Рішення

від 16.03.2017 по справі 910/2790/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2017Справа №910/2790/17 За позовом Приватного акціонерного товариства Добра вода

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Шандрук

про стягнення 45 340,72 грн.

Суддя В.О. Демидов

Представники сторін:

від позивача: Переймибіда Р.Б. (дов. про надання правової допомоги від 15.03.2017);

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

20.02.2017 Приватне акціонерне товариство Добра вода звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Шандрук про стягнення суми основного боргу у розмірі 31976,80 грн., інфляційні витрати у розмірі 2224,30 грн., відсотки за користування коштами в розмірі 1191,43 грн., пеню у розмірі 7478,19 грн., та вартість не повернутих європіддонів на суму 2470,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за дистриб'юторським договором №4-ДДП від 26.02.2016 щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2017 порушено провадження у справі №910/2790/17, розгляд справи призначено на 16.03.2017.

Представник позивача в судове засідання 16.03.2017 з'явився, надав усні пояснення по суті справи.

Представник відповідача у судове засідання 16.03.2017 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується витягом з сайту Укрпошти, станом на 16.03.2017, в якому зазначено, що 02.03.2017 відповідачу особисто вручено поштове відправлення, тобто ухвала Господарського суду про порушення провадження у справі від 24.02.2017.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК .

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 16.03.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

26.02.2016 між Приватним акціонерним товариством Добра вода (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Шандрук (далі - відповідач, дистриб'ютор) укладено дистриб'юторський договір № 4-ДДП, за умови якого продавець на постійній основі зобов'язується в порядку і на умовах, визначених даним договором, передавати у власність (поставляти) дистриб'ютору товар, а дистриб'ютор зобов'язується приймати і оплачувати товар в порядку і на умовах, визначених даним договором з метою його подальшого збуту під систематичним контролем та стимулюванням зі сторони продавця.(п. 2.1. договору)

Пунктом 3.2.2. договору зобов'язано дистриб'ютора своєчасно та в повній мірі проводити оплату за придбаний товар згідно умов цього договору.

Постачання товару дистриб'ютору здійснюється згідно палетних норм-стандартів продавця. (п. 4.2.4. договору)

Продавець постачає товари на дерев'яних піддонах в оригінальній упаковці виробника з відповідним маркуванням та у тарі, що забезпечує його цілісність при транспортуванні, збереження якісних властивостей і належного товарного вигляду. (п. 4.5. договору)

Дерев'яні піддони євростандарту, на яких поставляється товар, є зворотною тарою. Продавець при поставці товару, надає дистриб'ютору відповідну накладну, на вказані піддони із зазначенням їх кількості та вартості, що підписується уповноваженими представниками сторін. Право власності на піддони до дистриб'ютора в жодному випадку не переходить, власником піддонів залишається продавець. (п. 4.10. договору)

Пунктом 6.3. договору встановлено, що підписуючи видаткові накладні та приймаючи товар, дистриб'ютор підтверджує, що поставка товару відбулася за цінами діючого прас-листа товару продавця.

За невиконання умов даного договору щодо повернення піддонів дистриб'ютор зобов'язаний компенсувати продавцю повну їх вартість у розмірі 100%, що зазначена у відповідній накладній на поставку товару. (п. 11.4. договору)

Також, 26.02.2016 між Приватним акціонерним товариством Добра вода та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Шандрук до дистриб'юторського договору №4-ДДП від 26.02.2016 укладено додатки № 1,2,3,4,5,6, якими було визначено додаткові умови даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов дистриб'юторського договору № 4-ДДП від 26.02.2016 позивачем було поставлено товар на загальну суму 77 976,80 грн., разом з товаром дистриб'ютору були передані піддони дерев'яні у кількості 26 штук, загальною вартістю 2470,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ДВ000000171 від 28.03.2016. Доказів оплати отриманого товару та доказів повернення піддонів суду не надано.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідач не здійснив своєчасну оплату за поставлений товар, у зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 31 976,80 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами дистриб'юторського договору № 4-ДДП від 26.02.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, а відповідачем не спростовано факт поставки позивачем обумовленого договором товару за вказаною вище видатковою накладною № ДВ000000171 від 28.03.2016.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Оскільки спірна видаткова накладна має найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, штамп позивача та інші реквізити, вона відповідає вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. у справі № 9/252-10, відповідно до якої підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Таким чином, згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що заборгованість відповідача за поставлений товар складає 31976,80 грн., яка підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, правом надання відзиву не скористався, доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за договором не надав, обґрунтованих пояснень щодо наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань не навів.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає в обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача за спірним договором заборгованості у розмірі 31 976,80 грн. та вартості піддонів в розмірі 2470,00 грн.

