір набирає чинності з 10.05.2016р. і діє до повного його виконання.

Як встановлено судом з поданих до справи матеріалів, 16.05.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький технічний електромонтажний центр" виставило Житлово-будівельному кооперативу "Барський" до оплати рахунок № 1 від 16.05.2016р. на загальну суму 805883,78 грн за замовлений товар по договору.

18.05.2016р. позивач згідно платіжного доручення № НОМЕР_1 від 18.05.2016р. перерахував відповідачу 805883,78 грн за замовлений товар по договору № 10.5 від 10.05.2016р., що склало 100% суми за замовлений товар.

24.05.2016р. та 27.07.2016р. відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 530903,46 грн, що стверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 4 від 24.05.2016р. на суму 347490,00 грн та №5 від 27.05.2016р. на суму 183413,46 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, продавець оплаченого покупцем товару в повному обсязі не передав та оплачених грошових коштів за недопоставлений товар в розмірі 274980,32 грн залишку його вартості не повернув, а відтак, за твердженнями позивача, відповідач має повернути покупцю перераховані ним кошти за недопоставлений товар в сумі 274980,32 грн.

Вказані обставини відповідачем у справі не спростовані.

21.12.2016р. позивач звернувся до відповідача з вимогою від 21.12.2016р. про повернення грошових коштів в розмірі 274980,32 грн протягом 3-х днів з дня отримання вимоги. Факт надсилання позивачем вимоги на адресу відповідача підтверджується фіскальним чеком про оплату відправки від 21.12.2016р. та описом вкладення з відміткою поштового штемпеля про оплату відправки.

Доказів поставки продавцем повного обсягу товару або доказів повернення частини передплати позивачу в розмірі 274980,32 грн відповідачем суду не надано.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору № 10.5 від 10.05.2016р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, інших вимог, що звичайно ставляться; невиконання або неналежне виконання зобов'язання спричиняє настання правових наслідків, встановлених договором або законом.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач оплачений позивачем товар у повному обсязі не поставив, що підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Судом встановлено, що у грудні 2016 року позивач звернувся до відповідача з вимогою від 21.12.2016р. щодо повернення грошових коштів за недопоставлений товар в сумі 274980,32 грн.

Вказана вимоги залишена відповідачем без реагування та задоволення.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

В силу частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що позивачем свої зобов'язання за договором в частині перерахування на користь відповідача на умовах попередньої оплати вартості товару виконані належним чином, однак, відповідач зобов'язання щодо поставки товару у визначений договором термін, виконав лише частково, в сумі 530903,46 грн, та відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, решту суми не отоварених коштів в розмірі 274980,32 грн не повернув.

Таким чином, у зв'язку з частковим виконанням відповідачем обов'язку щодо передачі товару у термін, визначений договором, враховуючи приписи частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України та наявність підтвердженого факту перерахування позивачем на користь відповідача обумовлених договором сум попередньої оплати товару, у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення коштів у розмірі 274980,32 грн, сплачених позивачем за договором, а отже позовні вимоги у справі щодо стягнення з відповідача 274980,32 грн коштів за недопоставлений товар підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 52992,10 грн пені, нарахованої за період з 28.05.2016р. по 11.01.2017р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 3.2 договору, за прострочення поставки або недопоставку товару продавець сплачує покупцеві пеню в розмірі 5% вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.

З огляду на викладене, оскільки відповідач не здійснив в повному обсязі поставку товару відповідно до договору купівлі-продажу №10.5 від 10.05.2016р., у встановлений термін згідно п.2.1 договору, то він відповідно з вимогами чинного законодавства є боржником, що прострочив виконання зобов'язання, а тому вимоги щодо стягнення з відповідача пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

У договорі сторони визначили пеню у розмірі 5% вартості непоставленого в строк товару, однак позивачем заявлено до стягнення пеню у меншому розмірі, оскільки останнім пеня нарахована з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який вона сплачується, що є прерогативою позивача.

Надавши оцінку правильності визначенню позивачем періодів нарахування пені, судом встановлено, що вказані періоди нарахування позивачем визначено не вірно. Так, в п.2.1 договору сторони погодили строк поставки товару - 10 днів з моменту 100% оплати. Враховуючи викладене, початком для нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Позивачем проведено 100% попередню оплату товару 18.05.2016р., отже товар мав бути поставлений в строк по 28.05.2016р. включно. Таким чином прострочення поставки/недопоставки товару виникло з наступного дня після спливу строку виконання зобов'язання, а саме: з 29.05.2016р., однак, позивач починає розрахунок пені з 28.05.2016р.

Разом з тим, заявлена позивачем пеня нарахована поза межами строку передбаченого ч.6 ст.232 ГК України.

Так, позивач заявив до стягнення пеню за період з 28.05.2016р. по 11.01.2017р. за прострочку виконання зобов'язання, яке мало бути виконаним 28.05.2016р.

У ч.6 ст.232 ГК України зазначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом не встановлено, щоб стосовно спірних відносин законом або договором було встановлено інше правило щодо припинення нарахування пені, ніж наведене у ч.6 ст.232 ГК України.

Перебіг 6-місячного періоду нарахування пені, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України, розпочинається з наступного дня після спливу строку зобов'язання.

Перебіг передбаченого ч.6 ст.232 ГК України 6-місячного строку на нарахування пені за невиконання зобов'язання, яке мало бути виконаним 28.05.2016р., розпочинається з 29.05.2016р., а закінчується, відповідно, 28.11.2016р. Таким чином, враховуючи вищевикладене, в позовних вимогах позивача про стягнення з відповідача пені за період з 29.11.2016 по 11.01.2017р. слід відмовити, як заявленим з порушенням вимог норм ст. 232 ГК України.

Судом проведено розрахунок пені за допомогою калькулятора штрафів програми "ЛІГА.ЗАКОН" за період з 29.05.2016р. по 28.11.2016р., відповідно до положень ч. 6 ст. 232 ГК України, з суми в розмірі 274980,32 грн, внаслідок чого сума пені склала 43320,67 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 52992,10 грн пені, а тому позов в частині стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 43320,67 грн, а в решті суми 9671,43 грн слід відмовити.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище процесуальним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення коштів за недопоставлений товар та пені, в тому рахунку не надано доказів поставки відповідачем товару згідно умов договору чи повернення коштів позивачу в розмірі 274980,32 грн.

За викладених вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

14.03.2017р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 4-5, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький технічний електромонтажний центр", код ЄДРПОУ 35762765 (21050, АДРЕСА_1) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Барський", код ЄДРПОУ 38813555 (юр. адреса: 24357, Вінницька область, Тростянецький район, с. Нова Ободівка, вул. Центральна, 104; адреса для листування: 21029, м. Вінниця, вул. Келецька, 130) 274980,32 грн коштів за недопоставлений товар, 43320,67 грн пені та 4774,92 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В позові в частині стягнення 9671,43 грн пені відмовити.

5. Копію рішення направити відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 20 березня 2017 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (21050, АДРЕСА_1)