Ухвала

від 21.03.2017 по справі 826/23924/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/23924/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

21 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Консалт на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Консалт до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Консалт (далі - Позивач, ТОВ НВП Техно-Консалт ) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про:

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.10.2015 року №0003452205;

- зобов'язання Відповідача відновити показники податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ НВП Техно-Консалт за період з 01.04.2015 року по 30.04.2015 року в АІС Податковий блок .

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи не підтверджується факт виконання господарських зобов'язань, правових підстав для нарахування податкового кредиту за наслідками відносин з ТОВ Протрансмаш у ТОВ НВП Техно-Консалт не було. Крім того, суд зазначив, що оскільки матеріалами справи не підтверджується внесення Відповідачем будь-якої інформації до АІС Податковий блок стосовно Позивача за наслідками перевірки, підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання ДПІ у Дніпровському районі вчинити дії відсутні.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.10.2015 року №0003452205. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом не було надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, оскільки, на переконання Апелянта, останніми підтверджується отримання послуг за договором, укладеним з ТОВ Протрансмаш . Крім того, вказує на безпідставність посилання суду на матеріали перевірки ТОВ Протрансмаш , оскільки вони не можуть створювати будь-яких правових наслідків для Апелянта.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась за їх відсутності у відкритому судовому засіданні без фіксування останнього за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

При цьому судовою колегією критично оцінюються подане 20.03.2017 року клопотання ТОВ НВП Техно-Консалт про відкладення розгляду справи, оскільки явка сторін обов'язковою не визнавалася, а в силу ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з такого.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у вересні 2015 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі на підставі направлення від 07.09.2015 року №2789 (а.с. 53) і наказу від 07.09.2015 року №1349 (а.с. 52) у відповідності до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ НВП Техно-Консалт по взаємовідносинах з ТОВ Протрансмаш за період з 01.04.2015 року по 30.04.2015 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення за період з 01.04.2015 року по 30.04.2015 року на загальну суму 125 000,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 21.09.2015 року №1107/26-53-22-05-21/33542963 (а.с. 57-67). На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 07.10.2015 року винесено податкове повідомлення-рішення форми В4 №0003452205, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 125 000,00 грн.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного акту індивідуальної дії, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ Протрансмаш (Експедитор) та ТОВ НВП Техно-Консалт (Клієнт) укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування експертно-імпортних та транзитних вантажів від 01.04.2015 року №1441 (далі - Договір), за умовами якого Клієнт доручає, а Експедитор приймає на себе обов'язки від свого імені та за рахунок Клієнта здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів залізничним, автомобільним, водним та іншими видами транспорту по території України, країн СНД та інших держав (а.с. 16-20).

Згідно п. 1.2 Договору вид та найменування вантажу, заявленого до перевезення згідно з даним договором, а також пункти відправлення та призначення вантажу зазначаються в протоколі погодження договірної ціни / додатку, який є його невід'ємною частиною.

Відповідно до пп. 2.1.1, пп. 2.1.3, пп. 2.1.5 п. 2.1 Договору Експедитор зобов'язаний: на підставі письмового запиту (пропозиції, Заявки (Додаток №1/1 до даного Договору)), направленого Клієнтом факсимільним зв'язком (електронним зв'язком), узгоджувати з Клієнтом маршрут та умови перевезення вантажу та направляти його для підписання Протокол погодження договірної ціни / Додаток, який є невід'ємною час Договору. Доказом отримання Експедитором по електронній пошті письмового запиту (пропозиції, Заявки), та/або Протоколу погодження договірної ціни/Додатку, є роздруківка з сторінки електронної пошти Експедитора, де буде видно, що письмовий запит (пропозиція, Заявка) та/або Протокол погодження договірної ціни/Додаток, зберігається в папці Вхідні , та в листі буде вказана адреса електронної пошти Клієнта. В цьому випадку (якщо оригінал письмового запиту пропозиції, Заявки) та/або Протоколу погодження договірної ціни/Додатку Клієнтом не надавався) надання Клієнтом письмового запиту (пропозиції, Заявки) та/або Протоколу погодження договірної ціни/Додатку підтверджується шляхом надання сканкопії письмового запиту (пропозиції, Заявки) та/або Протоколу погодження договірної ціни/Додатку; після надходження оплати (авансових платежів) на рахунок Експедитора, надсилати Клієнту дозвіл на відправлення вантажів в термін і в обсягах, погоджених з Експедитором, а також інструкцію по заповненню перевізних документів; інформувати Клієнта про вартість перевезення вантажів по території України, країн СНД та інших держав, повідомляти Клієнта про зміну вартості, а також про зміни по заповненню документів на перевезення.

