Рішення

від 14.03.2017 по справі 922/188/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2017 р.Справа № 922/188/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши справу

за позовом Регіонального Відділення Фонду державного майна по Харківській області м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолит", м. Харків, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіональний сервісний центр МВС в Харківській області, м. Харків про стягнення грошових коштів у розмірі 5413,30 грн. та розірвання договору за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_1, дов. від 04.01.2017р.;

Представник відповідача - не з'явився;

Третя особа - ОСОБА_2, дов. від 09.01.2017р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна по Харківській області, м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолит", м. Харків, про стягнення грошових коштів в розмірі 5413,30 грн., з яких: 4320,49 грн. - заборгованість з орендної плати, 790,38 грн. - пеня, 302,43 грн. - штраф, розірвання договору оренди № 5958-Н від 04.09.2015р., укладеного між позивачем та відповідачем та повернення орендованого майна Регіональному сервісному центру МВС в Харківській області, м. Харків, за актом приймання-передачі. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 10.01.2017р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.02.2017р. об 11:30 год. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіональний сервісний центр МВС в Харківській області, м. Харків.

Ухвалою господарського суду від 06.03.2017р. продовжено строк вирішення даного спору, в порядку ст. 69 ГПК України, до 20.03.2017р. Розгляд справи відкладено на 14.03.2017р. об 11:00 год.

У судовому засіданні 14.03.2017р. представник позивача та третя особа позов підтримали, наполягали на його задоволенні. Додаткових доказів по справі, на виконання ухвали суду від 10.01.2017р., суду не надали.

Представник відповідача у судове засідання 14.03.2017р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. Відповідач свого уповноваженого представника в призначене судове засідання не направив, витребувані судом документи не надав, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 16.11.2016р., про що свідчить відмітка про направлення ухвали суду, яка направлялась на адресу відповідача.

Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Так, процесуальні документи у даній справі (ухвали суду про порушення провадження у справі) направлялася всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідної ухвали.

Таким чином, суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи.

У судовому засіданні 14.03.2017р. присутні учасники судового розгляду наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно ст. 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, 04.09.2015р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (далі - позивач, орендодавець) та TOB Россремстрой (орендар) було укладено договір оренди № 5958-Н (далі - договір оренди) за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: частину приміщення № 2 на другому поверсі 4-поверхової з підвалом адміністративної будівлі, інв. № 10310014, загальною площею 6,3 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 26 (далі - майно), що перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області (далі - третя особа) відповідно до додаткової угоди № 1 від 19.08.2016 р. до договору оренди № 5958-Н від 04.09.2015р.

У подальшому, додатковою угодою № 1 від 19.08.2016 р. до договору оренди № 5958-Н від 04.09.2015 р. орендаря - TOB Россремстрой було змінено на TOB Магнолит (далі - відповідач).

Майно передається в оренду, з метою розміщення офісу (п. 1.2. договору)

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Орендоване майно залишається на балансі підприємства із зазначенням, що це майно передано в оренду та зараховується на позабалансовий рахунок орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим (п.п. 2.1, 2.3 договору).

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендованої плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - липень 2015р. - 606,23 грн. (згідно додатку № 2). Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2015р. визначаєтсья шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень, вересень 2015р. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховуються до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики, у співвідношенні: - безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 50%; на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 50%. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає стягненню до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованості за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості (п.п. 3.1, 3.3, 3.6, 3.7, 3.8 договору).

Орендар зобов'язується, зокрема, використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору. Своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату (п.п. 5.1, 5.3 договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 9.1 договору).

Згідно п. 10.1 договору, Цей договір укладено строком на один рік, що діє з 04 вересня 2015р. до 04 вересня 2016р., продовжений до 04.09.2017р.

Факт передачі позивачем майна відповідачу підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі орендованого майна, підписаного сторонами та скріпленого печатками підприємств 04 вересня 2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом всього терміну дії договору оренди № 5958-Н від 04.09.2015р. належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, однак, в порушення умов спірного договору, відповідач не сплачував орендну плату на користь позивача, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду з вимогою про стягнення заборгованості, штрафу та розірвання договору оренди.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 ЦК України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Окрім того, суд відзначає, що на вказані правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 р. із наступними змінами та доповненнями, відповідно до ч. 1 ст. 2 якого, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з вимогами частин 1, 5 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

За приписами ст. 19 цього Закону орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Згідно частини 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 284 ГК України, орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 цього кодексу та частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" .

