Постанова

від 03.05.2007 по справі 2/598(3/340)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/598(3/340)

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03.05.07                                                                                 Справа № 2/598(3/340).

Суддя Седляр О.О., розглянувши матеріали  справи за позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,  м. Луганськ

до Відкритого акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод», м. Стаханов Луганської області

про стягнення 60351 грн.  07 коп.

за участю представників сторін:

від позивача – не прибув ( явка обов'язкова), був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції,

від відповідача – Гапонов О.С., за дов. від 05.01.07 № 92,

                                                              в с т а н о в и в:   

Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача несплачених штрафних санкцій та цільових коштів за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2001 рік у сумі 60351 грн. 07 коп.

          Відповідач у  відзиві на позовну заяву від 11.04.06 позовні вимоги відхилив, посилаючись на:

-          відсутність у 2001 році на території м. Стаханова інвалідів, які б бажали працювати;

-          обов'язок щодо пошуку інвалідів та їх працевлаштування покладено не на підприємства , а на центри зайнятості, органи соціального захисту населення, Фонд та громадські організації інвалідів;

-          застосування штрафних санкцій за рахунок звернення стягнення на майно підприємства може бути здійснено лише за наявності одночасно двох умов, а саме: коли у підприємства відсутні кошти на поточному рахунку у банківських установах станом на визначений законодавством строк сплати нарахованих штрафних санкцій за звітний період  та обліковано наявність прибутку;

-          неможливо створити та атестувати робоче місце інваліда взагалі ( а не стосовно конкретного інваліда), оскільки п.3 Положення 314 вказано, що робоче місце інваліда вважається створеним, тільки коли воно введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда;

-          у матеріалах справи відсутні докази доведення рішення виконавчого комітету Стаханівської міської ради від 15.05.01 № 229, щодо визначення нормативу місць для працевлаштування інвалідів. Крім того, постановою господарського суду Луганської області від 11.11.05 та постановою Луганського апеляційного господарського суду від 16.01.06 по справі № 14/465н визнано недійним рішення виконавчого комітету Стаханівської міської ради від 15.05.01 у частині становлення підприємству нормативу місць для працевлаштування інвалідів;

-          штрафні санкції за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями до яких потрібно застосувати до суб'єкта господарювання протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через рік з дня порушення відповідно до норм ст. 250 Господарського кодексу України.

          Доповненням до відзиву від 03.05.07 відповідач теж відхилив позовні вимоги посилаючись на безпідставність їх пред'явлення.   

Позивач наполягає на задоволення позовних вимог з підстав викладених у позовній заяві.

Сторони не досягли примирення.

          Дослідивши матеріали справи,  вислухавши представника відповідача, суд прийшов до наступного.

          Як зазначає позивач у позовній заяві рішенням від  15.05.01 № 229 виконавчого комітету Стахановської міської ради   на 2001 рік для відповідача норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, встановлено у розмірі 170 осіб - 4% від загальної чисельності працюючих (а.с.13).

За звітом відповідача про зайнятість інвалідів за 2001 рік відповідач повинен був працевлаштувати у 2001 році  100 інвалідів. За розрахунком позивача відповідач повинен був працевлаштувати у 2001 році  127 інвалідів.

Відповідно до ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01 ) підприємства, установи  й організації (незалежно від форм власності і господарювання), на яких працює інвалідів менш, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати до відділення Фонду України соціального захисту інвалідів цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та на здійснення заходів по їх соціально-трудовій та професійній реабілітації. Розмір відрахування визначається середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві, в установі і організації за кожне незайняте інвалідом робоче місце.

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності ї господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок; працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив     "Порядок     сплати     підприємствами     (об'єднаннями),     установами і організаціями   штрафних   санкцій   до   відділень   Фонду   соціального   захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженої постановою КМУ від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджувалась  наказом Держкомстату за поданням Фонду (до 29.06.04) та затверджується наказом Мінпраці за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом (після 29.06.04).

