Рішення

від 01.03.2017 по справі 914/26/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          01.03.2017р.                                                            Справа№ 914/26/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Преформ», м.Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юмакс-Львів», Львівська область, Пустомитівський район, с.Бережани

про стягнення 152465,92 грн.

                                                                                          суддя Гоменюк З.П.

                                                             секретар судового засідання Бурак М.П.

за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився

          На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Преформ», м.Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юмакс-Львів», Львівська область, Пустомитівський район, с.Бережани про стягнення 152465,92 грн.

Ухвалою суду від 06.01.2017 р. порушено провадження у справі, призначено її до розгляду на 08.02.2017 р. Ухвалою суду від 08.02.2017 р. розгляд справи відкладено на 01.03.2017 р.

В судове засідання 01.03.2017 р. позивач явку повноважного представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки представник позивача був присутній в судовому засіданні 08.02.2017 р., що підтверджується відповідним протоколом судового засідання. В попередньому судовому засіданні у справі представник позивача підтримав позовні вимоги, пояснив, що між сторонами було укладено договір постачання, на виконання якого позивач на підставі видаткової накладної поставив товар відповідачеві, а відповідач в порушення умов договору товар оплатив лише частково, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 133977,30грн. основного боргу, 7837,96 грн. пені, 9087,62 грн. інфляційних втрат та 1563,04 грн. 3% річних.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвали суду не виконав, письмового відзиву на позовну заяву не подав, повідомлення про вручення йому ухвали про відкладення розгляду справи на 01.03.2017 р. на адресу суду не повернулось.

Ухвала про відкладення розгляду справи надсилалась судом на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, яка також відповідає адресі, вказаній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження відповідача: 81144, Львівська область, Пустомитівський район, с.Бережани, Долинівка, буд.23.

Пунктом 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду

Факт надсилання відповідачу ухвали суду про відкладення розгляду справи підтверджується списком згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів №135 за 13.02.2017 року.

Суд вважає, що ним виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а будь-які інші адреси відповідача, крім вказаних у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі, ні позивачу, ані суду невідомі.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

18.07.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Преформ» (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юмакс-Львів» (покупець, відповідач у справі) було укладено договір постачання № 180716/02, за умовами пунктів 1.1. та 1.2. якого, предметом договору є преформа, кришка для пляшок та ручка для пляшок (далі по тексту договору «товар»), який постачальник зобов'язався поставляти й передавати у власність покупцеві для використання в господарській діяльності, а покупець зобов'язався приймати й оплачувати його вартість.

Договір набрав чинності з моменту його підписання сторонами і діяв до 31.12.2016 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. (п.6.1. договору).

Згідно з розділом 2 договору, товар, зазначений у п.1.2. даного договору, поставляється покупцеві партіями. На кожну партію товару складається специфікація, у якій вказується асортимент товару, кількість, ціна за одиницю, загальна вартість партії товару, а також строки поставки. Специфікації погоджуються й підписуються сторонами спільно і є невід'ємними частинами даного договору. Загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за цим договором, складає сукупність кількості поставленого товару покупцю згідно із видатковими накладними.

Як передбачено п. 3.1. договору, товар, зазначений у п.1.2. даного договору, поставляється на умовах DAP – склад покупця: Львівська обл., с.Бережани, вул..Долинівка, 23, відповідно до МПТКТ «ИНКОТЕРМС» у редакції 2010 року.

Пунктами 3.3. та 3.5 договору встановлено, що покупець не вправі відмовитись від прийняття товару, поставленого постачальником згідно погодженої та підписаної сторонами специфікації. Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та якості з моменту його фактичної передачі в пункті поставки та підписання видаткової накладної.

На виконання умов вищевказаного договору позивач поставив відповідачеві товар на суму 148977,30 грн., що підтверджується видатковою накладною №190704 від 19.07.2016 р. та товарно-транспортною накладною №190704 від 19.07.2016 р. (оригінали накладних оглянуто в судовому засіданні, засвідчені копії долучено до матеріалів справи). Вказані накладні підписані без зауважень уповноваженими особами сторін та скріплені печатками товариств.

Пунктом 4.5. договору встановлено наступні умови оплати – відтермінування платежу протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання продукції покупцем.

Відповідачем 12.12.2016 р. було здійснено часткову оплату товару, поставленого згідно видаткової накладної №190704 від 19.07.2016 р., на суму 15000 грн.

Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати, позивач просив стягнути з відповідача 133977,30 грн. заборгованості за поставлений та неоплачений товар.

Пунктом 7.1 договору сторони визначили, що у випадку простроченн в оплаті поставленого товару/в зарахуванні коштів на рахунок постачальника, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості неоплаченого товару/суми не зарахованих коштів, за кожний день порушення строків оплати/зарахування коштів. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язань по оплаті.

Позивач, керуючись згаданим положенням договору, заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 7837,96 грн. за період з 03.08.2016 р. по 13.12.2016 р. включно.