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як зазначає позивач, відповідачем не виконуються взяті на себе зобов'язання за договором оренди в частині сплати вчасно та в повному обсязі орендної плати, у зв'язку з чим, за період з вересня 2015р. по жовтень 2016р. за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 4320,49 грн.

Пунктом 10.1 спірного договору, сторони передбачили, що цей договір діє до 04.09.2016р., втім приписами ч. 2 ст. 17 ЗУ "По оренду державного та комунального майна", передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, виходячи з приписів ст. 17 ЗУ "По оренду державного та комунального майна", а саме відсутністю в матеріалах справи заяви однієї із сторін про припинення дії умов договору оренди № 5958-Н від 04.09.2015р., договір оренди вважається автоматично пролонгований на строк до 04.09.2017р.

Зважаючи на вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідачем не було спростовано встановлених фактів, викладених у позові стосовно неналежного виконання своїх зобов'язань за договором оренди № 5958-Н від 04.09.2015р. за період з вересня 2015р. по жовтень 2016р. (включно), правомірність нарахування відповідачеві суми заборгованості з орендної плати в розмірі 4320,49 грн. підтверджена матеріалами справи, законодавчо обґрунтована, тому підлягає задоволенню.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 790,38 грн. пені та 302,43 грн. штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За статтею 230, пунктом 4 статті 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктами 3.7, 3.8 договору оренди № 5958-Н від 04.09.2015р. сторонами передбачено відповідальність у вигляді пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

В силу ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок пені та штрафу відповідно до якого сума пені, за період з 15.10.2015р. по 08.11.2016р. складає 790,38 грн., штрафу 302,43 грн.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та штрафу, враховуючи п. 3.7, 3.8 спірного договору та приписи ст. 232 ГК України, суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача в частині стягнення 790,38 грн. пені та штрафу у розмірі 302,43 грн. підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд розірвати договір оренди № 5958-Н від 04.09.2015р. та зобов'язати відповідача повернути орендоване майно, у зв'язку із систематичним порушенням з його боку зобов'язань по оплаті орендної плати.

Відповідно до пункту 10.6 договору, чинність цього договору припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- загибелі орендованого майна

- достроково за згодою сторін або за рішенням суду;

- банкрутства орендаря;

- ліквідації орендаря - юридичної особи.

Частиною 6 статті 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 2 статті 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору; це створює неможливість для другої сторони досягнення цілей договору, у даному випадку своєчасного надходження коштів до бюджету за оренду майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 ГК України.

Частиною 1 статті 188 ГК України та ст. 525 ЦК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 3 стаття 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін, договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

В статті 782 ЦК України закріплено, що наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, він систематично порушував умови договору в частині внесення орендної плати, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість з її оплати за спірним договором, стягнення якої є предметом розгляду даної справи.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про розірвання договору оренди № 5958-Н від 04.09.2015р., правомірна та обґрунтована, така що підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Згідно ч.1. ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктами 10.9 договору оренди сторонами узгоджено питання повернення майна у разі припинення або розірвання цього договору.

За таких обставин, господарський суд вважає позовну вимогу позивача щодо повернення орендованого майна балансоутримувачу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керуючись ст. 49 ГПК України, відповідно до якої витрати по сплаті судового збору у даній справі в розмірі 4800,00 грн. покладаються на відповідача та підлягають стягненню в доход держбюджету України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись 1, 4, 4-2, 4-3, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 69, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолит" (61009, м. Харків, вул. Достоєвського, б. 5, офіс 1, код ЄДРПОУ 34470392) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 23148337) заборгованість з орендної плати в розмірі 4320,49 грн., пеню в розмірі 790,38 грн., штраф в розмірі 302,43 грн.

Розірвати договір оренди № 5958-Н від 04.09.2015р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 23148337) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнолит" (61009, м. Харків, вул. Достоєвського, б. 5, офіс 1, код ЄДРПОУ 34470392)

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Магнолит" (61009, м. Харків, вул. Достоєвського, б. 5, офіс 1, код ЄДРПОУ 34470392) повернути орендоване майно (частину приміщення № 2 на другому поверсі 4-поверхової з підвалом адміністративної будівлі, інв. № 10310014, загальною площею 6,3 кв.м.), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 26, балансоутримувачу Регіональному сервісному центру МВС України в Харківській області (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 26, код ЄДРПОУ 40112097) за актом приймання-передачі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолит" (61009, м. Харків, вул. Достоєвського, б. 5, офіс 1, код ЄДРПОУ 34470392) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Шевченківському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 4800,00 грн. судового збору.

Видати накази суду після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.03.2017 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/188/17