Згідно з  п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-1 (річна), затвердженою наказом Держкомстату України від 26.10.98 № 360,  за 2001 рік (а.с.11) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –3179 осіб, середньооблікова чисельність персоналу в еквіваленті повної зайнятості –1818 осіб, фонд оплати праці всього персоналу –5379,3 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштовані у 2001 році 90 інвалідів.

За розрахунком відповідача підприємство відповідача  мало перерахувати  штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2001 рік у сумі  29600 грн. 00 коп. (а.с.11). За розрахунком позивача –89951 грн. 07 коп. (а.с.12), та з врахуванням часткової сплати відповідачем зазначених сум,  залишок не сплачених цільових коштів та штрафних санкцій  станом на  19.03.02 - 60351 грн. 07 коп.

Пункт 4 Порядку  сплати підприємствами ( об'єднаннями),  установами і організаціями  штрафних санкцій до  відділення  Фонду соціального  захисту  інвалідів, акумуляції,  обліку та використання цих коштів,  затвердженого  постановою  Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №  1767 (далі - Порядок),  передбачає, що штрафні  санкції  сплачуються  підприємствами  самостійно не пізніше  15 квітня року, що настає  за звітним.  

У  разі несплати  штрафних  санкцій  в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

          Відповідач вищевказані цільові кошти та штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених цільових коштів та штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  у 2001 році у розмірі 60351 грн. 07 коп.

Оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

          Згідно зі ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01) місцеві ради народних депутатів спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України, щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Вказаний Закон (в редакції до 05.07.01) встановлював порядок визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і в якості обов'язкової умови передбачав, що такий норматив має бути встановлений спільно, зокрема, з підприємством.

Відповідно до вимог п.1 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою господарського суду Луганської області від 11.11.05 № 14/465н ( яке набрало законної сили) визнано недійним рішення виконавчого комітету Стаханівської міської ради від 15.05.01№ 229 у частині становлення підприємству нормативу місць для працевлаштування інвалідів.

Тобто у позивача відсутні підстави щодо стягнення з відповідача штрафу , оскільки позивачем не доведено відповідачеві норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів на 2001 рік та рішення виконавчого комітету Стаханівської міської ради від 15.05.01№ 229 прийнято з порушенням встановленого законом порядку та визнано недійсним з моменту його прийняття.   

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01) працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи.  Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, визначеними вище органами у 2001 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда –листи Стаханівського управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради від 06.06.05 № 1531, від 16.06.05 № 1772, довідка Стаханівського міського центру зайнятості від 06.05.05 № 770, довідка відкритого акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод»від 21.06.05 № 5248.

Також, позивачем не доведено, що у 2001 році вказані вище органи направляли інвалідів або безпосередньо інваліди звертались до відповідача для працевлаштування,  та їм було відмовлено у працевлаштуванні.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями),  зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі  та організації незалежно від форм  власності  та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда.  Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності із ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 4.Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.   

Згідно зі ст.12  Закону України "Про охорону праці"  підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.                           

Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні,  створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.

Аналіз зазначених вище положень та норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 вказаного вище Закону.

Підтверджений сторонами у справі факт наявності на підприємстві відповідача у 2001 році 90 працюючих інвалідів свідчить про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, протягом 2001 року випадків відмови відповідача  від працевлаштування інвалідів не встановлено,  відповідачем були працевлаштовані 3 інваліда, які звернулись для працевлаштування безпосередньо на підприємство відповідача.

Оскільки відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

За таких обставин, суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність на неналежне виконання обов'язків з працевлаштування інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до та після 05.07.01- відповідно).

З огляду на вищевикладене, позивачем не доведено суду обґрунтованих підстав щодо виникнення зобов'язання відповідача по сплаті заявлених у позові цільових коштів та штрафних санкцій, тому у задоволенні позову слід відмовити. Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.     

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п"ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, п. 2 ч. 1 ст. 157, ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 08.05.07 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           О.О. Седляр