Ухвала

від 01.03.2017 по справі 761/43848/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді Присяжнюка О.Б.

суддів Масенка Д.Є., Паленика І.Г.,

з участю секретаря Орліченко О.Ю.

прокурора Власова Є.А.

представника Грека А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_2, адвоката Грека А.Б. на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУ Національної поліції у місті Києві Сиченка В.М., та накладено арешт на тимчасово вилучене майно в ході проведення 09 грудня 2016 року обшуку за адресою: АДРЕСА_1 за місцем проживання ОСОБА_2, перелік якого зазначено в клопотанні слідчого.

Прийняте рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення доведено наявності підстав для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.

В апеляційній скарзі представник власника майна просить ухвалу слідчого судді скасувати і постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого. Так апелянт посилається на відсутність підстав для арешту вилученого майна, оскільки ОСОБА_2 не відноситься до кола тих осіб, на майно яких у відповідності до ч. 1 ст. 170 КПК України може бути накладено арешт. Крім того, представник вважає незаконною саму процедуру вилучення зазначеного в клопотанні слідчого майна, оскільки воно не входить до переліку того майна на відшукання якого було надано дозвіл в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку житла ОСОБА_2

Також апелянт зазначає про своєчасність оскарження ухвали слідчого судді, оскільки розгляд клопотання слідчого відбувся без повідомлення власника майна та його представника, копія постановленого судом рішення на їх адресу не направлялася, а ознайомилися вони зі зміст вказаної ухвали лише 01 лютого 2017 року після звернення до суду з відповідним клопотанням.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу і просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив рішення слідчого судді залишити в силі, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів судового провадження власника майна та його представника не було повідомлено про розгляд клопотання слідчого про арешт майна, а копію оскаржуваного рішення останній отримав 01 лютого 2017 року, у зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо своєчасності оскарження постановленого судом рішення.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді, то на думку колегії суддів вони є безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

Як вбачається з наданих суду матеріалів, Слідчим управлінням ГУ Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100000000650, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 366 КК України, за фактом складання та видачі завідомо неправдивих документів на протязі 2014-2016 років на території міста Києва службовими особами ряду підприємств під час проведення фінансово-господарських операцій з підприємствами-контрагентами, зокрема ТОВ Днепр Стар та іншими, а також за фактом фіктивного підприємства вчиненого повторно, а саме створення та придбання впродовж 2015-2016 років ОСОБА_2, ОСОБА_4 та іншими невстановленими особами, за пособництвом ОСОБА_5 та інших невстановлених осіб, ряду суб'єктів підприємницької діяльності та реєстрації фізичними особами - підприємцями ряду осіб, в тому числі ФОП ОСОБА_2, з метою прикриття незаконної діяльності.

09 грудня 2016 року, на виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року, було проведено обшук приміщення, де мешкає ОСОБА_2, а саме за адресою: АДРЕСА_1, в ході якого було вилучено предмети і документи, перелік яких зазначено в клопотанні слідчого.

Постановою слідчого від 09 грудня 2016 року вилучене в ході обшуку житла ОСОБА_2 майно було визнано речовими доказами.

В рамках даного кримінального провадження слідчий звернувся з клопотанням про накладення арешту на вилучене майно, при цьому зазначив, що метою для застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження є збереження цього майна, як речового доказу.

Встановивши вище зазначені обставини, дослідивши доводи клопотання і матеріали, які були надані слідчим на обґрунтування своїх вимог, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, дотримався вимог ст. 170 КПК України і прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для його задоволення та накладення арешту на зазначене майно.

З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується та вважає, що слідчим доведена необхідність застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження з метою збереження речових доказів.

Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Чинним кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

На думку колегії суддів, доводи клопотання та додані до нього матеріали містять достатньо підозр, які дають підстави вважати про відповідність цього майна критеріям ст. 98 КПК України, а відтак вважає, що стороною обвинувачення доведено ті обставини, що зазначене в клопотанні слідчого майно може бути використано як доказ у даному кримінальному провадженні.

Що стосується посилань апелянта на те, що ОСОБА_2 не має ніякого відношення до кримінального провадження в рамках якого накладено арешт на майно, то слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Також, ст. 236 КПК України надає слідчому право, в ході проведення обшуку, вилучати майно, яке не входить до переліку тих речей і документів дозвіл на відшукання яких прямо надається в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку.

Таким чином, з урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є арешт майна.

У зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого суддіШевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2016 року, якою задоволено клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУ Національної поліції у місті Києві СиченкаВ.М., та накладено арешт на тимчасово вилучене майно в ході проведення 09 грудня 2016 року обшуку за адресою: АДРЕСА_1 за місцем проживання ОСОБА_2, перелік якого зазначено в клопотанні слідчого, залишити без зміни, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_2, адвоката Грека А.Б., - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не

підлягає.

Судді: Присяжнюк О.Б. Масенко Д.Є. Паленик І.Г.

Справа № 11-сс/796/947/ 2017 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанціїОсаулов А.А.

Доповідач Присяжнюк О.Б.