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачеві 9087,62 грн. інфляційних втрат з серпня 2016 року по листопад 2016 року включно та 1563,04 грн. 3% річних за період з 03.08.2016 р. по 12.12.2016 р. включно.

Станом на день розгляду справи судом, належні докази повної або часткової сплати відповідачем заявленої до стягнення заборгованості в матеріалах справи відсутні.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Як встановлено ч.ч.1,2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. (ч.2 ст.692 ЦК України).

Пунктом 4.5. договору сторони погодили відтермінування платежу протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання продукції покупцем. Тобто, поставлений 19.07.2016 р. товар відповідач мав оплатити до 02.08.2016 р. включно.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги визначені ст. 193 ГК України.

Судом встановлено, що поставлений відповідно до видаткової накладної товар в строк, передбачений договором, відповідачем оплачено не було.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 7.1 договору сторони визначили розміром пені розмір подвійної облікової ставки НБУ за кожний день порушення строків.

Розрахунок пені за період з 03.08.2016 р. по 12.12.2016 р. включно позивач здійснював виходячи з суми заборгованості 148977,30 грн., а після сплати відповідачем 12.12.2016 р. частини заборгованості, за період з 12.12.2016 р. по 13.12.2016 р. включно – виходячи з суми 133977,30 грн. Також з розрахунку пені, доданого до позовної заяви вбачається, що позивач фактично здійснив його, взявши для розрахунку облікову ставку НБУ, а не подвійну облікову ставку НБУ як це передбачено умовами договору. Вказане, проте, жодним чином не порушує права відповідача, є правом позивача, а суд не може виходити за межі позовних вимог та стягувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Суд вважає, що розрахунок пені на суму заборгованості 148977,30 грн. слід здійснювати з 03.08.2016 р. по 11.12.2016 р., а не 12.12.2016 р., оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Враховуючи викладене, суд провів розрахунок заявленої до стягнення пені та дійшов висновку, що її сума становить 7947,25 грн. ((148997,30 грн. х 15,5% / 366 днів х 44 дні (з 03.08.2016 р. по 15.09.2016 р. включно)) + (148997,30 грн. х 15% / 366 днів х 41 день (з 16.09.2016 р. по 27.10.2016 р. включно)) + (148997,30грн. х 14% / 366 днів х 45 днів (з 28.10.2016 р. по 11.12.2016 р. включно)) + (133977,30 грн. х 14% / 366 днів х 2 дні (з 12.12.2016 р. по 13.12.2016 р. включно)) = 2776,40 грн. + 2503,64 грн. + 2564,71 грн. + 102,50грн. = 7947,25 грн.)

Внаслідок проведено розрахунку встановлено, що розмір пені є більшим, ніж заявлений позивачем до стягнення. Оскільки позивач не скористався своїм правом на збільшення позовних вимог в частині даних сум, до задоволення підлягає пеня в сумі 7837,96 грн., тобто в межах заявлених позовних вимог.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та встановлено, що сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, відповідає сумі, визначеній позивачем при розрахунку, і складає 9087,62 грн.

Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення 3% річних ((148997,30 грн. х 3% / 366 днів х 131 день (з 03.08.2016 р. по 11.12.2016 р. включно)) + (133977,30 грн. х 3% / 366 днів х 1 день (за 12.12.2016 р.)) = 1599,89 грн. + 10,98 грн. = 1610,87 грн.), внаслідок чого встановлено, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення, тому стягненню підлягають 3% річних в сумі 1563,04 грн.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню складає 133977,30 грн. основного боргу, 7837,96 грн. пені, 9087,62 грн. інфляційних втрат та 1563,04 грн. 3% річних.

Згідно зі ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

Як роз'яснено розділом 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Ухвалою суду про порушення провадження у справі від 06.01.2017 р. сторін було зобов'язано забезпечити явку повноважних представників в судове засідання 08.02.2017 р., тобто їх явка була визнана судом обов'язковою.

В судове засідання 08.02.2017 р. з'явився представник позивача та подав докази, що підтверджують витрати, понесені ТзОВ «Завод Преформ» на придбання залізничних квитків з міста Дніпро до міста Львів та у зворотному напрямку, а саме: посадочні документи від 01.02.2017 р. на загальну суму 772,49грн. Представник позивача просив суд покласти дані витрати, пов'язані з забезпеченням його явки в судове засідання, на відповідача.

Суд вважає, що відповідно до вимог ст.49 ГПК України, судові витрати (судовий збір та витрати на придбання залізничних квитків) слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 230, 231, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юмакс-Львів», Львівська область, Пустомитівський район, с.Бережани, Долинівка, буд.23 (ідентифікаційний код 33964083) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Преформ», м.Дніпро, вул.Автотранспортна, буд.6 (ідентифікаційний код 39632675) 133977,30 грн. основного боргу, 7837,96 грн. пені, 9087,62 грн. інфляційних втрат, 1563,04 грн. 3% річних та 3059,48 грн. судових витрат.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 ГПК України.

В судовому засіданні 01.03.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 06.03.2017 р.

Суддя Гоменюк З.П.