Також, при зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні витрати у розмірі 2224,30 грн., відсотки за користування коштами в розмірі 1191,43 грн., пеню у розмірі 7478,19 грн., та вартість не повернутих європіддонів на суму 2470,00 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим визнається виражене в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У пункті 11.2. договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару дистриб'ютор сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу, та 5 (п'ять )% штрафу у випадку прострочення оплати поставленого товару на 30 (тридцять) і більше календарних днів.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо оплати отриманого товару за спірним договором, не надано суду доказів вжиття заходів для уникнення порушення умов договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, згідно з якою початковим днем нарахування заборгованості визначається наступний день після підписання сторонами видаткової накладної, тобто 29.03.2016.

Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог, як і заяви про збільшення розміру позовних вимог, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений у праві вийти за межі позовних вимог в частині зміни дати нарахування заборгованості, з огляду на те, що позивач визначив у своєму позові початковою датою нарахування заборгованості для інфляційних втрат з 01.05.2016, а для пені та відсотків річних - 28.04.2016, тобто позивачем обрані дати пізніше, аніж встановлено судом, а відтак, оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог, суд вважає обґрунтованою дату початкового нарахування заборгованості для інфляційних втрат з 01.05.2016, для відсотків річних та пені з 28.04.2016.

Перевіривши правильність здійснення позивачем розрахунку пені, судом встановлено, що заявлена до стягнення сума пені перевищує суму, розраховану судом, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 7457,76 грн. пені, розрахунок якої наведений у таблиці нижче.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 31976.80 28.04.2016 - 26.05.2016 29 19.0000 % 0.104 %* 962.80 31976.80 27.05.2016 - 23.06.2016 28 18.0000 % 0.098 %* 880.67 31976.80 24.06.2016 - 28.07.2016 35 16.5000 % 0.090 %* 1009.10 31976.80 29.07.2016 - 15.09.2016 49 15.5000 % 0.085 %* 1327.12 31976.80 16.09.2016 - 27.10.2016 42 15.0000 % 0.082 %* 1100.84 31976.80 28.10.2016 - 08.12.2016 42 14.0000 % 0.077 %* 1027.45 31976.80 09.12.2016 - 24.01.2017 47 14.0000 % 0.077 %* 1149.77 Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим визнається виражене в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до п.1.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань не зазначення в договорі (угоді) умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Тож, зазначені нарахування, а саме 5 % річні та інфляційні втрати за своєю правовою природою є відповідальністю за порушення грошових зобов'язань та виникають в силу закону і не потребують обов'язкового зазначення останніх у договорі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо оплати наданих послуг, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором.

Розрахунок позивача інфляційних втрат в розмірі 2 224,30 грн. та 5 % річних в розмірі 1 191,43 грн. перевірено судом та не перевищує розрахунок суду, а тому заявлені 5% річних та інфляційні втрати підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення основного боргу у розмірі 31976,80 грн., інфляційних витрат у розмірі 2224,30 грн., відсотків за користування коштами в розмірі 1191,43 грн., пені у розмірі 7457,76 грн. та вартість не повернутих європіддонів на суму 2470,00 грн.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню з покладенням судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 1599,28 грн.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Шандрук (04214, м. Київ, ПРОСПЕКТ ОБОЛОНСЬКИЙ, будинок 34, квартира 173, код 39625945) на користь Приватного акціонерного товариства Добра вода (47242, Тернопільська обл., Зборівський район, село Млинівці, код 24633678) суму основного боргу у розмірі 31976 (тридцять одна тисяча дев'ятсот сімдесят шість) грн. 80 коп., інфляційні витрати у розмірі 2224 (дві тисячі двісті двадцять чотири) грн. 30 коп., відсотки за користування коштами в розмірі 1191 (одна тисяча сто дев'яносто одна) грн. 43 коп., пеню у розмірі 7457 (сім тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн. 76 коп., вартість неповернутих європіддонів на суму 2470 (дві тисячі чотириста сімдесят) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 599,28 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 28 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складене та підписане 21.03.2017

Суддя В.О. Демидов