Зі змісту пп. 2.2.4, пп. 2.2.5, пп. 2.2.19 п. 2.2, п. 5.1 Договору вбачається, що до обов'язків Клієнта належить: здійснення відвантаження та відправлення вантажів в терміни та в обсягах, погоджених з Експедитором; надання Експедитору після відправлення, але не пізніше однієї доби письмової інформацію за формою: номери вагонів, контейнерів, найменування вантажу, його вага, дата відправлення, номер накладної; надання Експедитору копії форми ГУ-12 до початку перевезення, але не пізніше одного календарного дня із моменту оформлення Заявки форми ГУ-12. Маршрут, терміни та обсягом послуг за цим Договором узгоджуються сторонами та зазначаються в Протоколі погодження договірної ціни / Додатку, який є його невід'ємною частиною.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань Позивачем було надано копії: протоколу погодження договірної ціни (а.с. 21); актів надання послуг (а.с. 23, 28); звітів до акту виконання робіт (а.с. 24, 29-30); рахунків на оплату (а.с. 25, 31); податкових накладних (а.с. 26, 32); платіжних доручень (а.с. 34-35); бухгалтерської виписки по рахунку 631 (а.с. 36).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладеного між контрагентами правочину, а також на підставі того, що наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання з огляду на не підтвердження їх необхідними первинними документами, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. 198 ПК України, а також ст. ст. 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань, а відтак і про неправомірність формування від'ємного значення Позивачем на суму 125 000,00 грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена у листі ВАС України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, всупереч умов Договору Позивачем не подано доказів надсилання ТОВ Протрансмаш письмового запиту на виконання послуг та його отримання Експедитором, отримання від останнього дозволу на відправлення вантажів, направлення Експедитору інформації, передбаченої п. 2.2.5 Договору, та надання останньому заявки форми ГУ-12. Крім того, Окружний адміністративний суд м. Києва вірно звернув увагу на відсутність у протоколі погодження договірної ціни терміну та обсягу послуг, що мають надаватися. На вказане звертали увагу й працівники ДПІ у Дніпровському районі при проведенні перевірки.

Окрім цього, з матеріалів справи, зокрема, зі змісту акту перевірки, вбачається, що ТОВ Протрансмаш не має необхідних трудових та виробничих ресурсів, які б давали змогу надати Позивачу зафіксовані на папері транспортно-експедиційні послуги.

Поряд з цим, судова колегія також зауважує, що Апелянтом не зазначено про причини та господарську доцільність, що стали підставою для необхідності залучення до виконання робіт ТОВ Протрансмаш оскільки основною діяльністю ТОВ НВП Техно-Консалт є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту. Викладене, у свою чергу, свідчить про відсутність ділової мети у вказаних господарських операціях, які, насамперед, спрямовані на мінімізацію податкових зобов'язань Позивача.

Таким чином, беручи до уваги той факт, що надані Позивачем первинні документи не є достатніми для підтвердження господарських операцій за Договором, у ході розгляду встановлено відсутність реальної діяльності ТОВ Протрансмаш , судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість твердження суду першої інстанції про те, що надані Позивачем докази виконання договірних зобов'язань є неналежними та такими, що не підтверджують факт придбання Позивачем послуг у вказаного суб'єкта господарювання.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, при вирішенні питання про правомірність формування податкових зобов'язань суд повинен встановити, насамперед, реальність господарської операції, про що мають свідчити належним чином оформлені первинні документи. При цьому чинне законодавство передбачає перелік необхідних первинних документів з огляду на предмет господарських відносин.

Відтак, встановлена судом першої інстанції та не спростована Позивачем юридична дефектність первинних документів, а також відсутність їх у необхідному обсязі, свідчить, на думку колегії суддів, про безтоварний характер укладеного між контрагентами правочину.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від ТОВ Протрансмаш послуг, встановлене непідтвердження первинними документами реальності виконання зобов'язань за Договором, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ТОВ НВП Техно-Консалт правових підстав для формування від'ємного значення з ПДВ у розмірі 125 000,00 грн. за наслідками відносин з вказаним суб'єктом господарювання.

Судова колегія погоджується з посиланням Апелянта на те, що встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ НВП Техно-Консалт , оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Однак, відсутність ознак реальності господарської операції не може бути підставою для формування даних податкового обліку навіть за умови фіксації у паперовому вигляді факту надання послуг за Договором.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо решти висновків суду першої інстанції судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, оскільки таких порушень у ході розгляду справи встановлено не було, а сторони правомірність висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Відповідача вчинити дії під сумнів не ставили, розгляд справи здійснювався у межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Консалт - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Консалт до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.